Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №911/3329/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2026 р. Справа№ 911/3329/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Тищенко А.І.

Сковородіної О.М.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «703 Металообробний завод котельного обладнання»

на рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2026 (повний текст рішення складено 13.02.2026)

у справі № 911/3329/25 (суддя - Черногуз А.Ф.)

за позовом Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області

в інтересах держави в особі Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю « 703 Металообробний завод котельного обладнання»

прo визнання недійсним пункту договору та стягнення 806542,35 гривень

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Керівника Бучанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації (надалі позивач, Департамент) до Товариства з обмеженою відповідальністю « 703 Металообробний завод котельного обладнання» (надалі відповідач) про визнання недійсним пункту договору та стягнення безпідставно отриманих коштів.

В обґрунтування позову прокурор зазначає, що предметом договору є виконання робіт з капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку, що здійснювалися за рахунок коштів державного бюджету (субвенції з фонду ліквідації наслідків збройної агресії), тобто є будівництвом (у розумінні містобудівного законодавства, що включає і капітальний ремонт) житла за державні кошти, а тому відповідно до пункту 197.15 статті 197 ПК України такі операції звільняються від оподаткування ПДВ, а включення ПДВ до договірної ціни у цій частині суперечить вимогам податкового законодавства, що є підставою для визнання недійсним пункту 3.1 договору будівельного підряду №132-23 від 17.08.2023 (у редакціях з урахуванням додаткових угод) в частині включення до ціни договору сум ПДВ на операції, що підлягали звільненню від оподаткування та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь держави в особі Департаменту 806542,35 гривень як безпідставно сплачених коштів.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.02.2026 позов задоволено повністю, визнано недійсним п.3.1 договору будівельного підряду №132-23 від 17.08.2023 в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 806542,35 гривень та стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти податку на додану вартість у розмірі 806542,35 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із встановлених обставин щодо включення ПДВ до ціни договору як складової вартості робіт, які відповідно до пункту 197.15 статті 197 ПК України підлягали звільненню від оподаткування ПДВ, що призвело до покладення на позивача обов`язку сплатити суму, яка не передбачена податковим законодавством як податкове зобов`язання, а тому така умова договору суперечить імперативним нормам закону, а отже і вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України щодо відповідності змісту правочину актам законодавства, а тому пункту 3.1 договору щодо включення до договірної ціни суми ПДВ у розмірі 806542,35 гривень підлягає визнанню недійсним. Та оскільки правова підстава для отримання відповідачем вказаної суми відпала з моменту визнання її недійсною, вона не створює правових наслідків, тому грошові кошти у вказаному розмірі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано та надано належної оцінки таким обставинам:

- відповідач приймаючи участь у закупівлі та ставши переможцем торгів уклав договір з Департаментом, форма, істотні умови, в тому числі й пункт про ціну з включенням ПДВ, які були безпосередньо передбачені умовами тендерної документації відкритих торгів на закупівлю робіт, а проект такого Договору був запропонований безпосередньо Департаментом;

- грошові кошти в сумі ПДВ не набувались відповідачем безпідставно, вони були включені до ціни договору;

- Департамент отримав від відповідача зареєстровані податкові накладні, відповідно отримав податковий кредит на рахунок електронного адміністрування податку на додану вартість, відбулося зарахування коштів на його рахунках у системі електронного адміністрування податку;

- матеріали справи не містять належних доказів обрахування суми операцій звільнених від сплати ПДВ та позивач не наділений правом самостійно обраховувати суму ПДВ чи виділяти її;

- прокурор не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів Департаменту в суді, а тому відсутні повноваження для представництва;

- судом першої інстанції порушено правила визначення підсудності.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

У 2023 році в межах виконання ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у складі спеціального фонду державного бюджету було передбачено бюджетну програму «Фонд ліквідації наслідків збройної агресії», кошти якої спрямовуються, зокрема, на відновлення об`єктів житлової та соціальної інфраструктури, пошкоджених внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Порядок використання коштів зазначеного фонду затверджено постановою КМ України від 10.02.2023 № 118. На виконання вказаного Порядку та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.06.2023 № 534-р Київській області було виділено кошти субвенції у розмірі 12000 тис. гривень на здійснення капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Ірпінь, вул. Гостомельське шосе, 22.

Постановою КМ України від 05.03.2024 № 247 на вказаний об`єкт у 2024 році додатково виділено 35049,177 тис. гривень із визначенням строку реалізації заходу 2023- 2025 роки.

Головним розпорядником бюджетних коштів за КПКВК 1517383 «Реалізація проектів (об`єктів, заходів) за рахунок коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії» визначено позивача (надалі також Замовник).

У серпні 2023 Департаментом проведено процедуру публічної закупівлі (ідентифікатор UA-2023-07-31-009052-a) на виконання робіт з капітального ремонту зазначеного багатоквартирного житлового будинку.

