Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №314/6035/25 — Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/6035/25

Провадження № 1-кп/314/552/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 року м. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому дистанційному судовому засіданні в залі суду в м. Вільнянськ кримінальне провадження №62025080100007893 від 19.11.2025 відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вільнянськ Запорізької області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , проходив військову службу за мобілізацією на посаді стрільця (помічника кулеметника) 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення ВЧ НОМЕР_1 НГУ у військовому званні «старший солдат», раніше не судимого,

який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст. 402 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

21.10.2025 наказом тимчасово виконуючого командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) № 303 ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця (помічника кулеметника) 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення ВЧ НОМЕР_1 НГУ у військовому званні «старший солдат».

Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_6 від 24 лютого 2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 № 2102-ХІ введено воєнний стан на всій території України.

В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, старший солдат ОСОБА_3 , згідно з вимогами ст.ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов`язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до вимог ст.ст. 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов`язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Статтями 29, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Статтею 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїми військовими званнями начальниками є військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.

В свою чергу, старший солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши з військовий злочин за наступних обставин.

19 листопада 2025 року, заступник командира 4 батальйону оперативного призначення по роботі з особовим складом ВЧ НОМЕР_1 НГУ капітан ОСОБА_7 , знаходячись на території 4 батальйону оперативного призначення ВЧ НОМЕР_1 НГУ з районі АДРЕСА_2 віддав наказ старшому солдату ОСОБА_3 , наданий з метою реалізації бойового наказу командира НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ майора ОСОБА_8 №1122дск від 18.11.2025, щодо виконання старшим солдатом ОСОБА_3 бойових (спеціальних) завдань у районі н.п. Вірівка Покровського району Донецької області в операційній зоні 1 корпусу НГУ «Азов», а також у термін до 22 год. 00 хв. 19.11.2025, висунення в батальйонний район оборони 4 батальйону оперативного призначення 15 бригади оперативного призначення для підсилення вогневої позиції «ТЕХНІК».

Після цього старший солдат ОСОБА_3 , в умовах воєнного стану, з прямим умислом та з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби, з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених вище статутних вимог, відмовитися виконувати наказ начальника.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел старший солдат ОСОБА_3 , в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України ст.ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкрито, у присутності заступника командира 4 батальйону оперативного призначення по роботі з особовим складом ВЧ НОМЕР_1 НГУ капітана ОСОБА_7 який відповідно до вимог ст. ст. 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України є для нього начальником за службовим становищем та військовим званням, та інших військовослужбовців зазначеної військової частини, відмовився виконувати бойовий наказ ОСОБА_7 наданий з метою реалізації бойового наказу командира НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ майора ОСОБА_8 №1122дск від 18.11.2025, щодо виконання старшим солдатом ОСОБА_3 бойових (спеціальних) завдань у районі н.п. Вірівка Покровського району Донецької області в операційній зоні 1 корпусу НГУ «Азов», а також у термін до 22 год. 00 хв. 19.11.2025, висунення в батальйонний район оборони 4 батальйону оперативного призначення 15 бригади оперативного призначення для підсилення вогневої позиції «ТЕХНІК», посилаючись на поганий морально-психологічний стан, хоча об`єктивно міг та зобов`язаний був виконати цей наказ начальника.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винну у скоєному кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі, подію та обставини встановлені під час досудового розслідування беззаперечно визнав, показав, що дійсно відмовився відмовився виконувати бойовий наказ ОСОБА_7 наданий з метою реалізації бойового наказу командира НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ майора ОСОБА_8 , щодо виконання ним бойового (спеціального) завдання у районі н.п. Вірівка Покровського району Донецької області в операційній зоні 1 корпусу НГУ «Азов», а саме у термін до 22 год. 00 хв. 19.11.2025, висунення в батальйонний район оборони 4 батальйону оперативного призначення 15 бригади оперативного призначення для підсилення вогневої позиції «ТЕХНІК»,

Оскільки обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні беззастережно визнав свою вину у скоєному кримінальному правопорушенні в повному обсязі, ніхто з учасників процесу не оспорював встановлені досудовим розслідуванням фактичні обставини та докази у цьому кримінальному провадженні, суд, керуючись ч.3 ст.349 КПК України, обмежив дослідження доказів, показами обвинуваченого, дослідженням матеріалів, які характеризують обвинуваченого. Судом роз`яснено наслідки визнання обставин, які ніким не оспорюються, а саме позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Проаналізувавши в сукупності вищезазначені обставини, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_3 повністю доведена в судовому засіданні, та кваліфікує його дії за ч.4 ст.402 КК України, як: «непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану».

Прокурор в судовому засіданні просив призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Захисник в судовому засіданні просив призначити мінімальне покарання передбачене санкцією статті із застосуванням ст.75 КК України.

Обвинувачений в судовому засіданні щиро розкаявся, просив суд суворо не карати.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який є особою раніше не судимою, не є одруженим, на утриманні неповнолітніх, малолітніх дітей не має, психічними захворюваннями не страждає, на обліку в наркодиспансері не перебуває, за місцем служби характеризується посередньо.

Відповідно до ст.66 КК України в якості обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає його щире каяття.

Відповідно до ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Реалізуючи дискреційні повноваження, приймаючи до уваги те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, одночасно враховуючи обставину, що пом`якшує покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, з урахуванням особи ОСОБА_3 , суд прийшов до висновку про доцільність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На переконання суду зазначене покарання в повному обсязі буде відповідати меті визначеній ч.2 ст.50 КК України.

Цивільний позов відсутній.

Судові витрати відсутні.

Речові докази за кримінальним провадженням відсутні.

Ухвалою суду від 09.06.2026 відносно обвинуваченого ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до 07.08.2026 (включно) без визначення розміру застави.

Суд приходить до висновку про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 без визначення розміру застави, строком до набрання вироку законної сили, до розгляду питання про застосування запобіжного заходу на стадії апеляційного перегляду кримінального провадження (у разі подання апеляційної скарги), оскільки ризики встановленні на час винесення ухвали від 09.06.2026 про продовження запобіжного заходу, на час ухвалення вироку не сплили.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 369, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.402 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання – з 19.11.2025.

В порядку визначеному ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_3 строк попереднього ув`язнення в строк відбування покарання із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до набрання вироку законної сили, до розгляду питання про застосування запобіжного заходу на стадії апеляційного перегляду кримінального провадження (у разі подання апеляційної скарги).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Суддя: ОСОБА_9

15.06.2026