Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №358/161/26 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/161/26 Провадження № 2/358/497/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Богуслав

Суддя Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», через систему «Електронний суд» звернулося до Богуславського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 767462268 від 30.10.2022 в розмірі 36 024,04 грн, судовий збір в розмірі 2 662,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 30.10.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №767462268. Позивач свої зобов`язання з договором виконав, перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 7 200,00 грн.

28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, у подальшому до Договору Факторингу 1 укладались додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1. 30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» було укладено договір факторингу № 30/1023-01. 26.12.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «Ейс» укладено договір факторингу №26/12/Е.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, допустив виникнення заборгованості в сумі 36 024,04 грн, яка складається із: 7 200,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 28 824,04 грн заборгованості за відсотками. В добровільному порядку заборгованість відповідачем не погашена, внаслідок чого представник позивача змушений звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Ухвалою суду від 18.03.2026 відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін.

16.04.2026 від представника відповідача – адвоката Ящука Л.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволені позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею судові витрати.

Відзив мотивував наступним. Відповідач не вчиняла дій щодо укладення договору кредитної лінії № 767462268 від 30.10.2022, не отримувала кредитних коштів та не підписувала електронні документи, пов`язані з оформленням кредиту. Посилався на те, що у 2022 році невідомі особи могли використати її персональні дані для оформлення кредитних зобов`язань, про що вона повідомляла правоохоронні органи.

Також представник відповідача вказував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів проходження відповідачем ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, підписання нею заявки на отримання кредиту, паспорта споживчого кредиту та самого кредитного договору в порядку, передбаченому законодавством про електронну комерцію.

Крім того, сторона відповідача зазначала про відсутність належних доказів фактичного отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки надані позивачем документи не підтверджують належність відповідачу рахунку, на який нібито було перераховано кредитні кошти, а також не містять достатніх даних для встановлення факту їх зарахування.

Представник відповідача також заперечував розмір заявленої заборгованості, вказуючи, що розрахунок боргу та виписка з особового рахунку є внутрішніми документами позивача та не підтверджуються первинними бухгалтерськими документами.

Також зазначив, що позивач не надав доказів належного повідомлення відповідача про відступлення права вимоги за договорами факторингу, а також безпідставно нарахував проценти після спливу строку кредитування.

Крім того, представник відповідача звертав увагу на недотримання позивачем вимог процесуального законодавства щодо надсилання відповідачу копій документів, поданих до суду.

Вимоги представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн, вважає такими, що не відповідають критеріями співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

20.04.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій сторона позивача заперечує проти доводів відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На обґрунтування своєї позиції зазначав, що кредитний договір було укладено відповідно до вимог чинного законодавства в електронній формі шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Позивач наголошував, що відповідач самостійно пройшов процедуру реєстрації на вебсайті кредитодавця, вказав власні персональні дані, реквізити банківської картки та підтвердив намір укласти кредитний договір. Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується матеріалами справи, а здійснення останнім часткової оплати за договором свідчить про визнання ним наявності кредитних зобов`язань. Часткове виконання договору підтверджує факт його укладення та визнання боргу боржником. Відсутні підстави вважати спірний договір недійсним, оскільки його умови відповідають вимогам законодавства, а відповідач не надав належних доказів порушення своїх прав під час його укладення.

Крім того, позивач вказуває, що право вимоги за кредитним договором було набуто на законних підставах у результаті укладення договорів факторингу між попередніми та наступними кредиторами. Усі необхідні документи, що підтверджують безперервність переходу права вимоги, надані до матеріалів справи, а тому він є належним кредитором у спірних правовідносинах та має право на звернення до суду з відповідним позовом. Також зазначив, що відповідно до положень цивільного законодавства заміна кредитора у зобов`язанні не потребує згоди боржника. Неповідомлення боржника про перехід права вимоги може лише створювати ризик належного виконання зобов`язання первісному кредитору, однак саме по собі не припиняє зобов`язання та не звільняє боржника від обов`язку повернути кредитні кошти.

