Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №420/32328/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 10 червня 2026 р.

Справа: №420/32328/25

Суддя: Тарновецький І.І.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32328/25

Головуючий в 1 інстанціїБездрабко О.І,.,

Дата і місце ухвалення 10 лютого.2026., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року у справі №400/32328/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, у якому просив:

– визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 26 травня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

– зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 26 травня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд першої інстанції визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за період з 26.05.2022 року по 19.05.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.

Також суд першої інстанції зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, а Військову частину НОМЕР_2 - виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за період з 26.05.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше проведених виплат та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюються відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, а також інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок грошового забезпечення військовослужбовців.

Апелянт вказував, що відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, чинній на момент проходження позивачем військової служби, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. На думку апелянта, посадовий оклад та оклад за військовим званням виплачувалися позивачу у розмірах, встановлених чинними на момент нарахування та виплати нормативно-правовими актами, а тому дії посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 були вчинені в межах наданих повноважень та відповідно до вимог законодавства.

Крім того, апелянт зазначав, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не застосував пункт 4 Постанови №704 у редакції, чинній на момент проходження позивачем військової служби, натомість застосував редакцію зазначеної норми, яка, на переконання апелянта, на той час не діяла. У зв`язку з цим апелянт вважає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Посилаючись на наведені обставини, апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 26.05.2022 р. по 26.09.2023 р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.09.2023 р. солдата ОСОБА_1 з 26 вересня 2023 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

06.08.2025 р. представник позивача звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом, у якому просила перерахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 26.05.2020 р. по 12.05.2023 р. грошове забезпечення, а також виплачені за вказаний період грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік.

Листом від 15.08.2025 р. №281/ФЕС відповідач-1 повідомив про відсутність підстав для такого перерахунку.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача-1 протиправною, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що після набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 в частині застосування для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили. У зв`язку з цим при визначенні розміру грошового забезпечення позивача у спірний період підлягав застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року відповідно, із множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, визначені додатками до постанови №704.

Суд першої інстанції також виходив з того, що неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням призвело до неправильного обчислення похідних виплат, зокрема грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, розмір яких безпосередньо залежить від складових місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що протиправними є дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення позивачу грошового забезпечення та пов`язаних із ним виплат без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами про Державний бюджет України на відповідні роки, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити відповідний перерахунок, а Військової частини НОМЕР_2 - провести виплату належних сум з урахуванням раніше здійснених виплат та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача на такий перерахунок підлягає захисту лише за період з 26.05.2022 року по 19.05.2023 року, оскільки з 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою змінено порядок визначення розрахункової величини для обчислення посадових окладів та окладів за військовим званням.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України й інших утворених відповідно до законів України військових формувань кваліфікованим особовим складом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби і підлягає індексації відповідно до закону.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 4 Постанови №704 у первинній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 до пункту 4 Постанови №704 були внесені зміни, відповідно до яких розрахунковою величиною став прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01.01.2018 року.

Разом із тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зазначені зміни, визнано протиправним та скасовано.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт або його окрема частина втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29.01.2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 у редакції, що діяла до внесення змін Постановою №103, тобто із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

При цьому колегія суддів враховує положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII, відповідно до яких мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, пункт 4 Постанови №704 після 29.01.2020 року підлягає застосуванню в частині використання як розрахункової величини саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Матеріалами справи підтверджується, що у період з 26.05.2022 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення позивача обчислювалося із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018 року, тобто із застосуванням положень нормативного акта, які після 29.01.2020 року не підлягали застосуванню.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено у розмірі 2481 грн., а Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» – у розмірі 2684 грн., тоді як станом на 01.01.2018 року він становив 1762 грн.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірний період посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача підлягали визначенню шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21 та від 30.03.2023 року у справі №320/9431/21.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог у частині перерахунку інших складових грошового забезпечення, виплачених за спірний період, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення, а також виплачується грошова допомога на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі – Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, надбавки, доплати та премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, допомоги, передбачені законодавством.

Згідно з пунктами 1, 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік виплачується грошова допомога на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір грошової допомоги на оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання такої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 7 розділу ХХІV Порядку №260 військовослужбовцям один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктами 1, 2 розділу XVI Порядку №260 командири (начальники) військових частин мають право здійснювати преміювання військовослужбовців відповідно до їх особистого внеску в результати служби.

Отже, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та премія є виплатами, розмір яких безпосередньо залежить від складових місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача у спірний період підлягали визначенню із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, то зазначені складові грошового забезпечення повинні були враховуватися і при визначенні розміру грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для перерахунку зазначених виплат за спірний період із урахуванням правильного розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Щодо позовних вимог у частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб колегія суддів зазначає таке.

Умови та механізм виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (далі – Порядок №44).

Відповідно до пунктів 2– 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям для відшкодування сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на отримання яких виникло у зв`язку з проходженням військової служби.

Виплата такої компенсації здійснюється установами, що виплачують грошове забезпечення, шляхом повного та рівноцінного відшкодування втрат, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

При цьому грошова компенсація виплачується одночасно з виплатою відповідного грошового забезпечення та визначається у розмірі фактично утриманого податку.

Системний аналіз наведених норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що право на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб є похідним від права на отримання відповідних складових грошового забезпечення та виникає у разі здійснення їх виплати.

Оскільки колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення і похідних від нього виплат за спірний період, то одночасно підлягає застосуванню і механізм компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог Порядку №44.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо необхідності здійснення відповідної компенсації під час проведення остаточного розрахунку з позивачем.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на викладене, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 р. - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua