Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №620/12179/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/12179/25 Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Фищук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ічнянського районного суду Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ічнянського районного суду Чернігівської області про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ (з особового складу) Ічнянського районного суду Чернігівської області №33/2 від 28.10.2025 про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Ічнянський районний суд Чернігівської області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу керівника апарату суду № 18 від 19 вересня 2025 року було відкрито дисциплінарне провадження відносно секретаря судових засідань Ічнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 з приводу порушення правил етичної поведінки останньою.

Засідання дисциплінарної комісії декілька разів (два) були перенесені у зв`язку із заявами ОСОБА_1 .

Про наступні дати засідання остання була повідомлена у строки передбачені п. 32 Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого Постановою КМУ від 04.12.2019 р. № 1039 (із змінами).

В результаті розгляду дисциплінарного провадження, на підставі пояснень наданих співробітниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та безпосередньо ОСОБА_1 , комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 17.09.2025 своїми діями та своєю поведінкою порушила вимоги Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, а саме: недотримання вимог п. 1 Розділу II та пп. 1 п. 3 Розділу II, що є не припустимим для державного службовця.

Комісією, в результаті розгляду дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 , встановлено обставини подій 17.09.2025, а саме (а.с. 68): «По суті розгляду дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 комісія встановила наступні обставини, зокрема, 17.09.2025 року ОСОБА_1 своїми діями спричинила потрапляння рідини на вікно співробітників, що в свою чергу спричинило незручності для останніх. Дана ситуація призвела до необхідності для керівника апарату суду винести усне зауваження ОСОБА_1 , під час висловлення якого остання спочатку не сприйняла та в різкій формі на підвищених тонах голосу почала сперечатися з даного приводу. Трохи згодом, того ж дня, ОСОБА_1 повторила прояв неповаги до керівника апарату ОСОБА_2 , який полягав у зверхньому ставленні, підвищенні тону голосу у присутності інших співробітників. Також, комісією зафіксовано факт неналежної поведінки державного службовця ОСОБА_1 по відношенню до співробітниці ОСОБА_6 ».

Наказом керівника апарату Ічнянського районного суду Чернігівської області №33/2 від 28 жовтня 2025 року до секретаря судового засідання Ічнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.

Не погоджуючись із наказом керівника апарату Ічнянського районного суду Чернігівської області №33/2 від 28 жовтня 2025 року, позивач звернулась до суду із даним позовом за захистом порушених прав та інтересів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржуваний наказ про застосування до позивачки дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам частини другої статті 77 Закону України «Про державну службу», оскільки не містить належного викладу обставин дисциплінарного проступку та його юридичної кваліфікації. Крім того, встановлені дисциплінарною комісією обставини щодо поведінки позивачки викладені переважно в оціночних категоріях («прояв неповаги», «неналежна поведінка», «сперечання на підвищених тонах» тощо), не підтверджені належними та достатніми доказами й не дозволяють об`єктивно встановити факт вчинення дисциплінарного проступку. У зв`язку з недоведеністю правомірності застосування дисциплінарного стягнення суд першої інстанції дійшов до висновку про протиправність наказу та необхідність його скасування.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив докази та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, оскільки дисциплінарне провадження було проведено з дотриманням вимог Закону України «Про державну службу» та Порядку здійснення дисциплінарного провадження, позивачку належним чином повідомляли про засідання дисциплінарної комісії та забезпечили їй можливість надати пояснення, а матеріали дисциплінарної справи, зокрема пояснення працівників суду, підтверджують факти неналежної поведінки позивачки, прояву неповаги до керівника апарату суду та порушення правил етичної поведінки державного службовця. При цьому апелянт вважає, що суд безпідставно не надав належної оцінки письмовим поясненням свідків, фактично підмінив собою дисциплінарну комісію та суб`єкта призначення, здійснивши власну оцінку поведінки позивачки, а також не врахував принцип пропорційності, оскільки до позивачки застосовано один із найменш суворих видів дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також чи є вони обґрунтованими, тобто прийнятими з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Отже, предметом судового контролю у цій справі є не лише дотримання відповідачем процедури притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, а й наявність належних та достатніх підстав для застосування дисциплінарного стягнення, повнота встановлення фактичних обставин дисциплінарного проступку та відповідність прийнятого рішення вимогам законодавства.

Відносини, пов`язані із проходженням державної служби та притягненням державних службовців до дисциплінарної відповідальності, регулюються Законом України «Про державну службу».

Відповідно до частини першої статті 64 Закону України «Про державну службу» за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також за порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягується до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, установлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 65 зазначеного Закону дисциплінарним проступком є, зокрема, порушення правил етичної поведінки державних службовців.

