Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №520/8204/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 р. Справа № 520/8204/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/8204/26

за позовом ОСОБА_1

до Військова частина НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування на виплати ОСОБА_1 в період з травня по грудень 2024 року та з січня по лютий 2025 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у неналежному розмірі;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з травня по грудень 2024 року та з січня по лютий 2025 року у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн з розрахунку на місяць пропорційно часу участі в діях та заходах щодо забезпечення якісного та своєчасного виконання бойових (спеціальних) завдань у складі командування та штабу військової частини (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною першого ешелону оборони або наступу до батальйону включно, з урахуванням раніше сплачених сум додаткової винагороди за вказаний період;

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.

На виконання вимог суду до суду першої інстанції позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Не погодившись з вищенаведеною ухвалою суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права просить її скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, доказом того, що днем коли позивач дізнався про порушення свого права - є день коли він отримав документи від відповідача, на підставі яких з`ясовано про неповне нарахування та виплату відповідачем додаткової винагороди позивачу, може слугувати висновок ВС у справі ВС від 19.11.2025 по справі № 420/27284/24, де суд зазначив, що відповідно до приписів законодавства виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів». Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що додаткова винагорода виплачується в місяці видання наказу про виплату такої винагороди. Передумовою видання такого наказу є подання рапорту командиром. При цьому приписи Порядку № 260 не містять положень щодо строку на подання таких рапортів. Відсутність у чинному законодавстві норм, які б визначали строки складання рапортів, може свідчить про те, що позивач не міг щомісячно отримувати актуальну інформацію та бути обізнаним про виплату додаткової винагороди.

Зазначає, що лише після ознайомлення із відповідними документами 17.02.2026 дізнався про фактичне порушення своїх прав Військовою частиною НОМЕР_1 щодо не донарахування йому суми додаткової винагороди згідно ПКМУ від 28.02.2022 за № 168. І 17.02.2026 – є днем від якого починається перебіг процесуального строку позивача на судових захист.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції. Підсумовуючи викладене, вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації заявником права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За приписами ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, наведена вище норма КАС України не містить прямих приписів, які б закріплювали положення щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби.

Проте, за правилами ч.1 ст.122 КАС України строки звернення до адміністративного суду можуть установлюватися не лише КАС України, а і іншими законами.

У цій справі таким законом є Кодекс законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).

Так, відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу.

Судом встановлено, що позивач до 20.05.2025 року проходив військову службу у В/Ч НОМЕР_1 .

07.04.2026 року позивачем до суду заявлено вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з травня по грудень 2024 року та з січня по лютий 2025 року у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн з розрахунку на місяць пропорційно часу участі в діях та заходах щодо забезпечення якісного та своєчасного виконання бойових (спеціальних) завдань у складі командування та штабу військової частини (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною першого ешелону оборони або наступу до батальйону включно, з урахуванням раніше сплачених сум додаткової винагороди за вказаний період.

На вимогу суду першої інстанції позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.

В заяві позивач зазначив, що на день звільнення (виключення військовослужбовця із списків особового складу) з В/Ч НОМЕР_1 відповідно до наказу №52 від 20.05.2025 не отримував жодних письмових повідомлень про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

17.02.2026 адвокат Багмет К.Е. отримала поштовим зв`язком відправлення №0505553696890 від Військової частини НОМЕР_1 , яке містило 3 документа: 1) інформаційну довідку про нараховане грошове забезпечення та інші одноразові виплати, в тому числі додаткові винагороди згідно ПКМУ від 28.02.2022 за № 168 стосовно ОСОБА_1 за період його проходження служби з 27.03.2024 по 31.12.2024 на 1 арк.; 2) інформаційну довідку про нараховане грошове забезпечення та інші одноразові виплати, в тому числі додаткові винагороди згідно ПКМУ від 28.02.2022 за № 168 стосовно ОСОБА_1 за період його проходження служби з 01.01.2025 по 20.02.2025 на 1 арк.; 3) довідка про розмір грошового забезпечення (витяг з карток особистого рахунку) за 2024 рік по військовослужбовцю ОСОБА_1 з вказаними основними та додатковими видами грошового забезпечення на 1 арк. (докази надходження відправлення №0505553696890 долучені в якості додатків до заяви). Відповідно ОСОБА_1 після ознайомлення із відповідними документами 17.02.2026 дізнався про фактичне порушення своїх прав Військовою частиною НОМЕР_1 щодо не донарахування йому суми додаткової винагороди згідно ПКМУ від 28.02.2022 за № 168.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що звернення представника позивача до відповідача з адвокатським запитом та надання відповідачем відповіді на адвокатський запит є лише свідченням початку вчинення позивачем активних дій спрямованих на захист своїх прав та жодним чином не впливає на початок перебігу строку звернення до суду. Та дійшов висновку, що вказані представником позивача в заяві про поновлення строку від 15.04.2026 року підстави для поновлення строку звернення до суду є неповажними, а тому відсутні підстави для поновлення процесуального строку звернення до суду.

