Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №711/11766/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/11766/25

Провадження №2/711/5062/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Позарецької С.М.,

при секретарі – Дігтяр А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що станом на сьогоднішній день вона та відповідачі є співвласниками нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Їй, на підставі свідоцтва про спадщину від 22.09.2010, належить 1/5 даної квартири, а на підставі договору дарування з її матір`ю ОСОБА_5 від 05.11.2024, також належить ще 1/5 квартири, а всього їй на даний час належить на праві власності 2/5 квартири. Відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 належить кожному по 1/5 зазначеної квартири. Вказані обставини підтверджуються інформаційною довідкою № 426488172 від 12.05.2025 щодо прав власності на зазначену квартиру. Таким чином, вказаним нерухомим майном володіють четверо співвласників. Водночас, станом на сьогоднішній день, жоден із співвласників вказаної квартири не має в ній місця реєстрації і в ній не мешкає, але всі власники мають вільний доступ до вказаної квартири. Її мати ОСОБА_5 весь час, протягом 2022-2025 років, мешкає разом з нею за місцем реєстрації.

Як їй відомо, прізвище співвласника квартири ОСОБА_4 змінено з ОСОБА_6 у зв`язку з укладенням шлюбу.

Позивач також вказує, що протягом 2022–2025 років склалась ситуація, за якої відповідачі відмовляються приймати будь-яку участь в утриманні спільного майна, внаслідок чого вона була змушена самостійно підтримувати квартиру в належному стані (прибирання, контроль показників лічильників тощо) та оплачувати не тільки свою частину вартості житлово-комунальних послуг по відповідній квартирі, а й частину відповідачів з метою уникнення судових позовів з боку підприємств-надавачів комунальних послуг та ймовірних судових і виконавчих витрат. Користування відповідачами даною квартирою зводиться виключно до зберігання в ній їхніх власних речей. Участь її матері - колишнього співвласника квартири ОСОБА_5 у витратах по утриманню квартири протягом 2022-2024 років вирішено між ними добровільно.

Так, за період з жовтня 2022 року по жовтень 2025 року, вона за рахунок власних коштів оплатила житлово-комунальні послуги, надані по квартирі АДРЕСА_1 на загальну суму 38 205 грн. 31 коп., а саме: за опалення - 25 596 грн. 89 коп.; за вивезення ТПВ - 1 332 грн. 82 коп.; за вивезення ПВ – 488 грн. 40 коп.; за управління будинком - 9 680 грн. 68 коп.; за електроенергію – 96 грн. 48 коп.; за розподіл газу – 165 грн. 19 коп.; за газопостачання – 31 грн. 56 коп.; за водопостачання – 412 грн. 54 коп.; за водовідведення – 400 грн. 75 коп.

При цьому, користування послугами, кількість і вартість яких визначається за наявними в квартирі засобами обліку (лічильниками) була пов`язана з необхідністю використання електрики, води та газу під час прибирання квартири.

Стверджує, що оскільки відповідачі є співвласниками квартири, вони повинні також нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг. Частка кожного з відповідачів по оплаті житлово-комунальних послуг за вказаний вище період становить 7 641 грн. 06 коп., виходячи з розрахунку: 38 205 грн. 31 коп. : 5 = 7 641 грн. 06 коп.

У позовній заяві вказано, що 30.01.2025 нею, за місцем фактичного проживання відповідачів, було направлено листа з пропозицією добровільного вирішення їхньої участі в сплаті комунальних платежі, але вказаний лист залишися без відповіді і реагування, у зв`язку з чим вона продовжила сплачувати нараховані комунальні послуги власними коштами.

Виходячи з викладеного вважає, що відповідачі повинні компенсувати їй частину витрат по оплаті житлово-комунальних послуг, яку вона сплатила за них, тобто по 7 641 грн. 06 коп. з кожного, а всього – 22 923 грн. 18 коп.

Враховуючи зазначені вище обставини, позивач просить стягнути в рівних частках з відповідачів витрати по сплаті житлово-комунальних послуг, наданих по квартирі АДРЕСА_1 в розмірі 22 923 грн. 18 коп., тобто по 7 641 грн. 06 коп. з кожного. Крім того, просить відшкодування судових витрат покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 24.12.2025 позовну заяву прийнято, відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Проти такого порядку розгляду справи сторони не заперечували. Крім того, сторонам встановлені строки для подачі заяв по суті справи.

30.03.2026 відповідачі подали письмові пояснення по справі. Стверджують, що позивач своїм позовом фактично підтверджує, що вони не проживають у даній квартирі, не користуються нею, тобто не є споживачами послуг у даній квартирі. Крім того, у своїй позовній заяві та доданому до неї листі від 30.01.2025 позивач стверджує, що єдиним платником комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 є саме ОСОБА_5 . Також вказують, що за наявною інформацією платник комунальних послуг ОСОБА_5 , в період з 2022 року дотепер, є отримувачем субсидії, що ніде не зазначено позивачем у своїй позовній заяві. Як вже було зазначено вище, вони не мешкають у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується і самим позивачем. Тому, стягнення з них витрат на комунальні послуги є безпідставним, оскільки вони не є користувачами (споживачами) комунальних послуг. З позовної заяви та доданих до неї матеріалів випливає, що позивач не понесла жодних матеріальних витрат на утримання вказаної вище квартири, оскільки витрати на оплату комунальних послуг несе фактичний користувач квартири, а саме - ОСОБА_5 . Вказане свідчить про те, що позивач намагається стягнути з них суму коштів, в якості витрат на сплату комунальних послуг, яку вона особисто не сплачувала. Враховуючи зазначені вище обставини, відповідачі просять застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, у вказаних поясненнях відповідачами заявлене клопотання процесуального характеру, а саме про витребування з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області інформації про нарахування із зазначенням сум субсидій гр-ці ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 31.03.2026 задоволено вказане вище клопотання та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області, у разі наявності, надати до суду інформацію про нараховані та виплачені (із зазначенням сум) субсидії стосовно сплати житлово-комунальних послуг ОСОБА_5 по квартирі АДРЕСА_1 , за період з жовтня 2022 року по жовтень 2025 року.

14.04.2026 позивачем подано письмові пояснення щодо позовних вимог. Як зазначено, заява відповідачів про застосування строків позовної давності до її позовних вимог є безпідставною, враховуючи приписи п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Крім того вказує, що весь час, з вересня 2022 року до вересня 2025 року включно, в квартирі була зареєстрована одна особа – її мати ОСОБА_5 , яка у період з вересня 2022 року по жовтень 2024 року включно була також і власником 1/5 даної квартири. Жоден із власників квартири і зареєстрованих осіб квартирою фактично не користувались і мешкали в іншому житлі. При цьому, всі вказані особи мали і мають доступ до даної квартири, зокрема відповідач ОСОБА_3 використовує цю квартиру в якості майстерні, де зберігає і здійснює ремонт різної побутової техніки. Додані до позовної заяви банківські квитанції однозначно підтверджують, що саме нею, ОСОБА_7 , а не будь-якою іншою особою, здійснювалась оплата зазначених в позовній заяві комунальних послуг. Таким чином, заяви відповідачів про те, що вона та ОСОБА_5 фактично користувались квартирою, а оплата комунальних послуг здійснювалась не нею, є неправдивими і такими, що суперечать доданим мною доказам. До того ж, вважає, що не можуть заслуговувати також на увагу необґрунтовані твердження відповідачів про те, що вони не зобов`язані оплачувати комунальні послуги, так як вони фактично їх не споживають. Подібні заяви суперечать законодавству України, яким до споживачів віднесено як осіб, які проживають в приміщенні, так і власників цього приміщення, незалежно від фактичного проживання в ньому, з чого випливає однозначний висновок про обов`язок і власників, і користувачів спільно нести витрати по утриманню житлового приміщення та сплачувати комунальні послуги, більшість яких нараховується виходячи з розмірів загальної площі житла незалежно від фактичного проживання в ньому людей. Стосовно обставин щодо отримання її матір`ю ОСОБА_5 державної субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, то дійсно було встановлено, що її 88-річна мати ОСОБА_5 , фактично проживаючи з нею по АДРЕСА_2 , весь цей час з 2022 року продовжувала бути зареєстрованою у спірній квартирі і дійсно отримувала державну субсидію на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Відповідно інформації Пенсійного фонду України ОСОБА_5 , за період з вересня 2022 року по вересень 2025 року включно, було отримано житлову субсидію в загальній сумі 24917 грн. 63 коп. Виходячи з цього вважає, що загальна сума сплачених нею комунальних послуг в розмірі 38205 грн. 31 коп. підлягає зменшенню на 24917 грн. 63 коп., а залишок в сумі 13287 грн. 68 коп. підлягає пропорційному розподілу між всіма власниками, а саме 13287 грн. 68 коп. : 5 = 2657 грн. 54 коп.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Іоненко В.П. не з`явилися, хоча повідомлялися судом у встановленому законом порядку про місце, день і час розгляду справи. У судових засіданнях 15.04.2026, 11.05.2026 представник позивача – адвокат Іоненко В.П. підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити, з урахуванням розрахунків, які наведені в поданих суду поясненнях від 11.04.2026. Зокрема, зазначив, що за період з жовтня 2022 по квітень 2025 включно позивач сплатила кошти за комунальні послуги у розмірі 38205грн. 31коп. ОСОБА_5 є матір`ю позивача, яка із позивачем разом проживають за іншою адресою. ОСОБА_5 до листопада 2024 року була співвласником 1/5 частини квартири. Крім того, остання користувалася пільгами по оплаті за ЖКП і отримувала субсидію за вказаний період у розмірі 24917грн. 63коп., а тому загальний борг становить 13287грн. 68коп. На цей час, позивач є співвласником 2/5 частин квартири. Відповідачі є співвласниками 3/5 частин квартири, тобто кожен по 1/5, а тому з кожного із них слід стягнути на користь позивача по 2657грн. 54коп. Вважає, що строки позовної давності не пропущені; судовий збір слід стягнути з відповідачів на користь позивача пропорційно задоволених позовних вимог. Крім того, зазначив, що у квартирі ніхто не проживає. До ЖКП включені послуги: ТЕЦ, «Нова якість», а електроенергія, газ і водопостачання – по показаннях лічильника (не по нормі здійснюються нарахування). У відповідачів перешкод у користуванні квартирою немає; в квартирі знаходяться належні їм речі; ОСОБА_3 іноді використовує квартиру для ремонту своїх речей, а тому там знаходяться його інструменти. Витрати на правничу допомогу позивачем не заявляються.

