Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №753/7969/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 753/7969/24

Провадження № 2/369/1501/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

15.06.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою,

встановив:

У квітні 2024 року представник позивача – адвокат Ольга Момот – звернулася до Дарницький районний суд міста Києва з указаним позовом.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30 листопада 2021 року було укладено договір позики на суму 960 000,00 грн. Зазначені кошти були отримані відповідачем особисто, що підтверджується розпискою, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 960 000,00 грн та зобов`язався повертати їх щомісячними платежами по 40 000,00 грн протягом 24 місяців. Остаточний строк повернення позики було визначено не пізніше 10.02.2024 року.

Оскільки відповідач узяті на себе зобов`язання не виконав та грошові кошти не повернув, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою у розмірі 960 000 грн, а також витрати зі сплати судового збору у сумі 9 600,00 грн.

Ухвалою Дарницький районний суд міста Києва від 25.04.2024 року справу було передано за підсудністю до Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинський районний суд Київської області від 24.06.2024 року у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору відмовлено, позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Також ухвалою Києво-Святошинський районний суд Київської області від 24.06.2024 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Києво-Святошинський районний суд Київської області від 12.08.2024 року відкрито провадження у справі.

У судове засідання учасники справи не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

У судове засіданні відповідач або її представник не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. Судова кореспонденція відповідачу направлялась на адресу зареєстрованого місця проживання, конверти повертались з відмітками «адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Додатково відповідач викликавсь шляхом розміщення оголошення на сайті суду та направлення смс повідомлення. Причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відзив не подали, не повідомили суду причини неможливості подати відзив, докази.

На підставі наведеного, суд вважає, що відповідач був належним чином сповіщений про проведення судового розгляду цивільної справи.

Відповідно до положень ч. 8ст. 178ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши чинне законодавство України, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суддя прийшла до висновку про задоволення позову.

При розгляді справи судом встановлено, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30 листопада 2021 року було укладено договір позики на суму 960 000,00 грн., які останній зобов`язався повертати щомісячними платежами по 40 000,00 грн протягом 24 місяців. Остаточний строк повернення позики було визначено не пізніше 10.02.2024 року.

На підтвердження укладення відповідачем усного договору була надана розписка, підписана останнім.

Зі змісту вказаного документу-боргової розписки, вбачається наявність між сторонами боргових зобов`язань у вигляді усного договору позики та вбачається факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Позичальник відповідач у добровільному порядку суму боргу у зазначений у розписці час не повернув.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, ст.1046 ЦК України

Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Крім того, за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором ч. 1 ст. 1049 ЦК України.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст .81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем жодних доказів на спростування доводів позивача зазначених ним у позові, або ж сплати останньому боргу за договором позики, до суду не подано.

Отже, враховуючи вище викладене, а також те, що боргова розписка від 30 листопада 2021 року підтверджує факт укладення договору позики, а відтак і отримання коштів відповідачем та виникнення в нього обов`язку в їх поверненні, який ним в свою чергу не виконано, оскільки оригінал боргової розписки знаходився у позивача по справі, тому з сукупності вказаних підстав, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за договором позики в сумі 960000 грн.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує на підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України, тобто з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якого суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, та враховує, згідно що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Керуючись ст. ст. 141,258-259,263-265,268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою у розмірі 960 000 грн. (дев`ятсот шістдесят тисяч гривень), а також витрати зі сплати судового збору у сумі 9 600 грн. (дев`ять тисяч шістсот гривень 00 коп.).

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду виготовлено 15 червня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