Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №120/2677/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2677/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

12 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 025750011853 від 13 січня 2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 11 грудня 2024 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 14 березня 1988 року по 26 березня 2001 року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вказує про обгрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності подану позивачкою заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яке рішенням від 13 січня 2025 року № 025750011853 відмовило в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

При цьому таким рішенням до страхового стажу позивачки не зараховано період трудової діяльності у колгоспі протягом 1984-2000 років відповідно до архівних довідок про кількість відпрацьованих людиноднів від 28 червня 2024 року №№ 395-03/05-02, 395-01/05-02, 395-05/05-02, 395-02/05-02, оскільки прізвище, ім`я та по батькові позивачки не відповідає паспортним даним, а також період роботи з 29 березня 2000 року по 26 березня 2001 року відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 серпня 1984 року та архівного витягу про розпорядження про звільнення від 28 червня 2024 року № 395-04/05-02, оскільки про такий період роботи відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову за такими доводами.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом а досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 31 року.

Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13 січня 2025 року № 025750011853 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком з підстав недостатності у неї необхідного страхового стажу.

Зі змісту такого рішення слідує, що до страхового стажу позивачки не зараховано період трудової діяльності у колгоспі протягом 1984-2000 роках відповідно до архівних довідок про кількість відпрацьованих людиноднів №№ 395-03/05-02, 395-01/05-02, 395-05/05-02, 395-02/05-02, що видані комунальною установою Романівської селищної ради "Трудовий архів" від 28 червня 2024 року.

При цьому підстави неврахування таких довідок та, як наслідок, незарахування згадуваного вище періоду роботи до страхового стажу позивачки обумовлені невідповідністю зазначених у них прізвища, ім`я та по батькові паспортним даним ОСОБА_1 .

Зокрема у згаданих вище довідках зазначено, що в книгах обліку розрахунків по оплаті праці міститься інформація про " ОСОБА_1 ", " ОСОБА_1 ", " ОСОБА_1 ", " ОСОБА_1 ".

Крім того архівними довідками підтверджується факт роботи позивачки у сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Дружба".

Періоди роботи ОСОБА_1 , зазначені у згадуваних вище довідках, повністю відповідають періодам роботи, що вказані у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Більше того, трудовою книжкою серії НОМЕР_1 підтверджується те, що ОСОБА_1 працювала у сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Дружба" в період з 14 березня 1988 року по 28 березня 2000 року (в архівних довідках значиться період роботи протягом 1988-1998 років).

Відтак, доводи пенсійного органу щодо неврахування архівних довідок з підстав невідповідності у таких прізвища, ім`я та по батькові позивачки її паспортним даним є необґрунтованими, адже трудова книжка позивачки видана саме ОСОБА_1 , а відтак пенсійний орган не був позбавлений можливості встановити, що в згадуваних вище довідках йдеться саме про позивачку.

Разом з тим, наведена вище невідповідність може свідчити лише про те, що уповноваженою на те особою при заповненні відповідних документів прізвище, ім`я та по батькові позивачки вказано не в повному вигляді, проте підстав заперечувати, що вказані довідки стосуються саме позивачки, на переконання суду, немає.

Тобто, наведені пенсійним органом обставини щодо невідповідності прізвища, ім`я та по батькові позивачки в поданих нею документах не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу зазначених у них періодів.

Окрім того, оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не зараховано до страхового стажу період роботи позивачки з 28 березня 2000 року по 26 березня 2001 року, оскільки про такий період роботи відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Проте, такі підстави для незарахування до страхового стажу позивачки зазначеного вище періоду її роботи є безпідставними.

Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (записи № 7-8) підтверджується те, що позивачка з 28 березня 2000 року по 26 березня 2001 року працювала у сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Дружба".

Відтак, факт роботи позивачки у такий період підтверджується належними доказами, а тому безпідставно не зараховувати до страхового стажу такий період роботи з огляду на відсутність інформації про ОСОБА_1 в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Більше того, слід врахувати й те, що несплата роботодавцем страхових внесків за працівника не може нести негативні наслідки для останнього.

За таких обставин суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо наявності підстав визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 025750011853 від 13 січня 2025 року.

Щодо вимоги зобов`язального характеру, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року, - не менше 32 років.

При цьому в оскаржуваному рішенні № 025750011853 від 13 січня 2025 року пенсійним органом помилково вказано, що необхідний для призначення позивачці пенсії страховий стаж становить 31 рік, оскільки заява про призначення пенсії позивачкою подана 07 січня 2025 року.

Отже, необхідними умовами для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 є досягнення нею необхідного віку (60 років), а також наявність страхового стажу не менше 32 року.

При цьому в оскаржуваному рішенні зазначено, що вік заявниці становить 60 років 27 днів, а страховий стаж - 23 роки 04 місяці 27 днів.

При цьому в ході судового розгляду встановлено, що пенсійним органом безпідставно не зараховано до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з 14 березня 1988 року по 26 березня 2001 року відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Таким чином, зарахувавши до страхового стажу позивачки згадуваний вище період роботи, її страховий стаж буде становити більше 32 років, а оскільки такого стажу достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, тому Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області слід зобов`язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Стосовно доводів апелянта щодо втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає, що такі доводи є безпідставними та ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи спірних правовідносин.

Дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень передбачають можливість вибору між кількома правомірними варіантами поведінки, однак у даному випадку відповідач не наділений свободою розсуду щодо зарахування до страхового стажу періодів, які підтверджені належними доказами та відповідають вимогам законодавства.

Натомість, за наявності встановлених законом умов, орган Пенсійного фонду зобов`язаний діяти у чітко визначений спосіб, а саме врахувати відповідні періоди стажу та призначити пенсію, що свідчить про відсутність у нього дискреції у цьому питанні.

З огляду на викладене, зобов`язання судом відповідача зарахувати до страхового стажу спірний період та призначити позивачу пенсію є належним способом захисту порушеного права, а не втручанням у дискреційні повноваження, оскільки у спірних правовідносинах відповідач не мав альтернативних правомірних варіантів поведінки.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.