У судове засідання відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не з`явилися, хоча про час, дату та місце проведення розгляду справи повідомлялися судом у встановленому законом порядку. Водночас, 30.03.2026 відповідачі подали письмові пояснення по справі.

Враховуючи думку позивача, її представника та відповідачів, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, квартира АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності належить: ОСОБА_1 2/5 частини квартири (розмір частки – 1/5, на підставі свідоцтва про право на спадщину № 3-2475 від 22.09.2010; розмір частки – 1/5, на підставі договору дарування № 1-1935 від 05.11.2024); ОСОБА_8 (розмір частки – 1/5, на підставі свідоцтва про право власності № б/н від 18.03.1998); ОСОБА_3 (розмір частки – 1/5, на підставі свідоцтва про право власності № б/н від 18.03.1998); ОСОБА_2 (розмір частки – 1/5, на підставі свідоцтва про право власності № б/н від 18.03.1998); ОСОБА_5 до 05.11.2024 належало 1/5 частини, яку вона 05.11.2024 подарувала ОСОБА_1 на підставі договору дарування (розмір частки – 1/5, на підставі свідоцтва про право власності № б/н від 18.03.1998), що підтверджується інформаційною довідкою № 426488172 від 12.02.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

За інформацією, яка надана департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 18.12.2025, місце проживання відповідачів зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , а саме ОСОБА_8 (з 09.11.2001 і дотепер); ОСОБА_3 (з 09.11.2001 і дотепер); ОСОБА_2 (з 29.03.2002 і дотепер).

Слід зазначити, що у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 757/29813/17-ц, від 25.06.2020 у справі № 520/16591/16-ц сформульовано правові висновки, про те, що факт відсутності реєстрації особи у квартирі не звільняє її, як власника квартири, від обов`язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг.

Правове регулювання правовідносин власників житлового приміщення належного їм на праві приватної власності, здійснюється на підставі норм ЦК України, які регулюють правовідносини з права власності.

Обов`язок по утриманню майна, включаючи обов`язок по сплаті житлово-комунальних послуг, покладається законом на власників квартири, незалежно від факту їхньої реєстрації чи проживання у житловому приміщенні. Частиною 3 статті 13 Конституції України передбачено, що власність зобов`язує. Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не передбачено договором або законом.

Крім того, встановлено, що за період з жовтня 2022 року по жовтень 2025 року позивач ОСОБА_1 , за рахунок власних коштів, оплатила житлово-комунальні послуги, надані по квартирі АДРЕСА_1 на загальну суму 38 205 грн. 31 коп., а саме: за опалення - 25 596 грн. 89 коп.; за вивезення ТПВ - 1 332 грн. 82 коп.; за вивезення ПВ – 488 грн. 40 коп.; за управління будинком - 9 680 грн. 68 коп.; за електроенергію – 96 грн. 48 коп.; за розподіл газу – 165 грн. 19 коп.; за газопостачання – 31 грн. 56 коп.; за водопостачання – 412 грн. 54 коп.; за водовідведення – 400 грн. 75 коп. Вказані відомості підтверджуються платіжними документами, які безпосередньо досліджені в судовому засіданні.

