Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №754/1433/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/649/26

Справа№754/1433/26

Вирок

Іменем України

15 червня 2026 року

м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12025100030003324 від 04.12.2025 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Коростень, Житомирської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України,

за участю сторони обвинувачення: прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

представника потерпілого: ОСОБА_8

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_9 ,

ВСТАНОВИВ:

І. ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ, ВИЗНАНОГО СУДОМ ДОВЕДЕНИМ (місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінальних правопорушень, форма вини і мотиви кримінальних правопорушень)

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.12.2025, приблизно о 21 годині 30 хвилин, знаходячись за адресою: м. Київ, пр. Лісовий, 25, біля відділення АТ «Укрпошта» 02166, мав на меті злочинний умисел, спрямований на пошкодження чужого майна шляхом підпалу, яке належить АТ «Укрпошта».

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_4 із заздалегідь заготовленої ємності розлив поблизу входу до відділення АТ «Укрпошта» нафтопродукти та за допомогою стороннього джерела запалювання (предмету, призначеного для запалювання вогню) підпалив їх, внаслідок чого нафтопродукти почали горіти, тим самим ОСОБА_4 здійснив пошкодження майна, належного АТ «Укрпошта», шляхом підпалу, внаслідок чого пошкоджено фасад та вхідні двері до відділення.

Своїми протиправними діями ОСОБА_4 вчинив умисне пошкодження чужого майна загально небезпечним способом, а саме шляхом підпалу, чим завдав матеріального збитку АТ «Укрпошта».

ОСОБА_4 обвинувачується в умисному пошкодженні чужого майна, вчиненому шляхом підпалу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України.

ІІ. СТАТТІ (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Відповідальність за ч.2 ст. 194 КК України настає за умисне знищення або пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально небезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Об`єктом злочину є право власності, право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Додатковим факультативним об`єктом можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров`я людини.

Предметом злочину є майно - предмети матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру, що в цілому утворюють три підгрупи: 1) речі (житлові будинки, квартири, засоби виробництва, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба та насадження на земельній ділянці, вироблена продукція); 2) гроші (у готівковій чи безготівковій формі); 3) цінні папери (акції, облігації, векселі тощо, а також легітимаційні знаки, які виконують роль грошового еквівалента та є оборотоздатними).

Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому цією нормою, може бути тільки чуже майно.

Об`єктивна сторона злочину за ч. 2 ст. 194 КК України, винним у вчиненні якого визнається ОСОБА_10 , характеризується суспільно небезпечними діями, які полягають у знищенні, або пошкодженні чужого майна, а також способом вчинення - шляхом підпалу, тобто свідомим застосуванням джерела вогню до певних об`єктів. Причому, умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров`ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків.

Суб`єктом кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 194 КК України може бути фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб`єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. У разі знищення чи пошкодження майна таким загальнонебезпечним способом, як підпал, винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати.

Щодо наслідків знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу у вигляді спричиненої шкоди у великих розмірах - то вони не є обов`язковими.

При цьому суд ураховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №536/621/16-к, згідно з якими об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України, характеризується діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинно-наслідковим зв`язком між вказаними діями і наслідками. Знищення або пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб. При цьому умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194 КК України. Так, зазначена норма передбачає відповідальність за «те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки». Словосполучення «те саме діяння», вжите в диспозиції ч. 2 ст. 194 КК України, вказує на те, що до діяння, передбаченого цією статтею, слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода у великих розмірах є наслідком, який виступає криміноутворюючою ознакою лише для ч. 1 ст. 194 КК України, і не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті. При кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом (ч. 2 ст.194 КК України) розмір спричиненої майнової шкоди не має правового значення. При цьому обов`язковою характеристикою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, є не наслідки (шкода у великих розмірах), а саме діяння (спосіб вчинення), оскільки воно в цьому випадку має більшу суспільну небезпеку порівняно зі шкодою у великих розмірах. Наведене узгоджується із судовою практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 (провадження № 51-1581км18).

Суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України, а саме в умисному пошкодженні чужого майна, вчиненому шляхом підпалу.

