Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №949/59/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/59/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

за участю:

секретаря судових засідань Пінчук О.М.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника - адвоката Богельського І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в:

Заявник ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Богельського Ігоря Володимировича (ордер на надання правничої допомоги серії ВК №1140909 від 19 січня 2026 року) звернулася в суд із заявою та просить встановити факт її проживання в с. Орв`яниця Дубровицького (на даний час – Сарненського району) Рівненської області в періоди: з 26.04.1986 – по 29.08.1988 – навчання в Орв`яницькій середній школі, з 26.01.1989 по 08.02.1989, з 27.07.1989 – по 31.08.1989, з 26.01.1990 по 08.02.1990, з 27.07.1990 – по 31.08.1990, з 26.01.1991 по 08.02.1991, з 27.07.1991 – по 31.08.1991, з 19.01.1992 – по 01.02.1992, з 06.07.1992 по 31.08.1992 – періоди зимових та літніх канікул під час навчання в Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З.Мануїльського, з 15.09.1992 – по 04.11.1992 - педагогічна практика під час навчання в Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З.Мануїльського.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і у відповідності до ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вона належить до третьої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується її посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Відповідно до статті 55 вказаного Закону, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій на умовах, визначених у даній статті.

Згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 та відповідно до пп. 17 п. 1 Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-IX, населений пункт, в якому вона народилася, проживала і проживає на даний час – c. Орв`яниця Сарненського (до зміни меж районів - Дубровицького) району Рівненської області відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.

Отже, потерпіла від Чорнобильської катастрофи особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення має право на надання (призначення) пенсії із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вона за станом на 1 січня 1993 року проживала або відпрацювала у цій зоні не менше 3 років.

Вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже 10.04.2025 року їй виповнилося 54 роки.

13.06.2025 вона звернулася до сервісного центру ГУ ПФУ в Рівненській області, розташованого за місцем її проживання, із заявою про призначення їй пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак 20.06.2025 рішенням іншого пенсійного органу (ГУ ПФУ у Вінницькій області), якому було розприділено для розгляду по суті її заяву, їй було відмовлено у призначенні цієї пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону, що підтверджується рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області «Про відмову у призначенні пенсії» від 20.06.2025 №172350006771.

За змістом цього рішення пенсійним органом визнано період її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення тривалістю станом на 01.01.1993 року 10 місяців і 20 днів. Інші періоди її проживання на території населеного пункту, який відносяться до зони гарантованого добровільного відселення, про які вона заявляла, та які є предметом встановлення і вирішення цієї заяви, пенсійний орган визнав непідтвердженими і не врахував у такі періоди її проживання.

Тому, в неї виникла потреба звернутись до суду із цією заявою про встановлення факту її постійного проживання в с. Орв`яниця Дубровицького (на даний час Сарненського) району у період із 26.04.1986 по 31.08.1992 - навчання в Орв`яницькій середній школі та на зимових та літніх канікулах під час навчання в Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З.Мануїльського у періоди: із 26.01.1989 по 08.02.1989, із 27.07.1989 по 31.08.1989, із 26.01.1990 по 08.02.1990, із 27.07.1990 по 31.08.1990, із 26.01.1991 по 08.02.1991, із 27.07.1991 по 31.08.1991, із 19.01.1992 по 01.02.1992, із 06.07.1992 по 31.08.1992.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та її представник - адвокат Богельський І.В., заявлені вимоги підтримали та просили задоволити. При цьому, адвокат Богельський І.В. зазначив, що в разі встановлення зазначеного факту, рішення суду, яке має законну силу, буде достатнім підтвердженням дійсного трьохрічного періоду проживання заявниці у зоні гарантованого добровільного відселення у період із 26.04.1986 по 01.01.1993, для призначення їй, на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. Тобто, на підставі цього рішення суду вона набуде право на призначення і одержання пенсії, адже ним буде підтверджено юридичний факт, який вимагається для реалізації права на пенсію відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Представник заінтересованої особи ГУ ПФУ в Рівненській області в судове засідання не з`явився та не повідомив про причини неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що наявні відомості у матеріалах справи.

Заслухавши пояснення заявника та її представника допитавши свідків, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи та встановивши, що вимоги заявника не зачіпають інтереси третіх осіб, а прийняте рішення суду не суперечить вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку, що заяву слід задоволити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Орв`яниця Дубровицького району Рівненської області, що підтверджується копією її паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.8-9).

