Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №300/2073/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2026 р. справа № 300/2073/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася в суд із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення з нього коштів в загальній сумі 4399,70 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що в період з 24.02.2026 по 28.02.2026, ОСОБА_1 помилково нараховано та виплачено грошове забезпечення, протягом якого він фактично не виконував обов`язки військової служби, оскільки самовільно залишив військову частину. Вказав, з дня самовільного залишення місця служби, відповідач втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця. Враховуючи, що після самовільного залишення військової частини відповідачу виплачувалося грошове забезпечення, однак в цей період він не виконував покладених на нього обов`язків військової служби, то отримане ним грошове забезпечення за цей період не має законних підстав та підлягає поверненню. Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків встановлено Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Відповідно до ст.12 цього Закону у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. Військова частина НОМЕР_1 направила на адресу відповідача лист від про добровільне відшкодування завданої шкоди, однак військовослужбовцем не відшкодовано завдану шкоду державі у сумі 4399, 70 грн. Недобросовісність набувача, в даному випадку відповідача, підтверджується висновком службового розслідування, наказом про результати службового розслідування за фактом неприбуття до підрозділу ( АДРЕСА_1 ) після завершення основної щорічної відпустки. Оскільки, ОСОБА_1 з 24.02.2026 по теперішній час відсутній на військовій службі без поважних причин, документи які підтверджували б правомірність відсутності його на військовій службі до позивача не надходили, отже останній є недобросовісним набувачем, а тому виплата грошового забезпечення у сумі 4 399,70 грн., повинна бути стягнута в судовому порядку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвала від 16.04.2026 відповідно до частини 10 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України двічі направлялася відповідачу із дотриманням вимог статті 126 Кодексу.

Відповідачем ухвала про прийняття до провадження не отримана з незалежних від суду причин, що підтверджується довідкою Укрпошти із відмітками: «адресат відсутній». Вказана ухвала суду, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України, направлена на адресу місця проживання відповідача, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Враховуючи, що вказана ухвала направлялася поштовим відправленням із відміткою «судова повістка», ця ухвала вважається врученою належним чином.

Згідно з телефонограмою від 11.05.2026 відповідача вдалося повідомити про те, що на розгляді в Івано-Франківському окружному адміністративному суді перебуває адміністративна справа №300/2073/26 за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів в сумі 4399,70 грн. (а.с.69).

Крім цього, судом, у відповідності до частини 1 статті 130 Кодексу адміністративного судочинства України, 13.05.2026 на офіційному сайті Судової влади України, веб-сторінці Івано-Франківського окружного адміністративного суду, опубліковано оголошення про розгляд даної справи (а.с.70).

Таким чином, судом вчинено усі можливі заходи з метою повідомлення відповідача про розгляд даної адміністративної справи.

У встановлений судом строк відзиву на позовну заяву та інших заяв по суті справи від відповідача до суду не надходило.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.

Згідно з наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) №967-ОС від 08.08.2025 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 06.08.2025 (а.с.20 на звороті).

Згодом ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника-оператора (безпілотних авіаційних комплексів) четвертої групи ударних безпілотних авіаційних комплексів прикордонної застави ударних безпілотних авіаційних комплексів четвертого відділу прикордонної служби (тип С) розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів прикордонної комендатури швидкого реагування розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів, що підтверджується витягом із наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №1388-ОС від 11.11.2025 (а.с.21).

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №34-ВВ від 22.01.2026 відповідачу надано частину щорічної основної відпустки за 2026 рік, тривалістю 15 календарних днів та 4 календарних дні для проїзду до місця проведення відпустки та назад з 05 лютого 2026 року (а.с.21 на звороті).

Наказом командира начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №307-ОС від 26.02.2026 припинено ОСОБА_1 з 24 лютого 2026 року до дня повернення до виконання військового обов?язку виплату грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на відповідача пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, у зв`язку з самовільним залишенням частини (а.с.22).

Згідно з наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.02.2026 №703-АГ призначено службове розслідування щодо факту неприбуття з першої частини щорічної основної відпустки до пункту тимчасової дислокації підрозділу ОСОБА_1 (а.с.17-18).

Відповідно до наказу командира начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №831-АГ від 12.03.2026 за результатами проведеного службового розслідування підтверджено факт неприбуття ОСОБА_1 з частини щорічної основної відпустки до пункту тимчасової дислокації підрозділу. Організовано направлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, матеріали службового розслідування для прийняття правового рішення відносно ОСОБА_1 , в діях якого вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 Кримінального Кодексу України. Наказано головному бухгалтеру - начальнику фінансово-економічного відділу: здійснити записи до «Книги обліку грошових стягнень і нарахувань НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону» про суму збитків завданих державі відповідачем у розмірі 6253,38 грн.; у разі поновлення ОСОБА_1 на всі види забезпечення НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, у зв?язку із безпідставно отриманим грошовим забезпеченням 6253,38 грн., а саме: 4399,70 грн. - нараховане та виплачене грошове забезпечення; 804,01 грн. - компенсація ГДФО; 67,00 грн. - військовий збір; 982,67 грн. - нарахований та сплачений Єдиний соціальний внесок, організувати утримання завданого державі збитку з його грошового забезпечення.

Відділу юридичного забезпечення наказано підготувати документи для стягнення суми збитків, завданих державі (без урахування податків та зборів, коригування яких відбудеться після відшкодування фактичного збитку, що перераховано на картковий рахунок та підлягає стягненню) в особі НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України у розмірі 4399,70 грн. з ОСОБА_1 , у зв?язку з безпідставно отриманим грошовим забезпеченням (а.с.8-9).

Як вбачається з довідки-розрахунку НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №249 від 03.03.2026 ОСОБА_1 за період з 24.02.2026 по 28.02.2026 виплачено грошове забезпечення в сумі 4399,70 грн. При цьому, відповідно до наказу АДПСУ №19-ОС від 06.01.2026 нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється до 20-го числа поточного місяця за поточний місяць (а.с.26 на звороті).

Військова частина НОМЕР_1 у листі від 02.04.2026 №10/6141-26-Вих запропонувала ОСОБА_1 негайно добровільно відшкодувати заподіяну шкоду у сумі 4399,38 грн. Повідомлено, що в разі відмови від добровільного відшкодування, військовою частиною НОМЕР_1 буде подано позовну заяву у встановленому порядку до суду (а.с.35).

Позивач, з метою стягнення з ОСОБА_1 суму переплати грошового забезпечення, звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження військової служби здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

За приписами статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 4 статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до пунктів 48-1, 48-2, 48-3 розділу ІІ Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для військовослужбовців, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби, дезертирували із Держприкордонслужби або добровільно здалися в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення начальника органу Держприкордонслужби, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання органом Держприкордонслужби письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються, про що видається наказ начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходив службу. Звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яких призупинено, здійснюється наказами по особовому складу посадових осіб, зазначених у пункті 89 цього Положення. Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яких призупинено, здійснюється Президентом України.

За змістом абзаців 1, 2 пункту 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон №2011-XII) грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату. За службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 грошове забезпечення, крім іншого, не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Як встановлено судом, згідно з довідкою-розрахунком НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №249 від 03.03.2026 ОСОБА_1 за період з 24.02.2026 по 28.02.2026 виплачено грошове забезпечення в сумі 4399,70 грн.

Отже, відповідачу за період з 24.02.2026 по 28.02.2026 нараховано та сплачено щомісячне грошове забезпечення на загальну суму 4399,70 грн., при тому, що відповідач не виконував (не ніс) обов`язків військової служби з 24.02.2026, оскільки наказом №307-ОС від 26.02.2026 припинено ОСОБА_1 до дня повернення до виконання військового обов?язку виплату грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на відповідача пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, у зв`язку з самовільним залишенням частини.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, частина 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX (далі – Закон № 160-IX) пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

За змістом частин 1, 2, 3 статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

В силу вимог пункту 4 частини 1 статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.

Суд зазначає, що заявлені до стягнення кошти у розмірі 4399,70 грн. є помилково нарахованим грошовим забезпеченням відповідача за період з 24.02.2026 по 28.02.2026, оскільки їх нарахування здійснено позивачем до 20-го числа поточного місяця за лютий 2026 року. Отже, відповідач отримав без належних правових підстав кошти у вигляді грошового забезпечення за вказаний період у розмірі 4399,70 грн., а тому за змістом зобов`язань, що виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна, і виник обов`язок відповідача повернути безпідставно одержане майно.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 по справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, визначила, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 по справі № 734/3102/16-ц та від 22.01.2020 по справі № 813/1045/18.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 636/93/14-ц (провадження № 14-524цс18) зроблено висновок, що у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/ посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Отже, цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.12.2018 по справі № 11-892апп18 та від 12.12.2018 по справі № 14-481цс18 і підстав для відступу від вказаної правової позиції не вбачається.

Відповідач на час завдання позивачу шкоди проходив публічну службу та мав статус військовослужбовця. Позов пред`явлено військовою частиною про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби, а саме внаслідок ухилення останнього від проходження військової служби.

Викладене свідчить про те, що між сторонами по справі виник спір з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.

У свою чергу, станом на момент розгляду даної справи, належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем коштів в сумі 4399,70 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення, суду не надано.

На переконання суду відповідач зобов`язаний повернути безпідставно одержане грошове забезпечення. Наявність такого обов`язку у відповідача є визначальним для вирішення даного спору.

З огляду на вказане, позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів в сумі 4399,70 грн. є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судового збору у розмірі 3028 грн. суд зазначає, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено розподілу судових витрат з судового збору при задоволенні позову сторони, яка є суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки, Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено розподілу судових витрат із судового збору при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень, то відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 4399 (чотири тисячі триста дев`яносто дев`ять) грн 70 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.