Водночас, як вбачається з наданої ГУ ПФУ в Черкаській області інформації за № 2300-0401-7/28778 від 14.04.2026, на виконання ухвали суду від 31.03.2026, ОСОБА_5 за адресою домогосподарства: АДРЕСА_4 призначено житлову субсидію автоматично на періоди: з 01.10.2022 по 30.04.2023, з 01.10.2023 по 30.04.2024, з 01.10.2024 по 30.04.2025, з 01.10.2025 по 30.04.2026. Загальний розмір виплачених коштів за вказані вище періоди становить 25482 грн. 53 коп. Кошти житлової субсидії за вказані вище періоди перераховано через відділення поштового зв`язку з доставкою коштів додому.

Крім того, відповідно до інформації Пенсійного фонду України за № 3995 5798 4190 9929, ОСОБА_5 , за період з вересня 2022 року по вересень 2025 року включно, отримано житлову субсидію в загальній сумі 24917 грн. 63 коп.

Судом також встановлено, що позивачем, на поштову адресу відповідачів направлявся лист від 30.01.2025 з пропозицією добровільного вирішення їхньої участі в сплаті комунальних платежі, але вказаний лист залишися без відповіді і реагування.

Тож, між сторонами виник спір з приводу виконання обов`язків з оплати витрат, пов`язаних з утриманням житла, який регулюється нормами Цивільного кодексу України, Житлового кодексу України.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує, а відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із статтею 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Таким чином, сторони, в силу вимог статей 322, 360 ЦК України, зобов`язані утримувати майно, що їм належить, та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.

Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Кожен співвласник зобов`язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.

Правовідносини з приводу користування та утримання будинком (квартирою), у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Отже, витрати на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання та розподілу електричної енергії, газопостачання, розподілу газу, вивезення ПВ/ТПВ є об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст. 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.

Згідно із положеннями ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків (в чинній редакції, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 за № 45) власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок висвітлено Верховним Судом у постановах від 13.03.2019 у справі № 521/3743/17-ц та від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц.

Відповідно до долученого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості, загальна сума сплачених нею витрат за спожиті комунальні послуги та утримання спільного майна за період з жовтня 2022 року по жовтень 2025 року складає 38 205 грн. 31 коп.

У цій категорії справ розмір заборгованості за комунальні послуги має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договорів. Водночас, суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною.

Подібний правовий висновок висвітлений в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 204/2217/16-ц (провадження № 61-47244св18).

Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Як вбачається з наданих позивачем платіжних документів, за період з жовтня 2022 року по жовтень 2025 року, нею було сплачено кошти в загальному розмірі 38 205 грн. 31 коп. на оплату комунальних послуг по об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 .

Водночас, як уже зазначалось вище, ОСОБА_5 за адресою домогосподарства: АДРЕСА_4 , призначено житлову субсидію автоматично на періоди: з 01.10.2022 по 30.04.2023, з 01.10.2023 по 30.04.2024, з 01.10.2024 по 30.04.2025, з 01.10.2025 по 30.04.2026. Загальний розмір виплачених коштів за вказані вище періоди становить 25482 грн. 53 коп. Кошти житлової субсидії за вказані вище періоди перераховано через відділення поштового зв`язку з доставкою коштів додому. Крім того, відповідно до інформації Пенсійного фонду України за № 3995 5798 4190 9929, ОСОБА_5 , за період з вересня 2022 року по вересень 2025 року включно, отримано житлову субсидію в загальній сумі 24917 грн. 63 коп.

Таким чином, суд не відносить до витрат на утримання житла кошти в розмірі 24917 грн. 63 коп., які перераховано ОСОБА_5 через відділення поштового зв`язку з доставкою коштів додому, як житлову субсидію за адресою домогосподарства: АДРЕСА_4 . Отже, ці витрати не підлягають поділу між солідарними боржниками.

Що стосується заперечень відповідачів проти заявлених позовних вимог, у зв`язку з тим, що вони не мешкають у квартирі АДРЕСА_1 , і відповідно, не є користувачами (споживачами) комунальних послуг, слід зазначити, що ці послуги мають оплачувати усі співвласники квартири незалежно від їх фактичного місця проживання, адже згідно з вимогами частини другої статті 317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. До того ж, суд зауважує на тому, що відповідачами не доведено, що вони повідомляли надавачів комунальних послуг про свою відсутність, та належним чином оформили та узгодили з надавачами послуг свою відсутність, щоб ними було враховано нарахування, які не проводились через фактичне не проживання в квартирі.