У судовому засіданні встановлено та підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданим 10 грудня 2003 року повторно (а.с.13 звор.бік) заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєструвала шлюб та змінила прізвище з дошлюбного " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 ".

Так, заявниця ОСОБА_1 , згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 04 червня 2025 року Рівненською обласною державною адміністрацією повторно замість посвідчення серії НОМЕР_4 , є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, 3 категорії (а.с.9 звор.бік).

З матеріалів справи вбачається, що 13 червня 2025 року заявниця звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

20 червня 2025 року ГУ ПФУ у Вінницькій області, якому було розприділено для розгляду по суті вказану заяву заявниці, прийняло рішення №172350006771 про відмову в призначенні пенсії, яким, відповідно, відмовлено заявниці у призначенні пенсії. Підставою для відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку зазначено непідтвердження проживання (роботи) станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення - 3 роки.

За змістом даного рішення пенсійним органом визнано період проживання заявниці у зоні гарантованого добровільного відселення тривалістю станом на 01.01.1993 року 10 місяців 20 днів.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).

Відповідно до ст. 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з положеннями ст. 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, для потерпілих від Чорнобильської катастрофи, а саме осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 Закону №796-XII встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

При цьому, умови призначення пенсії за віком визначено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.

Отже, відносини між заявницею та заінтересованою особою у цій справі фактично виникли щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Згідно з довідками від 27 березня 2025 року та від 04 квітня 2025 року, виданих старостою Берестівського старостинського округу Дубровицької міської ради М.Дашуком (а.с. 14, 14 звор.бік), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно зареєстрований та постійно проживала в с. Орв`яниця Сарненського (колишнього Дубровицького) району Рівненської області у період з 01.01.1986 по 1987 рік, з 16.06.1988 по 29.08.1988 рік та з 08.10.1997 по даний час.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, населений пункт, c. Орв`яниця Сарненського (до зміни постановою Верховної Ради України меж районів - Дубровицького) району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Так, на даний час, відповідно до пп. 17 п. 1 Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-IX, утворено у Рівненській області Сарненський район (з адміністративним центром у місті Сарни, у складі територій Березівської сільської, Вирівської сільської, Висоцької сільської, Дубровицької міської, Клесівської селищної, Миляцької сільської, Немовицької сільської, Рокитнівської селищної, Сарненської міської, Старосільської сільської, Степанської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

При цьому, пунктом 3 Постанови №807-IX ліквідовано у Рівненській області, зокрема, Дубровицький район.

Тому, за цією постановою на даний час с. Орв`яниця замість Дубровицького району відноситься до Сарненського району Рівненської області.

Як вбачається з довідки Орв`яницького ліцею Дубровицької міської ради від 16 травня 2025 року № 373 (а.с.11) заявниця з 1986 по 1988 роки навчалася у 8-10 класах в Орв`яницькій середній школі та отримала, відповідно свідоцтво про неповну середню освіту № НОМЕР_5 (а.с.10) та атестат про середню освіту серії НОМЕР_6 (а.с.10 звор.бік). вказані документи видані заявниці на її дошлюбне прізвище " ОСОБА_2 ".

Отже, в період з 26.04.1986 по 29.08.1988 заявниця проживала в c. Орв`яниця Дубровицького (на даний час Сарненського) району Рівненської області, оскільки була ученицею Орв`яницької середньої школи.

Крім того, з доданих заявницею матеріалів встановлено, що вона навчалася в Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.з.Мануїльського.

Як вбачається з архівної довідки №149-01/1-17, виданої 07 травня 2025 року Рівненським державним гуманітарним університетом (а.с. 12 звор.бік) згідно наказу від 02 серпня 1988 року №196-с ОСОБА_4 зараховано студенткою першого курсу філологічного факультету стаціонарної форми навчання по спеціальності "російська мова і література, англійська" та згідно наказу від 26 червня 1993 року №312-с їй присвоєно кваліфікацію вчителя російської мови та літератури, іноземної мови та видано диплом встановленого зразка НОМЕР_7 від 26 червня 1993 року, реєстраційний №320 (а.с.12).

У вказаній архівній довідці значиться, що згідно навчального плану у період навчання заявниці, були наступні зимові та літні канікули:

Зимові канікули:

1988/1989 н.р. - зимові канікули з 26.01.1989 по 08.02.1989; літні канікули з 20.07.1989 по 31.08.1989;

1989/1990 н.р. - зимові канікули з 26.01.1990 по 08.02.1990; літні канікули з 20.07.1990 по 31.08.1990;

1990/1991 н.р. - зимові канікули з 26.01.1991 по 08.02.1991; літні канікули з 27.07.1991 по 31.08.1991;

1991/1992 н.р. - зимові канікули з 19.01.1992 по 01.02.1992; літні канікули з 06.07.1992 по 31.08.1992;

1992/1993 н.р. - зимові канікули з 12.01.1993 по 25.01.1993.

Також за час навчання заявниця проходила практику, зокрема, у період з 15.09.1992 по 04.11.1992 проходила педагогічну практику в Орв`яницькій середній школі.

Отже, як зазначає заявниця, під час усіх вищезазначених літніх та зимових канікул із 1989 по 1992 роки, а також коли проходила навчальну практику, заявниця проживала у будинку своїх батьків, де вона народилася та постійно проживала у період до навчання, а саме в с. Орв`яниця Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області.

Крім того, ці обставини, а саме що в період зимових та літніх канікул та під час проходження навчальної практики заявниця проживала в с. Орв`яниця Дубровицького району Рівненської області підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були допитані в ході розгляду справи.

Тож, документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч. 3 ст. 65 Закону №796-XII).

Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 по справі №569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як уже було зазначено, заявниця має посвідчення потерпілого Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б від 04 червня 2025 року № НОМЕР_8 , яке було видане повторно замість посвідчення серії НОМЕР_4 . Ця категорія та посвідчення потерпілого надається за умови проживання у зонах гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.

Слід зауважити, що посвідчення заявниці є дійсним та доказів позбавлення її статусу потерпілої особи судами не встановлено.

Разом з тим, заінтересована особа щодо наявності у заявниці статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та чинності вказаного посвідчення не заперечує. Належних та допустимих доказів того, що видача заявниці посвідчення була оскаржена або, що таке посвідчення скасоване, заінтересованою особою не надано і матеріали справи таких не містять.

Отже, питання проживання заявниці не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось відповідною комісією Рівненської ОДА при наданні їй статусу потерпілої особи, в тому числі, і питання щодо зарахування до строку проживання в зоні ЧАЕС, у спірні періоди, про які заявниця зазначає у заяві.

Як слідує із наявної судової практики, місце проживання громадянина не ототожнюють із місцем реєстрації, оскільки воно може різнитися, що підтверджується, зокрема, правовими позиціями Верховного Суду викладеними у постанові від 28 лютого 2018 року у справі №633/344/16-ц (провадження №61-1550св17) в якій Верховний Суд зазначив, що згідно статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

При цьому, суд звертає увагу на положення статті 2 ЦПК України, де зазначається, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ефективний засіб правового захисту, у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.

В межах тих правовідносин, які вбачаються у даній справі, на переконання суду, ефективним способом захисту порушеного права заявниці є встановлення факту її проживання на території гарантованого добровільного відселення у певні періоди, сукупність яких надасть їй право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Отже, встановлення даного юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки для заявниці.

Таким чином, в судовому засіданні належними та допустимими доказами заявник підтвердив факт свого проживання в с. Орв`яниця Дубровицького (на даний час – Сарненського) району Рівненської області у спірні періоди, зазначені у заяві, тому враховуючи вищевикладене та проаналізувавши всі надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Таким чином, за встановлених обставин, надаючи правову оцінку наведеним аргументам, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд доходить висновку, що заявниця належними та допустимими доказами підтвердила факт свого проживання в с. Орв`яниця Дубровицького (на даний час – Сарненського) району Рівненської області у спірні періоди, зазначені у заяві, тому враховуючи вищевикладене та проаналізувавши всі надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 293, 294, 315, 319, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про встановлення факту, що має юридичне значення - задоволити.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Орв`яниця Дубровицького (на даний час – Сарненського) району Рівненської області в періоди: з 26.04.1986 – по 29.08.1988 – навчання в Орв`яницькій середній школі, з 26.01.1989 по 08.02.1989, з 27.07.1989 – по 31.08.1989, з 26.01.1990 по 08.02.1990, з 27.07.1990 по 31.08.1990, з 26.01.1991 по 08.02.1991, з 27.07.1991 по 31.08.1991, з 19.01.1992 по 01.02.1992, з 06.07.1992 по 31.08.1992 – періоди зимових та літніх канікул під час навчання в Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З.Мануїльського, з 15.09.1992 по 04.11.1992 - педагогічна практика під час навчання в Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З.Мануїльського.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 05 червня 2026 року.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.