Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №380/25476/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/25476/24 пров. № А/857/11791/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року (головуючий суддя: Мартинюк В.Я., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач), 20.12.2024, звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення щодо відмови у звільненні з мотивів, викладених у листі від 19.11.2024 року № 173/173/107/939/пс;

зобов`язати видати наказ (накази), яким звільнити з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 2 підпункту "г" частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що для осіб з ІІ групою інвалідності необхідність догляду визначається індивідуально залежно від стану здоров`я та можливості самообслуговування, висновок ЛКК є допустимим доказом на підтвердження обставин щодо потреби особи з інвалідністю ІІ групи у постійному догляді. Стверджує, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не надав оцінки доданому до рапорту висновку ЛКК, обмежившись позицією, що потребу у постійному догляді можуть підтверджувати лише медичні висновки МСЕК

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року позов задоволено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилася Військової частини НОМЕР_1 та оскаржила в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, відповідач покликається на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки в акті огляду медико-соціальної комісії № 38663 від 22.11.2023, яка видана ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (мати позивача), 1951 р.н., комісією не було зазначено, що вона потребує постійного стороннього догляду, а у графі Висновок про умови та характер праці записано – праця за фахом без тривалої ходьби, що може свідчити про можливість ОСОБА_2 до самообслуговування, а отже і відсутності потреби у постійному сторонньому догляді.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд. Суд дійшов висновку, що позивач у даному випадку відповідає усім вимогам, передбаченим підп.“г” п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст. 26 Закону № 2232, для звільнення його із військової служби, що, зокрема, підтверджується наданими ним документами. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби не відповідає критерію правомірності, передбаченому п. 1 і п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач 15.10.2024 звернувся із рапортом щодо звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу другого підпункту "г" ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У листі від 19.11.2024 відповідач зазначив, що підстав для звільнення немає. Також зазначено, що у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 386663 від 22.11.2023, яка видана Львівським обласним Центром МСЕК, ОСОБА_2 у графі група інвалідності зазначено “Друга”, у графі висновок про умови та характер праці зазначено “Праця за фахом без тривалої ходи”; документів, які визначають необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, відсутні.

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, (далі – Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закон № 389-VIII).

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, (далі – Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до абз. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивача з 22.03.2023 зараховано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Позивач, 15.10.2024 звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підп. “г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи.

Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на момент подання рапорту про звільнення) передбачено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу під час дії воєнного стану.

Так, згідно з п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби:

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

Абзацом 13 пункту 3 частиною 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, за наявність таких умов, зокрема:

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків;

- наявність у осіб, які потребують догляду, I чи II групи інвалідності;

- відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Згідно п. 233 Порядку, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 за № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі Інструкція).

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п. 14.10 Інструкції).

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку з чим скерував рапорт від 25.01.2025 про звільнення з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи.

До цього рапорту додано такі документи: засвідчену копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; засвідчену копію картки платника податків громадянина України ОСОБА_1 ; засвідчену копія паспорта громадянина України ОСОБА_2 ; засвідчену копію картки платника податків ОСОБА_2 ; засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; засвідчену копію Витягу із державного реєстру актів цивільного стану про розірвання шлюбу від 19.09.2024р.; засвідчену копію Свідоцтва про розірвання шлюбу від 19.08.1983 року; засвідчену колію Свідоцтва про розірвання шлюбу від 31.03.2000 року; засвідчену копію рішення Галицького районного суду м. Львова 18.12.2017р. по справі № 461/8032/17 про розірвання шлюбу; засвідчену копію довідки МСЕК ОСОБА_2 від 24.11.2023р.; засвідчену копію висновку ЛКК № 74/782. про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися від 12.09.2024 року; витяг з реєстру територіальної громади № 172625 від 03.10.2024р. ; засвідчену копію нотаріальної заяви ОСОБА_2 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем відмовлено у звільненні з військової служби позивача, оскільки в акті огляду медико-соціальної комісії № 38663 від 22.11.2023 року, яка видана Львівським обласним Центром МСЕК ОСОБА_2 (мати позивача), 1951 р.н., комісією не було зазначено, що вона потребує постійного стороннього догляду, а у графі Висновок про умови та характер праці записано – праця за фахом без тривалої ходьби, що може свідчити про можливість ОСОБА_2 до самообслуговування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з огляду на правові висновки у подібних спірних правовідносинах Верховного Суду у постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23, необхідність постійного догляду за хворим може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.

Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що долучений позивачем до рапорту на звільнення висновок ЛКК № 74/782 від 12.09.2024 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі не містить інформації про те, що матір позивача ОСОБА_2 , має необхідність у постійному догляді.

Крім цього, як зазначено у цьому висновку, такий дійсний до 12.09.2025 (виданий на 1 рік), тобто є строковим.

Разом з тим, “постійний догляд” це систематична соціальна послуга, яка передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження.

Також, необхідно зауважити, що згідно постанов Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23 та від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, медико-соціальна експертна комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то Суд вважає, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матір позивача згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 24.11.2023р № 386663 є особою з інвалідністю другої групи безтерміново (загальне захворювання).

Однак, у цій довідці відсутні відомості про необхідність такої особи в постійному сторонньому догляді, відсутня також індивідуальна програма реабілітації, яка б містила такі відомості.

При цьому, підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено в установленому порядку належними доказами обставин з приводу того, що його матір має необхідність саме у постійному сторонньому догляді, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстави для його звільнення з військової служби на підставі підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, що помилково не враховано судом першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 317 КАС України, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 380/25476/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська