Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №727/10472/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.05.2026 Справа №727/10472/25 Провадження №2/607/701/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

з участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини даних про батька,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року ОСОБА_4 звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівців із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини даних про батька.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому до 04 червня 2010 року.

В період кінця 2008 року - початок 2009 року ОСОБА_3 перебувала у відносинах із ОСОБА_1 , оскільки шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існував формально, подружніх стосунків вони не мали, фактичні шлюбні відносин між собою не підтримували.

Під час перебування у вищезазначеному шлюбі, у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5 . При реєстрації народження дитини органом державної реєстрації актів цивільного стану, було застосовано норми ст. 122 Сімейного кодексу України (далі – СК України), у зв`язку з чим батьком дитини було зареєстровано відповідача, про що у Книгу реєстрації народжень внесено актовий запис № 90 від 10 вересня 2009 року.

Через життєві непорозуміння, відносини та спілкування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припинилися. ОСОБА_1 не було відомо що він є батьком ОСОБА_5 . У 2024 року спілкування позивача з ОСОБА_3 відновилося та у вересні 2024 року від ОСОБА_3 позивач дізнався, що ОСОБА_5 є його донькою.

Отож, з метою офіційного визнання походження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від позивача та визнання факту його батьківства відносно вказаної дитини, він звернувся до суду з позовом про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини даних про батька.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини щодо даних про батька, передано на розгляд Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за підсудністю.

02 жовтня 2025 року було здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, яким головуючим суддею визначено суддю Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Герчаківську О. Я.

Ухвалою судді від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі 727/10472/25; постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

08 грудня 2025 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення судової молекулярно–генетичної експертизи у справі № 727/10472/25; призначено по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини даних про батька судову молекулярно–генетичну експертизу. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

11 лютого 2026 року від Чернівецького науково–дослідного експертно–криміналістичного центру МВС України надійшов лист № 19/126/11/1-1770-2026 від 03 лютого 2026 року, яким до суду направлено висновок експерта від 03 лютого 2026 року № СЕ-19/126-26/10-БД за результатами судової молекулярно-генетичної експертизи, проведеної за матеріалами цивільної справи № 727/10472/25, у зв`язку з чим суд постановив ухвалу про поновлення провадження у справі від 12 лютого 2026 року

У судовому засіданні, яке відбулося 20 березня 2026 року суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

У судове засідання з розгляду справи по суті представник позивача ОСОБА_1 – адвокатка Палікиржа Л. В. не з`явилася, через систему «Електронний суд» 22 травня 2026 року подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення, а також оголошенням про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Представник третьої особи Городенківського Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, однак надіслав на адресу суду листа про розгляд справи без участі представника Відділу, проти позову не заперечує.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, однак про місце, день та час судового засідання повідомлялася належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення, а відтак відсутні перешкоди для ухвалення судом рішення за відсутності цього учасника.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , документований паспортом громадянина України, серія НОМЕР_1 , виданий Першотравневим РВ УМВС України в Чернівецькій області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , документована паспортом громадянина України, серія НОМЕР_3 , виданий Городенківським РВ УМВС України в Івано-Франківській області, у якому міститься відмітка про реєстрацію шлюбу 12 травня 2006 року із ОСОБА_2 Відділом РАЦС Чернівецького міського управління юстиції. Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .

ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками записано: батько – ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_3 , актовий запис № 90 від 10 вересня 2009 року, складено Відділом реєстрації актів цивільного стану Городенківського районного управління юстиції Івано-Франківської області, яким і видано свідоцтво про народження Серія НОМЕР_5 10 вересня 2009 року.

За змістом свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого повторно 24 березня 2023 року Снятинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції серія НОМЕР_6 , шлюб між чоловіком ОСОБА_2 і дружиною ОСОБА_3 розірвано, про що 04 червня 2010 року складено відповідний актовий запис № 57 Городенківським Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Після державної реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_3 прізвища не змінювала.

У висновку експерта від 03 лютого 2026 № СЕ-19/126-26/10-БД за результатами судової молекулярно-генетичної експертизи, проведеної за матеріалами цивільної справи № 727/10472/25, складеного судовим експертом К. В. Бойко Чернівецького науково–дослідного експертно–криміналістичного центру МВС України, зазначено: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ймовірно є біологічним батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , біологічною матір`ю якої є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ймовірність походження ДНК-профілів від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , становить не менше ніж 99,99999999 %.

Відтак, проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов до висновку, що до виниклих спірних правовідносин слід застосувати наступні норми матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України (далі – СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України). Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю сторін. Одним із способів захисту сімейних прав є встановлення правовідношення (частина друга статті 18 СК України).

Дитина має право знати своїх батьків (частина перша статті 7 Конвенції про права дитини).

Як вказано в статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (частини 1, 2 ст. 122 СК України).

За змістом ст. 129 СК України , особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено про те, що в період кінця 2008 року - початок 2009 року ОСОБА_3 перебувала у відносинах із ОСОБА_1 , оскільки шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існував формально, подружніх стосунків вони не мали, фактичні шлюбні відносин між собою не підтримували. Водночас під час перебування у вищезазначеному шлюбі, у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5 , у зв`язку з чим батьком дитини було зареєстровано відповідача. ОСОБА_1 не було відомо, що він є батьком ОСОБА_5 . Тільки у 2024 році спілкування позивача з ОСОБА_3 відновилося та у вересні 2024 року від матері дитини він дізнався, що ОСОБА_5 є його донькою. Вказані обставини і стали підставою заявлення ОСОБА_1 позову до ОСОБА_2 про визнання свого батьківства.

Рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом в постановах від 31 січня 2024 року в справі №752/13549/22 (провадження №61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі №552/4291/22 (провадження №61-6451св23).

Верховний Суд у постановах від 11 липня 2023 року в справі № 449/433/22 (провадження № 61-4176св23), від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) виснував, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява №3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із пунктом 13 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 (далі - Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні) у редакції, чинній на час здійснення актового запису про народження ОСОБА_5 , батько й мати, які перебувають у шлюбі, записуються батьками дитини в книзі реєстрації актів про народження за заявою будь-кого з них.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму необхідно застосувати для вирішення спору, виконує саме суд.

Презумпція батьківства - це загальне правило, що відображає безумовне визначення походження дитини від свого батька. Традиційною та загальновживаною є презумпція батьківства чоловіка матері дитини, тобто в разі народження дитини у шлюбі до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним її матір`ю і батьком визначається подружжя.

Водночас як вказано у висновку експерта від 03 лютого 2026 № СЕ-19/126-26/10-БД за результатами судової молекулярно-генетичної експертизи, який описано вище: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ймовірно є біологічним батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , біологічною матір`ю якої є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ймовірність походження ДНК-профілів становить не менше ніж 99,99999999 %.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

ЄСПЛ зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

ЄСПЛ також зауважив, що у розглянутому національному провадженні, яке розпочалося у 2012 році, суди керувалися Постановою Пленуму Верховного Суду 2006 року, яка вимагала застосування до справи заявника Кодексу про шлюб і сім`ю 1969 року, що робить доказ спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, наслідки такого підходу можна порівняти з наслідками негнучких строків або інших процесуальних обмежень, які унеможливлюють встановлення або оспорювання батьківства, зокрема з використанням нових методів тестування. Суд неодноразово вказував, що такі обмеження суперечать важливості інтересу приватного життя. Хоча до функцій Суду не входить тлумачення національного законодавства або висловлення думки щодо доцільності правового регулювання, обраного законодавчим органом держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з їхньою нездатністю розглянути надані їм докази ДНК з достатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції (MOLDOVAN v. UKRAINE, №62020/14 §52-54, ЄСПЛ, від 14 березня 2024 року).

Крім того, суд звертає увагу на право дитини знати свого батька […], а також бере за основу римську максиму lurasanguinis nulloiure civilidirimi possunt (жодні встановлення цивільного права не можуть скасувати права, що випливають із кровної спорідненості (постанова Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №336/1357/16-ц, провадження №61-1452св20).

Разом із тим в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ).

ЄСПЛ неодноразово зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України»).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не містить норми, котра б прямо передбачала право на батьківство. Водночас у багатьох рішеннях за статтею 8 розглядається дотична до нього проблематика, а саме: пропорційність інтересів батька та матері при вирішенні питання про народження дитини.

ЄСПЛ у справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява №62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) звертав увагу, що хоча найважливіше завдання статті 8 Конвенції - це захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною «повагою» до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (див. справу «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia, №53176/99) та справу «С.Х. та інші проти Австрії» (S.H. and Others v. Austria), №57813/00).

Окрім того, повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (див., наприклад, справу «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), №25057/11).

За статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У такій чутливій категорії справ суди повинні враховувати, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз зазначених вище норм міжнародного та національного права дає підстави для висновку, що суд не може допускати свавільного втручання у право дитини на повагу до приватного життя шляхом безпідставних (довільних) змін відомостей про її батьків.

Таким чином, враховуючи право дитини знати батька, встановлений судом біологічний зв`язок між позивачем та неповнолітньою ОСОБА_2 , у цій справі підлягає визнанню батьківство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно зі статтею 134 СК України на підставі рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видає нове свідоцтво про народження.

Відповідно до підпункту 20 пункту 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Згідно з пунктом 2.16.4. Розділу ІІ Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5, на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.

Отож, вимога позовної заяви про внесення змін до актового запису про народження дитини є такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, норми чинного законодавства, інтереси дитини та інтереси батька до своєї дитини, збереження її зв`язків із батьком, суд вважає, що позов ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини даних про батька підлягає задоволенню. Слід визнати громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком неповнолітньої дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та внести зміни в актовий запис № 90 від 10 вересня 2009 року, складений Відділом реєстрації актів цивільного стану Городенківського районного управління юстиції Івано-Франківської області, про народження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у графі «відомості про батька» змінити з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянин України».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Визнати громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком неповнолітньої дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Внести зміни в актовий запис № 90 від 10 вересня 2009 року, складений Відділом реєстрації актів цивільного стану Городенківського районного управління юстиції Івано-Франківської області, про народження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у графі «відомості про батька» змінити з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянин України».

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду у 30–денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручену у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Треті особи: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ;

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Івано-Франківській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, адреса місцезнаходження: вул. Шевченка Тараса, буд. 46, м. Городенка, Івано-Франківська область, 78103.

Головуючий – суддя Герчаківська О. Я.