Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №758/16014/23 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/16014/23

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Будзан Л.Д.,

за участі секретаря судового засідання - Костогриз В.О.,

представника позивача - Стеценка Ю.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відновлення становища, яке існувало до порушення та відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просила суд зобов`язати ОСОБА_3 за свій рахунок знести самовільно збудовану будівлю по периметру квартири №2 в складі приміщень 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 садибного житлового будинку АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_3 на її користь в рахунок відшкодування майнової шкоди 100000 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на її на користь моральну шкоду в розмірі 500000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що їй на праві власності належить 1/2 садибного житлового будинку по АДРЕСА_2 . Власником іншої 1/2 частини будинку є відповідач. Будинок у 1967 році був розділений на дві квартири з окремими входами і прибудовами, та, відповідно, їй належить квартира № 1 у складі приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, а відповідачу - квартира № 2 у складі приміщень 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7. ОСОБА_3 став власником квартири № 2 у 2012 році, успадкувавши її після померлого батька, та повідомив позивача про намір знести свою частину будинку для побудови нового.

Наголошує, що в 2014 році ОСОБА_3 захопив і привласнив частину підвального приміщення, зруйнував перегородку з металевої сітки, яка розмежовувала належні співвласникам частини підвалу, й невдовзі побудував суцільну цегляну перегородку. Надалі розпочав руйнувати цегляний фундамент впритул до належної їй частини будинку, пояснюючи це облаштуванням нового входу до підвального приміщення. У цьому ж році ОСОБА_3 зніс тамбур своєї квартири та самовільно без погодження з нею розпочав будівельні роботи з реконструкції свого житла шляхом збільшення його площі в усі боки. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27.07.2015 (справа № 758/2645/15-ц) зобов`язано ОСОБА_3 за свій рахунок знести самочинну будівлю на місці колишнього тамбуру і відновити відповідно до будівельних норм і правил знесений ним димохід.

В кінці 2019 року інспектором з питань державного архітектурно-будівельного контролю м.Києва зафіксовано, що за адресою АДРЕСА_4 земельна ділянка огороджена парканом та розпочато виконання будівельних робіт із будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, при цьому Департамент не видавав і не реєстрував документів дозвільного та декларативного характеру, які б надавали право на виконання підготовчих і будівельних робіт за вказаною адресою.

Вважає, що її право користування та розпорядження частиною житлового будинку грубо порушено ОСОБА_3 у зв`язку із зведенням останнім прибудованої по периметру квартири №2 будівлі .

Крім цього, просить суд стягнути з відповідача майнову шкоду в сумі 100 000 грн, яка необхідна для здійснення стабілізаційно-відновлювальних робіт у квартирі № 1 .

Вважає, що ОСОБА_3 , протягом багатьох років руйнуючи будинок, своїми вчинками та словами завдав їй значної моральної шкоди, в тому числі, не виконуючи рішення суду щодо знесення попередньо побудованої будівлі і відновлення знесеного димаря, неодноразово обіцяючи її вбити через супротив будівництву або вчинити інші неправомірні дії. Стверджує, що внаслідок таких дій ОСОБА_3 вона втратила спокій та сон, змушена була безкінечно ходити по різних установах, благаючи про допомогу й шукаючи захисту, постійно перебуває в стані тривоги й роздратування, тому просить стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 грудня 2023 року головуючим у справі визначено суддю Будзан Л.Д.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 19 серпня 2024 року задоволено клопотання представника позивача - адвоката Стеценка Ю.В. задоволено, призначено у справі судову будівельно - технічну експертизу.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24.02.2025 поновлено провадження у справі.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26 вересня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.

В судовому засіданні представник позивача та позивач просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила позовні вимоги у повному обсязі, вказала на їх безпідставність, просила у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 садибного житлового будинку по АДРЕСА_2 . Власником іншої 1/2 частини будинку є ОСОБА_3 . Будинок у 1960-х роках було поділено на дві квартири з окремими входами. Квартира № 1 належить ОСОБА_1 , а квартира № 2 - ОСОБА_3 .

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_2 , житловий будинок поділено на дві квартири з відображеним внутрішнім планом забудови, а саме до квартири №1 входить: 1 тамбур площею 8,8 м; 1-1 кухня площею 8,6 м; 1-2 житлова кімната площею 22,7 м; 1-3 коридор площею 3,5 м; 1-4 житлова кімната площею 4,9 м; 1-5 житлова кімната площею 13,2 м; 1-6 ванна кімната площею 3,2 м; складу квартири №2 входять приміщення: 2- тамбур площею 7,8 м; 2-1 коридор площею 3,4 м; 2-2 кухня площею 6,7 м; 2-3 ванна кімната площею 2,2 м; 2-4 вбиральня площею 1,0 м; 2-5 житлова кімната площею 16,9 м; 2-6 житлова кімната площею 10,2 м; 2-7 коридор площею 2,6 м.

Земельна ділянка, на якій розташований будинок, не приватизована та не поділена між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

У 2014 році ОСОБА_3 розпочав здійснювати перебудову своєї частини будинку без будь-яких дозволів та узгоджень.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 липня 2015 року (справа № 758/2645/15) задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зобов`язано ОСОБА_3 знести самовільно збудовану будівлю на місці тамбуру квартири АДРЕСА_5 ; зобов`язано відновити димохід та димову трубу садибного житлового будинку АДРЕСА_2 відповідно до вимог ДБНВ. Вказане рішення набрало законної сили.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що: «Актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 10.06.2014 встановлено, що ОСОБА_3 розпочато реконструкцію частини садибного (житлового) будинку на АДРЕСА_4 , а саме: виконуються будівельні роботи з реконструкції тамбура шляхом збільшення площі, без документа, що надає право на виконання будівельних робіт, чим порушено ч.1 ст. 34, ст. 36 Закону України «Прорегулювання містобудівної діяльності». Відповідно до акту обстеження технічного стану будинку від 16.06.2015 р. власник кв. АДРЕСА_5 проводив заміну елементів покрівлі на будинку над належною йому квартирою, при виконанні робіт було демонтовано димохід на спільній покрівлі будинку. Внаслідок цього власник кв. №1 не має змоги користуватись пічкою для обігріву своєї квартири в осінньо-зимовий період.»

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від від 08.02.2024 (справа №758/12529/23) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити дії - задоволено. Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у вільному доступі позивачки до вимощення (відмостки) зовнішньої сторони кімнат 1-4 та 1-5 будинку АДРЕСА_2 , які перебувають в її фактичному користуванні, для догляду за будівлею та здійснення її ремонту шляхом знесення (демонтажу) відрізку примикаючого до стіни будівлі паркану, розташованого на цьому вимощенні, довжиною 1 метр від стіни. Зобов`язано ОСОБА_3 прибрати свої речі та будматеріали, розміщені на вимощенні (відмостці) вздовж зовнішньої сторони кімнат 1-4 та 1-5 будинку АДРЕСА_2 завширшки 1 метр від стіни. Зобов`язано ОСОБА_3 засипати ґрунтом виритий ним на місці вимощення (відмостки) підкоп під фундаментом вздовж зовнішньої сторони кімнати 1-4 будинку АДРЕСА_2 завширшки 1 метр від стіни. Вказане рішення набрало законної сили.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що: «Ще з 1960-х років до кімнати 1-2 старої частини будинку було добудовано приміщення 1-1, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6 таким чином, що одна з кімнат з вікном своєю зовнішньою стороною почала виходити в умовний двір сусідів - на той час родичів, а зовнішня стіна кімнат 1-4 та 1-5, власником яких є позивачка, розташована на умовній лінії розмежування двору між співвласниками. Відповідач, незважаючи на те, що прибудинкова ділянка не приватизована та не поділена, встановив капітальний паркан впритул до стіни будинку таким чином, що перекриває доступ до зовнішньої сторони належної ОСОБА_1 частини будинку та до вимощення (відмостки), яке відповідно до ДБН В.2.2-15-2005, є невід`ємною частиною житлового будинку. Отже, частина вимощення з зовнішньої сторони стіни квартири ОСОБА_1 є відгородженою. Даний паркан вказано в технічному плані відповідача…. Незважаючи на те, що на сьогоднішній день кут будинку, до якого ОСОБА_3 впритул влаштовано паркан, просів, стіни будинку тріснули, виникла потреба в терміновому ремонті та утепленні зовнішніх стін, а також в укріплюючих роботах, задля чого і передбачено вимощення (відмостка), в доступі до якого і перешкоджає ОСОБА_3 . Більш того, здійснюючи свої самовільні будівельні роботи, ОСОБА_3 знищив стару відмостку, розташовану біля зовнішньої стіни кімнат 1-4, 1-5, належних позивачці та розібрав частину фундаменту частини спільного будинку для влаштування нового входу в підвальне приміщення. Задля цього він здійснив підкопування під будинком та оголив значну частину фундаменту під стіною, доступ до якої перекрив позивачці парканом.».

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 10.02.2025 №1609 встановлено, що

- житловий будинок АДРЕСА_2 відповідно до вимог нормативно-правових актів чинних на території України у галузі будівництва є зблокованим житловим будинком;

- приміщення житлового будинку АДРЕСА_2 , позначені у технічному паспорті як 1-2, 2-6, 2-5, 2-7, мають спільні, пов`язані між собою несучі конструкції (конструктивні елементи);

- при проведенні ремонтно-будівельних робіт у квартирі № 2 пошкоджено несучі конструктивні елементи житлового будинку АДРЕСА_2 , що детальніше описано у дослідницькій частині висновку;

- пошкодження конструктивних елементів та опоряджувальних покриттів квартири № 1 житлового будинку № 21 в складі приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5. 1-6 могли виникнути внаслідок проведення ремонтно-будівельних робіт у квартирі №2 та переміщення тисяч тонн ґрунту прилеглою спільною прибудинковою територією;

- вартість ремонтно-будівельних робіт, які необхідно здійснити для усунення наявних пошкоджень квартири № 1 в складі приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5. 1- 6 житлового будинку АДРЕСА_2 на час складання висновку становить: 125 175,60 (сто двадцять п`ять тисяч сто сімдесят п`ять гривень 60 коп.), у т.ч. ПДВ (додаток №1 до даного висновку).

При цьому, у дослідницькій частині висновку експерт встановив, що частина житлового будинку квартири №2 незавершена будівництвом, на час обстеження будівельні роботи не ведуться, частково зруйноване цегляне мурування фасадної стіни з боку вулиці, улаштована нова конструкція даху з покриттям з металевих листів; з боку приміщень квартири №1 (1-2, 1-4, 1-5) улаштований монолітний бетонний фундамент, на який встановлена частина цегляного мурування зовнішніх стін; а з наданих фотоматеріалів встановлено, що частково пошкоджено фундамент старої основної частини будинку «А», приміщення 2-6 квартири №2 ; зруйновано вимощення вздовж приміщень 1-5 та 1-4; вийнято грунт під фундаментом приміщення 1-4 квартири №1 .

Стороною відповідача вказана експертиза спростована не була, тому суд приймає її як належний та допустимий доказ у справі на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.

Дозволу на проведення будівельних робіт ОСОБА_3 щодо житлового будинку АДРЕСА_2 співвласник вказаного будинку - позивач ОСОБА_1 не надавала.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до положень норм статей 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 наполягала на тому, що здійснене незаконне будівництво відповідачем у вигляді будівлі по периметру квартири №2 в складі приміщень 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 садибного житлового будинку АДРЕСА_2 (зведення нового фундаменту та цегляних стін на ньому) порушує її право власності на суміжну частину будинку, оскільки внаслідок такого будівництва пошкоджено несучі конструктивні елементи житлового будинку АДРЕСА_2 , утворилися тріщини в її частині будинку, пошкоджено конструктивні елементи та опоряджувальні покриття квартири № 1 , тому просила в силу вимог ст.376 ЦК України, усунути перешкоди у користуванні її частиною будинку шляхом зобов`язання відповідача знести збудовану ним будівлю по периметру своєї квартири.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердила факт будівництва відповідачем фундаменту та часткового зведення стін, вказала, що такі роботи останній здійснював без дозвільної документації. При цьому, представник відповідача, заперечуючи проти доводів сторони позивача вказувала на те, що частина будинку позивачки була у незадовільному стані ще до 2018 року, тобто до початку здійснення укріплення відповідачем фундаменту навколо своєї частини будинку, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. Право власності має захищатися лише при доведеності факту його порушення діями відповідача, створенні власникові з боку третіх осіб перешкод у здійсненні ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак доводить, що об`єкт нерухомості є самочинним.

У частині четвертій статті 376 ЦК України зазначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України).

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною другою статті 36 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 цього Закону.

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації (будівельного паспорта), оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

З матеріалів справи вбачається, що будівельні дії з облаштування монолітного бетонного фундаменту, на який встановлена частина цегляного мурування зовнішніх стін квартири АДРЕСА_5 проводилася відповідачем без документів дозвільного та декларативного характеру, які б надавали право на виконання підготовчих і будівельних робіт, що підтверджується копією листа Інспекції ДАБК у м. Києві від 12.06.2014, копією листа Департаменту ДАБІ у м. Києві від 31.08.2018, копіями листів Департаменту з питань ДАБК м.Києва від 04.10.2018, 15.11.2018, 27.12.2018, 08.05.2019, 21.006.2019, 20.08.2019 (а.с. 103-120, т.1).

Крім того, висновком експерта від 10.02.2025 №1609 встановлено, що внаслідок проведення ремонтно-будівельних робіт у квартирі №2 могли виникнути пошкодження несучих конструктивних елементів житлового будинку АДРЕСА_2 , пошкодження конструктивних елементів та опоряджувальних покриттів квартири № 1 житлового будинку № 21 .

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 колегія суддів наголосила, що виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

За таких обставин, судом встановлено, що внаслідок дій відповідача з самовільного будівницва (без жодних документів декларативного та дозвільного характеру) по периметру квартири №2 в складі приміщень 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 садибного житлового будинку АДРЕСА_2 конструкції у вигляді монолітного бетонного фундаменту, на який встановлена частина цегляного мурування зовнішніх стін, порушується право користування та розпорядження позивачем квартирою №1 у цьому ж будинку, у зв`язку із завданими ушкодженнями її квартирі, тому таке право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача усунути технічні перешкоди позивачці у вільному користуванні та розпорядженні належним їй майном, а саме демонтувати (знести) самочинно збудовану конструкцію.

Крім цього, позивач просила суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану її майну у вигляді пошкоджень у квартирі внаслідок проведених будівельних робіт відповідачем.

Як встановлено висновком експерта від 10.02.2025 №1609 вартість ремонтно-будівельних робіт, які необхідно здійснити для усунення наявних пошкоджень квартири № 1 в складі приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5. 1- 6 житлового будинку АДРЕСА_2 на час складання висновку становить: 125 175,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ч. 2 ст. 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Позивачем доведено факт спричинення їй матеріальної шкоди внаслідок дій відповідача, при цьому стороною відповідача не долучено жодних доказів на спростування вказаного факту.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині у повному обсязі.

При цьому, суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що пошкодження квартири відповідача мали місце ще до 2018 року (початку будівельних робіт відповідачем), оскільки на підтвердження вказаного факту представником відповідача долучено фотознімки житлового будинку та прилеглої території, з яких не можливо становити час та місце проведення такої зйомки.

Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд дійшов наступного висновку.

Так, позивач просила стягнути на її користь 500 000 грн моральної шкоди з відповідача, посилаючись на те, що внаслідок дій відповідача з незаконного будівництва, вона тривалий час перебуває у стресовому стані, позбавлена можливості користуватися своєю квартирою у повному обсязі, оскільки в ній наявні значні ушкодження, отримувала численні погрози від відповідача, змушена була тривалий час шукати захисту своїх прав в судах та правоохоронних органах.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Отже моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне - щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей).

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово.

Як роз`яснено судам в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження №61-1188св18).

При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

В ході розгляду справи стороною позивача беззаперечно доведено той факт, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу були спричинені моральні страждання, які призвели до погіршення психоемоційного стану позивача (перебування у стані тривожності), виникнення незручностей у користуванні власним житлом, створення відповідачем несприятливих умов для її проживання у ньому, а тому, враховуючи конкретні обставини справи, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних, психічних страждань, яких зазнала позивач, суд вважає, що сума у розмірі 50 000 грн є достатнім розміром відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди, внаслідок здійснення відповідачем самовільного будівництва.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та письмових поясненнях, не впливають на висновок суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оцінюючи зібрані у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для часткового задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому в силу вимог ч.6 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3220,80 грн (за вимогу про стягнення матеріальної шкоди - 1073,60 (2684*0,4); за вимогу про стягнення моральної шкоди - 1073,60 (2684*0,4); за вимогу немайнового характеру - 1073,60 (2684*0,4).

Керуючись ст. 376, 391, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст. 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 206, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відновлення становища, яке існувало до порушення та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_3 за свій рахунок знести самовільно збудовану конструкцію у вигляді монолітного бетонного фундаменту, на якому встановлена частина цегляного мурування зовнішніх стін по периметру квартири №2 в складі приміщень 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 садибного житлового будинку АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 3220 (три тисячі двісті двадцять) гривні 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін по справі:

позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_8 ;

відповідач - ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_9

Рішення складено та проголошено 09 червня 2026 року.

Суддя Л.Д. Будзан