Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №363/183/26 — Вишгородський районний суд Київської області

15.06.2026 Справа № 363/183/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Вишгороді обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025111150000826, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Черкаси Черкаської області, громадянин України, українець, військовослужбовець Збройних Сил України, не одружений, має вищу освіту, осіб, які перебувають на його утриманні або потребують його піклування, не має, без місця реєстрації, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

27.09.2025, близько 15:20, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, керуючи технічно справним автомобілем марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» іноземний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проїжджій частині другорядної дороги, що веде до «Смайлпарку» у напрямку автодороги «Київ-Вишгород-Десна» в м. Вишгород Київської області.

Наближаючись до перехрестя нерівнозначних доріг, а саме до перетину з проїжджою частиною автодороги «Київ-Вишгород-Десна», що є головною дорогою по відношенню до автодороги, що веде до «Смайлпарку», водій ОСОБА_5 зупинив керований ним транспортний засіб перед виїздом на головну автодорогу в районі кілометрового знаку

28 + 330 метрів у м. Вишгород Київської області. Далі водій ОСОБА_5 , діючи необережно – проявляючи кримінальну протиправну недбалість, в порушення вимог п.п. 10.1 і 16.11 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 та введених у дію з 01.01.2002, відповідно до якого визначено:

п.10.1 - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

16.11 – на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, маючи об`єктивну можливість спостерігати за рухом транспортних засобів по проїжджій частині автодороги сполученням «Київ-Вишгород-Десна» у м. Вишгород Київської області, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, перебуваючи на другорядній дорозі, будучи неуважним, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, відновив рух транспортного засобу і, виїжджаючи на головну дорогу, не надав перевагу в русі автомобілю «ЗАЗ 1105», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався по вищевказаній головній дорозі у напрямку вул. Набережної із пасажиром ОСОБА_6 , справа наліво відносно напрямку руху автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», внаслідок чого допустив зіткнення правою бічною частиною кузова керованого ним автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», іноземний реєстраційний номер НОМЕР_1 , із передньою частиною кузова автомобіля «ЗАЗ 1105», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля «ЗАЗ 1105», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи, отримав тілесні ушкодження у вигляді: перелому тіла грудини, який відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, так як для повного зрощування вищезазначеного перелому потрібен строк понад 21 добу.

Допущені водієм ОСОБА_5 порушення вимог п.п. 10.1 і 16.11 Правил дорожнього руху України, знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків у виді спричинення потерпілому ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Таким чином, своїми необережними діями, що виразилися в порушенні вимог Правил дорожнього руху України, водій ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений частиною першою статті 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, фактичні обставини справи не оспорює.

Суд, враховуючи думки учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, на підставі частини третьої статті 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Учасникам судового провадження роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені можливості оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників процесу, судом вирішено допитати обвинуваченого, дослідити матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, дослідити матеріали щодо речових доказів та щодо витрат на залучення експертів, а також допитати потерпілого та дослідити письмові докази, долучені до цивільного позову.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 , не заперечуючи встановлених судом фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, показав, що 27.09.2025, приблизно о 15 годині, він керував транспортним засобом «Фольцваген», який був отриманий як гуманітарна допомога для військових, та виїжджав із другорядної дороги, з-під дамби ГЕС, на головну дорогу. Обвинувачений пояснив, що він зупинився, щоб переконатися у безпечності маневру, однак через затор на дорозі в напрямку Осещини та обмежену оглядовість не помітив автомобіль, який рухався з іншого напрямку, унаслідок чого сталася ДТП. Після цього він викликав швидку медичну допомогу потерпілому, у якого з носа йшла кров. Надалі прибув слідчий, розпочалося оформлення ДТП, обвинуваченого було перевірено на стан алкогольного сп`яніння, він був тверезим. Дружина потерпілого також перебувала в автомобілі, тому швидку медичну допомогу він викликав для обох, враховуючи їхній вік. Також обвинувачений пояснив, що вже відшкодував потерпілому 50 000 грн, має намір надалі відшкодовувати шкоду після отримання військових виплат, оскільки іншого доходу не має, проходить військову службу, виплати отримує несвоєчасно, сам отримав бойове поранення та потребує лікування. Обвинувачений ОСОБА_5 , визнаючи свою вину, висловив жаль з приводу вчиненого та зазначив, що не зміг у повному обсязі відшкодувати потерпілому шкоду до судового засідання у зв`язку зі станом здоров`я, форс-мажорними обставинами та матеріальним становищем. Обвинувачений пояснив, що є військовослужбовцем, проходить військову службу, має проблеми зі здоров`ям, внаслідок отримання бойового поранення, та потребує лікування, однак має намір у подальшому повністю виконати взяті на себе зобов`язання щодо відшкодування шкоди потерпілому. Крім того, обвинувачений просив суд при призначенні покарання врахувати його стан здоров`я, необхідність лікування та потребу в мобільності, у зв`язку з чим просив відтермінувати покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та врахувати ці обставини при визначенні строку такого позбавлення.

Потерпілий ОСОБА_4 показав суду, що 27.09.2025 він керував автомобілем, у салоні якого перебувала його дружина, та під час руху головною дорогою сталося зіткнення з автомобілем під керуванням обвинуваченого, який виїжджав із другорядної дороги. Унаслідок ДТП потерпілий отримав тілесні ушкодження, проходив стаціонарне та амбулаторне лікування, був обмежений у звичному способі життя та, за його словами, втратив можливість працювати у попередньому режимі. Потерпілий, не висловлюючись щодо призначення обвинуваченому покарання, наполягав на відшкодуванні шкоди, заподіяної йому обвинуваченим.

Прокурор у судовому засіданні зазначив, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена у повному обсязі, зокрема з урахуванням фактичних обставин ДТП, які обвинувачений не оспорював, його власних показань, показань потерпілого, висновків експертиз та інших матеріалів кримінального провадження. На думку прокурора, порушення обвинуваченим вимог пунктів 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху України перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілому тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості. Вирішуючи питання про вид і розмір покарання, прокурор просив суд врахувати характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином, вчиненим з необережності, конкретні обставини ДТП, наслідки для потерпілого, а також дані про особу обвинуваченого. Прокурор звернув увагу, що ОСОБА_5 раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, є військовослужбовцем Збройних Сил України, проходить військову службу по мобілізації, за місцем служби характеризується позитивно, займаній посаді відповідає, дисциплінований, коректний у спілкуванні, до вживання алкогольних та наркотичних речовин не схильний. Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого відповідно до статті 66 КК України, прокурор просив визнати його щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення. Також прокурор просив врахувати, що обвинувачений визнав свою вину, не оспорював фактичні обставини кримінального правопорушення, частково відшкодував потерпілому завдану шкоду у розмірі 50 000 грн та висловив намір надалі виконати зобов`язання щодо її відшкодування. Обставин, які обтяжують покарання, прокурор не зазначав. З урахуванням викладеного прокурор просив визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, та призначити йому покарання в межах санкції зазначеної статті у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.

Суд визнає доведеною винуватість ОСОБА_5 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за частиною першою статті 286 КК України.

При ухваленні вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , суд вважає за необхідне відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Згідно статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд з урахуванням положень статей 50, 65-67 КК України, роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», бере до уваги конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, форму вини, характер та мотиви допущених ним порушень Правил дорожнього руху України, його ставлення до цих порушень, особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, що його обтяжують, та дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості й індивідуалізації покарання.

Так, кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 286 КК України, відповідно до статті 12 КК України є нетяжким злочином, вчиненим з необережності. Суд враховує, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, наслідком якого стало спричинення потерпілому тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості.

При цьому, суд бере до уваги, що ОСОБА_5 раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, є військовослужбовцем Збройних Сил України, проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 , має військове звання солдат, за місцем проходження військової служби характеризується позитивно, займаній посаді відповідає. Зі службової характеристики вбачається, що ОСОБА_5 поставлені завдання виконує своєчасно та в повному обсязі, дисциплінований, коректний у спілкуванні, у колективі сприймається добре, до вживання алкогольних та наркотичних речовин не схильний. З довідки КНП «Вишгородська центральна районна лікарня» вбачається, що за медичною допомогою до лікаря-психіатра та лікаря-нарколога він не звертався.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 відповідно до статті 66 КК України, суд визнає щире каяття та добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до статті 67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у межах санкції частини першої статті 286 КК України у виді штрафу у мінімальному його розмірі.

Вирішуючи питання про застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує, що кримінальне правопорушення вчинено саме у зв`язку з керуванням транспортним засобом та порушенням обвинуваченим Правил дорожнього руху України. Незважаючи на дані про особу обвинуваченого, його військову службу, стан здоров`я та потребу в мобільності, суд вважає, що застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необхідним для досягнення мети покарання, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень та забезпечення належного превентивного впливу.

Водночас, з урахуванням щирого каяття обвинуваченого, часткового добровільного відшкодування шкоди, позитивних даних про його особу, проходження ним військової служби, відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд вважає за можливе визначити строк позбавлення права керувати транспортними засобами мінімально необхідним - один рік.

Таким чином, суд вважає, що покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн. із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 , попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідкам та особі винного.

Вирішуючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 до обвинуваченого

ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд виходить з такого.

Цивільний позов обґрунтовано тим, що 27.09.2025 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ЗАЗ 1105», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_4 , та автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», номерний знак НОМЕР_4 , яким керував відповідач ОСОБА_5 . Унаслідок ДТП транспортний засіб позивача зазнав значних пошкоджень і, за твердженням позивача, є фактично знищеним. Сам позивач отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, зокрема закриту травму грудної клітки, перелом тіла грудної клітини, забій грудної клітини, забій м`яких тканин обличчя та закритий перелом кісток носа. Після ДТП позивач проходив стаціонарне лікування, а надалі амбулаторне лікування, перебував на лікарняному та втратив частину доходу. Крім того, позивач зазначає, що внаслідок цієї ж ДТП тілесні ушкодження отримала його дружина - ОСОБА_6 , яка також була госпіталізована та проходила тривале лікування. Це, за твердженням позивача, спричинило додаткове фінансове навантаження на сім`ю, оскільки виникла необхідність нести витрати на лікування двох осіб, а також посилило моральні страждання позивача через переживання за стан здоров`я дружини. Позивач також посилається на те, що через наслідки ДТП було порушено звичний спосіб життя сім`ї, виникли побутові труднощі, а у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та пошкодженням автомобіля позивач був обмежений у можливості виконувати звичну діяльність, пов`язану з роботою, поїздками та забезпеченням сім`ї сільськогосподарською продукцією для власного споживання. Після ДТП між сторонами була досягнута домовленість про добровільне відшкодування шкоди у розмірі 150 000 грн, що, за твердженням позивача, підтверджується письмовою розпискою відповідача та перепискою сторін. Відповідач частково виконав взяті на себе зобов`язання, сплативши 50 000 грн, однак у повному обсязі шкоду не відшкодував.

Матеріальна шкода, заявлена позивачем, складається з вартості пошкодженого автомобіля у розмірі 37 000 грн, витрат на лікування у розмірі 10 000 грн, витрат на евакуацію транспортного засобу у розмірі 3 500 грн та втраченого доходу за період тимчасової непрацездатності у розмірі 34 944 грн. Загальний розмір матеріальної шкоди становить 85 444 грн.

Моральну шкоду позивач обґрунтовує фізичним болем, тривалим лікуванням, обмеженням рухливості, порушенням звичного способу життя, психологічним стресом, переживаннями за стан здоров`я дружини, яка також постраждала внаслідок ДТП, додатковим фінансовим навантаженням на сім`ю, неможливістю користуватися автомобілем та повноцінно виконувати роботу і побутові обов`язки. У судовому засіданні потерпілий уточнив, що моральну шкоду він оцінював у 100 000 грн, однак обвинуваченим уже сплачено 50 000 грн, тому фактично до стягнення потерпілий просить 50 000 грн моральної шкоди.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 85 444 грн, моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, а також судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи.

Так, обвинувачений ОСОБА_5 зазначив, що вже відшкодував потерпілому 50 000 грн та має намір у подальшому повністю виконати взяті на себе зобов`язання щодо відшкодування шкоди потерпілому. При цьому, обвинувачений заперечував проти задоволення цивільного позову у заявленому розмірі, посилаючись, зокрема, на те, що визнавав домовленість щодо загального відшкодування шкоди у розмірі 150 000 грн, з яких 50 000 грн уже сплачено, тоді як заявлений цивільний позов фактично виходить за межі цієї суми.

