Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №755/8518/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2026 р.

м. Київ

справа № 755/8518/26

провадження № 2-а/755/616/26

суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення про примусове повернення до країни походження, -

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправним, скасування рішення про примусове повернення, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.05.2026 року відповідачем прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, однак вказане рішення позивач вважає незаконним, оскільки у серпні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Оригінал паспорту позивачу було офіційно вилучено міграційною службою на зберігання, а взамін видано Довідку про звернення за захистом № 011886, та з цього моменту позивач законно перебував в Україні. 06.08.2021 року ДМС України прийняла рішення № 273-21 про відмову у захисті позивачу. Позивач пройшов всі судові інстанції у справі № 640/29451/21. 11.05.2026 року відповідач, формально посилаючись на завершення процедури оскарження рішення по статусу біженця та наявність кримінальної справи в Республіці Білорусь, виніс рішення про примусове повернення позивача, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення про примусове повернення до країни походження.

Відповідач Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області не скористався процесуальним правом подачі письмового відзиву на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України №273-21 від 06.08.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Республіку Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 11.05.2022 року у справі № 640/29451/21, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 року, у задоволенні позову громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 - відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14.02.2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 - адвоката Дрюка Олексія Миколайовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі 640/29451/21.

11.05.2026 року Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області вирішено примусово повернути до країни походження або до третьої країни громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно змісту рішення від 11.05.2026 року встановлено, що 11.05.2026 року працівниками Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області виявлено громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. В ході опитування, іноземний громадянин пояснив, що прибув в Україну 06.01.2019 році через ПП «Могилів-Подільський» автомобільним транспортом з приватною метою. 06.12.2019 року отримав посвідку на тимчасове проживання, яка дійсна до 12.11.2020 року, після закінчення була вилучена. 17.08.2020 року подав документи як особа, яка потребує додаткового захисту та 25.09.2021 року отримав відмову. Ухвалою суду від 14.02.2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження та наказом ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області 15.02.2023 року визнано довідку про звернення за захистом недійсною. На території України не працевлаштований, родичів не має, після закінчення законного терміну перебування, територію України не покинув, чим умисно порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». З питань оформлення посвідки та тимчасове проживання повторно та продовження терміну перебування в Україні - не звертався. За порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України працівниками ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області відносно громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним законодавчим актом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI.

Статтею 4 даного Закону, визначений виключний перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Зокрема, відповідно до положень ч. 16 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно змісту ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 5 вищезазначеної Інструкції, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: - дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; - дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; - якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; - затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначено перелік обставин, за наявності яких забороняється примусове повернення чи примусове видворення іноземця або особи без громадянства, цей перелік є вичерпним.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування рішення відповідача Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 11.05.2026 року про примусове повернення до країни походження, оскільки з часу спливу строку законного перебування позивача на території України, до моменту винесення рішення від 11.05.2026 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни, громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 не вжив заходів для легалізації свого проживання (перебування) на території України, стверджувати про його законне перебування/проживання в Україні підстав немає. Рішенням Окружного адміністративного суду від 11.05.2022 року у справі № 640/29451/21, у задоволенні позову громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України №273-21 від 06.08.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відмовлено. При цьому, певні обставини (запровадження воєнного стану в Україні, тощо), на переконання суду, не змінюють обставин того, що позивач не вчинив передбачених законодавством дій, задля легалізації свого проживання в Україні. Доказів на підтвердження доводам позивача матеріали справи не містять. При цьому, судом також встановлено, що із повторною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач не звертався, статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не отримав. Доказів протилежного позивачем не надано, так як і не надано належних та допустимих доказів вчинення ним дій з легалізації свого перебування на території України.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що головний спеціаліст Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області Фролова А. діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому, правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення позивача до країни походження або до третьої країни від 11.05.2026 року відсутні.

Так, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 755/2810/19, згідно з усталеною судовою практикою, у рішеннях суб`єктів владних повноважень з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються та вмотивування. Органи зобов`язані належним чином обґрунтовувати свої рішення, і хоча не вимагається повної його деталізації, але ж вони повинні відповідати на основні питання, які вирішується.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення про примусове повернення до країни походження, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 9, 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 1, 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 241-246, 268-271, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення про примусове повернення до країни походження, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 15 червня 2026 року.

Суддя: В.І. Галаган