Що стосується заяви відповідачів про застосування строків позовної давності до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, слід зазначити, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Позовна заява надійшла до суду через систему «Електронний суд» - 15.12.2025.

Крім того, суд зауважує на тому, що згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Слід зазначити, що ці зміни до ЦК України внесені Законом України №540-ІХ від 30.03.2020, які набрали чинності 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України введено карантин. У подальшому термін дії карантину неодноразово продовжувався відповідними постановами Кабінету Міністрів України та тривав до 30.06.2023 включно.

Тобто, карантин, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), на території України тривав до 30.06.2023.

Виходячи з наведених вище положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12.03.2017. Строк позовної давності за всіма вимогами, що виникли після 12.03.2017, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тобто до 30.06.2023.

До того ж, згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022, в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, 14.05.2025 прийнято Закон України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX, яким виключено пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003р., №№ 40-44, ст. 356). Цей Закон набирає чинності з 04.09.2025.

Отже, з 04.09.2025 відновився перебіг строків позовної давності. Водночас, строки позовної давності не обнуляються, а продовжуються з того моменту, на якому були зупинені. Якщо строк вже сплив до моменту зупинення, він не поновлюється.

Судом взято до уваги, що на час розгляду справи, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строком на 30 діб та у подальшому продовжено строк його дії, і який діє на час розгляду справи.

Тобто, воєнний стан в Україні діяв на момент подачі цього позову до суду і триває дотепер.

Суд звертає увагу відповідачів на те, що оскільки дану позовну заяву про відшкодування вартості комунальних послуг, здійснених за період з жовтня 2022 року по жовтень 2025 року, подано позивачем до суду 15.12.2025, строк позовної давності не пропущений, а відтак, не може бути застосовано при розгляді даної справи, тому доводи сторони відповідачів про пропуск позивачем строків позовної давності є безпідставними, враховуючи викладене вище та приписи п.п. 12, 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (пункт 19 розділу виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025).

Інші доводи, які викладені стороною відповідача у письмових поясненнях щодо позову, не знайшли свого підтвердження, а навпаки, спростовуються дослідженими доказами по справі, які є належними, допустимими, достовірними, достатніми та переконливими.

У даному випадку, суд вважає, що позивачем обрано належний спосіб захисту її порушеного права.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, аналізуючи вищенаведені норми законодавства, в контексті виниклих правовідносин, приймаючи до уваги, що в судовому засідання знайшов підтвердження факт понесення позивачем витрат, пов`язаних з утриманням нерухомого майна, які є об`єктивно необхідними для його підтримання у належному стані, а також встановлено обов`язок відповідачів брати участь у таких витратах, суд приходить до висновку, що відповідачі допустили порушення виконання свого зобов`язання з участі в оплаті комунальних послуг, та не повернули позивачу сплачену нею частку відповідачів на оплату комунальних послуг, яка становить 7972 грн. 62 коп. [38205 грн. 31 коп. (сума сплачених коштів за комунальні послуги) – 24917 грн. 63 коп. (сума отриманої житлової субсидії) = 13287 грн. 68 коп.; 13287 грн. 68 коп. пропорційно розподілу між всіма власниками, а саме: 13287 грн. 68 коп. : 5 = 2657 грн. 54 коп.; 2657 грн. 54 коп. х 3 (кількість відповідачів) = 7972 грн. 62 коп.], тому позивач має право на стягнення з відповідачів таких коштів, а саме з кожного по 2657 грн. 54 коп. У задоволенні решти позовних вимог, слід відмовити, з огляду на вище викладені обставини та норми чинного законодавства.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп., що підтверджується платіжним документом № 74827855 від 27.11.2025.

Таким чином, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме на 34,80 % від заявлених вимог, то з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі – 421 грн. 50 коп. (34,80 % від 1211 грн. 20 коп.), тобто з кожного по 140 грн. 50 коп. В іншій частині слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 268 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП дані відсутні, АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошові кошти у розмірі 7972грн. 62коп., тобто по 2657грн. 54коп. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП дані відсутні, АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 421грн. 50коп., тобто по 140 грн. 50коп. з кожного.

В іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 29.05.2026.

Головуючий суддя С.М. Позарецька