Таким чином, обов`язковою передумовою притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є встановлення конкретних протиправних дій або бездіяльності державного службовця, визначення порушеної норми права та підтвердження вини особи належними і допустимими доказами.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо позивача стало ймовірне порушення нею правил етичної поведінки державного службовця.

Як зазначено у висновку дисциплінарної комісії, позивач своїми діями порушила пункт 1 розділу II та підпункт 1 пункту 3 розділу II Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 05 серпня 2016 року №158.

Так, відповідно до пункту 1 розділу II Загальних правил під час виконання посадових обов`язків державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування зобов`язані неухильно додержуватися загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 розділу II Загальних правил державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування під час виконання своїх посадових обов`язків не повинні допускати вчинків та поведінки, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця або авторитет державного органу.

Наведені положення встановлюють загальні стандарти службової поведінки державного службовця та підлягають застосуванню у взаємозв`язку з конкретними фактичними обставинами, які повинні бути належним чином встановлені та підтверджені доказами. Саме лише посилання на порушення загальних етичних принципів без конкретизації відповідних дій особи не може вважатися достатньою підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин першої та другої статті 77 Закону України «Про державну службу» рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення приймається суб`єктом призначення протягом десяти календарних днів з дня отримання подання дисциплінарної комісії та оформлюється відповідним актом. У такому рішенні обов`язково зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.

Наведена норма є імперативною та спрямована на забезпечення зрозумілості підстав притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, а також можливості перевірки законності такого рішення.

Разом із цим, як правильно встановив суд першої інстанції, наказ керівника апарату Ічнянського районного суду Чернігівської області №33/2 від 28 жовтня 2025 року не містить належного викладу фактичних обставин дисциплінарного проступку, не конкретизує, які саме дії позивачки становили порушення правил етичної поведінки, у чому полягало порушення вимог пункту 1 розділу II та підпункту 1 пункту 3 розділу II Загальних правил, а також не містить належної юридичної кваліфікації встановленого дисциплінарного проступку.

Фактично зміст наказу зводиться до формального посилання на результати дисциплінарного провадження без наведення достатніх відомостей про встановлені факти та їх правову оцінку.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що дисциплінарною комісією було зазначено про нібито прояв позивачем неповаги до керівника апарату суду, зверхнє ставлення, підвищення голосу та неналежну поведінку щодо іншого працівника суду.

Однак, наведені формулювання мають переважно оціночний характер та не містять конкретного опису дій позивача, які б дозволяли встановити наявність усіх елементів дисциплінарного проступку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що використані дисциплінарною комісією формулювання «прояв неповаги», «неналежна поведінка», «зверхнє ставлення», «сперечання на підвищених тонах» самі по собі не є юридичними фактами та потребують належного підтвердження конкретними обставинами, які б давали можливість перевірити обґрунтованість відповідних висновків.

При цьому, зі змісту матеріалів дисциплінарного провадження неможливо встановити, які саме висловлювання позивачки були розцінені як порушення правил етичної поведінки, за яких обставин вони були висловлені, у чому конкретно полягало приниження авторитету державної служби чи негативний вплив на репутацію державного органу.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону України «Про державну службу» дисциплінарна комісія формує дисциплінарну справу, встановлює наявність чи відсутність дисциплінарного проступку, характер і тяжкість вчиненого порушення, ступінь вини державного службовця та інші обставини, що мають значення для прийняття рішення.

Проте, матеріали дисциплінарної справи не містять достатнього аналізу зазначених обставин та не дозволяють зробити однозначний висновок про доведеність вини позивачки у вчиненні дисциплінарного проступку.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції підмінив собою дисциплінарну комісію та суб`єкта призначення, є безпідставними, оскільки перевірка обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень входить до предмета судового контролю, визначеного частиною другою статті 2 КАС України. Суд не здійснював самостійного вирішення питання про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку замість відповідача, а перевіряв достатність доказової бази та відповідність прийнятого рішення вимогам закону.

Так само колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував принцип пропорційності дисциплінарного стягнення. Питання співмірності виду дисциплінарного стягнення може оцінюватися лише за умови належного встановлення факту дисциплінарного проступку. Оскільки у даному випадку відповідачем не доведено належними та допустимими доказами сам факт вчинення позивачкою дисциплінарного проступку та не дотримано вимог частини другої статті 77 Закону України «Про державну службу» щодо змісту рішення про накладення дисциплінарного стягнення, посилання на м`якість обраного виду дисциплінарного впливу не може свідчити про правомірність оскаржуваного наказу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок щодо доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається саме на такого суб`єкта.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами правомірність наказу №33/2 від 28 жовтня 2025 року про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного наказу.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують та зводяться переважно до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи, що не дає підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду

Також, аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Ічнянського районного суду Чернігівської області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 12.06.2026.