Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №148/1543/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №: 148/1543/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року Тульчинський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Дамчук О.О.,

за участю секретаря Носулько К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчині за правилами спрощеного позовного провадженнябез повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом представника позивач адвоката Торохтія Ярослава Олександровича, який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 2206295 від 15.05.2026 в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання незаконною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, посилаючись на те, що 26.09.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 винесена постанова № 1526 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

За змістом оскаржуваної постанови позивач притягується до адміністративної відповідальності за те, що у порушення вимог пункту 11 статті 38 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_3 у семиденний строк про зміну місця роботи.

Вважає оскаржувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що 15.04.2022 року звільнився з місця роботи ФОП « ОСОБА_2 », після чого ніде не працював. У січні 2025 року ОСОБА_1 відвідував ІНФОРМАЦІЯ_3 та 14.01.2025 пройшов медичну комісію та повідомив ІНФОРМАЦІЯ_3 , що він звільнився у 2022 році. Також позивач не був повідомлений відповідачем про розгляд адміністративної справи, оскільки протокол про адміністративне правопорушення не складався за його присутності, враховуючи те, що позивача було доставлено для проходження ВЛК, а про винесену відносно нього постанову про адміністративне правопорушення дізнався лише отримавши таку поштовим зв`язком 08.05.2026. Зазначає, що позивач не був належним чином повідомленим про розгляд справи в зв`язку чим був позбавлений можливості захистити свої інтереси надавши копію трудової книжки, у якій наявні відомості, що ФОП « ОСОБА_2 » був останнім місцем його роботи. Оскільки зазначені в постанові обставини не відповідають дійсності, є вигаданими та/або підробленими відповідачем, що свідчить про відсутність події та складу адміністративного правопорушення, просить скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 408 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 31.03.2026 про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , штрафу в сумі 17000,00 грн та закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у розмірі сплаченого судового збору та 10000,00 грн витрат на правничу допомогу.

У відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Положеннями ст. 159 КАС України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Однак відповідно до частини 4 вказаної статті неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом, як визнання позову.

01.06.2026 від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву.

Із змісту відзиву вбачається, що представник відповідача позовні вимоги не визнає та зазначає, що дії уповноваженої особи відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідають чинному законодавству, в зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає що заявлена позивачем до відшкодування сума за надання правничої допомоги є явно завищеною, неспівмірною обсягу послуг наданих адвокатом та непропорційною до предмету спору.

Відповідно до ч.1 ст. 269 КАСУ передбачено, що у справах передбачених статтями, зокрема 286 КАСУ, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву, в зв`язку з чим надіслану представником позивача відповідь на відзив (надійшла до суду 11.06.2026) суд до уваги не бере, оскільки вона не передбачена при розгляді окремих категорій термінових адміністративних справ.

Із аналізу зазначеного вище вбачається, що сторони у справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП встановлює обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

На підставі ч.1 ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.210 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За визначенням у Законі України Про оборону України особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 №303/2014 Про часткову мобілізацію.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.

Відповідно до ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 17 Закону України «Про оборону України» передбачені права та обов`язки громадян України у сфері оборони. Зокрема, ч.2, 3 цієї статті передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Приписами п. 1, п. 2, абз. 6, 8 п. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», передбачено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає виконання військового обов`язку в запасі та дотримання правил військового обліку.

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Пунктом 11 ст. 38 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” передбачено, що призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади, зобов`язані особисто у семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Із наданих відповідачем до суду матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а саме: копії протоколу про адміністративне правопорушення № 206 від 19.03.2026 (а.с.42); витягом з облікової картки військовозобов`язаного ОСОБА_1 (а.с.38-40); довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про доставляння особи (а.с.41); копії постанови № 408 від 31.03.2026 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності (а.с.46) вбачається, що ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за неповідомлення ІНФОРМАЦІЯ_5 у семиденний строк про зміну місця роботи з ФОП « ОСОБА_2 » на Філія «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька Птахофабрика».

Як вбачається, відповідно до ч.3 ст. 13 та ч.3 ст. 14 ЗУ «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» та ч.11 ст. 25-1 ЗУ « Про військовий обов`язок і військову службу» відповідачем було здійснено взаємодію з інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами з використанням засобів системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів відповідно до законодавства та отримано історичні дані про отримання заробітної плати (а.с.43), що заповнюються автоматично на основі даних від ПФУ, з яких вбачається, що позивач отримував заробітну плату в ФОП « ОСОБА_2 » до 30.04.2022, а після цього в ТОВ «КОРТЕХ-ЮСК» з 01.05.2022 до 31.05.2022, що свідчить про те, що відповідач офіційно працював у ТОВ «КОРТЕХ-ЮСК» з 01.05.2022 до 31.05.2022 та не повідомив про зміну місця роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Враховуючи зазначене, позивачем було дійсно порушено вимоги п 11 ст. 38 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» у 2022 році.

Водночас, у протоколі про адміністративне правопорушення № 206 від 19.03.2026 та винесеній на його підставі постанові № 408 від 31.03.2026 у фабулі адміністративного правопорушення зазначено, що позивач у семиденний строк не повідомив про зміну місця роботи з ФОП « ОСОБА_2 » на Філія «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька Птахофабрика», що не відповідає дійсності оскільки в Філії «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька Птахофабрика» позивач отримував заробітну плату до того, як був прийнятий на роботу в ФОП « ОСОБА_2 ».

Також, суд вважає необхідним зазначити, що відповідачем при винесенні постанови про адміністративне правопорушення № 408 від 31.03.2026 не було враховано приписи ч. 7 ст. 38 КУпАП, відповідно до яких адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять інформації, що відповідач офіційно отримував заробітну плату протягом 2025-2026 років, притягнення його до адміністративної відповідальності суперечить п. 7 ст. 247 КУпАП у якій зазначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, оцінити наявні докази. Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише в тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено «поза розумним сумнівом», на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

Як вбачається зі ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 247 п.7 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

За змістом ст. 284 КУпАП вбачається, що по справі про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) виносить постанову про закриття справи у випадку закінчення на момент розгляду справи строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Оскільки в судовому засіданні було встановлено невідповідність дій суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, а тому винесення постанови по справі свідчить про порушення прав позивача, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Згідно із п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, зважаючи на викладене вище суд вбачає підстави для задоволення вимог позивача, а саме скасування постанови № 408 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 31.03.2026, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 та закриття провадження у справі.

За змістом статті 244 КАС України вбачається, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат встановлюється:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З метою надання позивачу професійної правничої допомоги по даній справі, між позивачем та АО «Ярослав Торохтій» укладено Договір про надання правової допомоги № 035В від 11.05.2026.

Як вбачається з додатку № 1 до Договору № 035В від 11.05.2026 розмір гонорару адвокатського об`єднання за надання послуг (п. 4.2 Договору № 035В від 11.05.2026 від 11.05.2026) складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатку № 1 до цього договору, та сплачується клієнтом наступного розміру 10000,000 грн. Сторони погодили, що клієнт сплачує гонорар за визначені в додатку № 1 послуги в розмірі 100% вартості послуги не пізніше ніж через 18 місяців з моменту набрання законної сили судовим рішенням.

Відповідно до акту № 1 наданих послуг від 18.05.2026 згідно договору № 035В про надання допомоги від 11.05.2026 вбачається, що сторонами узгоджено обсяг наданих послуг, які полягають у підготовці та направленні до суду позовної заяви щодо скасування постанови від 31.03.2026 № 408, загальна вартість послуг складає 10000,00 грн., при цьому кількість витраченого адвокатом часу не зазначено.

Суд вважає, що заявлена сума правової допомоги є неспівмірною відносно складності справи. В даному випадку, позовна заява містить лише один епізод спірних правовідносин та не містить великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними.

Отже, на думку суду, адвокатом не докладено надмірних та значних професійних зусиль та навичок для складання позовної заяви.

Суд зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу суд враховує: чи є достатньої складною дана справа; кількість епізодів правовідносин підлягала дослідженню та правовому аналізу; чи значний обсяг законодавства регулює правовідносини, що склалися; чи наявна та чи є усталеною практика розгляду судами подібних спорів; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.

Суд зазначає, що дана справа не є достатньо складною в порівняні з розміром гонорару, визначеного у договорі.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу зі складання позовної заяви та направлення її до суду є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та з обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, на думку суду, обґрунтованим розміром витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, є 3000,00 грн, що відповідають критеріям реальності та співмірності розміру витрат на правничу допомогу у даній справі, зважаючи на витрачений представником позивача час на надання правничої допомоги.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.

Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем підлягають відшкодуванню у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 2 ст. 132 КАСУ вбачається, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Також суд зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року (опублікована 28.04.2020 року) у справі №543/775/17 Верховний Суд дійшов висновку, що за подання позовної заяви про скасування постанови про адміністративне правопорушення належить сплачувати судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на даний час становить 665,60 грн, оскільки Закон України «Про судовий збір» не передбачає винятків для позову про скасування постанови про адміністративне правопорушення. Зважаючи на те, що представником позивача позовну заяву подача за допомогою підсистеми «Електронний суд, що на підставі та відповідно до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 532,48 грн.

Роз`яснити позивачу, що решта судового збору може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду на підставі п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 77, 90, 139, 242-246, 286 КАС України, статтями 38, 247, 251, 256, 258, 268, 279, 280, 283, 293 КУпАП, ЗУ «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, задовольнити.

Постанову № 408 від 31.03.2026, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП скасувати, закривши провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у рахунок відшкодування судових витрат у вигляді сплаченого при подачі позовної заяви судового збору в розмірі 532,48 (П`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп. та 3000,00 (Три тисячі) гривень 00 коп. у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.О. Дамчук