ІІІ. ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Допитаний у судовому засіданні представник потерпілого АТ «Укрпошта» - ОСОБА_8 підтвердив вищенаведені встановлені судом обставини справи та повідомив, що дійсно, 03.12.2025, близько 21 години 30 хвилин, стався підпал відділення АТ «Укрпошта», що за адресою: м. Київ, пр. Лісовий, 25, внаслідок чого пошкоджено майно товариства (фасад, вхідна група), розмір шкоди - 226700 гривень 00 копійок, що підтверджується доданими до позовної заяви документами (дефектним актом, актом обстеження від 04.12.2025 технічного стану приміщення відділення 02166, договором № 260126-87Е від 16.02.2026 про надання послуг з поточного ремонту, актами про приймання-виконання будівельних робіт, платіжними інструкціями, комерційною пропозицією тощо). Обвинувачений, дійсно, почав відшкодовувати шкоду і на даний час сплатив 75000 гривень. Представник потерпілого цивільний позов підтримав та просив його задовольнити.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав себе винним, щиро розкаявся. Цивільний позов також визнав в повному обсязі, на момент розгляду провадження частково відшкодував потерпілому - АТ «Укрпошта», шкоду, а саме у розмірі 125 000 грн., що підтверджується відповідними квитанціями, наданими суду під час судового розгляду.

ОСОБА_4 підтвердив вищеописані встановлені судом обставини справи та пояснив суду, що вчинив вказаний злочин фактично через власну легковажність та нерозсудливість. Обвинувачений повідомив, що його ввели в оману та він думав, що допомагає СБУ викрити злочинця.

Так, у 2025 році, місяць не пам`ятає, він зустрівся з другом ОСОБА_11 , щоб відвезти його до дівчини, з якою той познайомився в месенджері «Телеграм». Пізніше ОСОБА_11 зателефонувала невідома особа чоловічої статі та, назвавшись працівником СБУ, повідомила, що дівчина, з якою мав намір зустрітися ОСОБА_11 , працює на росіян і має спільника, тому попросили його допомогти викрити спільника цієї дівчини. В автомобілі ОСОБА_4 був поруч з ОСОБА_11 , тому він чув усю розмову і, повіривши невідомому чоловікові, погодився зробити «добру справу», а саме викрити спільника «навідниці». Далі обвинувачений приїхав за адресою, яку йому вказав невідомий чоловік, а саме: м. Київ, пр. Лісовий, 25, та почав виконувати вказівки, які йому надавали по телефону: попросили на заправці взяти горючу суміш, гроші за неї мали віддати. Після того, як обвинувачений придбав горючу суміш, він під`їхав до відділення АТ «Укрпошта». Невідома особа телефоном повідомила, що злочинець, нібито, переховується у відділенні і його необхідно звідти виманити, підпаливши вхід до відділення. На запитання обвинуваченого, що йому за це буде, особа повідомила, що за це нічого не буде, оскільки це допомога СБУ, а працівники поліції та пожежники скоро будуть на місці та всі попереджені.

Тоді обвинувачений підійшов до приміщення, розлив суміш та кинув сірник. Виконавши таким чином усі дії, ОСОБА_12 відійшов до автомобіля, який припаркував подалі, та почав спостерігати. Дивився, як гасили пожежу, побачив, що ніхто не постраждав, та й пішов.

Обвинувачений пояснив, що усвідомлює протиправність своїх дій і що він мав бути більш розсудливим і мислити більш критично. Повідомив, що він щиро кається, співпрацював зі слідством, брав участь у всіх слідчих діях, їздив на місце скоєння правопорушення, брав участь у слідчому експерименті.

Показання обвинуваченого є логічними і послідовними та не залишають суду «розумного сумніву» щодо їх правдивості та відповідності встановленим обставинам кримінального провадження.

Суд вважає недоцільним дослідження доказів стосовно всіх обставин справи, які ніким не оспорюються, проти цього не заперечують учасники судового розгляду. Обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, учасникам судового розгляду роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях "Ірландія проти Сполученого Королівства" від 18 січня 1978 року, "Коробов проти України" від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, з точки зору належності та допустимості, суд приходить до висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження, та його дії вірно кваліфіковано за ч.2 ст. 194 КК України, як умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу.

ІV. ПОКАРАННЯ:

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті), особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, санкцією ч.2 ст. 194 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке за класифікацією, визначеною ст. 12 КК України, є тяжким злочином.

У відповідності до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає - щире каяття, яке полягає, зокрема, у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення; активне сприяння розкриттю злочину.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , він раніше не судимий, не одружений, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, працює на СТО не офіційно.

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_4 покарання, яке необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів у виді позбавлення волі, в межах встановлених у санкції відповідної статті особливої частини КК України. Водночас, суд не вбачає підстав для застосування ст. 69 КК України, з огляду на обставини вчиненого злочину, а також способу його вчинення, а саме - підпал, що становить особливу небезпеку для невизначеного наперед кола осіб.

Крім того, суд враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, неодружений, працює, хоча й не офіційно, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває.

Суд також враховує, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_4 вперше, а також думку представника потерпілого, який зазначив, що завдана правопорушенням шкода частково відшкодована, на призначенні покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям не наполягав.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом з питань пробації за місцем його проживання, а тому на підставі ст. 75 КК України звільняє його від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1-2 ч. 1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, адже втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Верховний Суд у своїй постанові від 16 серпня 2018 року (справа № 183/163/14, провадження № 51-3549 км18) зазначив, що системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд враховує молодий вік ОСОБА_4 та те, що він має середньо спеціальну освіту, працює, хоча й не офіційно, цивільний позов визнав у повному обсязі та, за час розгляду кримінального провадження судом, вже частково відшкодував шкоду.

Також суд враховує процесуальну поведінку ОСОБА_4 , який після закінчення запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту жодного разу не порушив свої процесуальні обов`язки, вчасно з`являючись до суду у призначені судові засідання та виконуючи усі розпорядження суду.

Зазначені обставини у своїй сукупності безумовно вказують на те, що мета покарання - виправлення винного може бути досягнута без ізоляції від суспільства.

Саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Натомість, на переконання суду, призначення обвинуваченому покарання, яке необхідно відбувати реально, не відповідатиме справжнім інтересам суспільства, а подальша ресоціалізація, тобто відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, може бути утруднена. На переконання суду, виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, а призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього кодексу.

V. МОТИВИ УХВАЛЕННЯ ІНШИХ РІШЕНЬ

Вирішуючи питання цивільного позову представника позивача АТ «УКРПОШТА» - ОСОБА_13 , суд виходить з такого.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України та ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого.

Згідно з ч.1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст. 1166 ЦК України).

Поняття майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням потерпілому охоплює: заподіяну кримінальним правопорушенням особі пряму, безпосередню шкоду в її майновому та грошовому виразі; неодержані внаслідок скоєння кримінального правопорушення доходи; оцінені в грошовому вигляді витрати на відновлення здоров`я потерпілого тощо.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Так, представником потерпілого АТ «УКРПОШТА» - ОСОБА_13 у кримінальному провадженні пред`явлено цивільний позов до цивільного відповідача ОСОБА_4 , про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а саме в сумі 226 700 грн.

Разом з тим, під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 завдану майнову шкоду відшкодував частково, а саме у сумі 125000,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями (ТВБВ 10026/077 РМ-1434 від 15.06.2026 на суму 50000,00 грн.; ТВБВ 10026/039 РМ-1059 від 04.03.2026 на суму 50000,00 грн.; ТВБВ 10026/077 РМ-1435 від 28.04.2026 на суму 25000,00 грн.).

Враховуючи наведене, цивільний позов підлягає задоволенню частково, а саме у сумі, не відшкодованій обвинуваченим на час винесення вироку, - 101700,00 грн.

Питання з речовими доказами суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Арешти, накладені ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.12.2025 (справа № 754/20443/25), ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.12.2025 (справа № 754/20442/25) та ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 08.12.2025 (справа № 754/20444/25), підлягають скасуванню.