За результатами процедури 17.08.2023 між Департаментом (Замовник) та відповідачем (Підрядник) укладено договір будівельного підряду №132-23 (надалі Договір), відповідно до умов якого, зокрема:

Підрядник зобов`язується своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах Договірної ціни, що наведена в розділі III Договору, виконати роботи з капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Ірпінь, вул. Гостомельське шосе, 22 Київської області (надалі - Об`єкт) за завданням Замовника та у встановлений строк здати виконання робіт Замовнику, а Замовник зобов`язується надати Підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від Підрядника закінчені роботи (об`єкт будівництва) та оплатити їх. Роботи виконуються Підрядником згідно проектно-кошторисної документації та тендерної документації в межах ціни цього Договору (п.1.1.-1.2);

Ціна Договору становить 22170992,88 гривень у тому числі ПДВ 3695165,48 гривень (п. 3.1.);

Додатковою угодою № 6 від 09.12.2024 сторони дійшли взаємної згоди про наступне: « 1. Пункт 3.1. Договору викладено в наступній редакції: «Ціна цього Договору становить 19458287,97 гривень. (дев`ятнадцять мільйонів чотириста п`ятдесят вісім тисяч двісті вісімдесят сім гривень. 97 коп.) у тому числі ПДВ 3243047,99 гривень. (три мільйони двісті сорок три тисячі сорок сім гривень. 99 коп.) (Додаток № 1 до Договору).».

Упродовж 2023-2024 років на виконання умов Договору Департаментом на підставі актів виконаних робіт № 1 від 11.12.2023 за грудень 2023; № 2 від 29.03.2024 за березень 2024, № 3 від 29.03.2024 за березень 2024, № 4 від 20.04.2024 за травень 2024, № 5 від 12.07.2024 за липень 2024, № 6 від 23.09.2024 за вересень 2024, № 7 від 27.12.2024 за грудень 2024 на рахунок відповідача перераховано грошові кошти на підставі платіжних інструкцій № 64 від 22.05.2024 на суму 3691763,77 гривень (у т.ч. ПДВ - 615293,96 гривень); № 2 від 25.08.2023 на суму 6651297,86 гривень (у т.ч. ПДВ - 1108549,64 гривень); № 412 від 25.09.2024 на суму 2172260,76 гривень (у т.ч. ПДВ - 362043,46 гривень); № 257 від 23.07.2024 на суму 646936,82 гривень (у т.ч. ПДВ - 107822,80 гривень.); № 914 від 27.12.2024 на суму 2799680,04 гривень (ут.ч. ПДВ - 466613,34 гривень).

У 2024 році Рахунковою палатою проведено аудит ефективності використання коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії, у тому числі щодо діяльності Департаменту, за результатами якого складено акт від 13.09.2024 № 01-18-10/182 та затверджено звіт рішенням Рахункової палати від 10.12.2024 № 55-2.

У зазначених документах встановлено, що за договором №132-23 від 17.08.2023 підрядною організацією нараховувався та сплачувався ПДВ на вартість будівельно-монтажних робіт, які відповідно до пункту 197.15 статті 197 ПК України підлягають звільненню від оподаткування. Згідно з матеріалами аудиту сума витрат, що підлягали звільненню від оподаткування ПДВ, становила 542919,61 гривень.

Разом з тим, за інформацією Департаменту, з урахуванням актів виконаних робіт, підписаних після завершення аудиту, загальна сума безпідставно включеного до вартості робіт ПДВ за Договором становить 806542,35 гривень, зокрема за актами №№ 1- 7 за період грудень 2023 року - грудень 2024 року.

Пунктом 4.2 рішення Рахункової палати від 10.12.2024 №55-2 Департаменту рекомендовано вжити заходів щодо повернення нарахованої та сплаченої суми ПДВ та приведення умов чинних договорів у відповідність до вимог пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України.

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом в інтересах держави.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Сутність апеляційного перегляду полягає у намаганні відповідача довести відсутність достатніх правових підстав для висновку про невідповідність п. 3.1. Договору вимогам податкового законодавства в частині включення до складу вартості робіт суми ПДВ, що вказаним податком не обкладаються та, як наслідок, відсутність підстав для визнання недійсним договору у зазначеній частині та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, в аспекті тверджень скаржника про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України).

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно норм ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно з ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За положеннями ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до положень ст. 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. 3. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. 3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Згідно п. 14.1.129 пункту 14.1. статті 14 розділу 1 ПК України, об`єкти житлової нерухомості - будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об`єкти житлової нерухомості, дачні та садові будинки.

Податок на додану вартість визначено у підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України як непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема з виконання робіт, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України).

Відповідно до п. 197.15 ст. 197 ПК України передбачено, що звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» будівництво - нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об`єкта будівництва.

Роботи - будівельні, монтажні, проєктні, пусконалагоджувальні та інші роботи, пов`язані з будівництвом об`єкта (пункт 3 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, із змінами і доповненнями (далі - Загальні умови № 668)).

Будівельні роботи - це роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту (пункт 2 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 (далі - Порядок № 466)).

Нове будівництво - зведення будівель та споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об`єктів виробничого і невиробничого призначення (ДБН А.2.2- 3:2014).

Згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 № 927/11207, із змінами і доповненнями:

реконструкція жилого будинку - комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог;

капітальний ремонт будинку - комплекс ремонтно-будівельних робіт, пов`язаних з відновленням або поліпшенням експлуатаційних показників будинку, із заміною або відновленням несучих або огороджувальних конструкцій, інженерного обладнання та обладнання протипожежного захисту без зміни будівельних габаритів об`єкта та його техніко-економічних показників.

Визначення «будівництво житла за державні кошти», що містить у п. 197.15. ст. 197 ПК України, слід розуміти як будівництво за грошові кошти, що належать державі.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), юридичні особи, які є установами, організаціями, які забезпечують потреби держави та є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір, укладений між сторонами передбачає виконання робіт з капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку у Київській області, за яким відповідач зобов`язався виконати визначений обсяг будівельних робіт, а позивач прийняти їх результат та оплатити виконані роботи. При цьому договірна ціна визначена сторонами як тверда та включала, зокрема, податок на додану вартість.

Фінансування робіт здійснювалося за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету - фонду ліквідації наслідків збройної агресії, у порядку надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.

Протягом 2023- 2024 років відповідач виконав передбачені договором роботи, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), довідками про вартість виконаних робіт та витрати (форми КБ-3), які підписані сторонами без зауважень. Позивач здійснив оплату виконаних робіт у повному обсязі відповідно до умов договору.

Спір між сторонами виник щодо відповідності вимогам законодавства включення до договірної ціни суми ПДВ при фінансуванні робіт за рахунок коштів державного бюджету в аспекті положень пункту 197.15 статті 197 ПК України, відповідно до якого звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Податок на додану вартість є непрямим загальнодержавним податком, який справляється відповідно до положень ПК України. Порядок його нарахування, сплати, а також випадки звільнення від оподаткування визначаються виключно нормами податкового законодавства та не можуть встановлюватися або змінюватися за домовленістю сторін.

Як правильно зазначив в рішенні суд першої інстанції, хоча на практиці ПДВ відображається у складі ціни товарів, робіт чи послуг та зазначається у договорі як її складова, за своєю правовою природою він не є елементом ціни в розумінні цивільного права, а є обов`язковим платежем публічно-правового характеру, який виникає або не виникає залежно від наявності об`єкта оподаткування та відсутності встановлених законом пільг.

Правова позиція щодо природи ПДВ у структурі договірної ціни викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, у якій зазначено, що ПДВ не є істотною умовою договору про ціну, оскільки порядок його нарахування або звільнення визначається законом, а не волевиявленням сторін. Сторони договору не можуть на власний розсуд визначити, чи підлягає операція оподаткуванню, якщо закон прямо передбачає її звільнення.

Отже, якщо спірні роботи відповідно до пункту 197.15 статті 197 ПК України підлягали звільненню від оподаткування ПДВ, сторони не були вправі передбачати в договорі включення ПДВ до ціни як складової вартості робіт.

З огляду на встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції фактичні обставини щодо джерела фінансування робіт та їх характеру, ключовим в межах цієї справи було з`ясування питання, чи підпадають спірні операції під дію зазначеної норми та які правові наслідки має її порушення для умов укладеного сторонами договору.

Сторонами в перебігу розгляду справи не заперечувався той факт, спірні роботи виконувалися за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету - фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Тобто за рахунок коштів державного бюджету, що з огляду на імперативні приписи п. 197.15 ст. 197 ПК України такі роботи звільнялися від оподаткування податком на додану вартість.

Суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що включення до ціни договору ПДВ у ситуації, коли відповідна операція звільнена від оподаткування, фактично призводить до покладення на замовника обов`язку сплатити суму, яка не передбачена податковим законодавством як податкове зобов`язання. Така умова суперечить імперативним нормам закону, а отже - вимогам частини першої статті 203 ЦК України щодо відповідності змісту правочину актам законодавства, а тому висновки суду про задоволення позову в частині визнання пункту 3.1 Договору щодо включення до договірної ціни суми ПДВ у розмірі 806542,35 гривень зроблені із чіткім дотриманням вимог законодавства, що підлягало застосуванню до спірних правовідносин.

Суд першої інстанції, встановивши наявність усіх елементів складу зобов`язання з безпідставного збагачення, та правильно застосувавши положення ст. 1212 ЦК України, дійшов обґрунтованих висновків про задоволення позову і в частині стягнення з відповідача 806542,35 гривень, адже правова підстава, на якій зазначені грошові кошти було отримано відповідачем, внаслідок визнання недійсним п. 3.1. Договору у відповідній частині, відпала.

Аргументи апеляційної скарги про те, що прокурор не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Департаменту в суді, колегією суддів відхиляються.

Судом встановлено, що прокурором надано докази звернення до Департаменту з відповідними запитами щодо вжиття заходів представницького характеру. Проте листом від 18.06.2025 Департамент повідомив про невжиття заходів судового захисту та відсутність наміру самостійно звертатися до суду. Станом на момент подання позову уповноважений орган до суду не звертався, що свідчить про фактичне нездійснення захисту інтересів держави.

Отже, прокурор виконав обов`язок щодо попереднього звернення до компетентного органу та надав суду підтвердження його бездіяльності, що відповідає критерію «нездійснення захисту» у розумінні статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» та узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 щодо субсидіарного характеру представницької функції прокурора.

Мотиви, з яких відповідний орган не здійснює власних дій, направлених на захист інтересів держави не мають вирішального значення для оцінки поведінки такого органу, адже її (поведінки) наслідком є нездійснення захисту інтересів держави, що презюмує підставність звернення прокурора до суду із розглядуваним позовом.

Посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), як аргумент відсутності у прокурора повноважень на здійснення представництва інтересів держави, колегією суддів також відхиляються.

Відповідно до резолютивної частини вказаного рішення окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» втрачають чинність із 1 січня 2027 року. При цьому таке рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 ЗУ «Про прокуратуру», визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Твердження скаржника про порушення судом першої інстанції правил визначення територіальної підсудності свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи також не знайшли.

Скаржник посилається на те, що підсудність цієї справи має визначатися за загальними правилами ст. 27 ГПК України, відповідно до частини 1 якої позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням відповідача, адже позовні вимоги не стосуються виконання договору та не заявлені з приводу нерухомого майна.

В цій частині, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що цей спір виник з договору, у якому визначено місце його виконання, а тому прокурор правомірно скористався альтернативною підсудністю, передбаченою ч. 5 ст. 29 ГПК України. Спір стосується законності визначення ціни договору, правомірності включення до її (ціни) складу суми ПДВ. Вимоги про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів стало наслідком виконання сторонами умов договору, зокрема в частині п. 3.1., тобто цей спір пов`язаний саме з виконанням договору та підстав вважати, що в даному випадку територіальна юрисдикція цього спору має визначатися суто за місцезнаходженням відповідача, колегією суддів не встановлено.

Аргументи скаржника про те, що приймаючи участь у закупівлі та ставши переможцем торгів він уклав договір з Департаментом, форма, істотні умови, в тому числі й пункт про ціну з включенням ПДВ, які були безпосередньо передбачені умовами тендерної документації відкритих торгів на закупівлю робіт, а проект такого Договору був запропонований безпосередньо Департаментом; - грошові кошти в сумі ПДВ не набувались відповідачем безпідставно, вони були включені до ціни договору; - Департамент отримав від відповідача зареєстровані податкові накладні, відповідно отримав податковий кредит на рахунок електронного адміністрування податку на додану вартість, відбулося зарахування коштів на його рахунках у системі електронного адміністрування податку, що у сукупності, на думку відповідача, свідчить про відсутність підстав як для визнання недійсним пункту 3.1. Договору в частині включення суми ПДВ, так і для кваліфікації суми ПДВ у складі отриманих відповідачем грошових коштів, як безпідставно збережених, спростовуються висновками суду щодо суті спору.

Колегією суддів враховано, що дійсно, відповідач був пов`язаний вимогами, що були визначені у тендерній документації та запропонованими Департаментом умовами договору.

Проте, допущене сторонами порушення вимог податкового законодавства у спосіб включення до ціни роботи суми ПДВ у відповідній частині, коли як такі роботи не могли бути об`єктом сплати ПДВ вимагає приведення стану сторін у відповідність із законом.

Відновлення законності в цій ситуації не буде можливим у інший спосіб та визначений прокурором спосіб цілком відповідає сутності встановленого порушення вимог закону, є пропорційним та співмірним, адже грошові кошти, які надміру було сплачено мають бути повернуті державі в особі Департаменту, а відповідач не обмежений у можливості відкоригувати власні податкові зобов`язання з урахуванням висновків, що викладено в рішенні суду, що відновить баланс інтересів сторін та не призведе до несправедливих майнових втрат для відповідача.

Отже, хоча визнання недійсним договору в частині та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів не є наслідком винних (протиправних) дій відповідача але є необхідним за для відновлення законності у розглядуваних правовідносинах.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « 703 Металообробний завод котельного обладнання» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2026 у справі № 911/3329/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12.06.2026.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді А.І. Тищенко

О.М. Сковородіна