Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №460/12275/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/12275/24 пров. № А/857/33416/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Мандзія О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду Укрїни в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Комшелюк Т.О.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – 13 листопада 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.05.2024 року за № 172350001106 про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.05.2024 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.05.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області як отримувач пенсії по інвалідності. Після досягнення 54 років, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про перехід на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, за наслідками розгляду такої заяви та доданих до неї документів, відмовлено у її задоволенні з підстав відсутності необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (3 роки) станом на 01.01.1993. Не погоджується з відмовою та зазначає, що документами, доданими до заяви про перехід на інший вид пенсії від 22.05.2024 підтверджується дотримання ним усіх необхідних умов для призначення такого виду пенсії.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.05.2024 №172350001106 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.05.2024. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.05.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки володіє чинним посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3, яке підтверджує його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993. Суд першої інстанції зазначив, що таке посвідчення є належним і достатнім документом для підтвердження відповідного статусу та права на пільги, а доказів його недійсності відповідачем не надано. Суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії є протиправним, оскільки ґрунтується на помилковому висновку про непідтвердження необхідного періоду проживання позивача у забрудненій зоні.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що розглянувши заяву позивача та надані документи за принципом екстериторіальності встановлено, що період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 02 роки 07 місяців 17 днів. Вказує, що 29.05.2024 прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вважає таке рішення правомірним та обґрунтованим, оскільки у позивача відсутнє право на призначення пільгової пенсії на умовах ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» через недотримання умови проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.

Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що наявні у справі докази не підтверджують безперервного проживання або роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення протягом необхідного періоду станом на 01.01.1993, оскільки в цей час він навчався за межами такої зони та проходив військову службу, місце проходження якої не було встановлено. Також вказує, що суд не перевірив фактичне постійне проживання позивача у забрудненій зоні та передчасно визнав достатніми посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи і довідку про реєстрацію місця проживання.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 22 жовтня 1993 року Рівненською обласною державною адміністрацією.

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області як отримувач пенсії по інвалідності.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 30.04.2024 № 4-219 ОСОБА_1 з 06.05.1970 по 05.05.1988, з 10.05.1990 по 16.06.1990, з 02.07.1992 по даний час проживає в селі Велюнь Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області.

Село Велюнь Сарненського (Дубровицького) району Рівненської відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

22.05.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про переведення його на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Рішенням № 172350001106 від 29.05.2024 позивачу відмовлено у переведенні його на пенсію за віком на умовах статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначено, що станом на 01.01.1993 позивач прожив в зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 7 місяців 17 днів. Оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 – не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV).

Так, статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі – Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою ст.9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.03.2003 (далі – Закон № 1058), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – за наявності страхового стажу не менше 31 року.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991 (далі – Закон № 796-ХІІ).

Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону № 796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії слідує, що наявність мінімального страхового стажу для призначення позивачу пенсії та досягнення позивачем певного віку, необхідного для призначення пенсії на умовах ст. 55 Закону № 796 ним не заперечується.

Пунктом 2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи – особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Колегія суддів враховує, що обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років до 01 січня 1993 року.

Як вже зазначалося вище, спір у даній справі виник з приводу наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років та, відповідно, право останнього користуватися пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 вищезгаданого Закону.

Як вважає відповідач, підтверджено проживання позивача в цій зоні станом на 01.01.1993 лише 2 роки 7 місяців 17 днів.

Разом з тим, на думку позивача, вказані висновки Пенсійного органу суперечать фактичним обставинам, що підтверджуються належними і допустимими доказами.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1). Відповідно до п.2.1 Порядку № 22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку № 22-1 чітко відображено які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей – не передбачено чинним законодавством.

Згідно зі ст. 65 Закону № 796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1991 № 501 (далі – Порядок № 501), передбачено, що Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З аналізу наведених норм слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Довідки про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а.

Згідно з пунктом 4 частини першої ст. 11 Закону № 796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.

За правилами, встановленими п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону № 796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, - категорія 3.

Окрім цього, пунктом 6 Порядку № 501 встановлено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видається посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Видавши позивачу посвідчення серії Б категорії 3, держава в особі Рівненської обласної державної адміністрації визнала, що позивач станом на 1 січня 1993 року прожила у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Колегія суддів наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи по суті.

З наявної в матеріалах справи довідки виконавчого комітету Дубровицької міської ради №4-219 від 30.04.2024 року про місце проживання та реєстрації позивача слідує, що позивач проживав та був зареєстрований в населеному пункті: - с. Велюнь Сарненського району Рівненської області з 06.05.1970 року по 05.05.1988 рік, з 10.05.1990 року по 16.06.1990 рік, з 02.07.1992 року по даний час.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 (зі змінами, далі Перелік №106), с.Велюнь Сарненського району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

В матеріалах справи відсутня інформація про те, що довідка була відкликана, будь-якими суб`єктами оскаржена та відповідним органом скасована, а тому вона є належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у вищевказані періоди.

Також відповідно до довідки Мирогощанського аграрного фахового коледжу №1059 від 03.09.2024 року, ОСОБА_1 навчався в Мирогощанському радгоспі-технікумі на денній формі навчання по спеціальності «Механізація с.г.» з 1 вересня 1987 року (наказ №62-к від 15.08.1987 року на зарахування) та закінчив навчання 26 червня 1992 року (наказ №72-к від 26.06.1992 року).

Згідно навчального плану канікули під час навчання позивача були:

- канікули зимові з 27.01.1988 року по 14.02.1988 рік – 19 днів;

- канікули літні з 07.07.1990 року по 31.08.1990 рік – 1 місяць 25 днів;

- канікули зимові з 23.01.1991 року по 10.02.1991 рік – 19 днів;

- канікули літні з 08.07.1991 року по 28.07.1991 рік – 21 день;

- канікули зимові з 14.01.1992 року по 26.01.1992 рік -13 днів.

Крім того, вказаною довідкою підтверджується період проходження переддипломною практики в колгоспі імені Чапаєва Дубровицького району.

Суд апеляційної інстанції враховує, що студенти денних навчальних закладів на канікули приїжджають додому – за місцем проживання батьків. Жодних доказів, що позивач в цей період проживав в іншому населеному пункті відповідачем не надано та матеріали справи не містять.

Вказане вище спростовує доводи відповідачів щодо не підтвердження позивачем факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 років.

Оскільки рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області № 172350001106 від 29.05.2024 позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з підстав не підтвердження факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років та, відповідно, право останнього користуватися пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 вищезгаданого Закону, що спростовується вищенаведеним, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки дотримання позивачем інших необхідних умов для призначення даного виду пенсії не є спірним у даній справі, то позовні вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» також підлягають задоволенню.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Чернігівській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Таикм чином, колегія судддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Чернігівській області.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

У той же час, за правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку № 22-1 (у редакції згаданих вище змін), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

З аналізу вказаних вище положень слідує, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії.

Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи.

Не є спірним у справі та обставина, що заяву про призначення пенсії позивачем подано до територіального органу Пенсійного фонду за місцем його проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Подана заява, з урахуванням принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке прийняло оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії.

При цьому, після ухвалення спірного рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов`язане здійснювати виплату такої пенсії.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 вказаного Закону.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач, одночасно з поданням заяви про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, надав усі необхідні документи для призначення такої пенсії.

Тому, з урахуванням вимог ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія позивачу має бути призначена з 22.05.2024 (дня подання заяви про переведення на інший вид пенсії).

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду Укрїни в Чернігівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі № 460/12275/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

О. П. Мандзій