Щодо цивільного позову потерпілого, прокурор зазначив, що витрати, пов`язані з лікуванням дружини потерпілого, утриманням членів сім`ї, допомогою дочці чи онуці, не можуть автоматично покладатися в основу стягнення матеріальної шкоди на користь потерпілого, оскільки дружина потерпілого самостійного цивільного позову у цьому кримінальному провадженні не заявляла, а такі витрати мають бути підтверджені належними доказами та перебувати у прямому причинному зв`язку з кримінальним правопорушенням. Також прокурор вказав, що надані потерпілим фіскальні чеки, відомості з вебпорталу Пенсійного фонду України, банківська виписка та інші документи підлягають оцінці судом у сукупності з медичною документацією та поясненнями учасників провадження. При цьому, самі по собі відомості про тимчасову непрацездатність, без зазначення діагнозу, не підтверджують причинний зв`язок усього періоду лікарняного саме з наслідками ДТП, враховуючи похилий вік потерпілого, а фіскальні чеки на придбання лікарських засобів без відповідних лікарських призначень потребують критичної оцінки щодо їх зв`язку з лікуванням тілесних ушкоджень, отриманих унаслідок ДТП. Щодо моральної шкоди прокурор просив врахувати вік потерпілого, характер отриманих ним тілесних ушкоджень, зокрема перелом тіла грудини, тривалість лікування, фізичний біль, вимушену зміну звичного способу життя, обмеження у працездатності, переживання, пов`язані з наслідками ДТП, а також часткове добровільне відшкодування шкоди обвинуваченим.

Відповідно до частини першої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до обвинуваченого або особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого.

Згідно із частиною п`ятою статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до частини першої статті 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Водночас відшкодуванню підлягає лише та майнова шкода, наявність, розмір та причинний зв`язок якої з кримінальним правопорушенням доведені належними, допустимими та достатніми доказами.

Відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, а також у душевних стражданнях у зв`язку з пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала шкоди, та вимог розумності й справедливості.

На підтвердження цивільного позову потерпілим надано копію розписки обвинуваченого, копії медичних документів, роздруківки відомостей з вебпорталу Пенсійного фонду України щодо листків непрацездатності, копії фіскальних чеків на придбання лікарських засобів, банківську виписку, оголошення щодо вартості аналогічного транспортного засобу, роздруківку переписки з мобільному застосунку з обвинуваченим, існування якої останній не заперечував у судовому засіданні.

Так, з наданої розписки вбачається, що ОСОБА_5 визнав факт завдання ОСОБА_4 шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 27.09.2025, зазначивши, що загальна сума відшкодування становить 150 000 грн. Також у розписці зазначено, що станом на дату її складення обвинуваченим сплачено 50 000 грн, а залишок до сплати становить 100 000 грн. до 30.06.2026.

Оцінюючи зазначену розписку, суд враховує, що вона підтверджує факт добровільного часткового відшкодування шкоди обвинуваченим, а також наявність між сторонами домовленостей щодо загальної компенсації шкоди, завданої внаслідок ДТП. Водночас розписка не містить розмежування суми відшкодування на матеріальну та моральну шкоду, не визначає конкретних складових матеріальної шкоди, а також не підтверджує окремо розмір витрат на лікування, вартість пошкодженого автомобіля, витрати на евакуацію чи розмір втраченого доходу.

Під час судового розгляду потерпілий також зазначав про те, що страхова компанія нібито здійснювала певну оцінку пошкодженого транспортного засобу та здійснила певне відшкодування, проте, потерпілий не повідомив суду найменування страхової компанії, не надав поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, заяви до страховика, рішення страхової компанії, звіту про оцінку, доказів фактичної виплати страхового відшкодування, його розміру та призначення. Матеріали кримінального провадження таких доказів також не містять. Клопотань про залучення страхової компанії, МТСБУ чи іншої юридичної особи як цивільного відповідача учасниками судового провадження не заявлялося. За таких обставин суд позбавлений можливості встановити наявність страхових правовідносин, розмір можливого страхового відшкодування та його вплив на заявлені позовні вимоги, а тому оцінює цивільний позов у межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів.

Суд враховує, що цивільний позов у заявленій редакції передбачає стягнення з обвинуваченого 85 444 грн матеріальної шкоди та 50 000 грн моральної шкоди, тобто загалом

135 444 грн, понад уже сплачені 50 000 грн. Таким чином, сукупний розмір компенсації, на яку фактично претендує потерпілий з урахуванням уже отриманих коштів, становить 185 444 грн, що перевищує загальну суму 150 000 грн, зазначену у розписці. Вказане саме по собі не позбавляє потерпілого права заявляти більший розмір шкоди, однак покладає на нього обов`язок довести кожну складову такої шкоди належними та допустимими доказами.

Обвинувачений та прокурор заперечували проти задоволення цивільного позову у заявленому розмірі, посилаючись, зокрема, на те, що обвинувачений визнавав домовленість щодо загального відшкодування шкоди у розмірі 150 000 грн, з яких 50 000 грн уже сплачено, тоді як заявлений цивільний позов фактично виходить за межі цієї суми.

