Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №380/19653/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/19653/25 пров. № А/857/23334/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гінди О. М.

Заверухи О. Б.

за участю секретаря судового засідання: Рибачука А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №380/19653/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

головуючий суддя першої інстанції – Коморний О.І., час ухвалення - 09.34 год.,

місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного тексту – 17.03.2026,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд і позовом до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області про визнання протиправною відмови ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області (оформлена протоколом № 2 засідання житлово-побутової комісії ГУ МВС у Львівській області від 25 червня 2021 року) у наданні дозволу на виключення квартири АДРЕСА_1 із числа службового житла; зобов`язати ліквідаційну комісію ГУ МВС України у Львівській області направити відповідне клопотання (рішення) до виконавчого комітету Львівської міської ради про виключення квартири АДРЕСА_1 зі числа службових приміщень.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 10.03.2004 року по 20.03.2014 року проходив службу в ГУ МВС України у Львівській області. Наказом ГУМВС України у Львівській області № 89 о/с від 20.03.2014 року звільнений з органів внутрішніх справ України за п. 64 «г» через скорочення штатів у запас Збройних Сил. Вислуга років на день звільнення становить 14 років 11 місяців.

12.12.2012 року на засіданні житлово-побутової комісії ГУМВС вирішено надати ОСОБА_1 однокімнатну службову квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 21,2 кв.м., загальною площею 54,4 кв.м. на склад сім`ї з чотирьох осіб (позивач, дружина, та двоє малолітніх дітей).

27.11.2020 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області із заявою про надання дозволу на виведення квартири із числа службових.

Зазначає, що про відмову у виведенні квартири із числа службових дізнався лише під час розгляду Сихівським районним судом м. Львова цивільної справи № 464/1044/25 за позовною заявою Головного управління МВС України у Львівській області в особі ліквідаційної комісії до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Львівська міська рада про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення та зняття з реєстрації, оскільки під час розгляду зазначеної цивільної справи, представником ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області до матеріалів цивільної справи долучено протокол № 1 засідання житлово-побутової комісії ГУМВС України у Львівській області від 28.05.2021 року та акт обстеження службової квартири від 01.06.2021 року.

Посилаючись на норми Житлового кодексу України і постанови Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 року № 37 вважає, що відсутні підстави для відмови у виключенні житлового приміщення з числа службових, у зв`язку із тим, що позивач пропрацював в ГУМВС України у Львівській області понад 10 років та звільнений на підставі скорочення штатів у запас Збройних Сил, що виключає можливість його виселення зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Позивач вважає відмову у наданні дозволу на виключення квартири із числа службового житла оформлену протоколом № 2 засідання житлово-побутової комісії ГУМВС України у Львівській області необґрунтованою, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки зазначене рішення прийнято без урахування всіх обставин, які впливають на його прийняття.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга.

Апелянт зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального закону та з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а відтак таке підлягає скасуванню.

Апелянт вважає невірним висновок суду першої інстанції про те, що «Суд не встановив, а позивач не довів факт додавання необхідного пакету документів до заяви від 27.11.2020 року про надання дозволу на виведення службової квартири із числа службових». Вважає, що такий висновок спростовується наступним. В судовому засіданні 26.11.2025 року в ході судового розгляду представником позивача та самим позивачем було зазначено, які саме документи долучалися до заяви, поданої ОСОБА_1 27.11.2020 року та 14.01.2026 позивач зазначив які документи він долучив, зокрема це були: «копія паспорта, ідентифікаційний код, інформаційна довідка про відсутність у власності майна, довідка з ОСББ, заява-згода на обробку персональних даних, будинкова книга, службовий ордер, наказ. Крім цього, голова ліквідаційної комісії Ліщук І. Я. та її член ОСОБА_2 , які допитані в судовому засіданні зазначили що не має переліку документів, які необхідно подати, та неподання яких є підставою для відмови у наданні дозволу на виключення квартири із числа службових.

Вважає, що суд першої інстанції помилково переклав на позивача обов`язок спростовувати доводи відповідача і зобов`язав надати докази та довести їх переконливість перед судом, зокрема, у частині подання всіх документів, які вимагалися для виключення квартири з числа службових.

Також апелянт вважає невірним покликання суду першої інстанції на матеріали кримінального провадження, оскільки усі наявні у ньому документи стосуються періоду 2022 - 2025 р.р., та відповідно не можуть мати будь – якого стосунку до заяви позивача та відмови відповідача у 2020-2021р.р. Крім цього, позивач заперечував проти долучення до матеріалів справи вказаних документів, з огляду на те, що вони не стосуються предмета доказування. Зокрема, суд в оскаржуваному рішенні покликається на те, що «...позивачем не доведено фактичне проживання та фізичне зайняття службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 , напроти встановлено наявність фактичного проживання за іншою адресою в квартирі, яка належить дружині на праві власності, тому у ОСОБА_1 відсутня необхідність в користуванні службовою квартирою та постійного його проживання, а отже і в потребі в службовій квартирі». Апелянт вважає, що такі висновки не відповідають дійсності і н мають жодного стосунку для відмови станом на 2021 рік. Суд в ході розгляду справи не встановлював обставин проживання чи не проживання у спірній квартирі позивача саме станом на 2021 рік. Хоча в ході усних пояснень позивач зазначав, що проживав в спірній квартирі, оскільки працював в ТОВ «Метінвест», центральний офіс якого знаходився в м. Києві, а активи компанії в різних областях України, в тому числі і у м. Львові. У зв`язку із цим, часто перебував у відрядженнях у АДРЕСА_3 , східній Україні.

Також суд в оскаржуваному рішенні покликався на документи із Державної міграційної служби та зазначає, що «....у матеріалах справи наявні докази, які свідчать про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 втратив громадянство України, оскільки відсутнє документальне підтвердження припинення громадянства російської федерації в матеріалах справи про набуття ОСОБА_1 громадянства України». Проте, оскарження громадянства в 2025 році немає жодного стосунку до відмови у 2021 році щодо виключення квартири з числа службових.

Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах, які не мають жодного відношення до даних обставин справи та періоду часу.

Крім цього апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні обставинам не відповідають обставинам справи в частині того, що відповідач покликається як на підставу для відмови у виключенні квартири з числа службових на те, що « ОСОБА_1 не долучено до заяви документів, які свідчать про перебування його та членів сім`ї на квартирному обліку у Львівській міській раді, тобто потребують поліпшення житлових умов, відсутня подана ним інформація про наявність чи відсутність у членів сім`ї житлових приміщень на праві приватної власності, не надано згоди на обробку персональних даних».

Вважає такі покликання неспроможними, такими що суперечать закону та обставинам справи, оскільки відповідач прийняв подану заяву до розгляду, про що надав відповідну відповідь 31.12.2020 року. Із вказаної відповіді не вбачається жодних зауважень щодо поданої заяви, не зазначено про необхідність долучення до заяви документів. Із листа МВС України від 16.08.2017 року № 12335/05/25-2017 «Про надання роз`яснень щодо виключення квартир із числа службових жилих приміщень...», на який покликалася комісія при відмові та житлового законодавства, такої підстави для відмови у наданні дозволу на виключення квартири із числа службових як ненадання документів - не передбачено.

Із листа МВС України від 16.08.2017 року № 12335/05/25-2017 «Про надання роз`яснень щодо виключення квартир із числа службових жилих приміщень» та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України №1039 від 10.09.2004 року, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Однак, законодавство не передбачало, що підставою для відмови є ненадання якихось документів, ба більше, заявнику не вказувалося про необхідність надання таких. На першому засідання було одноголосно прийнято про прийняття до розгляду заяви і будь-яких застережень не було, не висловлювалася необхідність надання чи долучення ще якихось додатків.

Зауважує, що позивач позбавлений відповідачем будь-якої можливості довести, що долучав необхідні документи, оскільки відповідач покликається на те, що всі докази - знищені. На неодноразові звернення до відповідача і зазначення про необхідність надання доказів на підтвердження надіслання позивачу відповідей від 31.12.2020, від 01.06.2021 року, повідомлення про обстеження, кінцевої відповіді від 25.06.2021 року, копій журналів, рекомендованих повідомлень лише встановлено, що всі докази - журнали вхідної та вихідної кореспонденції - знищено, хоча строк зберігання таких 5 років контрольні картки - не заводилися, повідомлення про вихід комісії для обстеження взагалі не було, повідомлення про не відповідність поданих документів - не надсилалося.

Окрім цього, апелянт вказує на порушення норм процесуального права, зокрема щодо пропуску строку подання відзиву на позовну заяву відповідачем.

Вважає, що дослідженням матеріалів справи встановлено, що Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Львівській області, як суб`єкт владних повноважень, під час розгляду цієї справи, не надала доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про правомірність прийнятого рішення про відмову у виключенні квартири із числа службових.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач правом подання відзиву не скористався.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених у скарзі та просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвали нову постанову, якою позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного розгляду справи проти апеляційної скарг заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 у період з 10.03.2004 по 20.03.2014 проходив службу в органах внутрішніх справ, зокрема з 22.02.2011 року на посаді командира батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУМВС, про що свідчить послужний список ОСОБА_1 за особистим № А-178625.

12 червня 2012 року між Головним управлінням МВС України у Львівській області (Замовником) та Корпорацією будівельних підприємств «ГАЛИЧАРТБУД» (Генеральний підрядник - Забудовник) укладено договір № 1 щодо будівництво об`єкта, а за актом передачі квартир ГУ МВСУ у Львівській області від КБП «Галичартбуд» від 23 січня 2013 року до даного договору, зокрема однокімнатну квартиру прийнято ГУ МВСУ у Львівській області (т.1 а.с. 144-149).

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 15 березня 2013 року за № 148 надано квартирі квартири АДРЕСА_1 статус службової Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (т.1 а.с. 150зв.бік).

Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 09 квітня 2013 року за № 145 закріплено квартиру квартири АДРЕСА_1 як службову, командиру батальйону міліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_2 » при ГУ МВСУ у Львівській області, полковнику міліції позивачу на сім`ю з 4-ох осіб (він, 1980 р.н., дружина ОСОБА_3 , 1973 р.н., донька ОСОБА_4 2007 р.н, та син ОСОБА_5 , 2009 р.н.) (т.1 а.с. 20-21).

11 квітня 2013 року виконавчим комітетом Львівської міської ради позивачу видано ордер серії С-О за № 0000502 на службове житлове приміщення за адресою: квартира АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 22).

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 20 березня 2014 року за № 89 о/с ОСОБА_1 підполковника міліції, командира батальйону міліції особливого призначення «Беркут» ГУМВС, звільнено з 20 березня 2014 року з органів внутрішніх справ відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за п.64г через скорочення штатів (т.1 а.с. 55).

27.11.2020 року позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області із заявою про надання дозволу на виведення службової квартири за адресою: квартира АДРЕСА_1 із числа службових (т.1 а.с. 115зв.бік).

У заяві від 27.11.2020 року зазначено, що необхідний пакет документів додається.

На заяві від 27.11.2020 року проставлено штамп, на якому наявна графа - «кількість аркушів», в якій зазначено, що осн.док. « 1», додат. «зазначено прочерк, тобто - ».

Листом від 31.12.2020 року № 1860/05/18-2020 повідомлено, що питання про надання дозволу на виключення квартири з числа службового житла, буде розглянуто на черговому засіданні житлово-побутової комісії ГУМВС та про прийняте рішення буде повідомлено додатково (т.1 а.с.13зв.бік).

Листом від 29.06.2021 року № П-253/18-2021 ліквідаційна комісія Головного управління МВС України у Львівській області повідомила, що житлово-побутовою комісією ГУМВС України у Львівській області 25.06.2021 року прийнято рішення про відмову у виключенні квартири за адресою: квартира АДРЕСА_1 із числа службового житла (т.1 а.с. 17).

Позивач вважаючи відмову у виключенні квартири із числа службового житла протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що ліквідаційною комісією Головного управління МВС України у Львівській області правомірно відмовлено у наданні дозволу на виведення службової квартири із числа службових, оскільки позивачем подано неповний пакет документів на розгляд комісії; позивачем не доведено фактичне проживання та фізичне зайняття службової квартири, напроти встановлено наявність фактичного проживання за іншою адресою в квартирі, яка належить дружині на праві власності, тому у ОСОБА_1 відсутня необхідність в користуванні службовою квартирою та постійного його проживання, а отже і в потребі в службовій квартирі.

Крім цього, суд першої інстанції покликався на матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62024000000000812 від 17.09.2024 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень та встановлені в ході досудового розслідування обставини щодо здачі позивачем службової квартири в оренду, фактичного проживання за адресою нерухомого майна дружини позивача, що свідчить про те, що про те, що у позивача відпала необхідність у користуванні зазначеною службовою квартирою, оскільки добровільно, без жодного примусу та з власної волі припинив проживання із своєю сім`єю в службовій квартирі, та на ту обставину, що позивач втратив громадянство України.

Апеляційний суд частково погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Житловий кодекс України втратив чинність з 15.02.2026 р. на підставі Закону № 4751-IX від 13.01.2026, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2.

На день виникнення спірних правовідносин чинним був Житловий кодекс Української РСР.

Як зазначено у ст. 1 Житлового кодексу Української РСР ( чинного на день виникнення спірних правовідносин ), відповідно до Конституції України громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

За ст. 9 Житлового кодексу Української РСР, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Згідно із ст. 121 Житлового кодексу Української РСР, порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.

Відповідно до ст. 124 Житлового кодексу Української РСР, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 125 Житлового кодексу Української РСР, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:

- осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків;

- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

- осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;

- осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

- пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

У «Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення», затвердженому 04.02.1988 постановою Ради Міністрів УРСР №37, зазначено зокрема працівники МВС, а також підпорядкованих йому органів, закладів та установ, військовослужбовці Національної гвардії (пункт 25 Переліку).

Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37 також затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, яке визначає порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними.

Відповідно до п. 2 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця). Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.

Згідно із п. 3 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення. У будинках, що належать колгоспам, включення жилих приміщень до числа службових (у тому числі і в будинках, заселених до введення в дію Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік (v5150400-81)) провадиться за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Жилі приміщення в будинках радгоспів включаються до числа службових в загальному порядку.

Пунктом 4 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР визначено, що до числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі.

Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень. Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації (п. 5 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР).

Відповідно до п. 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Згідно з п.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно зауважив, що відсутнє положення, яке б регламентувало порядок подачі, долучення необхідного пакету документів і розгляд заяв про надання дозволу на виключення квартир із числа службового житла, однак встановлено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка, про що зазначено в п. 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37.

Міністерством внутрішніх справ України листом від 16.08.2017 року № 12335/05/25-2017 «Про надання роз`яснень щодо виключення квартир із числа службових жилих приміщень» надано роз`яснення, в яких зазначено, що при виключенні жилих приміщень із числа службових ліквідаційним комісіям ГУМВС, УМВС в областях рекомендуємо враховувати наявність правових підстав з порушеного питання, зокрема перебування осіб та членів їх сімей на квартирному обліку, наявність/відсутність у них іншого житла на праві приватної власності та вимоги законодавства щодо норм забезпечення жилою площею на одну особу.

Як встановив суд та зазначалось вище, позивач ОСОБА_1 належить до категорії осіб, передбачених статтею 125 ЖК Української РСР, які не можуть бути виселені із службових жилих приміщень без надання іншого житла, оскільки має стаж роботи у відповідача більше десяти років та його було звільнено у зв`язку із скороченням штату, про що свідчить витяг з наказу Головного управління МВС у Львівській області № 89 о/с від 20.03.2014 року «По особовому складу».

27.11.2020 року позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області із заявою про надання дозволу на виведення службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 із числа службових. У заяві зазначив про додавання необхідного пакету документів.

На заяві від 27.11.2020 року проставлено штамп, на якому наявна графа - «кількість аркушів», в якій зазначено, що осн.док. « 1», додат. «зазначено прочерк, тобто - », що відповідно спростовує факт подачі ОСОБА_1 необхідного пакету документів.

З огляду на наведене, суд першої інстанції вірно виснував, що позивач не довів факт додавання необхідного пакету документів до заяви від 27.11.2020 року про надання дозволу на виведення службової квартири із числа службових, оскільки як у самій заяві ОСОБА_1 не вказано додатків, так і відповідно до проставленого штампу відповідача – відсутні додатки.

Листом від 29.06.2021 року № П-253/18-2021 ліквідаційна комісія Головного управління МВС України у Львівській області повідомила, що житлово-побутовою комісією ГУ МВС України у Львівській області 25.06.2021 року прийнято рішення про відмову у виключенні квартири за адресою: квартира АДРЕСА_1 із числа службового житла.

Відповідно до протоколу засідання житлово-побутової комісії ГУ МВС України у Львівській області від 25.06.2021 року виступив секретар комісії Ронський Р.Г., який зазначив, що ОСОБА_1 не долучено документи, які свідчать про перебування його та членів сім`ї на квартирному обліку у Львівській міській раді, тобто потребують поліпшення житлових умов, відсутня подана ним інформація про наявність або відсуніть у членів сім`ї житлових приміщень на праві приватної власності, не додано згоди на обробку персональних даних, що унеможливлює отримати підтверджуючу інформацію без згоди ОСОБА_1 та членів його сім`ї.

Комісія вирішила, керуючись діючим житловим законодавством, листом МВС України від 16.08.2017 року № 12335/05/25-2017 «Про надання роз`яснень щодо виключення квартир із числа службових жилих приміщень», та беручи до уваги акт обстеження службової квартири від 01.06.2021 р., відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на виключення квартир АДРЕСА_1 із числа службового житла.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи, апеляційний суд вважає, що ліквідаційною комісією Головного управління МВС України у Львівській області правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволу на виведення службової квартири із числа службових з підстав ненадання необхідних документів.

Водночас, суд першої інстанції покликається на наступні обставини, як на підставу для відмови у задоволенні позову, щодо яких апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що такі обставини не стосуються предмету спору та доказування у цій справі та зазначає наступне.

Так, суд першої інстанції і відповідач покликаються на Акт обстеження службової квартири від 01.06.2021. Обстеження проводилось о 17:00 год 01 червня 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 . На неодноразові дзвінки та стукіт у двері, двері входу у квартиру ніхто не відчинив, відповідно у присутніх членів комісії не було можливості оглянути дану квартиру та підтвердити чи спростувати користування заявником даною квартирою. Також, усно було опитано мешканку сусідньої квартири, котра відмовилась назвати своє ім`я та прізвище, однак повідомила, що понад 8 років постійно проживає в цьому будинку та є пенсіонеркою і не бачила, щоб у квартирі АДРЕСА_4 , тривалий час проживав чи приходив ОСОБА_1 (показано фото з особової справи ОСОБА_1 ). Вказаний акт підписаний двома членами житлово – побутової комісії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що вказаний Акт не може бути належним доказом щодо встановлення факту проживання /не проживання ОСОБА_1 у службовій квартирі за вказаною вище адресою, оскільки такий Акт підписаний лише двома членами житлово – побутової комісії. Водночас факт не проживання додатково повинні були б підтвердили мінімум двоє сусідів.

Крім цього, вказаний Акт є єдиним актом, що фіксує не проживання особи лише в конкретний день і час, однак не доводить, що позивач не проживає у квартирі місяцями, тривалий час чи постійно станом на день його складання ( 01.06.2021)

Колегія суддів також вважає безпідставним покликання суду першої інстанції у рішенні на та обставину, що Державне бюро розслідувань здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024000000000812 від 17.09.2024 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ст. 340; ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365; ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, п.п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та встановлені в ході досудового розслідування обставини щодо здачі позивачем службової квартири в оренду, фактичного проживання за адресою нерухомого майна дружини позивача, що свідчить про те, що у позивача відпала необхідність у користуванні зазначеною службовою квартирою, оскільки добровільно, без жодного примусу та з власної волі він припинив проживання із своєю сім`єю в службовій квартирі.

Проте, вказані обставини стосуються періоду 2022 – 2025 років та не були підставою оскаржуваної відмови відповідача у виключенні квартири із числа службового житла станом на день прийняття рішення житлово – побутовою комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області 25.06.2021 року.

Із аналогічних підстав, апеляційний суд вважає неприйнятним покликання суду першої інстанції на ту обставину, що позивач втратив громадянство України.

Суд першої інстанції у рішенні також наголошує, що «позивачем не доведено фактичне проживання та фізичне зайняття службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 , напроти встановлено наявність фактичного проживання за іншою адресою в квартирі, яка належить дружині на праві власності, тому у ОСОБА_1 відсутня необхідність в користуванні службовою квартирою та постійного його проживання, а отже і в потребі в службовій квартирі».

Колегія суддів апеляційного суду вважає такий висновок суд першої інстанції безпідставним, оскільки предметом позову є правомірність рішення відповідача від 25.06.2021 р., як суб`єкта владних повноважень, у виключенні квартири із числа службового житла, а не встановлення факту проживання/не проживання позивача у спірній службовій квартирі.

Вказані вище обставини є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині викладення мотивів відмови у задоволенні позову.

Разом з тим, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У цій справі, судом надається оцінка оскаржуваному рішенню відповідача, яке прийняте останнім саме з тих мотивів, що були предметом перевірки на підставі досліджених у справі доказів та з урахуванням доводів та заперечень сторін саме щодо цих доказів та обставин.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем рішення згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що відмова ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області (оформлена протоколом № 2 засідання житлово-побутової комісії ГУ МВС у Львівській області від 25 червня 2021 року) у наданні дозволу на виключення квартири АДРЕСА_1 із числа службового житла, вказаним вище критеріям відповідає, тому відсутні підстави для визнання її протиправною.

Відповідно, як наслідок, не підлягає до задоволення вимога позивача про зобов`язання ліквідаційну комісію ГУ МВС України у Львівській області направити відповідне клопотання (рішення) до виконавчого комітету Львівської міської ради про виключення квартири АДРЕСА_1 зі числа службових приміщень.

З урахуванням наведеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для зміни судового рішення в частині викладення мотивів відмови у задоволенні позову.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 380/19653/25 змінити в часині викладення мотивів відмови у задоволенні позову.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха

Повний текст постанови складений та підписаний 12.06.2026.