Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №275/1215/24 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 275/1215/24 Головуючий у 1-й інст. Данилюк О. С.

Категорія 29 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 275/1215/24 за позовом акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Отрищенко Олег Іванович, ОСОБА_3 , про визнання фраудаторного правочину недійсним та припинення права власності на нерухоме майно, повернення сторін у попередній стан,

за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства "Універсал Банк" - адвоката Сахабутдінова Віктора Юрійовича

на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Данилюк О. С. у селищі Брусилів,

встановив:

У листопаді 2024 року акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") звернулось із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання фраудаторного правочину недійсним та припинення права власності на нерухоме майно, повернення сторін у попередній стан.

Позов мотивовано тим, що 27.11.2007 між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 001-2915/840-0531, відповідно до умов якого останньому були надані грошові кошти в сумі 101975 доларів США 00 центів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,45% річних, з кінцевим терміном повернення 10.11.2037. 27.11.2007 між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 було укладено ще один кредитний договір № 001-2915/840-0532, відповідно до умов якого йому були надані грошові кошти в сумі 60661 доларів США 00 центів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,45% річних з кінцевим терміном повернення 10.11.2027. 27.11.2007 між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 було укладено третій кредитний договір № 001-2915/840-0533, відповідно до умов якого йому були надані грошові кошти в сумі 45000 доларів США 00 центів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,45% річних, з кінцевим терміном повернення 10.11.2027.

10.04.2009, 10.12.2009, 25.12.2009, 10.10.2010, 27.10.2010 між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди б/н до кредитного договору № 001-2915/840-0531 від 27.11.2007, за яким відсоткова ставка за користування кредитом змінювалась у визначені додатковими угодами періоди. 10.04.2009, 10.12.2009, 25.12.2009, 10.10.2010 та 27.10.2010 між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди б/н до кредитного договору № 001-2915/840-0532 від 27.11.2007, за якими відсоткова ставка за користування кредитом змінювалась у визначені додатковими угодами періоди.

10.04.2009, 25.12.2009 та 27.10.2010 між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди б/н до кредитного договору № 001-2915/840-0533 від 27.11.2007, за якими відсоткова ставка за користування кредитом змінювалась у визначені додатковими угодами періоди.

27.11.2007 для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 001-2915/840-0531 від 27.11.2007 між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 001-2915/840-0531-Р, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалась перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з вказаного кредитного договору.

27.11.2007 для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 001-2915/840-0532 від 27.11.2007 між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 001-2915/840-0532-P, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалась перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з вказаного кредитного договору.

27.11.2007 для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 001-2915/840-0533 від 27.11.2007 між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 001-2915/840-0533-P, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалась перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з вказаного кредитного договору.

10.04.2009, 10.12.2009, 25.12.2009, 10.10.2010, 27.10.2010 між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 , були укладені додаткові угоди б/н до договорів поруки № 001-2915/840-0532-P та № 001-2915/840-0531-P від 27.11.2007, за яким відсоткова ставка змінювалась у визначені додатковими угодами періоди.

10.04.2009, 25.12.2009 та 27.10.2010 між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 були укладені додаткові угоди б/н до договору поруки № 001-2915/840-0533 від 27.11.2007, за якими відсоткова ставка змінювалась у визначені додатковими угодами періоди. Відповідно до умов вищевказаних договорів поруки відповідальність поручителя та боржника є солідарною. Починаючи з квітня 2010 року, у позичальника почала утворюватися прострочена заборгованість за кредитом. У квітні 2011 року АТ "Універсал Банк" звернувся з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. 11 квітня 2012 року Солом`янським районним судом міста Києва ухвалено рішення, яким позов банку задоволено та вирішено стягнути солідарно ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за договорами № 001-2915/840-0531 від 27.11.2007, № 001-2915/840-0532 від 27.11.2007 та № 001-2915/840-0533 від 27.11.2007 в сумі 200859 доларів США 21 цент, що еквівалентно 1604362,93 грн, а також стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" витрати по оплаті судового збору в сумі 1700,00 грн та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ в сумі 120,00 грн.

На виконання судового рішення видано виконавчі листи, які неодноразово перебували в органах ДВС та приватних виконавців. Перше відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 відбулося 05.12.2012 згідно постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 35513071, якою відповідно до п.4, 5 накладено арешт та заборону на майно, належне ОСОБА_2 . В свою чергу перше відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_3 відбулося 14.06.2013 згідно постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 38428171.

Позивач зазначив, що наразі рішення суду не виконано, що підтверджується відкритими виконавчими провадженнями відносно позичальника та поручителя.

Вказав, що АТ "Універсал Банк" в вересні 2024 року з матеріалів виконавчого провадження № 70839424 щодо виконання рішення у справі № 2-1075/12 стало відомо, що 11 грудня 2013 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужила на користь ОСОБА_4 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер 1820987001:01:001:0185. Договір посвідчено приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Отрищенком О.І. Відчуження майна відбувалось після того, як у поручителя виникло зобов`язання з виконання судового рішення, та відкритого виконавчого провадження.

Позивач вважає зазначений правочин фраудаторним, оскільки відчуження майна відбувається в період наявності прострочених боргових зобов`язань ОСОБА_2 та боргових зобов`язань, строк сплати яких не настав, але в подальшому також простроченими, що свідчить про наміри приховати таке майно та унеможливити звернення стягнення на нього на стадії примусового виконання рішення суду про стягнення боргу; відчуження майна відбувається в період наявності відкритого виконавчого провадження та наявності обмеження на розпорядження власним майном ОСОБА_2 . Зазначене дає позивачу підстави стверджувати, що оспорювані договори між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_4 (покупцем) вчинені з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення за грошовими зобов`язаннями, завдаючи тим самим шкоди кредитору.

На підставі викладеного та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1820987001:01:001:0186, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Отрищенком О.І. 11.12.2013, зареєстрований у реєстрі за номером 3299;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Отрищенком О.І. 11.12.2013, зареєстрований у реєстрі за номером 3297;

- скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 8904208, на земельну ділянку з кадастровим номером 1820987001:01:001:0186, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 ;

- скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 8901951, на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 ;

- поновити право власності на житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 1820987001:01:001:0186, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 січня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ "Універсал Банк" на користь ОСОБА_5 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката 6000,00 грн.

Арешт, накладений на підставі ухвали Брусилівського районного суду Житомирської області від 04.11.2024 на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з кадастровим номером 1820987001:01:001:0185, розташовану по АДРЕСА_1 , скасовано.

Не погодившись із вказаним рішенням, представник АТ "Універсал Банк" - адвокат Сахабутдінов В.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в позовному обсязі, а також відмовити у стягненні з позивача на користь ОСОБА_5 витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції хоч і встановив наявність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, проте безпідставно застосував наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог АТ "Універсал Банк". Так, позовній заяві позивач звертав увагу суду, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Про обставини порушення своїх прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваних правочинів АТ "Універсал Банк" дізналося з матеріалів виконавчого провадження 27 вересня 2024 року. Підстави для з`ясування обставин належності на праві власності ОСОБА_4 нерухомого майна фактично були відсутні, оскільки остання не є стороною правовідносин, що виникли між банком та позичальником. Таким чином, АТ "Універсал Банк" не повинно було знати або відстежувати інформацію про права, що належать ОСОБА_4 . Про фактичний зміст правочинів, на підставі яких відбулось відчуження квартир, стало відомо з матеріалів виконавчого провадження 27 вересня 2024 року. З огляду на викладене, просив визнати поважними причини пропуску строків позовної давності та поновити їх.

Окрім того, зазначає, що правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 16.05.2018 у справі №907/576/17, від 20.06.2018 у справі №753/19644/16-ц, від 15.05.2019 у справі №917/803/18, 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 від 09.09.2021 у справі №916/4644/15, від 14.05.2024 у справі №910/2128/20, від 31.10.2024 у справі №643/2563/23, від 21.11.2024 у справі №369/11834/22, від 04.06.2025 у справі №754/18852/21, від 02.07.2025 у справі №761/16134/19, від 16.10.2025 у справі №202/4888/19, які відповідно до ч.5-6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов`язковими, не були враховані під час ухвалення рішення суду. Оскільки місцевим судом було встановлено недобросовісну поведінку відповідача, а тому відповідно до вказаної судової практики позовна давність не підлягає застосуванню до цієї категорії спорів.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 19 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 11:00 год 28 травня 2026 року.

31.03.2026 до Житомирського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 – адвоката Панченко А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, з проханням відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Вказує, що позивач, звертаючись з позовом у даній справі, не довів належними і допустимими доказами наявність обставин, які б свідчили про фраудаторність оспорюваних оплатних правочинів, а також не надав доказів недобросовісності набуття права власності на спірне майно відповідачкою-2. Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог АТ "Універсал Банк", як підстави відмови у позові зазначає, що оспорювані позивачем договори купівлі-продажу вчинено 11 грудня 2013 року. Відомості про них (предмет, сторони, дата укладення і посвідчення) внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11.12.2013, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку позивач долучив до матеріалів позову. Крім цього, у вказаній інформаційній довідці (розділ "Відомості із Реєстру прав власності на нерухоме майно. Відомості про об`єкт нерухомого майна) з 06.06.2006 містився запис про те, що відповідач-2 є власником будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 . Інформація про зареєстровані права та їх обтяження, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, є відкритою та загальнодоступною з 25.11.2014, тобто після набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів" № 1701-VII. Отже, позивач міг (повинен був) дізнатися про наявність у власності відповідача-2 спірних житлового будинку та земельної ділянки і про їх відчуження на підставі оспорюваних правочинів як мінімум з 25.11.2014. При цьому фактично позивач повинен був дізнатися вказану інформацію і раніше, зокрема, після відкриття 05.12.2012 виконавчого провадження №35513071, а саме в процесі перевірки державним виконавцем інформації щодо майнового стану боржника ОСОБА_2 . Натомість позов у даній справі пред`явлено до суду лише у листопаді 2024 року, тобто з пропуском строку, визначеного ст.257 ЦК України. Поміж тим вказує, що в процесі розгляду справи судом першої інстанції позивачем не спростовано презумпцію можливості та обов`язку його, як кредитора, знати про порушення прав укладенням оспорюваних правочинів. Одного посилання на дату коли позивач (як він стверджує) фактично дізнався про оспорювані правочини, не достатньо, адже АТ "Універсал Банк" не надав будь-яких доказів того, що про дані обставини він об`єктивно (а не через власну бездіяльність) не міг дізнатися раніше.

03.04.2026 представником ОСОБА_1 – адвокатом Чередою Т.М. подано до суду відзив на апеляційну скаргу, з проханням апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" залишити без задоволення, а рішення залишити без змін. Стверджує, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Оспорювані правочини укладено 11 грудня 2013 року, у зв`язку з чим загальна позовна давність, встановлена ст.257 ЦК України, сплинула 11 грудня 2016 року. Водночас позивач звернувся до суду лише у листопаді 2024 року, тобто з пропуском встановленого законом строку майже на 8 років. Посилання позивача на те, що про існування спірних правочинів йому стало відомо лише у вересні 2024 року з матеріалів виконавчого провадження, є безпідставними та спростовуються наступним.

Виконавче провадження № 35513071 щодо ОСОБА_2 було відкрито 05.12.2012, у межах якого постановою державного виконавця накладено арешт на все майно боржника. Відповідно до ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач має право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, отримувати інформацію про майновий стан боржника, робити виписки та копії. Позивач, будучи професійним учасником ринку фінансових послуг, повинен був діяти розумно та добросовісно, зокрема здійснювати контроль за ходом виконавчого провадження та майновим станом боржника. Однак протягом понад 10 років він фактично не реалізовував свої процесуальні права, що свідчить про його пасивну поведінку. Така бездіяльність не може визнаватися поважною причиною пропуску строку позовної давності. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач мав реальну можливість дізнатися про належність майна боржнику та його відчуження значно раніше, однак не скористався цим правом. Крім того, з моменту функціонування державних реєстрів речових прав інформація про перехід права власності на нерухоме майно є відкритою та загальнодоступною. Отже, позивач мав усі можливості для перевірки належності майна боржнику, однак не вжив жодних заходів для отримання такої інформації, що свідчить про недобросовісність його поведінки. Поновлення строку позовної давності за таких обставин суперечило б принципу правової визначеності, оскільки поставило б під сумнів стабільність цивільного обороту та правовідносин, які існують понад 10 років. Звернення позивача до суду через значний проміжок часу після укладення правочинів свідчить про зловживання процесуальними правами та намагання перекласти наслідки власної бездіяльності на інших осіб.

24.05.2026 представником АТ "Універсал Банк" - адвокатом Сахабутдіновим В.Ю. подано до суду клопотання про долучення доказів, з проханням визнати поважними причин неподання доказу, поновити строк на його подання та долучити до матеріалів справи постанову Київського апеляційного суду від 01.04.2026 року у справі №760/33865/21.

25.05.2026 до суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Череди Т.М. надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з проханням стягнути з позивача на користь ОСОБА_5 судові витрати на професійну правничу допомогу у цивільній справі №275/1215/24 у суді апеляційної інстанції у розмірі 7000,00 гривень.

В судове засідання відповідачі та треті особи не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, з викладених в ній підстав.

Представники відповідачів заперечили щодо задоволення апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11.04.2012 у цивільній справі № 2-1075/12 за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборованості за кредитними договорами, солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал банк" стягнуто заборгованість за кредитними договорами № 001-2915/840-0531 від 27.11.2007, № 001-2915/840-0532 від 27.11.2007 та № 001-2915/8400533 від 27.11.2007 в сумі 200859 доларів США 21 цент, що еквівалентно 1604362,93 грн, а також витрати по оплаті судового збору в сумі 1700,00 грн та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120,00 грн (а.с.15-19 т.1).

Зазначене судове рішення набрало чинності згідно ухвали Апеляційного суду м. Києва від 21.06.2012 (а.с.20-23 т.1).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві Артамоновим О.І. від 05.12.2012 на підставі заяви стягувача ПАТ "Універсал Банк" відкрито виконавче провадження № 35513071 з виконання виконавчого листа № 2-1075/12, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 29.11.2012 про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно 1604362,93 грн, якою було накладено арешт на все майно ОСОБА_2 у межах суми стягнення та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. Арешт накладено з моменту надходження постанови (а.с.25-26 т.1).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Я.В. від 24.01.2023 було відкрито виконавче провадження № 70839424 з виконання виконавчого листа № 2-1075/12, виданого 29.11.2012 про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за договорами № 001-2915/840-0531 від 27.11.2007, № 001-2915/840-0532 від 27.11.2007 та № 001-2915/8400533 від 27.11.2007 в сумі 200859 доларів США 21 цент, що еквівалентно 1604362, 93 грн (а.с.28-29 т.1).

11.12.2013 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області, згідно якого ОСОБА_2 за згодою свого чоловіка ОСОБА_3 продала належний їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом Брусилівської державної нотаріальної контори Житомирської області 26.05.2006, будинок загальною площею 45,3 кв.м. за 30781,00 грн, які отримала від покупця ОСОБА_4 до нотаріального посвідчення вказаного договору (а.с.197 т.1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №№ 14363860, 14363994 станом на 11.12.2013 щодо продавця ОСОБА_2 відомості про заборону відчуження об`єктів нерухомого майна були відсутні (а.с.207-208 т.1).

11.12.2013 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області, згідно якого ОСОБА_2 за згодою свого чоловіка ОСОБА_3 продала належну їй на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку (бланк серії ЯГ № 768514), виданого виконавчим комітетом Хомутецької сільської ради Брусилівського району Житомирської області, земельну ділянку площею 0,3230 га, з кадастровим номером 1820987001:01:001:0186, за 31500,00 грн, які отримала від покупця ОСОБА_4 до нотаріального посвідчення вказаного договору (а.с.204 т.1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №№ 14363994, 14371946 від 11.12.2013, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1800753922013 від 09.12.2013, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 14372699 від 11.12.2013 відомості про обтяження майна продавця ОСОБА_2 , заборону відчуження об`єктів нерухомості, обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки з кадастровим номером 1820987001:01:001:0186 станом на 11.12.2013 відсутні (а.с.208, 211-213, 216-217 т.1).