Щодо вимоги про стягнення вартості пошкодженого автомобіля суд зазначає, що потерпілий не надав висновку експерта-автотоварознавця, звіту оцінювача, акта огляду пошкодженого транспортного засобу, розрахунку вартості відновлювального ремонту, документа щодо ринкової вартості саме належного йому автомобіля на момент ДТП або іншого належного доказу, який би підтверджував заявлений розмір шкоди в цій частині. Надане оголошення про вартість аналогічного транспортного засобу саме по собі не підтверджує ні ринкової вартості конкретного автомобіля потерпілого, ні розміру його пошкоджень, ні економічної недоцільності ремонту.

Посилання потерпілого на необхідність придбання іншого автомобіля також не підтверджене належними доказами. Матеріали цивільного позову не містять доказів отримання потерпілим позики, її розміру, цільового призначення, фактичного придбання іншого транспортного засобу, а також причинного зв`язку таких витрат із дорожньо-транспортною пригодою.

Щодо витрат на евакуацію транспортного засобу, потерпілим також не надано належного розрахункового документа, квитанції, акта виконаних робіт або іншого доказу, який би підтверджував фактичне понесення ним таких витрат у заявленому розмірі та їх зв`язок із ДТП.

Щодо витрат на лікування суд враховує, що факт отримання потерпілим тілесних ушкоджень унаслідок ДТП підтверджений матеріалами кримінального провадження. З виписки з медичної карти стаціонарного хворого вбачається, що ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 27.09.2025 по 01.10.2025 із діагнозом, пов`язаним із травмами, отриманими внаслідок ДТП. Разом із тим на підтвердження витрат на лікування потерпілим надано фіскальні чеки на придбання лікарських засобів, однак до них не долучено відповідних лікарських призначень, рецептів або медичних рекомендацій, які б давали змогу встановити, що саме ці препарати були призначені потерпілому лікарем для лікування тілесних ушкоджень, отриманих унаслідок ДТП. Із наданих медичних документів не вбачається, що всі придбані за чеками лікарські засоби були необхідними для лікування саме травм, отриманих потерпілим унаслідок ДТП. Навпаки, під час судового розгляду з`ясовувалося, що щодо окремих препаратів лікарські призначення відсутні, а придбання саме тих препаратів, які були рекомендовані лікарем, належними доказами не підтверджено.

За таких обставин самі лише фіскальні чеки підтверджують факт придбання певних лікарських засобів, однак не доводять, що всі такі витрати були необхідними, обґрунтованими та перебували у прямому причинному зв`язку з лікуванням тілесних ушкоджень, отриманих унаслідок ДТП.

Щодо вимоги про стягнення втраченого доходу, потерпілим надано роздруківки відомостей з вебпорталу Пенсійного фонду України щодо відкриття та закриття листків непрацездатності у жовтні та листопаді 2025 року, але зазначені відомості не містять діагнозу або інших медичних даних, які б підтверджували, що весь період тимчасової непрацездатності потерпілого після виписки зі стаціонару 01.10.2025 був зумовлений саме наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Медичних виписок, амбулаторної карти, висновків лікарів або інших документів, які б підтверджували продовження лікування потерпілого саме з приводу травм, отриманих унаслідок ДТП, у жовтні та листопаді 2025 року, суду не надано. З огляду на вік потерпілого та відсутність у відомостях Пенсійного фонду України інформації про діагноз, суд позбавлений можливості достовірно встановити, що вся заявлена тимчасова непрацездатність перебуває у прямому причинному зв`язку саме з ДТП, а не з іншими захворюваннями чи станами здоров`я.

Крім того, банківська виписка, надана потерпілим, підтверджує лише рух коштів по рахунку, однак сама по собі не є належним і достатнім доказом розміру втраченого заробітку, не підтверджує офіційний середній заробіток потерпілого, суму фактично ненарахованої або невиплаченої заробітної плати, а також не спростовує можливості отримання виплат у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Посилання потерпілого на витрати, пов`язані з лікуванням його дружини, суд не може покласти в основу задоволення позову про стягнення матеріальної шкоди, оскільки ОСОБА_6 самостійного цивільного позову у цьому кримінальному провадженні не заявляла, а належних доказів того, що саме потерпілий поніс конкретні документально підтверджені витрати на її лікування, які перебувають у прямому причинному зв`язку з інкримінованим обвинуваченому кримінальним правопорушенням, суду не надано.