Наданий розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом у справі, оскільки його виконано відповідно до умов кредитного договору, а розмір процентів визначено сторонами під час його укладення. Позивач детально виклав порядок нарахування процентів за користування кредитом у межах строку кредитування та після виникнення прострочення, посилаючись на умови договору та положення статей 1048, 1050 та 625 ЦК України. Виписка з особового рахунку боржника є належним доказом існування та розміру заборгованості, оскільки містить інформацію щодо руху коштів, суми основного боргу, нарахованих процентів та загальної суми заборгованості. Окрім того, відповідач не надав жодного альтернативного розрахунку або доказів, які б свідчили про помилковість визначеного розміру боргу.

Щодо можливого вчинення відносно відповідача шахрайських дій невстановленими особами, зазначив, що сам факт звернення до правоохоронних органів та наявність кримінального провадження не підтверджують факту укладення кредитного договору іншою особою. Так, матеріали справи не містять обвинувального вироку суду або інших належних доказів, які б підтверджували використання персональних даних відповідача третіми особами без його волі та відома.

Вимоги відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу є завищеними, та такі, що не відповідають складності справи, обсягу фактично виконаних робіт та критеріям розумності й співмірності, визначеним процесуальним законодавством та практикою Верховного Суду.

Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Судом встановлено, що 30.10.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 767462268. (а.с. 27 зворотна сторона - 41)

Відповідно до п.2.1. Договору Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 7 200,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Пунктом 2.3. Договору визначено, що Кредитодавець надає перший Транш за Договором в сумі 7 200,00 грн одразу після укладення Договору, орієнтовна дата повернення якого до 21.11.2022 року.

Відповідно до п.3.1. Позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може збільшити суму Кредиту, в межах Кредитного ліміту. Строк Дисконтного періоду складає 22 днів від дати отримання Позичальником першого Траншу.

Згідно з п.3.3. для здійснення першої пролонгації за цим Договором, Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані проценти за перші 22 днів Дисконтного періоду у розмірі 3 326 грн 40 коп.

Відповідно до п.5.1. Договору кожен окремий Транш за цим Договором може надаватися Позичальнику в наступний спосіб:

шляхом ініціювання Кредитодавцем безготівкового перерахування суми Кредиту на банківський рахунок Позичальника, за реквізитами Платіжної картки НОМЕР_1 , що відбувається до 3 банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором;

шляхом видачі готівкових коштів у відділенні фінансової установи, Позичальник може отримати Кредит протягом 10 календарних днів від дати укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором.

Пунктом 7.1. визначено, що сума Кредиту за всіма наданими Траншами має бути повернена Кредитодавцю не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду кредитування – 21.11.2022, а саме не пізніше ніж протягом 22 днів від дати отримання першого Траншу Позичальником.

Відповідно до п.7.2. Основна сума Кредиту має бути повернена Позичальником не пізніше ніж протягом 5 календарних днів.

Відповідно до п.8.1. Договору за користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат Позичальника, крім процентів за належне користування Кредитом, Договором не передбачено.

Пунктом 8.2. Процентні ставки за Договором є фіксованими. Загальні витрати за Договором та загальна вартість Кредиту за Договором залежить від обраної моделі поведінки Позичальника.

Відповідно до п.8.3. Договору якщо Позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості Кредиту за Договором на умовах пункту 8.5. Договору, то зобов`язання Позичальника по сплаті процентів за весь строк Дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50% річних, що на день укладення Договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку Кредиту що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним (далі – Базова процентна ставка).

Відповідно до п.8.4. після закінчення Дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70% річних, що на день укладення Договору становить 2,98% в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним.

Відповідно до п.8.5. загальні витрати за Кредитом та загальна вартість Кредиту може бути змінена в сторону зменшення, в порівнянні з описаним в п.8.3. та п.8.12. Договору, при умові виконання Позичальником однієї з описаних в п.8.5.1. та 8.5.2. умов.