Також судом з повних витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00050831444, № 00050821348, № 00050825072 встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; матір`ю ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що народилась в с. Паволоч Попільнянського району Житомирської області, є ОСОБА_9 , відомості про батька відсутні; батьками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що народилась у м. Києві, є ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с.188 т.1, а.с.63-68 т.2).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 договори купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки є фраудаторними правочинами, оскільки були вчинені боржником у період наявності невиконаного рішення суду про стягнення заборгованості на користь АТ "Універсал банк", під час відкритого виконавчого провадження та дії арешту на майно. Суд зазначив, що відчуження майна мало на меті приховати активи боржника та унеможливити звернення стягнення на них, що свідчить про недобросовісність дій відповідачки та зловживання цивільними правами всупереч принципам добросовісності, розумності та справедливості, передбаченим статтями 3, 13 ЦК України. При цьому суд відхилив доводи відповідачів щодо ринкової ціни договорів, відсутності родинних зв`язків між сторонами та необізнаності про арешт майна, оскільки ключовим визнав сам факт відчуження майна в період існування невиконаного боргу та примусового виконання рішення суду.

Разом із тим, суд установив, що позивач пропустив трирічний строк позовної давності для оскарження правочинів, оскільки договори були укладені 11.12.2013, а позов подано лише у 2024 році. Суд дійшов висновку, що банк мав можливість раніше дізнатися про відчуження майна, належним чином користуючись своїми правами як сторона виконавчого провадження, зокрема шляхом ознайомлення з його матеріалами, тому поважних причин для поновлення строку позовної давності не встановлено. У зв`язку із заявами відповідачів про застосування позовної давності суд відмовив у задоволенні позову саме з підстав спливу строку позовної давності.

Місцевий суд також вважав, що відповідачкою ОСОБА_5 було документально доведено, що нею понесено витрати на правничу допомогу адвоката у даній справі на загальну суму 14000,00 грн. Однак, враховуючи пропорційність витрат на професійну правничу допомогу до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, категорію та складність справи, по якій наявна узгоджена та усталена судова практика, підстав відмови у позові, а також враховуючи заперечення представника позивача щодо розміру відшкодування та клопотання про їх зменшення, суд дійшов висновку про необхідність часткового стягнення на користь відповідачки ОСОБА_5 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката, стягнувши їх у сумі 6000,00 грн з позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, на момент відчуження ОСОБА_2 зазначеного майна набрало законної сили та перебувало на примусовому виконанні рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2012 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь банку суми заборгованості.

Виконавче провадження щодо ОСОБА_2 було відкрито ще 05 грудня 2012 року, а постановою державного виконавця накладено арешт на все майно боржника та заборонено його відчуження.

Незважаючи на наявність невиконаного судового рішення та відкритого виконавчого провадження, ОСОБА_2 здійснила відчуження належного їй нерухомого майна, яке за своїм характером та вартістю могло бути використане для задоволення вимог кредитора.

При цьому добросовісність цивільного обороту передбачає, що особа не вправі використовувати належні їй цивільні права на шкоду правам та законним інтересам кредитора.

Відчуження належного боржнику нерухомого майна за наявності невиконаних грошових зобов`язань та в умовах примусового виконання судового рішення об`єктивно спрямоване на зменшення майнової маси боржника і унеможливлення звернення стягнення на таке майно кредитором. Такі дії не відповідають принципам добросовісності, розумності та справедливості, визначеним статтями 3, 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та свідчать про зловживання цивільними правами з метою уникнення виконання судового рішення.

При цьому сам по собі факт оплатності правочинів, відсутності родинних зв`язків між сторонами договорів чи відсутності обізнаності набувача про існування боргу не спростовує фраудаторного характеру відчуження майна, оскільки визначальним у цьому випадку є момент та обставини вчинення правочинів, а саме їх укладення у період існування невиконаного зобов`язання та примусового виконання судового рішення.

Фактично спірні правочини були використані боржником як інструмент виведення активів з-під можливого примусового стягнення, що є несумісним із засадами добросовісного здійснення цивільних прав та суперечить обов`язковості виконання судового рішення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорювані договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 11 грудня 2013 року мають ознаки фраудаторних правочинів, оскільки були вчинені боржником у період існування невиконаного судового рішення про стягнення значної суми заборгованості, під час відкритого виконавчого провадження та дії арешту на майно боржника.

