Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №755/19538/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/19538/25

Провадження №: 2/755/5991/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Лазоришин А.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -

у с т а н о в и в :

30.09.2025 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики від 26.05.2025 року в сумі 7125 доларів США, а також 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, що станом на 18.09.2025 року дорівнює 1710 доларів США. Також позивач просить стягнути з відповідача судовий збір та інші судові витрати, в тому числі витрати на правову допомоги адвоката в сумі 6000 грн.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено договір позики, відповідно до п. 2.1 якого позивач передав у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 9500 доларів США строком на шість місяців з поверненням двома платежам до 26.11.2025р. під 50% за пів року (шість місяців) за користування позикою. Перша виплата здійснюється через три місяці з моменту підписання цього договору, друга через шість місяців. Повна сума повернення складає 14250 доларів США. Таким чином, у строк до 26 серпня 2025 року відповідач зобов`язаний був сплатити першу частину боргу, яка включає пропорційну частину тіла позики та процентів. Проте станом на 18.09.2025р. відповідач свого зобов`язання не виконав, кошти у рахунок першого платежу не повернув. Загальна сума, що підлягає поверненню за договором, становить 14250 (чотирнадцять тисяч двісті п`ятдесят) доларів США (п. 3.5 договору). Виходячи з умов п. 3.3 договору про поділ боргу на два платежі, логічним та справедливим є розподіл цієї суми на дві рівні частини. Отже, розмір першого платежу складає 7125 (сім тисяч сто двадцять п`ять) доларів США. Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на проценти, якщо це передбачено договором. Згідно зі ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов`язаний повернути суму позики та проценти у строки, встановлені договором. Відповідно до ст. 530 ЦКУ зобов`язання повинно бути виконано у встановлений строк, а згідно зі ст. 625 ЦКУ у разі прострочення грошового зобов`язання боржник зобов`язаний також сплатити 3% річних та інфляційні втрати, якщо інше не зазначено в договорі позики. Відповідно до п. 4.1 договору, у разі прострочення повернення коштів Позичальник сплачує пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Розрахунок 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Вихідні дані: Сума першого платежу: 7125 доларів США; Дата прострочення: 26.08.2025; Дата подання позову: 18.09.2025; Строк прострочення: 24 календарні дні. Формула розрахунку 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення: Сума боргу х 1% х (кількість днів/24). 7125 х 0,01 х 24 = 1710 доларів США. Загальна сума боргу з врахуванням 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення на 18.09.2025р. складає 8835 доларів США (7125 + 1710). Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивач повідомляє, що позивач здійснював заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення претензії відповідачу, але на цю претензію відповіді не отримав.

Ухвалою суду від 13.10.2025 року відкрите провадження у справі і призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 09.04.2026 року закрите підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

23.12.2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому відповідач просить: відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю; визнати договір позики кабальним, укладеним під впливом тяжких життєвих обставин та на вкрай невигідних для відповідача умовах, відповідно до ст. 233 ЦК України; визнати недійсною умову договору позики щодо передачі паспорту громадянина України у заставу, як таку, що суперечить вимогам законодавства та порушує ст.ст. 203, 215 ЦК України і п. 23 Постанови Верховної Ради України «Про затвердження положення про паспорт громадянина України»; визнати відсутніми правові підстави для нарахування та стягнення відсотків за договором позики, з урахуванням домовленості сторін про зміну умов договору та фактичного виконання зобов`язань відповідачем; визнати недоведеним розмір заборгованості, зазначений позивачем у позові, у зв`язку з його невідповідністю умовам договору позики та вимогам чинного законодавства. Відповідач зазначає, що ним не визнаються позовні вимоги в повному обсязі, оскільки 26.05.2025 року він був змушений звернутись до позивача за позикою у зв`язку з тяжкими життєвими обставинами, що підтверджується відсутністю у відповідача альтернативних джерел фінансування на той момент. Скориставшись скрутним становищем відповідача, позивач запропонував укласти договір позики на вкрай невигідних для відповідача умовах, зокрема із встановленням значних відсотків, на які відповідач погодився виключно через нагальну потребу в коштах. У цьому контексті відповідач посилається на положення ст. 233 ЦК України. Відповідач також вказує, що всупереч п. 23 Постанови ВРУ «Про затвердження Положення про паспорт громадянина України», де чітко вказано, що забороняється вилучення у громадянина паспорта, крім випадків, передбачених законодавством України, зокрема забороняється взяття паспорта в заставу, позивач заволодів паспортом відповідача і тримав його у себе значний час (пункт «Залог» в договорі позики від 26.05.2025 року). Відповідач посилається на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України та зазначає, що умова договору позики щодо застави паспорта є протиправною та підтверджує тиск і нерівність сторін й додатково свідчить про кабальність договору. Відповідач вказує, що у жовтні 2025 року позивачем було погоджено, що йому не потрібно сплачувати відсотки, які вказані у договорі позики. В цьому контексті відповідач посилається на положення ст.ст. 207, 654 ЦК України. Також відповідач зазначає, що 18.10.2025 року ним було повернуто частину коштів в сумі 500 дол. США. Жодної претензії відповідач від позивача не отримував, а на наявній в матеріалах справи претензії відсутній підпис позивача, що ставить під сумнів підготовку цієї претензії саме позивачем. Відповідач вказує, що претензія не відповідає умовам договору, містять зазначення, що ставлять під сумнів її дійсність. Строк договору позики спливає лише 26.11.2025 року, тому розмір боргу станом на 29.08.2025 року не може складати суму, більш ніж перший платіж за відсотками за прострочення платежу. Зазначення в претензії від 29.08.2025 року суми боргу в розмірі 14962,50 дол. США є безпідставним, оскільки строк договору позики спливає лише 26.11.2025 року. Відповідач посилається на положення ст. 530 ЦК України та зазначає, що до настання строку виконання, вимоги щодо повного повернення коштів є передчасними. У вересні 2025 року з боку позивача на відповідача та членів його сім`ї був здійснений моральний тиск, внаслідок чого відповідач був змушений звернутись до органів Національної поліції. 11.09.2025 року Дніпровським УП ГУНП у м. Києві було відкрите кримінальне провадження відносно позивача за номером 12025100040002943. Слідчим проводиться досудове розслідування проти позивача. У зв`язку з вказаними обставинами відповідач об`єктивно позбавлений можливості здійснювати особисті зустрічі з позивачем, а реквізити для безготівкового перерахування коштів у договорі позики зазначені не були.

04.03.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої вбачається, що сторона позивача підтримує раніше заявлені позовні вимоги і додатково представник позивача зазначає, що викладені у відзиві твердженням є нічим іншим, як спробою процесуальної легітимізації недобросовісного ухилення від виконання цивільно-правового зобов`язання. Позиція відповідача ґрунтується на викривленні фактів та суперечить засадам верховенства права і свободи договору. Відповідач апелює до ст. 233 ЦК України, стверджуючи про кабальність договору. Проте телеологічне тлумачення цієї норми передбачає наявність об`єктивної безвиході, якою скористався кредитор. Фактичні обставини свідчать про протилежне: Інтелектуальне та вольове домінування відповідача: Саме відповідач виступив ініціатором залучення коштів, особисто розробив бізнес-план створення ІТ-департаменту (аналог платформи Binance) та власноруч склав текст договору за участю власного юриста. Відповідно до доктрини Contra Proferentem, будь-які сумніви щодо змісту умов договору мають тлумачитися проти того, хто його склав. Відповідач не може посилатися на «вкрай невигідні умови» документа, автором якого він є. Комерційний характер запозичення: Матеріали електронної переписки (месенджер Telegram) підтверджують, що кошти бралися не для задоволення базових життєвих потреб, а як інвестиційний ресурс для масштабування прибуткового бізнесу з оборотом 750 тис. грн/міс. Ризик підприємницької діяльності не є «тяжкою обставиною» у розумінні ст. 233 ЦК України. Позиція Верховного Суду (постанова від 30.07.2020 у справі № 301/2422/16-ц) чітко вказує: скрутне фінансове становище само по собі не є підставою для визнання правочину кабальним, якщо не доведено умисел іншої сторони на експлуатацію такого стану. Відповідач стверджує, що договір позики від 26.05.2025р. був укладений під впливом тяжких обставин. Проте, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, для визнання правочину кабальним необхідно довести сукупність двох умов: наявність тяжкої обставини та вкрай невигідні умови, якими інша сторона скористалася. Тяжкою обставиною вважається не будь-яке несприятливе становище, а його крайні форми: тяжка хвороба, смерть годувальника, загроза банкрутства тощо. Відповідач не надав жодних доказів (медичних довідок, витягів з реєстрів), які б підтверджували наявність таких обставин на момент підписання договору 26.05.2025 року. Згідно з п. 5.2. самого Договору позики, сторони підтвердили, що «не перебувають під тиском і повністю розуміють зміст цього документа». Наявність боргових зобов`язань чи кредитів сама по собі не є тяжкою обставиною в розумінні ст. 233 ЦК України. Щодо застави паспорта відповідач посилається на незаконність вилучення паспорта як на підставу недійсності договору. Водночас, паспортна система регулюється КУпАП (ст. 201), і можливе адміністративне правопорушення з боку посадових осіб не є правовою підставою для анулювання основного грошового зобов`язання за цивільно-правовим договором. Договір позики є чинним у силу презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Крім того, позивач до будь-якої відповідальності за незаконне вилучення паспорта не притягувався. Отже, в установленому законом порядку будь-які винні дії з боку позивача не встановлені. За відсутності встановленої в установленому законом порядку вини за вилучення паспорта, його незаконність нічим не підтверджується, а тому даних факт не може прийматися судом до уваги. Щодо «домовленості» в Telegram та повернення 500 доларів США представник позивача вказує, що відповідач заявляє про зміну умов договору в жовтні 2025 року та часткове повернення коштів (500 USD). Згідно зі ст. 654 ЦК України, зміна договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється. Оскільки договір позики укладено у письмовій формі, будь-які зміни щодо скасування відсотків мали бути зафіксовані письмово. Твердження про повернення 500 доларів США не підкріплено жодним розрахунковим документом (квитанцією, банківською випискою). Відповідно до ст. 545 ЦК України, підтвердженням виконання зобов`язання є розписка кредитора про одержання виконання або повернення боргового документа. У позивача знаходиться оригінал договору позики без будь-яких відміток про повернення коштів, що свідчить про наявність боргу. Наявність відкритого кримінального провадження за ч. 3 ст. 355 КК України не є доказом вини позивача, поки немає вироку суду, що набрав законної сили. Посилання на ухвали про обшук є лише фіксацією процесуальних дій і не спростовує факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі 9500 доларів США та обов`язок їх повернути. Твердження відповідача про неотримання претензії спростовуються наявними у матеріалах справи поштовим описом вкладення та фіскальним чеком від 29.08.2025 р. (номер відправлення 0100100533515). Небажання відповідача отримувати кореспонденцію за адресою реєстрації не звільняє його від відповідальності. Представник вказує на дефектність заперечень щодо змісту зобов`язання та «прощення» відсотків. Твердження відповідача про нібито усну домовленість щодо скасування відсотків є нікчемним у світлі ст. 654 ЦК України, яка вимагає дотримання тієї ж форми для зміни умов договору, що і для самого договору. Спроби відповідача представити електронну переписку як відмову від вимог є маніпулятивними. Навпаки, визнання відповідачем факту отримання коштів та його обіцянки «гарантованого повернення» в переписці є актом визнання боргу. Відповідач намагається використати правоохоронні органи як інструмент тиску на позивача (Abuse of Law), ініціювавши кримінальне провадження. Проте, під час надання пояснень у поліції (під фіксацію боді-камер), відповідач особисто визнав відсутність погроз з боку позивача та підтвердив добровільність укладення договору. Стаття 55 Конституції України гарантує право на судовий захист. Спроба відповідача кваліфікувати законну вимогу про повернення боргу як «вимагання» є актом наклепу та зловживанням ст. 6 Конвенції про захист прав людини (право на справедливий суд), оскільки створює перешкоди позивачу у доступі до правосуддя. Позивач діяв виключно в межах телеології ст. 526 ЦК України (належне виконання зобов`язання). Саме відповідач, порушивши обов`язок повідомити про зміну місця перебування та припинивши комунікацію перед датою платежу, створив умови для конфлікту. Візит позивача за адресою відповідача мав на меті виключно поновлення зв`язку, що підтверджується аудіозаписами, де тон спілкування позивача є виваженим та коректним. З наведеного вбачається, що захисна стратегія відповідача базується на концепції «захисту через атаку», що є типовою ознакою animus fraudandi (шахрайського наміру). Відповідач отримав капітал, використав його, а тепер намагається анігілювати юридичну силу договору через надумані формальні дефекти. Такі дії руйнують принцип цивільного обороту та принцип pacta sunt servanda (договори мають виконуватися). З огляду на вищезазначене, позивач наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній та у відповіді на відзив, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що 26.05.2025 рок між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, за яким відповідач отримав у борг 9500,00 дол. США. Ці кошти відповідач мав повернути двома платежами, однак коштів не повернув. Посилання відповідача на тяжкі обставини є безпідставними, адже саме відповідач розробив зміст договору позики і кошти він отримував не для забезпечення свого харчування чи лікування, а для бізнес-проекту. Зміна умов письмового договору має бути у письмові формі, а не у вигляді повідомлень в месенджері. Реєстрація кримінального провадження та проведення обшуків, все це направлено на уникнення відповідачем цивільної відповідальності. Жодних судових вироків стосовно позивача немає. Відповідач отримав кошти, скористався ними, відтак має повернути позику, а тому позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. Також представник зазначає, що у кримінальному провадженні позивач є свідком, а обвинуваченим є інша особа. Договір позики було укладено, кошти отримано і відповідач аби не повертати кошти звернувся до правоохоронних органів. Відповідач є боржником і перед іншими особами, при цьому позивач не вимагав від відповідача коштів, обвинуваченим у відповідному кримінальному провадженні є інша особа. Позивач лише просив повернути позичені кошти, діючи виключно в межах цивільно-правових відносин. Відповідач до суду не приходить, повістки не отримує, оскільки переховується від своїх кредиторів.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, направлена на зареєстровану у встановленому законом порядку адресу відповідача судова повістка повернулась до суду без вручення адресату. Одночасно убачається, що відповідач отримав в мобільному месенджері «Вайбер» судову повістку про його виклик до суду на 29.05.2026 року о 14 год. 00 хв. за номером телефону, який відповідач вказав у своєму відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Як убачається за матеріалів справи, 26.05.2025 року між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником був укладений договір позики у простій письмовій формі, за яким:

- п. 2.1. Позикодавець передає у тимчасове користування позичальнику грошові кошти у розмірі 9500 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму у строки та на умовах, передбачених цим договором;

- п. 3.2. Позика надається строком на шість місяців з моменту підписання цього договору;

- п. 3.3. Повернення позики здійснюється двома платежами до 26.11.2025 року. Перша виплата: через три місяці з моменту підписання цього договору. друга виплата: через шість місяців з моменту підписання цього договору;

- п. 3.4. Проценти за користування позикою становить 50% за пів року (6 місяців);

- п. 3.5. Повна сума повернення складає 14250 дол. США;

- п. 4.1. У разі прострочення повернення коштів позичальник сплачує пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення;

- п. 5.2. Сторони підтверджують, що на момент підписання цього договору вони є повністю дієздатними, не перебувають під тиском і повністю розуміють зміст цього документа;

- п. 6.2. Позичальник підтверджує своє зобов`язання повернути повну суму позики незалежно від життєвих обставин;

- п. 6.4. Позичальник підтверджує, що повернення позики не залежить від успішності або прибутковості бізнес-проекту, під який залучено кошти. У разі невдачі проекту або повної втрати інвестицій, позичальник зобов`язується повернути повну суму позики за рахунок інших джерел доходу (у тому числі офіційної/неофіційної зайнятості, особистих активів тощо);

- Залог: Позичальник залишає в якості забезпечення оригінал паспорта громадянина України, який зберігається у позикодавця без права використання для будь-яких особистих, юридичних або фінансових дій. Документ повертається після повного виконання зобов`язань за договором (а.с. 7-8).

Суд також ознайомився із текстом зазначеного договору позики в електронному вигляді в системі «Електронний суд», до якої зміст договору був завантажений як сканована копія оригіналу договору.

За змістом ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст.ст. 4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ст.ст. 76-81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Стаття 3 ЦК України визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема: 3) свобода договору; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, відповідно до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позикодавцем та боржником правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Вивчивши зміст договору позики від 26.05.2025 року та встановивши обставини справи, суд дійшов висновку, що між ОСОБА_2 (як позикодавцем) та ОСОБА_3 (як позичальником) склались відносини, що дійсно випливають із договору позики. Зміст договору свідчить про укладення між сторонами саме договору позики, тому позивач мотивовано вимагає повернення йому позичених коштів.

Убачається, що відповідач не заперечує отримання ним коштів в сумі 9500 дол. США у позику, натомість заперечує проти задоволення позову з інших підстав, які не стосуються питання передання/не передання коштів.

У своєму договорі позики сторони передбачивши повернення позики двома частинами та визначивши строки здійснення таких платежів, не визначили якими конкретно мають бути суми за першим та другим платежем.

Водночас, на час розгляду справи кінцевий строк повернення коштів за всією сумою позики (26.11.2025 року) настав, тому суд виходить із того, що станом на час вирішення спору кошти, які позивач просить стягнути з відповідача як перший платіж, останній вже мав повернути.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач, зокрема, вказує, що ним було сплачено в рахунок погашення позики 500 дол. США, однак жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження такої сплати відповідач суду не надав.

Із матеріалів справи вбачається, що кінцевий строк виконання зобов`язання з повернення грошей настав 26.11.2025 року, однак кошти не повернуті, зворотного відповідачем не доведено, тож кредитор правомірно вимагає стягнення заборгованості за договором позики.

За змістом ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Положеннями укладеного між сторонами договору позики встановлено, що проценти за користування позикою загалом становлять становить 50% за пів року.

Відповідно убачається, що розмір заборгованості у сумі 7125 дол. США об`єктивно складається із половини основної суми позики 4750 дол. США та половини визначених сторонами відсотків за користування позикою в сумі 2375 дол. США, що в підсумку становить 7125 дол. США.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Ураховуючи викладене, вирішуючи спір щодо стягнення відсотків за користування позикою, суд виходить з умов укладеного між сторонами договору позики та керується принципом свободи договору щодо визначення сторонами умов договору.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивач фактично відмовився від отримання відсотків за договором позики і умови договору були змінені, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У даній справі сторони уклали договір у простій письмовій формі відповідно до вимог чинного законодавства України щодо форми договору позики, який укладається між фізичними особами.

Відповідно до ст.ст. 651, 654 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Положеннями ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Надане стороною відповідача викопіювання із переписки у месенджері мобільного телефону жодним чином не свідчить, що сторони у встановленому законом порядку внесли зміни до договору позики та встановили, що надана позика є безвідсотковою.

Зазначення позикодавцем у переписці про те, що відсотки позичальник може не повертати і відсотки йому не важливі, не означає внесення змін до договору позики. Очевидно убачається, що позичальник лише пропонував позичальнику повернути позику без відсотків і тоді позикодавець не буде вимагати сплати також відсотків, водночас убачається, що цього не відбулось, кошти позикодавцем не повернуті, тож позикодавець обґрунтовано просить стягнути з позичальника суму позики та проценти за користування грошовими коштами відповідно до умов укладеного між сторонами договору, зміни у який щодо безвідсотковості виданої позики не були внесені у встановленому законом порядку.

Посилання сторони відповідача на необхідність визнання договору позики кабальним, таким, що укладений відповідно до положень ст. 233 ЦК України та визнання договору недійсним в частині умови щодо залогу паспорту громадянина України суд до уваги не приймає, оскільки відповідачем не було подано зустрічного позову з відповідними вимогами, а такі вимоги міститься у відзиві на позовну заяву, тому надання оцінки таким посиланням відповідача є безпідставним, адже за відсутності позовної заяви (зустрічної позовної заяви) щодо визнання недійсним договору позики з тих чи інших підстав, відповідні посилання не мають значення до вирішення питання про стягнення заборгованості за договором позики.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Водночас, згідно п. 18 Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на зазначене суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1710 дол. США, що нараховано стороною позивача у якості пені згідно положень п. 4.1. договору позики, оскільки згідно п. 18 Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України під час воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання.

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29; рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України суд здійснює розподіл між сторонами судових витрат щодо сплаченого позивачем розміру судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн., суд дійшов наступного висновку.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України:

1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У цій справі інтереси позивача представляв адвокат Довженко В.І. на підставі ордеру на надання правничої допомоги Серії АН №1800162 та договору про надання правничої (правової) допомоги №161 від 03.09.2025 року

Так, убачається, що 03.09.2025 року між позивачем та адвокатом Доженко В.І. був укладений договір про надання правничої (правової) допомоги, за яким, клієнт доручає, а виконавець, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання надати клієнту правничу (правову) допомогу, визначену в п. 1.2. цього договору.

Згідно п. 1.2. договору про надання правничої (правової) допомоги, Правова (правнича) допомога: представництво інтересів клієнта в суді в якості представника за його позовом про стягнення суми по договору позики.

За змістом п. 2.1. договору про надання правничої (правової) допомоги, за надання правової допомоги за цим договором сторони встановили фіксовану оплату в розмірі 6000,00 грн.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі N 904/1907/15).

У даному контексті головним є встановлення судом факту про те, що між адвокатом та замовником послуг виникли зобов`язання щодо сплати замовником на користь адвоката конкретної суми за надані послуги або виконані роботи.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Разом з цим, стороною відповідача не подано суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з неспівмірністю її розміру, а самостійно суд позбавленим права зменшувати суму витрат на професійну правничу допомогу через її неспівмірність зі складністю справи, виконаними адвокатом робітами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) тощо.

Пропорційно до частини позовних вимог, які судом задоволено, сума витрат на професійну правничу допомогу становить 4860,00 грн. (6000,00 х 81%), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за правилами п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 15, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. 59 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 207, 509, 526, 530, 536, 546, 549, 598, 599, 626, 627, 629, 639, 640, 651, 654, 1046, 1047, 1048, 1049, п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 26.05.2025 року у загальній сумі 7125 (сім тисяч сто двадцять п`ять) доларів США.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 2964 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 88 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов`язані з отримання професійної правничої допомоги у сумі 4860 (чотири тисячі вісімсот шістдесят) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 12.06.2026 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя -