Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №463/808/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 463/808/26 пров. № А/857/20372/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

суддя у І інстанції Ціпивко І.І.,

час ухвалення рішення не зазначено

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 24 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

29 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати постанову серії ЛВ № 01010130 від 07 січня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), та закрити провадження у справі.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2026 року у справі №463/808/26 вказаний позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної постанови про накладення на позивачку штрафу, передбаченого частиною 3 статті 122 КУпАП.

У апеляційній скарзі Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради просив зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, при ухваленні якого неповно з`ясовано судом обставини справи, що мають значення до справи.

Скаржник зазначає, що постанова відповідача є законною, оскільки позивач порушив Правила дорожнього руху, здійснивши стоянку транспортним засобом в межах виїзду з прилеглої території та створюючи при цьому суттєву перешкоду дорожнього руху.

Представник Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради у ході апеляційного розгляду підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Представник Вальдрата П.М. у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою спеціаліста І категорії - інспектора з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Греви П.Г. серії ЛВ № 01010130 від 07 січня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.

Як слідує із вказаної постанови, транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG з державним номерним знаком НОМЕР_1 30 грудня 2025 року о 14 год 14 хв по вул. П.Сагайдачного, 3 в м. Львові був зупинений ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, чим порушено вимоги пункту 15.9 (и) Правил дорожнього руху (далі – ПДР) та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 122 КУпАП.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як визначено статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Закон України “Про дорожній рух” регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Відповідно до частини другої статті 27 цього Закону, організація дорожнього руху здійснюється спеціалізованими службами, що створюються відповідними органами: на автомобільних дорогах, що перебувають у власності територіальних громад, - органами місцевого самоврядування; на інших автомобільних дорогах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами; на залізничних переїздах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки на залізничному транспорті.

Частиною 1 статті 6 Закону України “Про дорожній рух” встановлено, що до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить, у тому числі, організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами.

Відповідно до пунктів 15.1 та 15.2 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка, чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).

Пунктом 15.9 (и) ПДР встановлено, що зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Як визначено пунктом 1.10 ПДР, прилегла територія – територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.

Відповідно до пункту 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Як слідує з оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог пункту 15.9 (и) Правил дорожнього руху.

Частиною 3 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем надано суду першої інстанції фотоматеріали, відповідно до яких належний ОСОБА_1 транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN TOUAREG», номерний знак НОМЕР_1 , зафіксовано зупиненим за адресою м. Львів, вул. П. Сагайдачного, 3 безпосередньо перед брамою подвір`я цього будинковолодіння, що дає підстави для висновку про безпідставність доводів позивача про відсутність у відповідача доказів зупинки вказаного автомобіля ближче 10 м від виїзду з прилеглої території.

Фіксація правопорушення здійснена програмно-апаратним комплексом LOGIC INSTRUMENT Fieldbook R80V2, справність та відповідність якого встановленим нормам у ході апеляційного розгляду позивачем не заперечувалися.

Відповідно до положень статті 14-2 КУпАП, інспектором з паркування було здійснено фотофіксацію обставин порушення правил зупинки в режимі фотозйомки, шляхом створення зображень транспортного засобу з різних протилежних ракурсів в момент вчинення правопорушення, на яких зафіксовано: дату і час (момент) порушення, місце розташування транспортного засобу до нерухомих об`єктів та встановлено географічні координати. Про проведення фотозйомки на місті правопорушення зазначено в постанові про накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 122 КУпАП.

Відповідно до частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із приписами частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами частини 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного адміністративно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 272, 286, 308, 310, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради задовольнити.

Скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2026 року у справі №463/808/26 та прийняти постанову, якою постанову серії ЛВ № 01010130 від 07 січня 2026 року залишити без змін, а позовну заяву ОСОБА_1 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Постанова у повному обсязі складена 12 червня 2026 року.