Разом з тим встановлення факту порушення права позивача саме по собі не є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки відповідачами заявлено про застосування позовної давності, а судом встановлено факт її спливу без поважних причин пропуску.

За змістом статей 15-16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову в матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, тому обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Порівняльний аналіз термінів, застосованих у статті 261 ЦК України, "довідався" та "міг довідатися", дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Позивач повинен довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати вказану презумпцію, тобто довести наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Практика Верховного Суду щодо застосування позовної давності є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц та інші).

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

У справі, яка переглядається, відповідачі клопотали про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, оскільки оспорювані ним правочини укладені 11.12.2013, а до суду з цим позовом він звернувся лише в листопаді 2024 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 вказано, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Як вбачається з позовної заяви та заяви представника позивача про поновлення строку позовної давності та апеляційної скарги, останній дізнався про існування оспорюваних правочинів при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження лише у 2024 році.

Згідно ч.1 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Частина 8 вказаної статті встановлює, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Отже, та обставина, що позивач дізнався про існування оспорюваних правочинів лише у 2024 році, при цьому виконавчий лист з виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми заборгованості за кредитними договорами було пред`явлено позивачем до виконання ще у грудні 2012 року, на думку суду, свідчить, що позивач неналежним чином користувався своїми правами та здійснював обов`язки як сторона виконавчого провадження, зокрема, правом ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, в тому числі щодо майнового стану боржника, не здійснював належного контролю за ходом виконавчого провадження з виконання судового рішення у справі № 2-1075/12, а тому колегія суддів не знаходить поважних причин для поновлення строку позовної давності.

Водночас доводи апеляційної скарги про застосування судом першої інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №907/576/17, від 20.06.2018 у справі №753/19644/16-ц, від 15.05.2019 у справі №917/803/18, 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 29.06.2021 у справі №904/3405/19, від 09.09.2021 у справі №916/4644/15, від 14.05.2024 у справі №910/2128/20, від 31.10.2024 у справі №643/2563/23, від 21.11.2024 у справі №369/11834/22, від 04.06.2025 у справі №754/18852/21, від 02.07.2025 у справі №761/16134/19, від 16.10.2025 у справі №202/4888/19, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечить висновкам, які викладені у наведених заявником постановах.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Сам по собі факт недобросовісності боржника не звільняє позивача від обов`язку дотримання строків позовної давності, якщо кредитор мав об`єктивну можливість дізнатися про порушення свого права.

Застосування наслідків спливу позовної давності у цьому випадку узгоджується з принципом правової визначеності та стабільності цивільного обороту.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки суду у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у апеляційній скарзі.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Частиною 1 та пунктом 1 частини 3статті 133 ЦПК України передбачено, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 133, частини другої статті 137, частини другої статті 141 ЦПК України сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката, які розподіляються між сторонами разом з іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.

У заяві про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу представник ОСОБА_1 просив стягнути 7000,00 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктами 1-2 частини 2, частини 3 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правничої допомоги, представником відповідача – адвокатом Чередою Т.М. надано додаткову угоду до договору про надання правничої (правової) допомоги, укладеної 02.04.2026,рахунок на оплату від 06.04.2026 на суму 4500,00 грн, копію платіжної інструкції на суму 4500,00 грн від 06.04.2026, акт наданих послуг від 06.04.2026, детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у цивільній справі № 275/1215/24 (провадження № 22 ц/4805/1854/26) (а.с.127-131).

09 червня 2026 року представник позивача подав письмові заперечення на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу та просив відмовити у задоволенні вказаної заяви адвоката Череди Т.М., посилаючись на те, що витрати в сумі 7000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг. Предмет спору у даній справі не є складним, судова практика сталою, а відтак не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц та від 06 листопада 2020 року у справі №760/11145/18 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічні висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі №757/24445/21-ц.

З огляду на результат апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи складність справи та виконані роботи (а саме написання відзиву, участь в судовому засіданні), принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про необхідність стягнення із АТ "Універсал Банк" на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства "Універсал Банк" - адвоката Сахабутдінова Віктора Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 січня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства "Універсал Банк" на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року.