Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №531/438/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року

м. Київ

справа № 531/438/24

провадження № 61-2566св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Луганська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника - адвоката Мєдвєдєва Сергія Сергійовича, на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Попова М.С., та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луганської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що внаслідок незаконного переслідування в рамках трьох кримінальних справ йому було завдано значну моральну шкоду.

Щодо кримінальної справи №1310955101. 28 березня 2011 року Лисичанським міським відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області його було притягнуто до кримінальної відповідальності за ознаками складів злочинів, передбачених частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та частиною другою статті 366 КК України.

22 червня 2011 року він набув статусу обвинуваченого, а 20 квітня 2012 року Сєвєродонецький міський суд Луганської області ухвалив стосовно нього обвинувальний вирок.

При ухваленні вироку судом першої інстанції не було враховано, що диспозиція частини третьої статті 365 КК України передбачає відповідальність спеціальних суб`єктів - працівників правоохоронних органів. Набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07 квітня 2011 року № 3207-VI остаточно декриміналізувало відповідні дії для осіб, які не є службовими особами публічного права. Незважаючи на це, 15 березня 2013 року апеляційний суд Луганської області залишив обвинувачення та діючий запобіжний захід без змін, що свідчить про тривале і неправомірне обмеження його прав.

Незаконність кримінального переслідування підтверджується постановою слідчого від 15 червня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12018130240001378 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Таким чином, загальний строк його ( ОСОБА_1 ) перебування під слідством та судом у період з 28 березня 2011 року до 15 червня 2018 року складає 7 років та 3 місяці, або 87 місяців.

Щодо кримінальної справи №1311912001. 22 червня 2011 року Лисичанським міським відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області його було притягнуто до кримінальної відповідальності за ознаками складів злочинів, передбачених частиною третьою статті 365 КК України та частиною другою статті 366 КК України.

Постановою від 26 червня 2018 року кримінальне провадження щодо нього було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Таким чином, загальний термін перебування позивача під слідством та судом склав 7 років та 4 дні, або 84 місяці.

Щодо кримінальної справи №1311913301. 22 червня 2011 року Лисичанським міським відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області позивача було притягнуто до кримінальної відповідальності за ознаками складів злочинів, передбачених частиною третьою статті 365 КК України та частиною другою статті 366 КК України. Постановою від 26 червня 2018 року кримінальне провадження щодо нього було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Загальний термін перебування позивача під слідством та судом склав 7 років та 4 дні, або 84 місяці.

ОСОБА_1 вважає, що вищевказані терміни перебування його під слідством та судом є правовою підставою для нарахування йому відшкодування моральної шкоди згідно з положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Завдану моральну шкоду обґрунтовує докорінною зміною свого звичного життєвого укладу протягом понад семи років незаконного кримінального переслідування. Весь цей період часу він був змушений витрачати життєвий ресурс на спростування безпідставних обвинувачень та участь у численних процесуальних діях замість повноцінної соціальної та особистої реалізації.

Незаконне застосування запобіжних заходів призвело до суттєвого обмеження права на свободу та особисту недоторканність, позбавивши позивача можливості вільно пересуватися та планувати свій час. Тривала невизначеність щодо майбутнього, усвідомлення серйозності наслідків несправедливих судових рішень та необхідність доведення очевидної відсутності складу злочину спричинили позивачу та його родині глибокий психологічний стрес.

Порушення права на повагу до гідності та репутації призвело до втрати авторитету серед оточення, виникнення почуття сорому та депресивних станів, що вимагало значних додаткових зусиль для відновлення душевного комфорту.

Факт закриття справи за реабілітуючою обставиною є безумовним підтвердженням порушення прав позивача, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що тягне за собою обов`язок держави з відшкодування завданих моральних страждань.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням збільшених позовних вимог, просив суд на підставі статей 23, 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» стягнути з Державного бюджету України на його користь 6 120 000 грн як відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_1 745 984 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що незаконні дії органів досудового розслідування та прокуратури призвели до необґрунтованого перебування позивача під слідством і судом за частиною третьою статті 365 КК України та частиною другою статті 366 КК України. Оскільки на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» від 21 лютого 2014 року № 746-VII ОСОБА_1 втратив статус суб`єкта вказаних злочинів, то подальше кримінальне переслідування стосовно нього визнано безпідставним.

Суд врахував, що застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та необхідність участі у слідчих діях докорінно змінили звичний спосіб життя позивача, порушили його соціальні зв`язки та спричинили тривалий психологічний стрес. Неможливість вільно розпоряджатися власним часом і пересуватися, а також необхідність протягом тривалого часу захищати свою честь і репутацію, свідчать про завдання позивачу моральної шкоди.

Враховуючи характер і обсяг душевних страждань, суд, керуючись вимогами статей 23, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», вважав обґрунтованим стягнення компенсації в розмірі 745 984 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2026 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Мєдвєдєва С. С., та ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу Луганської обласної прокуратури задоволено. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2025 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що кримінальні справи № 1310955101, № 1311912001 та № 1311913301 (за частиною третьою статті 365 КК України) щодо ОСОБА_1 було закрито у зв`язку з декриміналізацією інкримінованих йому діянь. Оскільки встановлено, що провадження закрито з нереабілітуючих підстав, то у позивача не виникло права на відшкодування моральної шкоди згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» містить вичерпний перелік підстав для відшкодування шкоди. Цей перелік не передбачає права на компенсацію у разі закриття провадження через скасування кримінально-правової заборони (декриміналізацію). Таким чином, якщо особа перебувала під слідством або судом за діяння, яке згодом перестало вважатися злочином, це не є автоматичною підставою для виплат у порядку вказаного Закону.

Отже, у контексті наслідків кримінального закону рішення про закриття справи через декриміналізацію прирівнюється до реабілітуючих обставин (особа звільняється від покарання). Проте в частині права на відшкодування шкоди воно прирівнюється до нереабілітуючих обставин, не надаючи особі права вимагати компенсації за період перебування під слідством і судом.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

27 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мєдвєдєв С. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2026 року.

28 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та його представника - адвоката Мєдвєдєва С. С., витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 531/438/24.

23 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 531/438/24 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргахпредставник ОСОБА_1 - адвокат Мєдвєдєв С. С.,та ОСОБА_1 просять рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2025 року змінити у частині розміру відшкодування моральної шкоди, а постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Мєдвєдєв С. С., зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також представник ОСОБА_1 - адвокат Мєдвєдєв С. С., зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо правової ситуації звільнення особи від покарання внаслідок декриміналізації відповідного діяння і закриття справи «за відсутністю складу злочину», що в суді цивільної юрисдикції кваліфікується як звільнення від кримінальної відповідальності із нереабілітуючих обставин (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, застосувавши формальний підхід, порушив статтю 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Мінімальна заробітна плата є лише нижньою межею, а не фіксованою ставкою. Суд мав право і обов`язок призначити більшу суму відшкодування моральної шкоди, співмірну з реальними стражданнями ОСОБА_1 .

Апеляційний суд у своєму рішенні фактично вдався до викривлення змісту офіційних документів, що містяться в матеріалах справи. Зокрема, у трьох постановах слідчого від 15 червня 2018 року та від 26 червня 2018 року, які є чинними та нескасованими, чітко зазначено підставу закриття кримінальних проваджень: пункт 2 частини першої статті 284 КПК України (відсутність складу кримінального правопорушення).

Всупереч вимогам процесуального закону щодо обов`язковості врахування змісту доказів, Полтавський апеляційний суд на власний розсуд перетлумачив ці рішення, назвавши їх наслідком «декриміналізації» (нереабілітуючої обставини).

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 686/22631/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції проігнорував характер страждань ОСОБА_1 та тривалість кримінальних проваджень. Одночасне ведення трьох справ означало, що позивач мав утричі більше викликів на допити, що спричинило значний стрес та репутаційні втрати. Суд першої інстанції припустився помилки, не застосувавши принцип індивідуалізації шкоди.

Звертає увагу на те, що Полтавський апеляційний суд на власний розсуд перетлумачив постанови слідчого про закриття кримінальних проваджень щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення), помилково ототожнивши їх із наслідками «декриміналізації» (нереабілітуючої обставини).

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Мєдвєдєва С. С., та ОСОБА_1 на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2026 року, поданих до суду 27 березня 2026 року, Луганська обласна прокуратура заперечує проти доводів заявників та просить їхні касаційні скарги залишити без задоволення.

Зазначає, що прокуратурою м. Лисичанська стосовно ОСОБА_1 здійснювалося досудове розслідування у кримінальних справах № 013/2010/09551, № 013/2011/09120 та № 013/2011/09133. Під час судового розгляду кримінальні справи № 013/2010/09551, № 013/2011/09120 та № 013/2011/09133 об`єднано в одне провадження під № 1-323/11 у порядку статті 26 КПК України (в редакції 1960 року).

Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 квітня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 15 березня 2013 року скасовано вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 квітня 2012 року стосовно ОСОБА_1 , а кримінальну справу направлено прокурору м. Лисичанська для проведення додаткового розслідування. ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Після надходження кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 на додаткове слідство прокуратурою м. Лисичанська відповідно до розділу XI «Перехідні положення» КПК України 22 квітня 2013 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42013030240000066 за фактом перевищення службових повноважень посадовими особами Лисичанського відділення Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 365 КК України, та доручено Лисичанському МВ ГУМВС України в Луганській області здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні.

12 травня 2015 року виконувачем обов`язків прокурора м. Лисичанська правову кваліфікацію кримінального правопорушення змінено з частини третьої статті 365 КК України на частину другу статті 366 КК України.

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 30 жовтня 2017 року у справі № 415/3212/16-к (кримінальне провадження № 42013030240000066) ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, на підставі статей 44, 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, тобто за нереабілітуючими підставами. 07 листопада 2017 року рішення суду набрало законної сили.

Крім того, стосовно ОСОБА_1 здійснювалося досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 12016130240001656 за частиною другою статті 364 КК України та № 12017130240000103 за частиною другою статті 364 КК України.

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 04 грудня 2017 року (кримінальне провадження № 12016130240001656) ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, на підставі статей 5, 44 КК України у зв`язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, тобто за нереабілітуючими підставами. 02 лютого 2018 року рішення суду набрало законної сили.

У кримінальному провадженні № 12017130240000103 від 11 січня 2017 року судовий розгляд не завершено. У зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, правову оцінку діям ОСОБА_1 не надано, а отже, підстави для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи рішеннями органів досудового розслідування, передбачені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», наразі відсутні.

У кримінальних справах № 13119133 (кримінальне провадження № 12016130240001656) та № 1310955101 (кримінальне провадження № 42013030240000066) ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами, а у кримінальній справі № 1311912001 (кримінальне провадження № 12017130240000103) остаточне судове рішення не прийнято.

За таких обставин, згідно з вимогами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди відсутні.

У відповідях на відзиви Луганської обласної прокуратури представник ОСОБА_1 - адвокат Мєдвєдєв С. С., та ОСОБА_1 просили визнати заперечення та аргументи Луганської обласної прокуратури, викладені у відзивах на касаційні скарги на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2026 року, необґрунтованими, такими, що суперечать матеріалам справи та чинному законодавству України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ № 18136573690640177503, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт Кабаннє Кремінського району Луганської області (Україна), на території України станом на 06 червня 2018 року на підставі статей 88-90 КК України незнятої та непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим, є особою, яка: з 28 березня 2011 року Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області притягується до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України (кримінальна справа № 1310955101); з 22 червня 2011 року Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області притягується до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України (кримінальна справа № 1311912001); з 22 червня 2011 року Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області притягується до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України (кримінальна справа № 1311913301).

11 січня 2017 року Лисичанською місцевою прокуратурою Луганської області повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, і 09 березня 2017 року обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання (кримінальне провадження № 12016130240001656 від 01 липня 2016 року). Справу направлено до суду з обвинувальним актом 31 березня 2017 року. Відомості про результати судового розгляду кримінального провадження до МВС України не надходили.

28 лютого 2018 року Лисичанським повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України (кримінальне провадження № 12017130240000103 від 11 січня 2017 року). Справу направлено до суду з обвинувальним актом 30 березня 2018 року. Відомості про результати судового розгляду кримінального провадження до МВС України не надходили (т.1 а.с. 33).

З матеріалів справи вбачається, що:

- у кримінальній справі № 1310955101 (013/2010/09551), що стосувалася кредитних договорів № 556/16-МБ22 зі ОСОБА_2 , № 556/16-МБ24 зі ОСОБА_3 , № 556/16-МБ2 з ОСОБА_4 та № 556/16-МБ25 зі ОСОБА_5 , судом встановлено, що після надходження справи стосовно ОСОБА_1 на додаткове слідство прокуратурою м. Лисичанська, відповідно до розділу XI «Перехідні положення» КПК України, 22 квітня 2013 року внесено відомості до ЄРДР за № 42013030240000066 за фактом перевищення службових повноважень посадовими особами Лисичанського відділення «Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 365 КК України. 19 листопада 2014 року слідчим слідчим відділом Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 284 КПК України. Проте 12 травня 2015 року виконувачем обов`язків прокурора м. Лисичанська цю постанову скасовано, а правову кваліфікацію змінено на частину другу статті 366 КК України. 01 липня 2016 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 366 КК України направлено до суду. Ухвалою Лисичанського міського суду від 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статей 44, 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності (нереабілітуюча підстава);

- у кримінальній справі № 1311912001 (013/2011/09120), що стосувалася кредитних договорів № 556/16-ПК158 з ОСОБА_6 та № 556/16-ПК135 з ОСОБА_7 , після скасування вироку та внесення відомостей до ЄРДР за № 12017130240000103 судом встановлено, що 29 березня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України. За результатами досудового розслідування 30 березня 2018 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 364 КК України направлено до Лисичанського міського суду для розгляду по суті. Остаточне рішення у справі наразі відсутнє;

- у кримінальній справі № 1311913301 (013/2011/09133), що стосувалася кредитних договорів № 556/16-ПК з ОСОБА_8 та № 556/16-МБ27 з ОСОБА_9 , після скасування вироку та внесення відомостей до ЄРДР за № 12016130240001656, встановлено, що 31 березня 2017 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 364 КК України направлено до Лисичанського міського суду для розгляду по суті. Ухвалою Лисичанського міського суду від 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, на підставі статей 5, 44 КК України у зв`язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, тобто за нереабілітуючими підставами.

Старшим слідчим прокуратури м. Лисичанська було обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (т. 1 а.с. 50, 51).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника - адвоката Мєдвєдєва С. С., не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначено статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У частині другій статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди у розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке містить підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення № 6/5/3/41).

Судова практика щодо наявності в особи права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» лише у випадку повної реабілітації є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

У справі, яка розглядається в касаційному порядку, суди попередніх інстанцій встановили, що у кримінальній справі № 1310955101 (013/2010/09551) ухвалою Лисичанського міського суду від 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статей 44, 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності (нереабілітуюча підстава).

У кримінальній справі № 1311912001 (013/2011/09120) за результатами досудового розслідування 30 березня 2018 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 364 КК України направлено до Лисичанського міського суду для розгляду по суті. Остаточне рішення у справі наразі відсутнє.

У кримінальній справі № 1311913301 (013/2011/09133) ухвалою Лисичанського міського суду від 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, на підставі статей 5, 44 КК України у зв`язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, тобто за нереабілітуючими підставами.

Під закриттям кримінального провадження розуміють таке закінчення досудового розслідування, яке здійснюється за наявності обставин, які виключають подальше провадження, або підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Із закриттям кримінального провадження процесуальна діяльність щодо особи повністю закінчується, подальший рух провадження виключається, поки постанова про закриття провадження не скасована у встановленому законом порядку. Обґрунтоване закриття кримінального провадження - це необхідний і законний результат досудового розслідування.

Закриття кримінального провадження можливе лише за наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.

Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючі підстави закриття кримінального про- це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо під час розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але немає достатніх доказів, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті:

а) достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі);

б) вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості, які не можуть бути усунуті, на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з вказаних обставин призвела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає підстав вважати її залишеною під підозрою.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі № 210/1137/19-ц (провадження № 61-21192св21).

Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди у розмірах і порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16 (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19).

Натомість, нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак через певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Така особа не вправі вимагати відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, яка була їй завдана в процесі розслідування.

Правову позицію щодо відсутності передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстав для відшкодування моральної шкоди особі, кримінальне провадження стосовно якої було закрито з нереабілітуючих підстав, суд касаційної інстанції неодноразово висловлював.

Верховний Суд виснував, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністію, декриміналізацією, відмовою потерпілого від обвинувачення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та ЗаконуУкраїни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 463/1380/15-ц (провадження № 61-18982св18), від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15 (провадження № 61-20009св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 199/7894/19 (провадження № 61-4206св20), від 14 липня 2021 року у справі № 766/8892/17 (провадження № 61-3345св21), від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22), 20 березня 2024 року у справі № 369/1055/21 (провадження № 61-2949св23), від 02 квітня 2025 року у справі № 522/7213/22 (провадження № 61-1146св25), від 08 січня 2026 року у справі № 569/4615/24 (провадження № 61-12615св25).

Тобто, Верховний Суд неодноразово та послідовно робив висновки щодо застосування норм права під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, й вказані висновки застосовуються судами під час розгляду подібних спорів.

Відповідно до частини першої статті 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Передбачені частиною першою статті 5 КК України підстави для закриття кримінальної справи не пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, що свідчать про відсутність в діянні особи складу злочину, а пов`язані зі змінами законодавства про кримінальну відповідальність.

Статтею 44 КК України визначено правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності.

Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є обов`язковим і застосовується за таких умов: 1) вчинення особою кримінального правопорушення; 2) з дня вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили минули визначені частиною першою статті 49 КК України строки давності; 3) особа не ухиляється від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у частині першій статті 49 КК України строків не вчинила нового злочину певного ступеня тяжкості.

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 522/7213/22 (провадження № 61-1146св25) зазначено, що звільнення позивача від кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 358 КК України на підставі статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України у зв`язку з закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила кримінально каране діяння. Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги позивача у частині відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» задоволенню не підлягають, оскільки право на відшкодування шкоди виникає в особи лише у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності при повній реабілітації. Проте кримінальну справу за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України, закрито у зв`язку із закінченням строків давності, що, у свою чергу, не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила кримінально каране діяння.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 січня 2026 року у справі № 554/5450/23 (провадження № 61-11882св25).

Отже, підсумовуючи викладене, право на відшкодування шкоди, завданої незаконними процесуальними діями правоохоронних органів, виникає лише у випадку повної реабілітації. Водночас декриміналізація діяння та закриття провадження у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючими підставами й не свідчать про невинуватість особи.

З огляду на це, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , оскільки у нього не виникло відповідне право через відсутність фактів незаконного засудження або тримання під вартою.

Стала судова практика свідчить, що вимоги про визнання незаконними рішень та дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях повинні вирішуватися за правилами КПК України, а не в порядку цивільного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).

Незаконність притягнення до кримінальної відповідальності підлягала доведенню у кримінальній справі, однак позивач, реалізуючи свої процесуальні права, погодився на закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15-ц (провадження № 61-20009св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 369/6194/16-ц (провадження № 61-31859св18).

Оскільки позивач не надав належних та достатніх доказів того, що він зазнав незаконного кримінального переслідування, а також не довів протиправності дій чи бездіяльності відповідачів, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_1 не виникло право на відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційних скарг не спростовують правильних висновків апеляційного суду, зводяться до власного тлумачення заявниками норм матеріального права та виражають незгоду з ухваленим судовим рішенням по суті спору, а тому відхиляються Верховним Судом.

Враховуючи, що рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 06 жовтня 2025 року було скасовано судом апеляційної інстанції з обґрунтованих підстав, підстави для його перегляду у Верховному Суді відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувану постанову апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України її необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мєдвєдєва Сергія Сергійовича, залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник