Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №370/321/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 370/321/26

провадження № 2/753/10850/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Колесника О.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних у розмірі 94 356,36 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 133/П/05/2008-840 від 19.05.2008 року, згідно якого Позичальнику надано кредит в сумі 196 987,70 доларів США, зі сплатою 14,99 % відсотків річних, строком повернення до 18.05.2033 року.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 19.05.2008 року.

У зв`язку з невиконанням відповідачами свого обов`язку по сплаті кредиту, у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги.

Так, Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29.09.2010 року по справі №2-1227/10 розірвано кредитний договір №133/П/05/2008-840 від 19 травня 2008 року укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за рахунок предмета іпотеки: земельної ділянки площею 2,000 га, що розташована на території Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222782300:05:005:0015; цільове призначення для ведення індивідуального садівництва, на користь Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «НАДРА» заборгованість у сумі 2 003 115,45 грн, судовий збір у сумі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічного забезпечення у сумі 120 грн - всього у сумі 2 004 935,45 грн.

На виконання рішення суду було видано виконавчі листи.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 26.05.2021 року по справі № 370/581/21, замінено стягувача з виконання рішення Макарівського районного суду Київської області від 29.09.2010 року у справі № 2-1227/10, а саме: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» на його правонаступника Державну іпотечну установу.

Таким чином, Державна іпотечна установа набула прав кредитора за Кредитним договором та Договором поруки.

В результаті не виконання умов договорів у відповідачів виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 23 лютого2022 року становить 94 356,36 грн. та складається трьох процентів річних.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ст.178 ЦПК України, відповідач скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву. Так, 18 травня 2026 року відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позов у якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав його безпідставності та необґрунтованості. Крім того просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Від позивача не надійшло відповіді на відзив та заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 133/П/05/2008-840 від 19.05.2008 року, згідно якого Позичальнику надано кредит в сумі 196 987,70 доларів США, зі сплатою 14,99 % відсотків річних, строком повернення до 18.05.2033 року.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 19.05.2008 року.

У зв`язку з невиконанням відповідачами свого обов`язку по сплаті кредиту, у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги.

Так, Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29.09.2010 року по справі №2-1227/10 розірвано кредитний договір №133/П/05/2008-840 від 19 травня 2008 року укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за рахунок предмета іпотеки: земельної ділянки площею 2,000 га, що розташована на території Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222782300:05:005:0015; цільове призначення для ведення індивідуального садівництва, на користь Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «НАДРА» заборгованість у сумі 2 003 115,45 грн, судовий збір у сумі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічного забезпечення у сумі 120 грн - всього у сумі 2 004 935,45 грн.

На виконання рішення суду було видано виконавчі листи.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 26.05.2021 року по справі № 370/581/21, замінено стягувача з виконання рішення Макарівського районного суду Київської області від 29.09.2010 року у справі № 2-1227/10, а саме: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» на його правонаступника Державну іпотечну установу.

Таким чином, Державна іпотечна установа набула прав кредитора за Кредитним договором та Договором поруки.

Згідно Розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за Договором № 133/П/05/2008-840 від 19.05.2008 року, який здійснено ВАТ КБ «Надра», станом на 02.06.2020р., становить 531 782,11 доларів США, що за курсом НБУ становить 14 261 385,80 грн., з яких: заборгованість за кредитом в тому числі прострочена - 195 097,90 долара США, що за курсом НБУ становить 5 232 154,99 грн.: заборгованість по сплаті відсотків в тому числі прострочені - 333 684,21 долара США, що за курсом НБУ становить 9 029 230,81 грн.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правового висновку, зробленого Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та правового висновку у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а тому відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема, нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Позивач, звертаючись до суду з позовом, обґрунтовував свої вимоги наявністю виконавчого листа, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором. В результаті не виконання умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

При цьому, суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а відповідач мають довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази:

- виконавчі листи №370/581/21, видані Макарівським районним судом Київської області;

- наявності виконавчих проваджень щодо примусового виконання виконавчих листів у цивільній справі №370581/21, да боржниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2025 року у справі № 761/7294/24 (провадження № 61-4984св25) зроблено наступний правовий висновок: «У постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц). З урахуванням викладеного, враховуючи, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року у справі № 761/12826/14-ц стягнута заборгованість за кредитним договором, проте у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у справі № 761/12826/14-ц про заміну сторони стягувача відмовлено, тобто рішення суду не може бути виконане за вимогою ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», відсутнє виконавче провадження з примусового виконанні виконавчого листа у справі № 761/12826/14-ц та строк його пред`явлення до виконання вже закінчився, слід дійти висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з основного боржника 3 % річних, оскільки вимога банку (його правонаступника) про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов`язанні не може бути захищена в примусовому порядку».

Подібні висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 761/26741/22 (провадження № 61-4584св24).

На час звернення до суду з цим позовом позивачем доказів перебування виконавчого на виконанні не надано, що є його процесуальним обов`язком.

Отже, враховуючи відсутність виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов`язанні не може бути захищена в примусовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд, відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладає судові витрати на останнього.

На підставі викладеного та керуючись стст. 141, 274-279, 280-282, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: КОЛЕСНИК О.М.