Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №904/7498/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/7498/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Джепи Ю.А., суддів: Золотарьової Я.С., Соп`яненко О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7498/25 (суддя Ліпинський О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», м. Київ,

до Комунального підприємства «ДНІПРОВОДОКАНАЛ» Дніпровської міської ради, м. Дніпро,

про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 85957,60 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства «ДНІПРОВОДОКАНАЛ» Дніпровської міської ради про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 85 957,60 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7498/25 в задоволенні позову відмовлено.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням до Центрального апеляційного господарського суду звернулося з апеляційною скаргою Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ», в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7498/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Скаржник зазначає, що 01.08.2023 між ПРАТ «СК «УСГ» (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) укладений договір добровільного страхування майна №10-0401-23-00006, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з володінням та користуванням нежитловим приміщенням – виставковою залою загальною площею 487,4 кв. м у будинку №39 по вул. Січеславська Набережна у м. Дніпро.

12.08.2024 відбулася страхова подія – затоплення застрахованого приміщення водою. За результатами обстеження комісією КП «Жилсервіс-5» ДМР 19.08.2024 складено акт про залиття/аварію на системі центрального опалення, холодного водопостачання або водовідведення, конструктивних елементах, яким встановлено, що залиття приміщення сталося внаслідок аварійної ситуації на мережах холодного водопостачання КП «Дніпроводоканал». Після звернення страхувальника із заявою про настання страхового випадку ПРАТ «СК «УСГ» визнало подію страховим випадком та на підставі Звіту № МН-3219 і Страхового акту № МН-3219 від 28.10.2024 виплатило страхове відшкодування у розмірі 85 957 грн 60 коп.

Апелянт посилається на ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких після виплати страхового відшкодування до страховика в межах фактичних витрат переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. На думку скаржника, саме КП «Дніпроводоканал» є належним відповідачем, оскільки законодавством на балансоутримувача та виконавця житлово-комунальних послуг покладено обов`язок забезпечувати належне утримання, ремонт і експлуатацію мереж водопостачання, зокрема відповідно до ч. 3 ст. 1, ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, а також Правил користування системами централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення в населених пунктах України.

Скаржник наголошує, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, а відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями або бездіяльністю, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала, причому саме відповідач повинен довести відсутність своєї вини.

Апелянт зазначає, що для покладення деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення – протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку та вини, і в даному випадку такі елементи підтверджені матеріалами справи. Зокрема, причинний зв`язок між аварією на мережах холодного водопостачання КП «Дніпроводоканал» та залиттям застрахованого приміщення встановлено актом КП «Жилсервіс-5» ДМР від 19.08.2024.

Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, зокрема постанови у справі № 910/19960/15 від 21.09.2018 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, апелянт зазначає, що суд зобов`язаний самостійно встановити наявність або відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

На думку скаржника, висновок місцевого господарського суду про неналежність акта КП «Жилсервіс-5» ДМР як доказу вини відповідача є помилковим, оскільки акт складений відповідно до вимог наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», містить дату і місце складання, відомості про членів комісії, місце та обставини залиття, опис наслідків і безпосередню причину затоплення.

Отже, на переконання апелянта, шкода майну страхувальника була завдана внаслідок неналежного виконання КП «Дніпроводоканал» своїх обов`язків щодо утримання мереж холодного водопостачання будинку № 39 по вул. Січеславська Набережна у м. Дніпро, однак суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно оцінив наявні докази.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі № 904/7498/25 та відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПрАТ «Страхова компанія «УСГ», посилаючись на те, що апелянтом не доведено наявності повного складу цивільного правопорушення, необхідного для покладення на відповідача деліктної відповідальності.

Відповідач зазначає, що згідно із ст.ст. 22, 993, 1166 ЦК України, ст. 108 Закону України «Про страхування» та усталеної судової практики для стягнення шкоди необхідно встановити особу, відповідальну за її заподіяння, а також довести протиправну поведінку, шкоду, причинний зв`язок між поведінкою та шкодою і вину заподіювача.

На думку відповідача, позивач не довів, що саме КП «Дніпроводоканал» ДМР допустило порушення своїх обов`язків щодо утримання мереж водопостачання за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 39-А, які спричинили залиття приміщення 12.08.2024.

Вважає, що Акт про залиття/аварію від 19.08.2024, складений КП «Жилсервіс-5» ДМР, є неналежним та недопустимим доказом, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що КП «Жилсервіс-5» ДМР є уповноваженою організацією з обслуговування будинку №39 по вул. Січеславська Набережна та має право складати такі акти. Акт складено лише через сім днів після події. У заяві про настання страхового випадку від 14.08.2024 зазначено, що до неї додавався цей акт, хоча фактично він був складений лише 19.08.2024. Також вважає, що зафіксовані у ньому грибкові утворення свідчать про наявність застарілих слідів можливого залиття, крім того, комісія не встановила причини аварії самостійно, а лише відобразила відомості зі слів заявника.

Відповідач також посилається на пункт 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 № 76, додаток № 4 до цих Правил та лист Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 № 12/20-11-1975, відповідно до яких акт про залиття повинен складатися за участю представників виконавця послуг з утримання будинку, організації, що обслуговує внутрішньобудинкові мережі, представника власника будинку, будинкового комітету та за обов`язкової участі зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від можливо винної сторони. При цьому посадові особи КП «Дніпроводоканал» ДМР до складання акта не залучалися, не повідомлялися та акт не підписували.

Крім того, акт не містить висновку про вину конкретної особи, не встановлює балансоутримувача чи власника будинку, не визначає конкретної причини залиття, не вказує, яке саме обладнання вийшло з ладу, не містить переліку пошкодженого майна, площі залиття, обсягів необхідного ремонту та відомостей про порушення відповідачем будь-яких норм технічної експлуатації. З цих підстав відповідач вважає, що акт складено з порушенням вимог наказу №76 та не може підтверджувати вину КП «Дніпроводоканал» ДМР. На підтвердження цієї позиції наведені посилання на постанову Верховного Суду України від 23.07.2017 у справі № 6-2125цс16 та постанову Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 2-1974/11, у яких зазначено, що акт, складений з порушенням установлених вимог, не є належним доказом заподіяння шкоди.

Також відповідач звертає увагу, що у Страховому акті № МН-3219 від 28.10.2024 страхова компанія як винну особу зазначила КП «Жилсервіс-5» ДМР, а не КП «Дніпроводоканал» ДМР.

Відповідач також заперечує належність доказів розміру збитків, оскільки Звіт № МН-3219 про незалежну оцінку збитків, складений ФОП Ільченком Д.В. 03.10.2024, та додаток до Страхового акту № МН-3219, відповідно до якого розмір збитку визначено у сумі 96 332,60 грн без ПДВ, не можуть вважатися належними доказами через відсутність відомостей про попередження оцінювача про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що, на думку відповідача, не відповідає вимогам статей 98, 101 ГПК України та статті 10 Закону України «Про судову експертизу».

Відповідач зазначає, що апелянт посилається на Закон України «Про житлово-комунальні послуги» та Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, які втратили чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 85 від 02.02.2022. Крім того, відповідно до пункту 1 розділу ІІ Правил користування системами централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, виконавець послуг обслуговує лише ті мережі, які перебувають на його балансі або обслуговуються на підставі відповідного договору.

КП «Дніпроводоканал» ДМР також стверджує, що договору на обслуговування внутрішньобудинкових мереж за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 39 між ним та управителем або балансоутримувачем не укладалося, а тому ці мережі не перебувають у сфері його експлуатаційної відповідальності.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносин.

01.08.2023 року між Позивачем (Страховик) та Ночвіною А.С (Страхувальник) укладений договір добровільного страхування майна № 10-0401-23-00006, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника пов`язані із володінням та користуванням нежитловим приміщенням - виставкова зала загальною площею 487.4 кв.м., у будинку № 39 по вул. Січеславська Набережна у м. Дніпро.

12.08.2024 сталася страхова подія - затоплення застрахованого приміщення водою.

14.08.2025 Страхувальник звернувся до Позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

19.08.2024 комісією КП «Жилсервіс-5» ДМР складено акт про залиття/аварію, що трапилась на системі центрального опалення, холодного водопостачання або водовідведення, конструктивних елементів в будинку № 39 по вул. Січеславська Набережна у м. Дніпро.

Комісією встановлено, що зі слів заявника, залиття приміщення трапилося через аварійну ситуацію на мережах холодного водопостачання КП «ДНІПРОВОДОКАНАЛ» ДМР. Залиття відбулося не в зоні відповідальності КП «Жилсервіс-5» ДМР.

Згідно з висновком про розмір матеріального збитку №МН-3219 від 03.10.2024 та звіту про незалежну оцінку №МН-3219, виготовлених ФОП Ільченко Денисом Валерійовичем, розмір матеріального збитку внаслідок залиття приміщення склав без урахування ПДВ - 96 332,60 грн, а з урахуванням ПДВ - 115 599,12 грн.

За результатами розгляду заяви Страхувальника, Позивачем складено Страховий акт № МН-3219 від 28.10.2024 року, яким подію визнано страховим випадком, у зв`язку з чим, на підставі звіту здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 85 957, 60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №85373 від 28.10.2024.

Позивач вважає, що шкода майну Страхувальника була завдана неправомірними діями відповідача, які полягають у неналежному виконанні покладених на нього обов`язків щодо утримання мережі холодного водопостачання будинку АДРЕСА_1 .

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом встановлено, що 01.08.2023 між ПрАТ «Страхова компанія «УСГ» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування майна № 10-0401-23-00006, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням та користуванням нежитловим приміщенням – виставковою залою загальною площею 487,4 кв.м у будинку АДРЕСА_1 . 12.08.2024 відбулося залиття зазначеного приміщення, яке позивач визнав страховим випадком та на підставі Страхового акту № МН-3219 від 28.10.2024 виплатив страхове відшкодування у сумі 85 957,60 грн.

Разом із тим сам факт виплати страхового відшкодування не є достатньою підставою для задоволення вимог страховика в порядку суброгації. Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 108 Закону України «Про страхування» до страховика переходить лише те право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Отже, предметом доказування у даній справі є не лише факт виплати страхового відшкодування, а й наявність правових підстав для покладення відповідальності саме на КП «Дніпроводоканал» ДМР як особу, яка завдала шкоду.

З огляду на положення статті 1166 ЦК України для покладення обов`язку з відшкодування шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки заподіювача шкоди, факту та розміру шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини особи, яка притягується до відповідальності. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість застосування деліктної відповідальності.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправність поведінки відповідача та причинний зв`язок між діями або бездіяльністю КП «Дніпроводоканал» ДМР і залиттям приміщення.

Єдиним доказом, на який посилається позивач для підтвердження вини відповідача, є Акт про залиття/аварію від 19.08.2024, складений комісією КП «Жилсервіс-5» ДМР. Однак зазначений акт не відповідає вимогам пункту 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, та Додатку № 4 до цих Правил.

Зокрема, акт складено через сім днів після події, без участі представників КП «Дніпроводоканал» ДМР як особи, яку позивач вважає винною у спричиненні шкоди, при цьому відсутні докази повідомлення відповідача про проведення обстеження або його запрошення до участі у роботі комісії. Акт не містить встановлених комісією причин залиття, не містить висновку про вину конкретної особи, не визначає конкретного джерела аварії, не містить відомостей про конкретні дії чи бездіяльність відповідача, які спричинили залиття, не встановлює порушення відповідачем будь-яких нормативних вимог щодо експлуатації мереж водопостачання. Навпаки, із його змісту вбачається, що інформація про аварію на мережах КП «Дніпроводоканал» ДМР наведена зі слів заявника.

Таким чином, зазначений акт може свідчити лише про сам факт наявності слідів залиття приміщення, проте не підтверджує належними та допустимими доказами вину КП «Дніпроводоканал» ДМР у виникненні відповідної події.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 21.02.2018 у справі № 2-1974/11, від 26.09.2018 у справі № 569/14230/15-ц, від 22.05.2019 у справі № 640/8205/17 та від 18.12.2019 у справі № 711/7670/16-ц, відповідно до яких акт про залиття, складений із порушенням вимог Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, не може вважатися належним та допустимим доказом вини особи у заподіянні шкоди.

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що Страховий акт № МН-3219 від 28.10.2024, на підставі якого позивачем здійснено виплату страхового відшкодування, містить відомості про КП «Жилсервіс-5» ДМР як особу, відповідальну за настання збитків. Зазначена обставина суперечить доводам позивача щодо відповідальності КП «Дніпроводоканал» ДМР як заподіювача шкоди.

Посилання апелянта на те, що акт КП «Жилсервіс-5» ДМР є достатнім доказом вини відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки зміст цього документа не містить жодних фактичних даних щодо встановлення причин аварії, технічного стану мереж, місця пошкодження, належності відповідних мереж відповідачу, а також не підтверджує наявності протиправної поведінки КП «Дніпроводоканал» ДМР.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно оцінив надані докази. Відповідно до статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Натомість матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем своїх обов`язків щодо утримання мереж водопостачання, наявність причинного зв`язку між діями або бездіяльністю відповідача та залиттям приміщення, а також його вину у спричиненні збитків.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правильно визначив характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

6. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7498/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» задоволенню не підлягає.

7. Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7498/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 у справі №904/7498/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги встановлено статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Ю.А. Джепа

Судді: Я.С. Золотарьова

О.Ю. Соп`яненко