Рішення від 28 квітня 2026 р. у справі №643/5866/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/5866/26

Провадження № 2-о/643/243/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2026 року Салтівський районний суд міста Харкова у складі : головуючого судді Майстренко О.М., за участю секретаря Полчанінової А.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Харкова в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 ,зацікавлена особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про встановлення факту,що має юридичне значення ,-

Встановив:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , з січня 2018 року до дня її смерті до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В обґрунтування своєї заяви заявник зазначив, що він, ОСОБА_1 проживав з ОСОБА_2 до її смерті. ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилась спадщина, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .Заявник, є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , оскільки більше п`яти років і до дня її смерті проживав з нею однією сім`єю. Інших спадкоємців у неї немає. ОСОБА_2 була цивільною дружиною заявника. Заявник оселився у померлої в січні 2018 року та стали проживати разом, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом і мали спільні права та обов`язки. У спірній квартирі разом робили ремонт, сплачували за комунальні послуги. В цій квартирі зустрічали друзів та відмічали свята. Заявник завжди піклувався про свою дружину , купляв їй ліки, разом ми відвідували лікаря. Родини , окрім заявника , в померлої не було. В подальшому заявник звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 . За вказаних обставин, заявник змушений звернутися до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Заявник ОСОБА_1 підтримав доводи заяви та просив їх задовольнити .

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи сповіщений в установленому порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухав заявника, свідків, в їх сукупності вважає, що заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил. Встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповіднодо цього Кодексу,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживав з ОСОБА_2 до її смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією з Повного Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00054622774 від 06.11.2025 року.

Після її смерті відкрилась спадщина, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Заявник, є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , оскільки більше п`яти років і до дня її смерті проживав з нею однією сім`єю. Інших спадкоємців у неї немає. ОСОБА_2 була цивільною дружиною заявника.

Заявник проживав разом з ОСОБА_2 , мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом і мали спільні права та обов`язки. У спірній квартирі разом робили ремонт, сплачували за комунальні послуги.

Заявник звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак постановою Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. від 06.11.2025 року № 269/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки необхідно встановити факт проживання однією сім`єю зі спадкодавцем.

Проте ч. З ст. 1268 ЦК України як спосіб прийняття спадщини передбачає саме спільне проживання, а не спільну реєстрацію.

Встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов`язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї.

Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.

У п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України, № 7 від 30 травня 2007 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Також передбачено, що відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд вправі розглядати справи про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , з січня 2018 року до дня її смерті до 12 січня 2024 року підтверджується письмовими поясненнями свідків : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та матеріалами справи.

Надані докази є належними та допустимими, з точки зору закону, проживання заявника разом з померлою .

Стаття 81ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимоги щодо встановлення факту постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , з січня 2018 року до дня її смерті до ІНФОРМАЦІЯ_4 , знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та є доведеними відповідними доказами.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 13, 19, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 293-294 ЦПК України, ст.1264, 1268 ЦК України ,суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання- задовольнити.

Встановити факт , що має юридичне значення, а саме : встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , з січня 2018 року до дня її смерті до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя О.М. Майстренко