Процесуальні витрати

Згідно з ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У даному кримінальному провадженні документально підтверджені витрати на залучення експертів становлять 7 131 гривню 20 копійок, які включають в себе вартість складання експертами таких висновків: висновок експерта № СЕ-19/111-25/74373-ФХД від 18.12.2025 та №СЕ-19/111-25/77918-ПТ від 09.01.2026.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави витрати, на залучення експертів у сумі 7131 гривню 20 копійок.

Запобіжні заходи

Під час досудового розслідування ОСОБА_4 , 04.12.2025 року о 19 год. 00 хв. був затриманий, в порядку ст. 208 КПК України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення», попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Відповідно до положень ч.5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 06.12.2025 (ЄУНСС: 754/20445/25) стосовно ОСОБА_4 був застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту у певний час доби з 22 год. до 06 год. 00 хв. з 06.12.2025 до 05.02.2026 року. Разом з тим, ухвалою Київського апеляційного суду від 19.01.2026 зазначену ухвалу слідчого судді скасовано та застосовано стосовно ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком до 05.02.2026 включно.

Згідно з ч.7 ст.72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Отже, у строк покарання, призначеного судом, необхідно зарахувати строк попереднього ув`язнення ОСОБА_4 з 04.12.2025 по 06.12.2025 з розрахунку день за день, а також строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 19.01.2026 по 05.02.2026 із розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368, 370, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк попереднього ув`язнення - з 04.12.2025 по 06.12.2025, з розрахунку - один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк перебування під цілодобовим домашнім арештом - з 19.01.2026 року по 05.02.2026 року, з розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1, пункту 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до вимог ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Цивільний позов представника потерпілого АТ «УКРПОШТА» - ОСОБА_13 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілого АТ «УКРПОШТА» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 101 700 (сто одну тисячу сімсот) гривень, 00 копійок.

На підставі ч.2 ст. 124 КПК України стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати за проведення експертиз залученими стороною обвинувачення експертами спеціалізованої державної установи у сумі 7 131 гривня 20 копійок.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.12.2025 (справа № 754/20442/25) на мобільний телефон марки «ІPhone 11» лілового кольору в прозорому силіконовому чохлі, серійний номер НОМЕР_1 , IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 з сім картою мобільного оператора «Водафон» НОМЕР_4 - скасувати;

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.12.2025 (справа № 754/20443/25) намобільний телефон марки «IPhone 13 PRO Max» темно-зеленого кольору IMEI: НОМЕР_5 , IMEI2: НОМЕР_6 з сім картою НОМЕР_7 - скасувати;

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 08.12.2025 (справа № 754/20444/25) на автомобіль марки «TOYOTA», моделі «CAMRY», державний номерний знак НОМЕР_8 , номер кузова НОМЕР_9 , сірого кольору, 2005 року випуску- скасувати повністю.

Речові докази:

-продукти горіння з підлоги дверей біля входу, змив з вхідних дверей, змив з дверей на спиртову серветку, скляну пляшку темно зеленого кольору з написом «Опілля»; три використаних сірники; кришечку зеленого кольору з написом « SOMERSBY», кришечку червоного кольору з написом «HOPHEY» (квитанції №001461, №001498)- знищити;

-мобільний телефон марки «ІPhone 11» лілового кольору в прозорому силіконовому чохлі, серійний номер НОМЕР_10 , IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 з сім картою мобільного оператора «Водафон» НОМЕР_4 - повернути ОСОБА_14 ;

- автомобіль марки «TOYOTA», моделі «CAMRY», державний номерний знак НОМЕР_8 , номер кузова НОМЕР_9 , сірого кольору, 2005 року випуску переданий на зберігання ОСОБА_4 відповідно до розписки від 13.01.2026; ключі від автомобіля марки «TOYOTA», моделі «CAMRY», передані на зберігання ОСОБА_4 відповідно до розписки від 13.01.2026, - залишити за належністю ОСОБА_4 ;

-мобільний телефон марки «IPhone 13 PRO Max» темно-зеленого кольору IMEI: НОМЕР_5 , IMEI2: НОМЕР_6 з сім картою НОМЕР_7 - після набрання вироком законної сили - повернути ОСОБА_4 .

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

Суддя: ОСОБА_1