Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №910/4357/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2026Справа № 910/4357/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія"

про стягнення 104 773,09 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

О.Ю. Мороз

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" (далі - відповідач) про стягнення 82 820,13 грн інфляційних втрат та 21 952,96 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем щодо своєчасного повернення позивачу безпідставно отриманого доходу в розмірі 415 387,84 грн, який було стягнуто з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24, у зв`язку з чим позивачем заявлено даний позов про стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суми інфляційних втрат та 3% річних за період з 06.07.2024 (дата, наступна за датою, до якої розраховувались інфляційні втрати та 3% річних під час звернення до суду з позовом у справі № 910/8931/21) і до 09.04.2026 (дата фактичного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

01.05.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 встановлено, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4357/26, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/4357/26.

19.05.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позовна заява подана позивачем без дотримання вимог ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, а позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Додатково відповідач вказав, що позивач жодним чином не звертався та не висував до відповідача вимоги про виплату компенсаційних виплат за час розгляду справи у суді та за час затримки сплати основного боргу.

Крім того, відповідач звертає увагу суду, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24, яке набрало законної сили 07.04.2026 було виконано відповідачем 08.04.2026 та 09.04.2026, тобто протягом 2-3 днів.

Також відповідач зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України має компенсаційний, а не штрафний характер. В той час позивач має право на отримання компенсаційних виплат тільки після набрання законної сили рішення суду (та з цієї дати) до дати сплати суми боргу за рішенням суду. Інший розмір позовних вимог відповідач вважає неправомірним.

Так, на думку відповідача, заявлена сума компенсаційних виплат підлягає зменшенню та розрахунку виключно за період з 07.04.2026 (дати набрання законної сили рішенням у справі № 910/8931/24) по 09.04.2026 (дата остаточного виконання рішення у справі № 910/8931/24).

26.05.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

Позивач у відповіді на відзив на позовну заяву наголошує, що відповідач за весь час існування правовідносин та за час розгляду справи № 910/8931/24 не здійснив жодної оплати, відтак у позивача виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за час затримки грошового зобов`язання.

26.05.2026 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд зменшити розмір заявлених до стягнення 3% річних, зменшивши період нарахування.

28.05.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач зазначає, що позивачем вже вдруге заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Розмір стягнення компенсаційних виплат, на думку відповідача, вже перевищує розмір основного боргу, а тому не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. Відтак відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" про зменшення позовних вимог.

Отже, суд розглядає позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" 104 677,58 грн, з яких: 82 820,13 грн інфляційних втрат, 21 857,45 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження судом досліджено заяви по суті справи та з процесуальних питань, подані учасниками справи і додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

18.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" суми безпідставно отриманого доходу за використання тепловозу в розмірі 415 387,18 грн, суму компенсації за використане пальне в розмірі 83 259,00 грн, суму 3% річних в розмірі 37 705,84 грн та суми інфляційних витрат в розмірі 178 121,37 грн, у зв`язку з безпідставним отриманням відповідачем доходів від майна, яке належить позивачу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" суму коштів в розмірі 498 646,18 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 11 685,67 грн, суму 3% річних в розмірі 2 008,84 грн та суму судового збору в розмірі 7 685,11 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24 залишено без змін.

На виконання наказу Господарського суду м. Києва від 01.04.2026 у справі № 910/8931/24 приватним виконавцем Мельниченком К.П. у межах виконавчого провадження ВП № 80708787 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" суму коштів в розмірі 498 646,18 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 11 685,67 грн, суму 3% річних в розмірі 2 008,84 грн та суму судового збору в розмірі 7 685,11 грн.

Сплата заборгованості підтверджується платіжними інструкціями № 1899 від 08.04.2026 на суму 324 563,25 грн та № JBKLQ48ODL від 09.04.2026 на суму 215 008,80.

За таких обставин, судом встановлено, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" стягнуто заборгованість, за рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до норм статей 598 - 609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/8931/24 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт використання відповідачем майна без достатньої правової підстави та обов`язок відшкодування відповідачем всіх доходів, які він одержав від використання такого майна у розмірі 415 387,18 грн підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24 залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026, яке набрало законної сили 09.02.2026.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача була наявна заборгованість зі сплати суми безпідставно отриманого доходу за використання майна позивача в розмірі 415 387,18 грн, яка є підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання ним вказаного грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду сформувала усталену правову позицію щодо природи інфляційних нарахувань та 3% річних у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, у якій, зокрема, визначено, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, які виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Ключовою характеристикою є те, що ці суми нараховуються незалежно від вини боржника та зупинення виконавчого провадження або виконання судових рішень про стягнення грошових сум. Це означає, що об`єктивний факт прострочення сам собою генерує право кредитора на їх стягнення, без необхідності доказування вини боржника або причин затримки.

Отже, встановлення судом факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання є достатньою правовою підставою для нарахування та стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

З мотивувальної частини рішення від 15.04.2025 у справі № 910/8931/24 судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню 3% річних за грошове зобов`язання щодо відшкодування безпідставно отриманого доходу від використання теплову за період 08.05.2024 по 05.07.2024 в розмірі 2 080,84 грн та інфляційні втрати в розмірі 11 685,67 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач здійснює нарахування 3 % річних та інфляційних втрат у період з 06.07.2024 по 07.04.2026 на суму заборгованості 415 387,84 грн, а за 08.04.2026 на суму - 90 824,59 грн (враховуючи, що 08.04.2026 відповідач сплатив 324 563,25 грн).

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21 875,45 грн та інфляційних втрат у розмірі 82 820,13 грн є арифметично правильними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зазначено, що суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних, не підлягає зменшенню судом.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі № 902/43/24.

З огляду на наведені у цій постанові висновки, для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

За таких підстав, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" 3 % річних у розмірі 21 875,45 грн та інфляційних втрат у розмірі 82 820,13 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 50 000,00 грн, який складається з суми судового збору та витрат на правову допомогу адвоката.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, отже розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8.

В той же час, позивач за звернення до Господарського суду міста Києва з позовом сплатив судовий збір у розмірі 3 328,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 664 від 14.04.2026.

Тобто позивачем при зверненні до суду із позовом було надмірно сплачено судовий збір у сумі 665,60 грн за подання позовної заяви.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивач не звертався до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведені приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позовних вимог повністю, судовий збір в сумі 2 662,40 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 81, 86, 165, 123, 124, 129, 165, 236-238, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Вантажна Локомотивна Компанія" (Україна, 04119, місто Київ, вул.Іллєнка Юрія, будинок 83Д, офіс 801; ідентифікаційний код: 41427859) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" ( Україна, 54020, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Заводська, будинок 15/2, офіс 3; ідентифікаційний код: 42098436) 21 875,45 грн (двадцять одну тисячу вісімсот сімдесят п`ять гривень 45 коп.) 3 % річних, 82 820,13 грн (вісімдесят дві тисячі вісімсот двадцять гривень 13 коп.) інфляційних втрат та 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15.06.2026.

Суддя Оксана ГУМЕГА