Надаючи правову оцінку наведеному вище, колегія суддів зазначає наступне.

Так, ч.1 ст.233 КЗпП України містить загальне правило про те, що тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частина друга ст.233 КЗпП України конкретизує це правило, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У цьому випадку тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Оскільки позивачем заявлено до суду вимоги щодо виплати належних сум (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, тримісячний строк звернення до суду має обчислюватися за загальним правилом, яке закріплено у ч.1 ст.233 КЗпП України, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Враховуючи специфіку проходження позивачем публічної служби (військової служби), для визначення події, з якою має пов`язуватися обчислення строку звернення до суду, варто звернутися до приписів законодавства, якими врегульовано питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.

Так, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі по тексту - Порядок №260).

Пунктом 2 розділу I Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацами п`ятнадцятим та шістнадцятим пункту 2 розділу I Порядку № 260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту).

Відповідно до пункту 8 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види – в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види – в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», який застосовується з 01.02.2023, абзац шістнадцятий пункту 2 розділу І Порядку № 260 після слів «та кіберзахисту)» доповнено словами «, а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану».

Указаним наказом Порядок №260 доповнено новим розділом такого змісту: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Згідно з пунктом 7 Розділу XXXIV Порядку № 260 керівниками пунктів управління, управлінь (штабів) угруповань військ (сил), командирами військових частин (у тому числі резерву, установ, організацій), до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляються органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, а також виконання завдання у складі управління (штабу) угруповання військ (сил) (затверджених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України), угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління за минулий місяць.

Відповідно до пунктів 8, 9 Розділу XXXIV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:

командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;

керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Наказом Міністерства оборони України від 26.09.2023 № 566, який набрав чинності 29.09.2023, затверджено Зміни до Порядку № 260, та, зокрема, пункти 8-10 Розділу XXXIV Порядку № 260 викладено у такій редакції:

«8. Командувачами (командирами) угруповань військ (сил), тактичних груп, командирами військових частин (у тому числі резерву, установ, організацій), до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляються органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, а також виконання завдання у складі управління (штабу) угруповання військ (сил), тактичної групи (затверджених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України), угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління за минулий місяць.

Підтвердження виконання військовослужбовцями завдань на розгорнутих пунктах управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснюється на підставі наказів Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України про включення до складу відповідного пункту управління.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:

командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;

керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів».

Отже, наведення даних норм дає підстави для висновку, що додаткова винагорода виплачується в місяці видання наказу про виплату такої винагороди.

Передумовою видання такого наказу є подання рапорту командиром.

При цьому приписи Порядку №260 не містять положень щодо строку на подання таких рапортів.

Колегія суддів враховує доводи позивача, що через відсутність у чинному законодавстві норм, які б визначали строки складання рапортів, доводи позивача щодо не можливості щомісячно отримувати актуальну інформацію та бути обізнаним про виплату додаткової винагороди є слушними.

Натомість суд першої інстанції таким доводам позивача належної оцінки не надав, не врахувавши, що ст.233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку не лише з моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а із моментом, коли він дізнався про порушення свого права.

При застосуванні ст.233 КЗпП України суд першої інстанції мав перевірити об`єктивну можливість позивача знати про порушення свого права до 07.04.2026 (отримання документів від відповідача), чого не було зроблено останнім.

Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 19.11.2025 у справі №420/27284/24, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахуванню судом у даній справі.

Крім того, колегія суддів враховує, що Рішенням Конституційного Суду України віл 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано неконституційними із дня ухвалення цього Рішення положення частини 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про повернення позовної заяви.

Практика Європейського суду з прав людини, зокрема рішення “Устименко проти України”, вимагає, щоб національні суди не застосовували процесуальні строки як перепону для реалізації права на суд, якщо особа діяла сумлінно та була позбавлена можливості дізнатися про рішення, яке її стосується.

Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Верховним Судом у постанові від 28.11.2022 року у справі №380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має “застосовуватися на практиці і бути ефективним” (рішення у справі “Белле проти Франції”). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа “повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права” (рішення у справах “Белле проти Франції” та “Нун`єш Діаш проти Португалії”).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі “Жоффр де ля Прадель проти Франції”).

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи “Белле проти Франції”, “Ільхан проти Туреччини”, “Пономарьов проти України”, “Щокін проти України” тощо).

У рішеннях від 13.01.2000 у справі “Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії” та від 28.10.1998 у справі “Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії” Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п.1 ст.6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п.1,4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції є передчасними та необґрунтованими, викладені в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів вважає, що остання на підставі ст.320 КАС України підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 312, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 по справі № 520/8204/26 скасувати.

Справу №520/8204/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді К.В. Мінаєва І.М. Ральченко