Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №910/3807/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2026Справа № 910/3807/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Канкріа Київ»

про стягнення 324 936,36 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оскар Груп» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Канкріа Київ» про стягнення 324 936,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором поставки від 10.02.2016 № 16/1002-01.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; визначено сторонам строки для подачі своїх заяв по суті спору.

Відповідач 21.04.2026 подав до канцелярії Господарського суду міста Києва відзив на позов, яким позовні вимоги заперечив повністю та заявив про застосування наслідків пропуску строку звернення з позовом до суду.

Позивач 11.05.2026 сформував у системі «Електронний суд» додаткові пояснення.

Відповідач 13.05.2026 подав до канцелярії Господарського суду міста Києва пояснення по справі та клопотання про отримання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 10.02.2016 укладено договір поставки № 16/1002-01, за умовами пункту 1.1 якого позивач зобов`язався поставити товар, а відповідач - прийняти та оплатити його вартість.

Згідно з пунктами 3.4 та 3.6 договору товар поставляється на умовах 100 % попередньої оплати або за інших умов за згодою сторін. Зобов`язання по сплаті за товар вважається виконаним з дати надходження грошових коштів у повному обсязі на поточний рахунок позивача.

Відповідно до пунктів 8.1-8.3 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2016 року. Якщо протягом одного місяця до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, договір вважається продовженим на той самий строк на який його було укладено. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивачем поставлено відповідачу полікарбонат на суму 117 963,12 грн., що підтверджується видатковою накладною від 01.11.2021 № 0111-10, підписаною з боку відповідача без зауважень та заперечень (копія наявна у матеріалах справи).

Згідно з частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 3.5 договору оплата за товар здійснюється відповідачем шляхом перерахування на поточний рахунок позивача грошових коптів в розмірі 100 % від вартості товару на підставі рахунку-фактури.

Судом враховано, що позивач здійснив постачання відповідачу товару на суму 117 96,12 грн. без отримання попередньої оплати.

Поряд цим, якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (частина 4 статті 538 Цивільного кодексу України).

Позивачем 01.11.2021 виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 0111-01 на суму 117 963,12 грн., яким визначено строк здійснення оплати до 08.11.2021.

Таким чином, строк здійснення оплати відповідачем є таким, що настав. Прострочення оплати за видатковою накладною № 0111-10 почалось 09.11.2021.

Відповідачем поставлений товар оплачено частково у розмірі 17 963,12 грн., що підтверджується платіжним дорученням 21.10.2022 № 625 (міститься у матеріалах справи). Товар на суму 100 000,00 грн. відповідачем не оплачено.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, стверджуючи про узгодження сторонами іншого порядку розрахунків ніж передбачено умовами договору. При цьому, проти факту отримання товару відповідачем заперечень не висловлено.

Відповідно до пункту 9.2 договору зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до договору.

Суд відхиляє заперечення відповідача, з огляду на відсутність доказів узгодження сторонами (підписаної додаткової угоди) іншого способу оплати за договором.

Згідно з статтею 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, Господарський суд міста Києва приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, тому підлягають повному задоволенню.

Щодо дотримання строків звернення до суду слід зазначити наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

З долучених позивачем доказів вбачається, що періодом виникнення заборгованості відповідача є листопад 2021 року.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" виключено пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356). Закон № № 4434-IX набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 04 вересня 2025 року.

Підсумовуючи, у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 04 вересня 2025 року.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Позивачем 03.04.2026 сформовано у системі «Електронний суд» позовну заяву.

Враховуючи наведене, позовна давність за зобов`язаннями з оплати поставленої продукції у листопаді 2021 року станом на час звернення позивачем до суду із позовом не спливла, так як перебіг цього строку до 04.09.2025 був зупиненим (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення основної заборгованості, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у розмірі 100 000,00 грн.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або Законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до пунктів 5.2-5.3 договору у випадку затримки оплати за товар відповідач за вимогою позивача сплачує останньому штраф у розмірі 0,1 % від суми заборгованості та пеню, що нараховується на вартість товару, оплату якого прострочено, за кожен день прострочення оплати за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в період нарахування неустойки. Строк позовної давності про стягнення неустойки встановлюється на 3 роки на підставі статті 259 Цивільного кодексу України.

У випадку прострочення поставки товару відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 1 % від вартості (суми) несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення поставки товару. Строк позовної давності про стягнення неустойки встановлюється на 3 роки на підставі статті 259 Цивільного кодексу України.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 117,97 грн. та пеню у розмірі 150 269,44 грн., нараховану за період часу з 09.11.2021 по 28.02.2026.

Судом встановлено, що позивачем не вірно включено у розрахунок день виконання відповідачем зобов`язання.

Разом з тим, перевіривши нарахування, в межах періоду розрахунку позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені підлягають повному задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, за простроченням грошового зобов`язання з оплати поставленого товару просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 13 441,21 грн. та інфляційні втрати у розмірі 61 107,74 грн., нараховані за період часу з 09.11.2021 по 28.02.2026.

Судом встановлено, що позивачем не вірно включено у розрахунок день виконання відповідачем зобов`язання.

Здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, в межах періоду розрахунку позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково у розмірі 13 423,17 грн., а вимоги щодо інфляційних втрат підлягають повному задоволенню.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Всі інші заперечення сторін не мають належного обґрунтування і тому не змінюють висновків суду.

Згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Канкріа Київ» (03113, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 62-Б, офіс 2; ідентифікаційний номер 40006851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар Груп» (18006, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Чехова, будинок 2; ідентифікаційний номер 38868777) 100 000,00 грн. основного боргу, 150 269,44 грн. пені, 117,97 грн. штрафу, 13 423,17 грн. 3 % річних, 61 107,74 грн. інфляційних втрат та 3 899,24 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.06.2026.

Суддя Т.Ю. Кирилюк