Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №480/9323/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 р. Справа № 480/9323/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2025, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, м. Суми, по справі № 480/9323/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Сумській області

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у Сумській області (далі – відповідач), в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області, що полягає у порушенні строків розрахунку при звільненні та затримці розрахунку належних звільненому працівникові ОСОБА_1 сум у строки, визначені в статті 116 Кодексу законів про працю України;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію відповідно ст. 117 Кодексу законів про працю України за затримку розрахунку належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу за весь період не проведеного з ним розрахунку з дати звільнення в сумі 580 555 грн. 51 коп.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду вересня 2025 року у справі №480/9323/24 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції у Сумській області, які полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 23, код ЄДРПОУ 40108777) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 15.05.2023 по 16.10.2024, але не більше шести місяців, у сумі 124 024,00 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 23, код ЄДРПОУ 40108777) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 254,35 грн.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 року по справі № 480/9323/24 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, ухвалюючи рішення по справі судом першої інстанції не враховано принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, між виплаченою на виконання рішення суду компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 71 227,32 грн. із стягнутою сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 124 024,00 грн. Крім того, відповідач зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо зазначення періоду нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.05.2023 по 16.10.202, оскільки у розумінні вимог Закону № 580-VIII останнім робочим днем позивача є 15.05.2023 за який позивачу виплачено грошове забезпечення.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якій просив рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 року по справі №480/9323/24 залишити без змін та апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , у період з 15.08.1997 по 15.05.2023 проходив службу в органах Внутрішніх справ України.

Наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 11.05.2023 № 193 о/с позивача звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 2 (через хворобу) частини статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VІІІ.

В подальшому, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №480/8698/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, окрім іншого, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік строком 15 діб, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік строком 30 діб та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік строком 15 діб.

На виконання рішення суду від 03.04.2024 по справі №520/8698/23, 16.10.2024 позивачеві остаточно виплачено належне йому при звільненні грошове забезпечення, що не заперечується сторонами.

Разом з тим, позивач фактично не погоджується з бездіяльністю відповідача стосовно ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку, тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні зі служби в поліції сум грошового забезпечення та дійшов висновку, що з метою повного захисту прав позивача, а також з урахуванням положень ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла після 19.07.2022, слід зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 15.05.2023 по 16.10.2024, але не більше шести місяців, у сумі 124 024,00 грн.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до ст.ст. 59, 60 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Частиною 10 ст. 62 закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (зі змінами та доповненнями) передбачено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України, а також у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченого цим законом та іншими актами законодавства.

Статтею 94 закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Конституційним Судом України в рішення від 07 травня 2002 року ухваленого в справі № 8-рп/2002 за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зроблено висновок, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Частинами 2, 3 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, а день звільнення вважається останнім днем служби.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

За правилами обчислення строків, передбачених цим Кодексом, встановлених положеннями статті 241-1 КЗпП, строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що першим днем нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з позивачем є наступний за днем події фактичного припинення трудових відносин.

Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що згідно наказу Головного управління Національної поліції в Сумській області від 11.05.2023 №193 о/с позивача звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 2 (через хворобу) частини статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VІІІ з 15.05.2023 року.

Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим доводи апеляційної скарги відповідача, що першим днем періоду затримки остаточного розрахунку є наступний за днем звільнення позивача, тобто 16.05.2023.

В подальшому, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №480/8698/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік строком 15 діб, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік строком 30 діб та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік строком 15 діб.

На виконання рішення суду від 03.04.2024 по справі №520/8698/23, 17.10.2024 позивачеві остаточно виплачено належне йому при звільненні грошове забезпечення, що не заперечується сторонами.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить з 16.05.2023 по 16.10.2024.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції Головне управління Національної поліції в Сумській області не виконано, що є підставою для визнання таких дій відповідача протиправними.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі Порядок №260).

Відповідно до пункту 9 розділу І вказаного Порядку №260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Таким чином, зі змісту Порядку № 260 вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

У свою чергу, пунктом 8 Порядку №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки відсутній чітко визначений порядок для підрахунку середнього грошового забезпечення для поліцейських, у випадку їх звільнення, колегія суддів зазначає, що можливо застосувати, як положення Порядку №100, так і норми Порядку №260.

Відтак, застосовуючи правила підрахунку середньої заробітної плати за Порядком №100, колегія суддів враховує вимоги Порядку №260 щодо особливостей обрахунку грошового забезпечення поліцейських з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Правовий висновок щодо необхідності застосування Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), при обрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу із урахуванням кількості календарних днів у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 815/2959/17, від 26.04.2019 у справі № 815/1829/17 та від 17.03.2021 у справі № 815/6557/16.

Як зазначалось вище, днем звільнення позивача є 15.05.2023, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є березень 2023 (31 календарний день) та квітень 2023 року (30 календарних днів).

Враховуючи довідку ГУНП в Сумській області від 07.11.2024 за № 29/1582 (а.с. 56), грошове забезпечення позивача за березень 2023 року склало 19 019,12 грн, за квітень 2023 року - 21 875,28 грн.

Так, середньоденне грошове забезпечення, з урахуванням кількості календарних днів за зазначені два місяці (61 день), становить 670,40 грн (19019,12 грн + 21875,28 грн)/61 день.

Періодом нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні є період з 16.05.2023 по 16.10.2024, та з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022), яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, складає 183 календарних днів.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на яке має право позивач, становить 122 683, 20 грн (183 х 670,40).

Водночас, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Разом з тим, зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Закону України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру.

Водночас, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, до обставин цієї справи, колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

З наявного в матеріалах справи розрахункового листа за травень 2023 року колегією суддів встановлено, що при звільненні позивачу було виплачено 480 210, 37 грн. (а.с. 15), при цьому, виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік строком 15 діб та щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік строком 30 діб та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік строком 15 діб, на виконання рішення суду від 03.04.2024 по справі №520/8698/23, склала – 71 227, 32 грн. (а.с. 57), тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 551 437, 69 грн. (480 210, 37 грн. + 71 227, 32 грн.).

Таким чином, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 551 437, 69 гривень (100%), з яких невиплачена сума грошового забезпечення 71 227, 32 грн. (12,92 %).

Обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, становить 122 683, 20 гривень.

Колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає, що належним до виплати на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні буде складати 15 850, 67 грн. (12,92 % від 122 683, 20 гривень).

Враховуючи зазначене колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 16.05.2023 по 16.10.2024 буде сума 15 850, 67 грн. грн.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.

Враховуючи, що судом першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку невірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає, що судове рішення підлягає зміні шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини в іншій редакції, а саме: зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 23, код ЄДРПОУ 40108777) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 16.05.2023 по 16.10.2024, але не більше шести місяців, у сумі 15 850, 67 грн.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 по справі № 480/9323/24 - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини в наступній редакції: «зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 23, код ЄДРПОУ 40108777) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 16.05.2023 по 16.10.2024, але не більше шести місяців, у сумі 15 850, 67 грн.».

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 року у справі № 480/9323/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова