Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №120/12317/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/12317/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Руслана Миколаївна

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

11 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.01.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.07.2025 № 025750012520 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити з 26.05.2025 пенсію по інвалідності ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу період роботи з 30.07.1987 по 25.01.1988 та період навчання з 01.09.1984 по 30.07.1987.

В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, у зв`язку із отриманням ІІІ групи інвалідності звернулась до територіального органу Пенсійного Фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивачки та додані документи розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області та прийнято рішення від 21.07.2025 № 025750012520 про відмову в призначені пенсії по інвалідності за відсутності необхідного страхового стажу.

Відповідно до рішення, страховий стаж позивача становить 10 років 0 місяців 29 днів, при необхідному 13 років.

За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 27.07.1987: з 30.07.1987 по 25.01.1988, оскільки відсутній наказ на звільнення, та період навчання з 01.09.1984 по 30.07.1987, оскільки відсутній диплом.

Позивач не погоджується із спірним рішенням, вважає його протиправним, тому звернулася до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову за такими доводами.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).

Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Отже, з вище зазначеного слідує, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно з законодавством, що діяло до набрання чинності Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.

Згідно ч. 1, 2 ст. 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону № 1058 особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

Частина 1 ст. 33 Закону № 1058 визначає, що пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю І групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Відповідно до ст. 34 Закону 1058 пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.

Статтею 45 Закону № 1058 передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Відповідно до пункту 2 частини 1 вказаної статті пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

Так, позивач звернулась із заявою до пенсійного органу про призначення пенсії по інвалідності.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області та рішенням від 21.07.2025 № 025750012520 заявниці відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

За рішенням, до загального страхового стажу не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 27.07.1987: з 30.07.1987 по 25.01.1988, оскільки відсутній наказ на звільнення.

Оцінюючи вказані доводи відповідача, суд зазначає про таке.

Абзацом першим частини другої статті 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування

Згідно з вимогами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.

У спірних правовідносинах Порядок ведення трудових книжок було урегульовано, зокрема, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.74.

Відповідно до п. 2. 4 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, а також внесення до неї записів, є підприємство роботодавець.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства. Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Згідно з п. 2.4. вказаної Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 06 березня 2018 року по справі № 754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18), положеннями Закону №1058-IV підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Отже, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Більше того, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 27.07.1987, міститься запис про трудову діяльність ОСОБА_1 в радгоспі "Росія" на посаді штукатура з 30.07.1987 по 25.01.1988.

Судом першої інстанції правильно зауважено, що записи про спірний період роботи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, містять печатки.

Посилання відповідача на відсутність наказу на звільнення не є тим недоліком, який може стати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, а відтак вказаний період трудової діяльності згідно з трудовою книжкою позивача має бути зарахований до загального страхового стажу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Також до загального страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1984 по 30.07.1987, оскільки відсутній диплом.

Суд зауважує, що відповідно до пункту "д" частини 3статті 56 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Закон України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" від 10.02.98 № 103/98-ВР (далі Закон № 103/98-ВР) визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійної (професійно-технічної) освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках.

Законодавство України в галузі професійної (професійно-технічної) освіти обов`язкове для застосування на території України незалежно від форм власності та підпорядкування закладів освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти (ч. 2 ст. Закон № 103/98-ВР).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону № 103/98-ВР, час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Аналіз наведених вище правових норм, надає суду підстави для висновку, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. При цьому період навчання може бути зарахований до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільговій основі і прирівнюється до роботи, яка слідувала після навчання, за умови того, що після закінчення відповідного навчального закладу особа влаштовується на роботу саме за набутою професією.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року справа № 426/17400/16-а, від 04 березня 2020 року справа № 367/945/17, від 05 листопада 2020 року справа № 681/1567/17, від 11.07.2022 справа № 160/6695/21.

Згідно матеріалів справи у трудовій книжці міститься запис № 1, що позивач 01.09.1984 прийнята на роботу та направлена на навчання в ПТУ № 39 та запис № 2, що 30.07.1987 після закінчення СПТ № 39 (ПТУ № 39) прийнята на роботу штукатуром.

Оскільки, вказаний період навчання зазначений у трудовій книжці позивача, тому він підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.07.2025 № 025750012520.

Стосовно доводів апелянта щодо того, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає, що такі доводи є безпідставними та ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи спірних правовідносин.

Дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень передбачають можливість вибору між кількома правомірними варіантами поведінки, однак у даному випадку відповідач не наділений свободою розсуду щодо зарахування до страхового стажу періодів, які підтверджені належними доказами та відповідають вимогам законодавства.

Натомість, за наявності встановлених законом умов, орган Пенсійного фонду зобов`язаний діяти у чітко визначений спосіб, а саме врахувати відповідні періоди стажу та призначити пенсію, що свідчить про відсутність у нього дискреції у цьому питанні.

З огляду на викладене, зобов`язання судом відповідача зарахувати до страхового стажу спірний період та призначити позивачу пенсію є належним способом захисту порушеного права, а не втручанням у дискреційні повноваження, оскільки у спірних правовідносинах відповідач не мав альтернативних правомірних варіантів поведінки.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.