Також не можуть бути покладені в основу стягнення матеріальної шкоди посилання потерпілого на необхідність утримання членів сім`ї, допомогу дочці чи онуці, побутові труднощі та загальне фінансове навантаження на сім`ю, оскільки такі обставини не підтверджують наявності конкретної матеріальної шкоди у заявленому розмірі, яка перебуває у прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Крім того, невизначеність пояснень потерпілого щодо можливої оцінки пошкодженого автомобіля страховою компанією та можливого отримання страхового відшкодування додатково свідчить про недоведеність розміру заявленої матеріальної шкоди, оскільки суду не надано доказів ні фактичного розміру пошкоджень автомобіля, ні розміру можливої страхової виплати, ні того, яка саме частина шкоди залишилася невідшкодованою.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявлена потерпілим матеріальна шкода у розмірі 85 444 грн належними, допустимими та достатніми доказами не підтверджена. Розписка обвинуваченого про загальну суму компенсації не замінює доказів щодо конкретних складових матеріальної шкоди, оскільки не містить їх розрахунку та не підтверджує фактичне понесення потерпілим заявлених матеріальних витрат. Тому в цій частині цивільного позову слід відмовити.

Водночас суд вважає доведеним факт заподіяння потерпілому моральної шкоди.

Судом встановлено, що внаслідок ДТП ОСОБА_4 отримав тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді перелому тіла грудини, а також інші тілесні ушкодження, перебував на стаціонарному лікуванні, зазнавав фізичного болю, був змушений звертатися за медичною допомогою, проходити лікування, тимчасово змінити звичний спосіб життя та переживати наслідки дорожньо-транспортної пригоди.

Характер отриманих тілесних ушкоджень, вік потерпілого, сам факт госпіталізації, фізичний біль, необхідність лікування, переживання, пов`язані з ДТП та пошкодженням транспортного засобу, об`єктивно свідчать про заподіяння потерпілому моральної шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує характер кримінального правопорушення, необережну форму вини обвинуваченого, ступінь тяжкості тілесного ушкодження, тривалість стаціонарного лікування, вік потерпілого, характер його фізичних та душевних страждань, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Суд також враховує, що обвинуваченим добровільно сплачено потерпілому 50 000 грн, що підтверджується розпискою та не заперечується сторонами. У судовому засіданні потерпілий уточнив, що з урахуванням уже сплачених 50 000 грн фактично просить стягнути з обвинуваченого 50 000 грн моральної шкоди.

За таких обставин суд вважає, що вимога потерпілого про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн підлягає задоволенню. Такий розмір, з урахуванням уже сплачених обвинуваченим коштів, є співмірним із характером отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, наслідками ДТП, ступенем моральних страждань потерпілого та відповідає засадам розумності й справедливості.

Щодо заявлених потерпілим судових витрат суд зазначає, що такі витрати підлягають стягненню лише за умови підтвердження їх фактичного понесення належними доказами та визначення конкретного розміру. Оскільки належних і достатніх доказів розміру судових витрат, які підлягають стягненню на користь потерпілого, суду не надано, у цій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню: з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_4 слід стягнути моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. У задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 85 444 грн та судових витрат слід відмовити.

Долю речових доказів вирішити відповідно до вимог статті 100 КПК України.

Процесуальні витрати за проведення судових експертиз: за висновком експерта від 08.10.2025 № СЕ-19/111-25/61093-ІТ – 3 565 грн 60 коп.; за висновком експерта від 10.10.2025

№ СЕ-19/111-25/61108-ІТ – 4 457 грн 00 коп.; за висновком експерта від 17.10.2025

№ СЕ-19/111-25/61094-ІТ – 4 457 грн 00 коп.; за висновком експерта від 24.11.2025

№ СЕ-19/111-25/70058-ІТ – 4 457 грн 00 коп., у загальному розмірі – 16 936 грн 60 коп., підлягають стягненню з обвинуваченого згідно із статтею 124 КПК України.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_5 не застосовувався.

Керуючись статтями 100, 122, 124, 127-129, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн 00 коп., з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експертів у загальному розмірі 16 936 грн 60 коп.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн 00 коп.

У задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 85 444 грн 00 коп. та судових витрат – відмовити.

Речові докази:

автомобіль «ЗАЗ 1105», реєстраційний номер НОМЕР_2 , залишити за належністю ОСОБА_4 ;

автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», іноземний реєстраційний номер

НОМЕР_1 , залишити за належністю законному володільцю;

медичні карти стаціонарного хворого №4441 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та №4442 на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишити за належністю володільцю – КНП «Вишгородська ЦРЛ» ВМР.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з підстав, передбачених статтею 394 КПК України.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1