Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №260/2257/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/2257/25 пров. № А/857/28196/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Носа С.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року (суддя - Гебеш С.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення – не зазначено),

в адміністративній справі №260/2257/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У березні 2025 року позивач звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні, 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні), а в період з 20.05.2023 року по 28.11.2023 року з урахуванням величини 2 684,00 гривні; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні, 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні), а в період з 20.05.2023 року по 28.11.2023 року з урахуванням величини 2 684,00 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не застосуванні п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1,14 вказаної постанови. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно належні, з урахуванням проведених раніше виплат, суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та інших здійснених за цей період виплат, обчислених із розмірів посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених з урахуванням п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року, шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти. В задоволенні решти позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду є необгрунтованим, безпідставним, прийнятим з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач) зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, із врахуванням того, що позивач виключений зі списків особового складу у листопаді 2023 року. З даним позовом позивач звернувся до суду 29.03.2025 року, тобто з пропуском встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, який був продовжений до 30.06.2023 року (з урахуванням строку дії карантину). Крім цього, зазначає апелянт, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Разом з тим, ні станом на 2018 рік ні станом на сьогодні відсутній нормативний акт, норма Закону, які б забороняли застосування прожиткового мiнiмуму для працездатних осiб, встановленого законом на 1 сiчня 2018 року для нарахування позивачу виплат при звільненні.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

З рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає рішення суду таким, що підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (позивач) зазначає, що судом першої інстанції повністю проігноровано той факт, що 1762 гриввні- це прожитковий мінімум на 01 січня 2018 року. Кабінет Міністрів України фактично зменшує грошове забезпечення військовослужбовцям до рівня 2018 року, оскільки саме з березня 2018 року застосовувалась величина 1762 гривні, що і є прожитковий мінімум січня 2018 року. Вказує на те, що постанова №481 фактично звужує вже існуючі права військовослужбовців. Обрахунок грошового забезпечення військовослужбовців з 20.05.2023 року повинен був здійснюватися з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року. Повернення, починаючи з 20.05.2023 року, обрахунку грошового забезпечення до рівня 01 березня 2018 року є протиправним та порушує права позивача визначення статтею 22 Конституції України.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення усіх позовних вимог.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловлює про необґрунтованість доводів. Просить залишити апеляційну скарги без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги слід задоволити частково.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2023 року №261 позивача було виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення (а.с.14-15).

Позивач 01.02.2025 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив надати інформацію про виплачене грошове забезпечення, а також архівні відомості за період служби.

Листом від 19.02.2025 №539 відповідач повідомив позивача, що з 23.07.2019 року і по день виключення зі списків особового складу його грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн) (зв.а.с.14-а.с.15).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період проходження військової служби без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є не від`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Так, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У розглядуваній справі суд апеляційної інстанції враховує, що позовні вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення стосуються періоду з 30.01.2020 по 19.05.2023.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції покликається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду із відповідними вимогами.

З цього приводу колегія суддів враховує, що частина позовних вимог, які заявлені до відповідача стосується періоду з 30.01.2020 по 18.07.2022 коли Кодекс законів про працю України не встановлював жодних строкових обмежень для звернення працівника до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати. Відтак аргументи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску строку звернення до суду за вищевказаний період є безпідставними та відхиляються судом.

Відносно позовних вимог до відповідача, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 28.11.2023, то колегія суддів враховує, що після 19 липня 2022 стаття 233 КЗпП України передбачає 3-х місячний строк на звернення до суду, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Так, матеріалами справи підтверджується, що згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2023 року №261 позивач звільнений та виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, з 28.11.2023.

Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 року на всій території України карантин.

У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Зокрема, Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 1 липня 2023 року.

Отже, у розглядуваній справі відносно періоду виплати грошового забезпечення з 19.07.2022 року по 28.11.2023 року, слід зазначити, що строк звернення до суду становить три місяці з моменту, коли особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно з пунктом 10 розділу І Інструкції №623, виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється щомісяця у період із 20 по 25 число.

Таким чином, грошове забезпечення є щомісячною виплатою, розмір якої є відомим отримувачу. Це надає останньому реальну можливість проявити зацікавленість та здійснити активні дії з метою отримання відомостей про нормативно-правові акти, на підставі яких проведено розрахунок грошового забезпечення.

Надаючи правову оцінку часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, апеляційний суд враховує, що позивача, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2023 року №261 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, з 28.11.2023.

Водночас, із цією позовною заявою позивач звернувся до адміністративного суду лише 29.03.2025.

Колегія суддів також враховує, що представник позивача звертався до відповідача із заявою щодо надання інформації про виплачене грошове забезпечення, а також архівні відомості за період служби.

Листом від 19.02.2025 відповідач повідомив, що з 23.07.2019 року і по день виключення зі списків особового складу його грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн).

Таке звернення до відповідача та факт отримання відповіді від 19.02.2025 не може вважатись початком відліку строку для звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки таке звернення вказує на те, що після звільнення з військової частини НОМЕР_1 у листопаді 2023, лише у лютому 2025 позивач почав вчиняти активні дії щодо питання відносно грошового забезпечення у цій військовій частині.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач з дня звільнення з військової служби і виключення з списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (відповідача) та всіх видів забезпечення мав можливість дізнатись про стан своїх прав, тобто повинен був дізнатись про складові грошового забезпечення та можливе порушення своїх прав у межах спірних правовідносин, оскільки будь-які перешкоди для цього були відсутні.

Суд апеляційної інстанції констатує, що позивачем не наведено конкретних обставин (об`єктивних факторів), які перешкоджали вчасно звернутися за захистом порушеного права до адміністративного суду із відповідною позовною заявою, зокрема, в частині вимог до відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Отже, колегія суддів зазначає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду із позовними вимогами до відповідача щодо перерахунку і виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 28.11.2023, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції 19.07.2022, та не обґрунтував належними доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, які пов`язані з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність залишення без розгляду позовних вимог, які заявлені до відповідача щодо нарахування і виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 28.11.2023.

Вказане підтверджує часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги (відповідача) про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг щодо вирішення позовних вимог, заявлених в межах строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - Закон 2011-XII).

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина 2 статті 9 Закону 2011-XII).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону 2011-XII).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина 4 статті 9 Закону 2011-XII).

Також 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 (надалі - Постанова №704).

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу; окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24.02.2018), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).

На момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

При цьому, пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.

Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 розділу Прикінцеві положення Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

Однак, Закон України від 14.11.2019 №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 15.12.2020 №1082-ХІ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, у 2020 - 2022 роках не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704. Зокрема, Верховний Суд сформулював висновок, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Таким чином, з 01.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом, зокрема у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.

Так, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29.01.2020 (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.

Тому обґрунтованими є позовні вимоги відносно протиправності дій відповідача щодо обчислення і виплати позивачу грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 18.07.2022 з урахуванням проведених раніше виплат, суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та інших здійснених за цей період виплат, обчислених із розмірів посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених з урахуванням п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року, шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату позивачу за цей період грошового забезпечення та інших платежів пов`язаних із проходженням військової служби, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України».

Таким чином, являються безпідставними доводи апеляційної скарги (відповідача) в частині вирішення відповідних позовних вимог.

Відносно доводів апеляційної скарги позивача в частині щодо позовних вимог про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат) за період з 20.05.2023 року по 28.11.2023 року з урахуванням величини 2684,00 грн. (розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року), то суд апеляційної інстанції зазначає, що такі позовні вимоги не підлягають до задоволення з тих підстав, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду із позовними вимогами щодо перерахунку і виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 28.11.2023, і тому позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 28.11.2023 необхідно залишити без розгляду, про що було зазначено колегією суддів вище.

Оскільки позивач оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 30.06.2025 в частині відмови у задоволенні позову щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 28.11.2023, тому така апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи викладене, згідно приписів статей 317, 319 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовну заяву в частині вимог про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат) за період з 19.07.2022 по 28.11.2023 залишити без розгляду, а решта позовні вимоги слід задоволити.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №260/2257/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – скасувати та прийняти нову постанову.

Позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат) - за період з 19.07.2022 року по 28.11.2023 року – залишити без розгляду.

Решта позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат), за період з 30.01.2020 року по 18.07.2022 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані дні відпусток та інших належних виплат), за період з 30.01.2020 року по 18.07.2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

С. П. Нос