Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №444/3455/25 — Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/3455/25

Провадження № 2/444/247/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Зеліско Р. Й.

секретар судового засідання Мамедова Г.І.

з участю позивача ОСОБА_1

представника третьої особи ОСОБА_9.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовква Львівської області цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, орган опіки і піклування Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про самостійне виховання та утримання дитини,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, орган опіки і піклування Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про самостійне виховання та утримання дитини. Просить суд визначити, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 з підстав зазначених у позові.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини та просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, однак 19.12.2025 року надала на адресу суду заяву (а.с. 73) у якій зазначила, що їх із позивачем малолітній син - ОСОБА_3 , проживає разом із позивачем та перебуває на повному його утриманні та вихованні. Водночас, повідомила, що немає можливості пррибути в судове засідання, а тому просить суд слухати справу у її відсутності та врахувати подані нею пояснення.

Представник третьої особи: органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не прибув, однак 04.06.2026 року надав на адресу суду письмові пояснення у справі у яких зазначив, що відповідно до норм ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Тобто таке «утримання» виходить з обов`язку батьків, який визначений законом і не потребує окремого доведення чи встановлення факту. Ч. 2 ст.157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Відповідальність щодо виховання дитини покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Такі дії є підставою для покладення на, них відповідальності, встановленої законом (ч.4 ст.155 СК України). Зокрема, згідно зі ст.ст. 164, 165 СК України мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухилення його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини, може бути встановлений у рішенні суду при вирішенні спору щодо позбавлення особи батьківських прав на підставі ст. 164 СК України. Батько - ОСОБА_1 , у поданій до суду позовній заяві зазначає, що з моменту розірвання шлюбу, з 2022 року та по даний час малолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 та батько займається його вихованням і самостійно його утримує. Однак, проживання дитини окремо від матері - ОСОБА_2 , в силу ст. 141 СК України не впливає на обсяг її прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Такі обставини, як проживання дитини разом з батьком, виховання та утримання не можуть кваліфікуватись як юридичні факти у розумінні ст. 315 ЦПК України, оскільки пов`язані з виконанням батьками своїх обов`язків, визначених положеннями Сімейного Кодексу України. Просить врахувати вищенаведене при ухваленні рішення по справі. Розгляд зазначеної цивільної справи просить слухати у відсутності представника Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування.

Представник третьої особи: органу опіки і піклування Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області в судовому засіданні повідомила, що відповідач - ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . За даною адресою було зроблено спільний виїзд провідним спеціалістом Служби у справах дітей Добросинсько-Магерівської сільської ради та фахівцем із соціальної роботи КУ «Центр надання соціальних послуг» 23.10.2025 року та встановлено, що ОСОБА_2 проживає за даною адресою із чоловіком ОСОБА_4 та донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зі слів ОСОБА_2 , з моменту розірвання шлюбу і по сьогоднішній день її син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає із колишнім чоловіком ОСОБА_6 у місті Львові і перебуває на повному його утриманні. Вона не заперечує, щоб ОСОБА_7 проживав і був на повному утриманні батька. На підтвердження сказаного надала суду копію акту обстеження умов проживання та копію довідки.

Представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_5 в судове засідання не прибув, однак 23.10.2025 року надав на адресу суду письмові пояснення у справі (а.с.54-58) у яких зазначив, що позивач, військовозобов`язаний ОСОБА_1 , перебуває на спеціальному військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 ( як заброньований до 27.01.2026). Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України, а саме постановою від 18 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560), яка визначає, зокрема порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Додатком 5 Порядку 560 визначено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Зазначає, що позивач просить суд винести рішення про самостійне виховання ним дитини, що може мати негативні наслідки для матері дитини, але при цьому не заявляє вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав, визнання її недієздатною, померлою або безвісно відсутньою, натомість зазначає про самоусунення матері дитини від виховання їх спільної дитини. В той же час, в позовній заяві позивач сам підтверджує, що син підтримує зв`язок із матір`ю 2-3 рази на місяць. На його думку, подання нотаріально засвідченої заяви матір`ю дитини не підтверджує факту самостійного виховання дитини лише батьком. Утримання та виховання дитини батьком є законним його обов`язком. З матеріалів справи можна дійти лише до висновку, що основний тягар з виховання дитини покладено на батька, але таке не свідчить про самостійне виховання ним дитини, оскільки, мати не ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а також в обраний нею спосіб приймає участь у вихованні дитини, у зв`язку з чим вважає, що підстав для задоволення позовних вимог не має. Просить суд слухати справу за відсутності представника ІНФОРМАЦІЯ_5 , врахувати при винесенні рішення надані пояснення.

Заслухавши учасників справи та дослідивши на наявні у справі докази суд дійшов наступних висновків.

13 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб, актовий запис №680.

Від спільного подружнього життя у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис №28 та видано свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_1 , що видно з його копії в матеріалах справи (а.с. 13).

Рішенням Залізничного районного суду Львівської області від 14 грудня 2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , зареєстрований 13 травня 2014 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції - актовий запис 680, що видно з його копії (а.с. 16).

З Витягів з реєстру територіальної громади №2025/010541157 від 31.07.2025 та №2025/010541152 від 31.07.2025 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

В свою чергу Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що видно з витягу (а.с. 11).

Як зазначає позивач, що з моменту розірвання шлюбу син постійно проживає разом з ним -батьком, за адресою його реєстрації, і це також підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 , в якій вона зазначає, що з моменту розірвання шлюбу та по даний час їхній син ОСОБА_3 постійно проживає разом з колишнім чоловіком ОСОБА_1 та перебуває на повному його утриманні (а.с.26).

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст.1 СК України).

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цьогоКодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 СК України.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст. ст. 150, 151 СК України.

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 1- 4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень Цивільного Кодексу України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).

У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14- 132цс23) Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши наведені положення закону, зробила наступні висновки: "З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися."

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України" невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Ч.1 ст.152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч. 3, 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом".

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини, а проживання дитини з батьком не звільняє матір від її обов`язку виховувати та утримувати дитину.

Оскільки ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав щодо свого сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому вона зобов`язана виконувати обов`язки, які покладаються на неї, як на матір, вимогами законодавства України, зокрема ст.150 СК України, а тому за вказаних обставин не можна вважати, що позивач є особою, який самостійно виховує сина.

Окрім цього, суд враховує, що позивач, ОСОБА_1 - військовозобов`язаний та перебуває на спеціальному військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 (як заброньований до 27.01.2026).

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Додатком 5 Порядку 560 визначено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Так, для жінок та чоловіків, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, визначено подання:

свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного;

один з документів:

свідоцтво про смерть одного з батьків;

рішення суду про оголошення одного із батьків померлим;

рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав;

рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім;

витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;

вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі;

документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Так як у позивача немає жодної з наведених вище підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому суд робить висновок, що дана позовна заява подана ним лише з метою уникнення від мобілізіції про що ним також і зазначено у позовній заяві.

Відповідно до викладеного, у задоволенні позовної заяви слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 4, 6, 7, 12, 76, 77, 81, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 280-284, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позовних вимогах ОСОБА_1 про визначення, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12.06.2026 року.

Суддя: Зеліско Р. Й.