Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №420/12122/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12122/26

Перша інстанція: суддя Кузьменко Н.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

27 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати йому грошового забезпечення з березня 2024 року по червень 2024 року та виплат, належних при звільненні (грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій 2016-2024 роки), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 постанови №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення з березня 2024 року по червень 2024 року та виплат, належних йому при звільненні (грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій 2016-2024 роки), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 постанови №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що зазначений спір стосується перерахунку заробітної плати, а тому відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору. Щодо строку звернення до суду апелянт зазначив, що суд послався на ч.1 ст. 233 КЗпП України, однак рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 року ч.1 ст. 233 КЗПП України визнана неконституційною та не може бути застосованою.

Відповідно до ст.312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, а саме не надав доказів наявності передбачених законом підстав для звільнення від сплати судового збору або документа про сплату судового збору. Крім того, позивачем не наведено конкретних обставин, які б об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду, а також не надано належних доказів існування таких обставин.

Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

За приписами ч.1 ст.169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2 ст.169).

Частиною 2 цієї статті визначено, що якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо, зокрема, позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Як вбачається з матеріалів справи, залишаючи позовну заяву без руху на підставі ухвали суду від 30 квітня 2026 року, судом першої інстанції з посиланням на ч.1, 2 ст.233 КЗпП України, зазначено, що позивачу необхідно вказати та обґрунтувати, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів в даному випадку щодо кожної із заявлених позовних вимог. На підтвердження вказаних обставин надати відповідні докази. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що в порушення ч.3 ст.161 КАС України, позивачем не надано документ про сплату судового збору у сумі 1064,96 грнз урахуванням подання позовної заяви в електронній формі.

На виконання вимог ухвали від 30 квітня 2026 року, представник позивача 01 травня 2026 року надіслав до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Щодо строку звернення до суду, представник позивача зазначив, що про порушення своїх прав позивач дізнався у червні 2024 року, проте вирішив не звертатися до суду до закінчення військового стану. Оскільки військовий стан затягується, позивач вирішив звернутися до суду, однак процесуальних строків не порушив.

11 травня 2026 року, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що позивач у встановлений судом строк не усунув недоліки позовної заяви.

При цьому суд вказав, що перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору визначений ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та є вичерпним. Зокрема, відповідно до п.13 ч.1. ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Щодо строку звернення суд зазначив, що про порушення своїх прав позивач дізнався ще у червні 2024 року, однак свідомо вирішив не звертатися до суду до закінчення воєнного стану. Отже, зазначені позивачем підстави свідчать про власне волевиявлення щодо відкладення звернення до суду, а не про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для реалізації права на судовий захист у встановлений законом строк.

Стосовно необхідності позивачем сплати судового збору, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що зазначений спір стосується заробітної плати (грошового забезпечення), а тому відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільняється від сплати судового збору. В даному випадку суд першої інстанції дійсно помилково застосував п.13 ч.1. ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Разом із тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що зазначені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для реалізації права на судовий захист у встановлений законом строк, а тому позивачем не наведено поважних підстав для строку звернення до суду з цим позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира 9 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 липня 2024 року № 203 позивача звільнено з військової служби у відставку за підпунктом “а” (за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі), а з 23 липня 2024 року наказом ВЧ НОМЕР_2 № 203 позивача виключено із списків особового складу частини. Видано грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень)) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №39 №393.

Тобто у липні 2024 року позивача звільнено з військової служби, а тому до спірних правовідносин застосовуються строки, визначені ч.2 ст.233 КЗпП України.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто, в даному випадку необхідно визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку, що відповідає правовій позиції, наведеній Верховним Судом в постанові по справі № 420/35716/24 від 01 травня 2026 року.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції послався на ч.1 та ч.2 ст.233 КЗпП України та зазначив, що позивачу необхідно зазначити, коли він дізнався про порушення своїх прав та в разі необхідності навести причини поважності пропуску строку звернення до суду.

Натомість представник позивача зазначив, що про порушення своїх прав позивач дізнався у червні 2024 року, проте вирішив не звертатися до суду до закінчення військового стану. Оскільки військовий стан затягується, позивач вирішив звернутися до суду, однак процесуальних строків не порушив.

Разом із тим, зазначені доводи не можна вважати такими, що обґрунтовують підстави пропуску позивачем строку звернення до суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено зі служби у липні 2024 року, а отже логічним є те, що він дізнався про порушення своїх прав саме у липні, після отримання грошового атестату та довідки, а не у червні 2024 року, як то зазначає представник позивача.

Тобто, тримісячний строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України закінчився у жовтні 2024 року. З позовною заявою представник позивача звернувся до суду 27 квітня 2026 року, тобто з пропуском на півтора роки строку звернення до суду з цим позовом.

Щодо посилання апелянта на дію воєнного стану в Україні, як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає, що введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків у судових справах, сама собою ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Сам лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № №520/1810/23 від 11.10.2025, по справі № 120/9381/25 від 01 червня 2026 року тощо.

Зазначена правова позиція Верховного Суду є сталою і відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Інших поважних причин для поновлення строку звернення до суду представником позивача не наведено ані в суді першої ані в суді апеляційної інстанцій.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції помилково послався на ч.1 ст.233 КЗпП України, яка визнана неконституційною, висновків суду не спростовують, оскільки суд першої інстанції посилався як на ч.1, так і на ч.2 ст.233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Згідно з п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Оскільки позивачем не усунуто недоліки в частині наведення поважних підстав пропуску тримісячного строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо повернення позовної заяви.

Враховуючи правомірність доводів апелянта щодо помилковості висновків суду стосовно необхідності сплати ним судового збору, а також невірне посилання на ч.1 ст.233 КЗпП в обґрунтування пропуску строку звернення до суду, наведені висновки суду підлягають виключенню з мотивувальної частини ухвали.

Отже, відповідно до ч.4 ст.317 КАС України ухвала суду від 11 травня 2026 року підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини вищезазначених висновків суду.

Керуючись ст.ст.308,311,312,317,320,322,325,328,329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року - змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновки суду стосовно необхідності сплати ОСОБА_1 судового збору, а також висновки з посиланням на ч.1 ст.233 КЗпП в обґрунтування пропуску строку звернення до суду.

В іншій частині ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року залишається без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко