Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №482/1250/25 — Новоодеський районний суд Миколаївської області

15.06.2026

Справа № 482/1250/25

Номер провадження 2/482/19/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

15 червня 2026 року місто Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Кічули В.М., за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, який обґрунтовувала тим, що 24.03.2021 року позивачка передала відповідачці, у якості позики, грошові кошти у сумі 26700,00 грн., які відповідачка зобов`язалася повернути до 10.04.2024 року, про що склала власноручно письмову розписку.

Посилаючись на те, що відповідачка не виконала взятих на себе боргових зобов`язань позивачка просила суд стягнути з відповідачки суму боргу, разом із 917,92 грн. трьох відсотків річних, 4102,67 грн. інфляційних втрат, а також понесені позивачкою судові витрати.

Представником відповідачки подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись при цьому на те, що після отримання грошей у борг, ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 свою банківську картку «Raiffeisen Bank», на яку приходять соціальні виплати, та надала доступ до даної картки. Вказує, що протягом часу з 24.03.2021 року по грудень 2024 року позивачка користувалася коштами відповідачки, а відтак борг було повністю погашено, оскільки на рахунок відповідачки щомісяця приходить соціальна допомога у розмірі 15000,00 грн., на підтвердження чого долучив до відзиву виписку про рух коштів по рахунку.

У відповіді на відзив представник позивачки, на спростування доводів відзиву, вказав, що у письмовій розписці, яка була складена відповідачкою, не вказано жодної інформації щодо передачі банківської картки відповідачкою позивачці, а також інформації про надання дозволу на зняття коштів з вказаної картки.

Ухвалою суду від 14.01.2026 року в задоволення клопотань сторін викликалися свідки для надання показань, однак до суду останні не з`явилися.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, але від її представника до суду надійшла письмова заява про підтримання позову та про розгляд справи за відсутності сторони позивачки.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, але від її представника до суду надійшла заява про невизнання позову відповідачкою та про розгляд справи за відсутності сторони відповідачки.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

24.03.2021 року ОСОБА_2 склала письмову розписку, в якій вказала, що вона, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_1 , взяла в борг в ОСОБА_1 26700,00 грн., які зобов`язалася повернути до 10.04.2024 року. Надала згоду виплачувати борг із соціальних виплат.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначенні родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої якості (ст. 1046 ЦК України). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Також, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів (постанова Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі №361/8807/18).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 та постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц.

Із змісту розписки у цій справі вбачається, що її текст містить дату складення, прізвище, ім`я та по батькові позичальникам (відповідачки), його ідентифікуючі дані та власноручний підпис.

Також змістом розписки підтверджується факт отримання відповідачкою від позивачки грошових коштів у борг, на умовах, які сторони зазначили в розписці. Фактично між сторонами було укладено договір позики від 24.03.2021 року.

Крім цього суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ані відповідачкою, ані її представником, не заперечувався факт складання такої розписки та отримання грошей у борг.

Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі №753/11670/17 від 11.06.2021 року, постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14).

Таким чином, дослідивши боргову розписку, а також обставини її укладення, суд вважає встановленим, що між сторонами було укладено договір позики, за якими зобов`язання щодо повернення боргу відповідачем не було виконано, чим були порушені права позивача, які підлягають судовому захисту.

За змістом ч. ч. 1 - 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Наявність у позивачки оригіналу розписки, яка нею долучена до матеріалів справи, свідчить про неповернення боргу відповідачкою.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачка не виконала взяті на себе зобов`язання, які виникли у неї з договору позики від 24.03.2021 року, грошові кошти відповідно до розписки не повернула.

Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 - 82 ЦПК.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідачка не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження повернення боргу позивачці, відтак, позовні вимоги про стягнення боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання відповідачки на те, що нею було передано позивачці банківську карту, в рахунок погашення заборгованості не знайшло свого підтвердження, жодних доказів, які б вказували на це до суду не надано.

Надана відповідачкою виписка про рух коштів по рахунку не підтверджує факту погашення заборгованості перед позивачкою, або факту користування позивачкою даною карткою в рахунок погашення заборгованості.

Оцінивши надані докази в сукупності, суд встановив, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальницею не виконані зобов`язання перед позикодавицею, кошти, які було отримано у позику не повернуті, та враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, наявні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивачки заборгованості за договором позики від 24.03.2021 року в розмірі 26700,00 грн.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції закону України № 2120-IX від 15.03.2022 року) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до висновку Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань і така особливість проявляється: - в періоді існування особливих правових наслідків, яким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; - в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки, зокрема, договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; - у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, який неодноразово було продовжено та який діяв на час виникнення правовідносин між позивачем і відповідачем, та діє до тепер.

Враховуючи наведене та те, що згідно із здійсненими у позовній заяві позивачем розрахунками 3% річних та інфляційних втрат, такі проведені в період 2024 – 2025 років, у задоволенні даних вимог позивача слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню 1019,49 грн. судового збору, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог (84,17%).

Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 280-289 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) 26700,00 (двадцять шість тисяч сімсот) гривень заборгованості за розпискою від 24 березня 2921 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) 1019,49 (одна тисяча дев`ятнадцять гривень 49 копійок) грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя В.М. Кічула