Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №465/395/26 — Франківський районний суд м. Львова

Суд: Франківський районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про розірвання шлюбу

Дата: 11 червня 2026 р.

Справа: №465/395/26

Суддя: Ванівський Ю. М.

Справа № 465/395/26

Провадження 2/465/2458/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12.06.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в складі головуючого судді Ванівського Ю.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Позовну заяву мотивує тим, що між нею та відповідачем 02.11.2018 року було зареєстровано шлюб у Франківському районному у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області зроблено актовий запис №799. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син, ОСОБА_3 . Спільне життя з відповідачем не склалось, поступово між ними погіршувались стосунки, що призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. При цьому вказує, що син ОСОБА_3 проживає з нею, а тому бажає стягувати з відповідача аліменти на утримання дитини. У зв`язку з наведеним, просить позов задоволити.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19.02.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Михалевським Ю.Р. подано відзив на позовну заяву, в якому просить шлюб з позивачкою розірвати, а в задоволенні вимоги про стягнення аліментів відмовити. Зазначає про те, що відповідач бере активну участь у повсякденному житті дитини, забезпеченні потреб дитини, у тому числі витрат на дозвілля, розвиток та святкові заходи, що підтверджується платіжними інструкціями.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували 02.11.2018 року шлюб у Франківському районному у місті Львові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено актовий запис №799 та підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

У період шлюбу у сторін народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Львів) зроблено актовий запис №126, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Згідно з ч.2 ст.140 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ст.112 Сімейного кодексу України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Відповідно до частини 2 статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Згідно з приписами частини 3 статті 105 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України.

Згідно статті 24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.

Враховуючи, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечив проти розірвання шлюбу, беручи до уваги зазначені позивачем причини розірвання шлюбу, характер їх відносин, суд вважає, що подальше спільне життя сторін неможливе, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, тому шлюб з відповідачем слід розірвати.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

До відзиву на позовну заяву представником відповідача долучено платіжні інструкції, які підтверджують, що відповідач бере активну участь у повсякденному житті дитини, забезпеченні потреб дитини, у тому числі витрат на дозвілля, розвиток та святкові заходи, що також підтверджується доданими до відзиву світлинами.

Наведене свідчить, що доводи позивача про повне ухилення батька дитини від її матеріального утримання є необгрунтованими і спростовуються представленими стороною відповідача квитанціями.

За правилами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом положень ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Цей обов`язок є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківська, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ч. 3ст. 181 СК Україниза рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

В силу ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до вимог ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд виходить із захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, збереження того рівня життя, який вона б мала тоді, коли утримувалась обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів якраз і забезпечить надійний захист інтересів дитини та отримання нею надійного стабільного матеріального утримання з боку батька.

Зважаючи на обставини, які викладені вище, а також виходячи з того, що позивач разом із відповідачем повинні забезпечити необхідний і достатній рівень для нормального фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення аліментів на утримання дитини, необхідно задовольнити.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відтак на підставі частини першоїстатті 191 СК України, стягнення аліментів необхідно присудити від дня пред`явлення позову, тобто з 19.01.2026 року.

Разом із тим, відповідно до ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Зважаючи на той факт, що відповідач визнав позовні вимоги в частині розірвання шлюбу, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача 50 відсотків суми сплаченого судового збору, а інші 50 відсотків - повернути позивачу з державного бюджету.

Оскільки позивач при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір», враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 1331,20 грн. судового збору.

Окрім того, відповідно до п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст.258,259,263 -265, 351-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який було зареєстровано у Франківському районному у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис №799.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини його доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи 19.01.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави суму судового збору у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп., що становить 50% судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції до платіжної інструкції №2.490305109.1 від 15.01.2026 року.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 червня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Ванівський Ю.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua