Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №320/9539/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 року м. Київ № 320/9539/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як судді Деснянського районного суду міста Києва, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі посадового окладу судді;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як судді Деснянського районного суду міста Києва, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі посадового окладу судді Деснянського районного суду міста Києва.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після призначення на посаду судді та зарахування до штату Деснянського районного суду міста Києва він набув статусу судді та відповідні гарантії, передбачені Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач вказує, що статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо передбачено право судді на щорічну оплачувану відпустку з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. На думку позивача, наказ Деснянського районного суду міста Києва від 25.12.2024 №598-вд у частині надання йому щорічної відпустки виконано, оскільки 30.12.2024 йому фактично надано один календарний день щорічної основної відпустки. Водночас цей наказ залишено невиконаним у частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, що, на переконання позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача. Позивач наголошує, що всі необхідні дії для реалізації права на отримання допомоги на оздоровлення за 2024 рік були вчинені ним саме у 2024 році: заяву подано 25.12.2024, наказ про відпустку та виплату допомоги видано 25.12.2024, а відпустку надано 30.12.2024. Відтак, обставина надходження копії наказу до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві у січні 2025 року не може бути підставою для позбавлення його права на гарантовану законом виплату. Позивач також зазначає, що матеріальна допомога на оздоровлення судді є не дискреційною чи заохочувальною виплатою, а однією із гарантій належного матеріального забезпечення судді, передбаченою спеціальним законом. Тому посилання відповідача на бюджетне законодавство, закінчення бюджетного періоду або порядок опрацювання фінансових документів не спростовують самого права позивача на отримання допомоги на оздоровлення за 2024 рік.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Відповідач проти задоволення позову заперечує. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що спірним у цій справі є питання виплати допомоги на оздоровлення за 2024 рік. Відповідач визнає, що статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено надання суддям щорічної оплачуваної відпустки з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу, однак вказує, що така виплата здійснюється з урахуванням бюджетного законодавства, у межах бюджетних призначень та відповідного бюджетного періоду. Відповідач посилається на положення статей 23, 48 Бюджетного кодексу України та зазначає, що будь-які бюджетні зобов`язання і платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. За твердженням відповідача, бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, а тому Управління не має правових підстав для взяття бюджетних зобов`язань минулого бюджетного періоду без відповідних бюджетних асигнувань. Відповідач зазначає, що листом від 06.12.2024 №2-4301/24 місцеві загальні суди міста Києва були повідомлені про необхідність подати до 19.12.2024 накази і табелі обліку використання робочого часу за грудень 2024 року. Документи фінансового характеру, які надійшли після 19.12.2024, підлягали опрацюванню у січні 2025 року. На думку відповідача, оскільки лист Деснянського районного суду міста Києва від 27.12.2024 № 9/224/2024 із копіями наказів фактично надійшов до Управління 08.01.2025, тобто після завершення бюджетного періоду 2024 року, Управління не мало можливості виконати наказ від 25.12.2024 № 598-вд у частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік. Також відповідач вказує, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює свої повноваження у межах асигнувань, затверджених Державною судовою адміністрацією України. У зв`язку з цим відповідач вважає, що у разі наявності підстав для стягнення відповідної виплати необхідним є встановлення належного відповідача, оскільки головним розпорядником коштів є Державна судова адміністрація України. З огляду на наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві про залучення у справі в якості співвідповідача Державної судової адміністрації України відмовлено.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив про таке.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 04.12.2024 № 815/2024 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Деснянського районного суду міста Києва.

Наказом голови Деснянського районного суду міста Києва від 16.12.2024 №306-к «Про зарахування судді ОСОБА_1 » ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Деснянського районного суду міста Києва з 16.12.2024, з окладом згідно штатного розпису. Цим же наказом визначено ОСОБА_1 стаж роботи понад 5 років та встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу.

25.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до в.о. голови Деснянського районного суду міста Києва із заявою, у якій просив надати йому частину основної щорічної відпустки за період 2024-2025 року тривалістю один календарний день - 30.12.2024, з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Наказом виконувача обов`язків голови Деснянського районного суду міста Києва від 25.12.2024 № 598-вд «Про надання частини основної щорічної відпустки судді Салайчуку Т.І.» позивачу надано частину основної щорічної відпустки за період роботи з 16.12.2024 по 15.12.2025 тривалістю один календарний день - 30.12.2024. Цим же наказом передбачено нарахувати суддівську винагороду за один робочий день та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу за 2024 рік.

Листом Деснянського районного суду міста Києва від 27.12.2024 № 9/224/2024 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві направлено копії наказів, зокрема наказу від 25.12.2024 № 598-вд про надання частини основної щорічної відпустки судді Салайчуку Т.І. та виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення.

У подальшому листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 17.01.2025 № 6-130/25 повідомлено Деснянський районний суд міста Києва про неможливість виконання наказів у частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік. Відповідач зазначив, що копії відповідних наказів надійшли до Управління 08.01.2025, тобто у новому бюджетному періоді, тоді як бюджетні призначення за 2024 рік втратили чинність після закінчення відповідного бюджетного періоду.

Не погоджуючись із ненарахуванням та невиплатою матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, ОСОБА_1 звернувся суду з цим позовом.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернулась до суду.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.