Відповідно до п.8.12. орієнтовна загальна вартість Кредиту за перші 22 днів Дисконтного періоду, без виконання Позичальником умов до п.8.5. Договору, складе 10 526 грн 40 коп. та буде включати в себе загальні витрати за Кредитом у вигляді процентів за користування Кредитом у розмірі 3 326 грн 40 коп. та суму Кредиту у розмірі 7 200 грн 00 коп.

Відповідно до п.8.13. орієнтовна загальна вартість Кредиту за перші 15 днів Дисконтного періоду, за умови виконання Позичальником положень п.8.5. Договору, складе 10 526 грн 40 коп. та буде включати в себе загальні витрати за Кредитом у вигляді процентів за користування Кредитом у розмірі 3 326 грн 40 коп. та суму Кредиту у розмірі 7 200 грн 00 коп. Орієнтовна реальна процентна ставка, розрахована згідно методики НБУ, складе 54428,92% річних, при цьому загальна вартість першого Траншу за Кредитом у процентному вираженні за строк Дисконтного періоду складає 146,20% від суми першого Траншу.

До матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту, який дублює умови договору. (а.с.26-27)

Відповідно до довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відповідач підписав кредитний договір 30.10.2022 о 20:19:39 шляхом використання одноразового ідентифікатора MNV6R84T. (а.с.50)

Згідно з довідкою, наданою ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» , на рахунок отримувача № НОМЕР_1 через платіжний сервіс «LiqPay» були перераховані грошові кошти, а саме: 30.10.2022, о 20:19 , в сумі 7 200,00 грн. (а.с.54-55)

До матеріалів справи також долучено платіжне доручення від 30.10.2022, відповідно до якого на платіжну картку № НОМЕР_1 були перераховані кошти в розмірі 7 200,00 грн. (а.с. 53)

Окрім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів від 18.03.2026 АТ КБ «ПриватБанк» надало інформацію, згідно до якої платіжну картку № НОМЕР_2 емітовано на ім`я ОСОБА_1 та за період 30.10.2022-04.11.2022р. були зарахуванні кошти на суму 7 200,00 грн. Також банком на підтвердження зарахування було надано виписку по рахунку, відповідно до якого 30.10.2022 на картку № НОМЕР_2 були зараховані кошти в розмірі 7200,00 грн з зазначенням деталей операції: Viplata zaima Moneyveo. (а.с.140-141)

Згідно розрахунку заборгованості, виданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ОСОБА_1 станом на 27.12.2022 (день відступлення прав вимоги) має заборгованість за договором в розмірі 7 200,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11 050,56 грн - заборгованість за процентами. За період строку кредиту відповідачем була здійснена часткова оплата, а саме: 24.11.2022 – 15,00 грн, 10.12.2022 – 15,00 грн, 18.12.2022 – 5,00 грн. (а.с.89)

Згідно розрахунку заборгованості, виданого ТОВ «Таліон Плюс», на момент відступлення права вимоги ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №№767462268 від 30.10.2022 в розмірі 36 024,04 грн, з яких 7 200,00 грн борг за тілом кредиту, 28 824,04 грн заборгованість за процентами. (а.с.90-91)

Відповідно до виписки з особового рахунку, заборгованість за Кредитним договором №767462268 від 30.10.2022 станом на 05.02.2025 складає 36 024,04 грн. (а.с.92)

28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно п.2.1 якого було передбачено, що Клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. (а.с.56-59)

Строк дії вказаного договору згідно п.8.2 було встановлено до 28.11.2019 року.

У подальшому додатковими угодами №19 від 28.11.2019 року, №26 від 31.12.2020 року, №27 від 31.12.2021, №32 від 31.12.2023 вносились зміни до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31.12.2024 включно. (а.с.61-68)

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №209 від 27.12.2022, на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за №50 значиться боржник ОСОБА_1 , кредитний договір №767462268 від 30.10.2022, загальна заборгованість 18 215,56 грн. (а.с.69-70)

До матеріалів справи долучено довідку, яка підтверджує, що 27.12.2022 було здійснено відступлення прав вимоги за кредитним договором №767462268 від 30.10.2022, згідно укладеного Договору Факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018. (а.с.97)

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №30/1023-01, згідно п.2.1 якого було передбачено, що Клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. (а.с.72-74)

20.12.2023 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» підписано Реєстр прав вимог №2 від 20.12.2023, згідно з яким за №4250 значиться боржник ОСОБА_1 , кредитний договір №767462268 від 30.10.2022, загальна заборгованість 36 024,04 грн. (а.с.77-78)

До матеріалів справи долучено платіжну інструкцію №5279 від 22.12.2023 щодо оплати за відступлення права вимоги згідно Реєстру прав вимоги № 2 від 20.12.2023р. та Договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023р. (а.с.79)

26.12.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №26/12/Е, згідно п.2.1 якого було передбачено, що Клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. (а.с.80-83)

26.12.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» підписали реєстр боржників до Договору факторингу №26/12/Е від 26.12.2024, згідно з яким за №1124 значиться боржник ОСОБА_1 , кредитний договір №767462268 від 30.10.2022, загальна заборгованість 36 024,04 грн. (а.с.85-86).

До матеріалів справи долучено платіжні інструкції №113 від 26.12.2024, №117 від 27.12.2024 щодо часткової оплати за відступлення Права Вимоги згідно Договору факторингу №26/12/Е від 26.12.2024р. (а.с.88)

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, судом встановлено, що оспорюваний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.

Так, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (Постанова Верховного суду від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25).

Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує висновки представника відповідача про недійсність вищевказаного кредитного договору.

Представник відповідача стверджує, що договір не відповідає вимогам закону, оскільки ОСОБА_1 жодних дій не вчиняла, та зазначений договір був укладений внаслідок шахрайський дій сторонніх осіб. Проте встановлено, що відповідачем договір підписаний, позивач погодився на надання кредиту, будь яких підстав вважати, що в момент вчинення кредитного договору було недодержано вимог статті 203 ЦК України не має.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, стороною відповідача таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Окрім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів від 18.03.2026 АТ КБ «ПриватБанк» надало інформацію, згідно до якої платіжну картку № НОМЕР_2 емітовано на ім`я ОСОБА_1 та за період 30.10.2022-04.11.2022р. були зарахуванні кошти на суму 7 200,00 грн.

Відповідно до виписки по рахунку, наданої АТ КБ "ПриватБанк", 30.10.2022 на картку № НОМЕР_2 були зараховані кошти в розмірі 7200,00 грн з зазначенням деталей операції: Viplata zaima Moneyveo. (а.с.140-141)

Крім того, Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

При цьому, вимог про визнання договору № 767462268 від 30.10.2022 року недійсним (неукладеним) не заявлено.

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як "стандарт більшої переконливості", згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі "Бендерський проти України", заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі "J.K. and others v. Sweden", заява № 59166/12).

Отже, підписавши електронний договір позики, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами правочину. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

З огляду на вищевикладене, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір та відповідно до якого остання отримала кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені в договорі № 767462268 від 30.10.2022.

Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК, зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 містяться наступні правові висновки: установлений кредитним договором строк кредитування визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати (п. 93); у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленомузакономабо договором (п.103); твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (п.116); Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

Згідно з умовами Договору Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 7 200,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (п.2.1.).

Відповідно до п.8.1. Договору за користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат Позичальника, крім процентів за належне користування Кредитом, Договором не передбачено.

Пунктом 8.2. Процентні ставки за Договором є фіксованими. Загальні витрати за Договором та загальна вартість Кредиту за Договором залежить від обраної моделі поведінки Позичальника.

Відповідно до п.8.3. Договору якщо Позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості Кредиту за Договором на умовах пункту 8.5. Договору, то зобов`язання Позичальника по сплаті процентів за весь строк Дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50% річних, що на день укладення Договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку Кредиту що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним (далі – Базова процентна ставка).

Відповідно до п.8.4. після закінчення Дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70% річних, що на день укладення Договору становить 2,98% в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним.

При цьому, пунктом 11 визначено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. Позичальник має право користуватись кредитом від дати фактичного отримання суми кредиту за кожним траншем та до закінчення строку дії Договору чи його дострокового виконання.

З огляду на вищевикладене, проценти за користуванням кредиту були нараховані в межах строку дії договору, а саме: з 30.10.2022 по 21.11.2022 нарахування здійснювалось за Дисконтною процентною ставкою, тобто: 7200 *2,10/100=151,20 грн в день (п.8.5.1.), в подальшому з 22.11.2022 по 27.12.2022 нарахування розпочалось за Базовою процентною ставкою, тобто 7200*2,98/100=214,56 грн в день (п. 8.4. Договору).

В період з 27.12.2022 проценти за користування договором були нараховані новим кредитором ТОВ «Таліон плюс».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21).

З урахуванням викладеного, ТОВ "Таліон Плюс", як новий кредитор, що набув всіх прав та обов`язків у зобов`язанні на підставі договору факторингу №28/1118-01, мало право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а після закінчення строку кредитування - вимагати сплати сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Отже, нарахування відсотків здійснювалось в межах строку договору та на умовах погодженими сторонами.

При цьому, з вказаного розрахунку вбачається, що відповідачем були здійснені проплати на погашення заборгованості, а саме: 24.11.2022 року на суму 15,00 грн - на погашення відсотків, 10.12.2022 на суму 15,00 грн - на погашення відсотків та 18.12.2022 на суму 5,00 грн на погашення відсотків.

Таким чином, відповідачем вчинялися дії з метою погашення заборгованості.

Надані позивачем виписка з особового рахунку за договором № 767462268, розрахунки заборгованості є належними доказами, які підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором, оскільки містять детальний розпис нарахованої заборгованості за кредитним договором, кількість днів, за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом, дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом.

Належними та допустимими доказами розміри заборгованості по тілу кредиту та відсотках, нарахованих відповідно до умов договору, відповідачем не спростовані.

Щодо відступлення права вимоги, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 9.1.1.5. Договору, Кредитодавець має право в будь-який час, в тому числі після закінчення Дисконтного періоду, без згоди Позичальника відступати права грошової вимоги за Договором будь-якій фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу, шляхом укладання будь-якого не забороненого законом правочину, зокрема договору факторингу.

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України, визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно статті 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. При цьому, заміна кредитора та неповідомлення боржника, не звільняє останнього повернути кредитні кошти первісному кредитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Аналогічний висновок викладений у Постанові КЦС ВС від 6 лютого 2019 року у справі No 361/2105/16-ц).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі №911/3185/20, від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17).

З огляду на викладені вимоги закону та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу позивач ТОВ «ФК «Ейс» набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за вказаним договором.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Таким чином, враховуючи, що відповідач не виконала прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором №767462268 від 30.10.2022 та під час розгляду справи наявність заборгованості та її розмір, а також відповідність розрахунків не були спростовані відповідачем належними доказами, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс», як нового кредитора, заборгованості в розмірі 36 024,04 грн, яка складається із: 7 200,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 28 824,04 грн заборгованості за процентами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесений судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн.

Щодо вимог позивача простягнення витратна професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані: договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, додаткова угода №25770854475 до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, акт прийому передачі наданих послуг, протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025.

За змістом статті 134 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказує, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В даній справі, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 01.09.2022 по справі № 640/16093/21.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно постанови ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертійстатті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ятастатті 137 ЦПК України).

Відступу від вказаної правової позиції не було.

Як убачається з матеріалів справи, правнича допомога адвоката полягала у наступному: підготовка адвокатського запиту, вивчення матеріалів справи, складання позовної заяви, підготовка клопотання. Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивач отримав адвокатські послуги, суд вважає за необхідне стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з цим, з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд приходить до переконання, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих позивачу послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена представником сума в розмірі 7 000,00 грн є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, який підлягає відшкодуванню позивачу, підлягає зменшенню до 3000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись ст. ст.2,5,10,141,259,263-265,268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №767462268 від 30.10.2022 в розмірі 36 024 (тридцять шість тисяч двадцять чотири) грн 04 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у сумі 2 622 (дві тисячі шістсот двадцять дві) грн 40 коп. та 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя Г. С. Лебединець