Відповідно до частин першої та другої статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Таким чином, розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (надалі - Закон №1402-VIII), який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною четвертою статті 135 Закону 1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Статтею 136 Закону 1402-VIII встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", на що безпосередньо вказує частина друга статті 130 Конституції України. Виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією судді, закріпленою на законодавчому рівні спеціальним Законом України "Про судоустрій і статус суддів", який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні.

У рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 у справі № 1-304/2019 (7155/19), в якій розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, Конституційний Суд висловив позицію, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Отже, виплати, передбачені статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є однією з гарантій незалежності судді. При цьому єдиною необхідною умовою для виплати судді допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу Закон України "Про судоустрій і статус суддів", який є спеціальним нормативно-правовим актом, визначає надання судді щорічної оплачуваної відпустки, Закон не містить будь-яких виключень з цього правила.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.01.2023 у справі № 240/444/21, відповідно до якої виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією судді, закріпленою на законодавчому рівні спеціальним Законом №1402-VIII.

Верховний Суд у цій постанові зазначив, що виплати, передбачені статтею 136 Закону №1402-VIII, є однією з гарантій незалежності судді, а єдиною необхідною умовою для виплати судді допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу є надання судді щорічної оплачуваної відпустки. Закон № 1402-VIII не містить будь-яких виключень з цього правила.

Застосовуючи вказаний висновок до спірних правовідносин, суд зазначає, що ОСОБА_1 після призначення на посаду судді Деснянського районного суду міста Києва та зарахування до штату цього суду з 16.12.2024 набув статусу судді, а отже - і право на гарантії, передбачені Законом №1402-VIII, зокрема на щорічну оплачувану відпустку з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Факт надання позивачу частини щорічної основної відпустки у 2024 році підтверджується наказом Деснянського районного суду міста Києва від 25.12.2024 № 598-вд. Цей наказ є чинним, доказів його скасування, зміни або визнання протиправним матеріали справи не містять.

Більше того, із наданих матеріалів вбачається, що відповідач фактично не заперечує самого факту видання наказу про надання позивачу відпустки та виплату допомоги на оздоровлення. Відповідач також не стверджує, що позивач уже отримав допомогу на оздоровлення за 2024 рік як суддя на підставі статті 136 Закону № 1402-VIII. Основний аргумент відповідача зводиться до того, що наказ надійшов до Управління у січні 2025 року, тобто після завершення бюджетного періоду 2024 року.

Оцінюючи цей аргумент, суд виходить з того, що положення Бюджетного кодексу України регулюють порядок взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів розпорядниками бюджетних коштів, однак не можуть тлумачитися як такі, що скасовують або звужують гарантії незалежності судді, прямо передбачені Конституцією України та спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини п`ятої статті 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. Згідно з частиною сьомою цієї статті при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Матеріальна допомога на оздоровлення, передбачена статтею 136 Закону №1402-VIII, не є заохочувальною, факультативною чи дискреційною виплатою. Вона є складовою соціального забезпечення судді та безпосередньо пов`язана з реалізацією права судді на щорічну оплачувану відпустку.

При цьому суд звертає увагу, що сам відповідач листом від 06.12.2024 повідомляв місцеві суди міста Києва про необхідність подання наказів і табелів за грудень 2024 року до 19.12.2024, а також зазначав, що документи фінансового характеру, які надійдуть після 19.12.2024, будуть опрацьовані у січні 2025 року.

Отже, сам факт опрацювання документів у січні 2025 року не може автоматично свідчити про втрату позивачем права на виплату, яке виникло у 2024 році на підставі чинного наказу суду.

Суд також враховує, що позивач був зарахований до штату Деснянського районного суду міста Києва лише з 16.12.2024.

Саме після цього у нього виникла можливість реалізувати право на щорічну відпустку як судді цього суду. Заява про надання відпустки та виплату допомоги була подана 25.12.2024, тобто у межах 2024 року, наказ про надання відпустки та виплату допомоги також виданий 25.12.2024, а сама відпустка надана 30.12.2024, тобто також у межах 2024 року.

За таких обставин позивач виконав усі необхідні дії, які від нього залежали, для реалізації права на допомогу на оздоровлення за 2024 рік.

Натомість негативні наслідки організації документообігу між Деснянським районним судом міста Києва та Територіальним управлінням ДСА України в місті Києві не можуть бути покладені на позивача та не можуть позбавляти його гарантії, прямо встановленої статтею 136 Закону № 1402-VIII.

Посилання відповідача на положення статей 23, 48 Бюджетного кодексу України суд оцінює критично, оскільки бюджетне законодавство визначає порядок фінансування та здійснення видатків, однак не змінює змісту права судді на отримання допомоги на оздоровлення, передбаченого спеціальним законом.

Відсутність або недостатність бюджетних призначень, особливості казначейського обслуговування чи закінчення бюджетного періоду не можуть бути самостійною правовою підставою для невиконання чинного наказу про виплату судді гарантованої законом допомоги.

Суд зазначає, що держава, встановивши відповідну гарантію для суддів, зобов`язана забезпечити її реальне та ефективне виконання. Організаційні та бюджетні процедури не можуть нівелювати сутність такої гарантії, оскільки протилежний підхід фактично ставив би реалізацію права судді у залежність від дати реєстрації кореспонденції, дій працівників апарату суду або технічного опрацювання документів розпорядником коштів.

За таких обставин адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як судді Деснянського районного суду міста Києва, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі посадового окладу судді.

3. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як судді Деснянського районного суду міста Києва, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі посадового окладу судді Деснянського районного суду міста Києва.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.