Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №461/1500/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1500/26

Провадження №2/461/1873/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м.Львова в складі:

головуючого - судді Кротової О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Петрушки І.С.,

учасники справи:

представник позивачів ОСОБА_1 ,

представник відповідача Процик І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Львівської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Герич Ірина Богданівна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , інтересах яких діє представник – адвокат Староста М.І., 24.02.2026 звернулись в суд із позовом, в якому просять: визнати за позивачкою ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 2/6 (дві шостих) частки гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за позивачем ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/6 (одну шосту) частки гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати просять залишити за ними.

Процесуальні дії у судовій справі

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у Галицькому районному суді м.Львова від 24.02.2026 визначено склад суду: головуючий суддя Кротова О.Б.

Ухвалою від 25.02.2026 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 31.03.2026 залучено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до участі у даній справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Окрім цього, даною ухвалою витребувано у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Герич Ірини Богданівни засвідчені копії спадкової справи №10/2025, заведеної після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На виконання зазначеної ухвали суду, 29.04.2026 надійшли матеріали спадкової справи №10/2025, заведеної після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 07.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Позивачі обґрунтовують позовні вимоги такими обставинами. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено відповідний актовий запис №6837 та видано свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_2 . 25 березня 2025 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Герич І.Б. заведено спадкову справу №10/2025 за заявою дружини померлого - ОСОБА_2 про прийняття спадщини за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_6 , а 12 травня 2025 року була подана заява сина померлого - ОСОБА_3 про прийняття спадщини за законом після смерті батька. Син померлого ОСОБА_5 19 травня 2025 року подав заяву про відмову у прийнятті спадщини за законом після смерті батька на користь його дружини - ОСОБА_2 . Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Герич І.Б. на підставі поданих заяв спадкоємців 20.10.2025 було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на відповідні частки гаражного боксу № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 . Для видачі відповідних свідоцтв про право на спадщину на вищевказаний гаражний бокс, спадкоємцями було подано копію Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою львівською державною нотаріальною конторою 18 вересня 1991 року за реєстровим №3-5792, без відповідного документу, що підтверджує реєстрацію права власності на 1/2 (одну другу) частки вищевказаного гаражного боксу за померлим/спадкодавцем ОСОБА_6 . З вищезгаданого Свідоцтва вбачається, що спадкоємцями ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , були його діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які спадкували в рівних частках кожний гаражний бокс АДРЕСА_2 , що належав померлому на підставі рішень виконкому Ленінської районної ради народних депутатів №358 від 09.06.1970 та Львівської міської ради народних депутатів №542 від 15.10.1970. Приватним нотаріусом, в ході перевірки шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було встановлено, що інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про зареєстроване право власності на 1/2 (одну другу) частку вищезазначеного гаражного боксу за померлим ОСОБА_6 , - відсутня. Також для підтвердження реєстрації права власності на 1/2 (одну другу) частки вищезазначеного гаражного боксу за померлим, приватним нотаріусом було сформовано запит Обласному комунальному підприємству Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», у відповідь на який було надано Довідку за №1/1180 від 23.04.2025, згідно з якою станом на 29.12.2012 гаражний бокс № НОМЕР_1 (колишній №7) по АДРЕСА_1 (колишній вул. Вчительська/ АДРЕСА_3 ) (колишній АГК «Турист») в АДРЕСА_1 - не зареєстрований та інформація про передачу прав власності, обтяження та заборони, видачу дубліката на вищезазначений гараж станом на 29.12.2012 в інвентарній справі бюро - відсутня. Таким чином, зважаючи на те, що спадкодавцем - ОСОБА_6 за життя майнові права на гаражний бокс № НОМЕР_1 (колишній №7) по АДРЕСА_4 не були зареєстровані у встановленому порядку, у нотаріуса були відсутні підстави для видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на вищезазначене майно. Позивачі вказують, що в даному випадку визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку.

В судовому засіданні представник позивачів – адвокат Староста М.І. підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надав пояснення, які відповідають змісту позовної заяви, просив позов задоволити.

Представник відповідача Львівської міської ради – Процик І.І. не скористалась правом подання відзиву на позовну заяву, однак в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог та надала такі пояснення. Незрозумілим є той факт, що сім`єю (родиною) позивачів протягом тривалого часу не було зареєстровано право власності на спірне майно у встановленому законом порядку. Окрім цього, на думку представника відповідача, позивачами не доведено, що спірний гараж є капітальною спорудою, тобто об`єктом нерухомого майна, право на який підлягає обов`язковій державній реєстрації. Також звернула увагу на відсутність у матеріалах справи рішення Львівської міської ради про відведення відповідної земельної ділянки для будівництва вищевказаного гаража. При цьому зауважила, що в архівах міської ради таке рішення також відсутнє і віднайти його не вдалося.Таким чином, враховуючи, що стороною позивачів не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що споруда є капітальною, а земельна ділянка виділялася під її будівництво, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Герич Ірина Богданівна в судове засідання не з`явилась, 29.04.2026 подала заяву, у якій просила розглядати справу у її відсутності.

Треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились, письмові пояснення по суті спору не подали, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Акта продажу в особисту власність боксу гаража на АДРЕСА_5 від 12 грудня 1968 року, Фізико-механічний інститут АН УССР в особі заступника директора, продає в особисту власність бокс №7 гаража по АДРЕСА_5 , а ОСОБА_7 купляє вказаний бокс гараж за готівковий розрахунок. Вартість гаражного боксу оцінена у 450 рублів. Даний акт підтверджує право власності на вказаний бокс ОСОБА_7 (т.1 а.с.54).

Вартість гаражного бокса № НОМЕР_3 по АДРЕСА_5 підтверджується також накладною про продаж ОСОБА_7 зазначеного гаражного бокса (т.1 а.с.53).

Рішенням Виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 9 червня 1970 року №358 дозволено оформлення права власності на гаражі по АДРЕСА_3 на 8 боксів громадянам, серед яких ОСОБА_7 – бокс №7, а також міститься прохання до Управління головного архітектора м.Львова внести відповідні зміни у плани відводу земельних ділянок по АДРЕСА_3 , а також прохання до виконкому Львівської міськради депутатів трудящих затвердити це рішення (т.1 а.с.18).

Рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 15 жовтня 1970 №542 затверджено рішенням виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 9 червня 1970 року №358 про оформлення колективу власників гаражів по вул. Вчительській. Також даним рішенням зобов`язано Управління головного архітектора м.Львова встановити межі гаражів по фактичному користуванні (т.1 а.с.20).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.09.1991 року державного нотаріуса Першої львівської державної нотаріальної контори Головацької Х.С., на підставі ст. 529 ЦК Української РСР, спадкоємцями майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рівних частках є його діти - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які проживають у АДРЕСА_6 (т.1 а.с.16).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 21.11.2024 Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №6837 (т.1 а.с.13).

Позивачка ОСОБА_2 є дружиною померлого ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 , актовий запис №222 (т.1 а.с.14).

Зазначене також підтверджуються Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про шлюб №00050249783 (т.2 а.с.15-16).

Позивач ОСОБА_3 є сином померлого ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , актовий запис №2763 (т.1 а.с.15).

Зазначене також підтверджуються Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про народження №00050250324 (т.2 а.с.17-18).

Після смерті ОСОБА_6 , його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 звернулась із заявами про прийняття спадщини за законом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Герич І.Б.

Згідно із матеріалами спадкової справи №10/2025, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , у такій наявна заява ОСОБА_5 (сина померлого ОСОБА_6 ) від 19.05.2025 про відмову від прийняття спадщини в користь дружини померлого – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.2 а.с.36).

Таким чином, з матеріалів зазначеної спадкової справи вбачається, що спадкоємцями усього спадкового майна після смерті ОСОБА_6 , є його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 (позивачі), з урахуванням відмови ОСОБА_5 від прийняття спадщини на користь його матері - ОСОБА_2 . Інших спадкоємців немає (т.2 а.с.1-78).

Як зазначають позивачі та узгоджується з матеріалами спадкової справи, спадкове майно, серед іншого, складається з часток гаражного боксу № НОМЕР_1 (колишній №7) по АДРЕСА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Герич І.Б. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20.10.2025 №170/02-31, відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на відповідні частки гаражного боксу № НОМЕР_1 (колишній №7) по АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 77-78).

Підставою для видачі приватним нотаріусом зазначеної постанови слугувало те, що право власності на 1/2 частку гаражного боксу за померлим ОСОБА_6 не зареєстровано та інформація про реєстрацію права власності, обтяження та заборони, видачу дублікатів на вищезгаданий гараж в інвентарній справі бюро відсутня.

Згідно з довідкою №1/1180 від 23.04.2025 ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки», станом на 29.12.2012 гаражний бокс № НОМЕР_1 (колишній №7) по АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_3 ), (колишній АГК «Турист») в м.ґльвові не зареєстрований. Інформація про реєстрацію, обтяження та заборони, видачу дублікатів на вищевказаний гараж станом на 29.12.2012 в інвентарній справі бюро відсутня. Станом на 23.04.2025 площа гаражного боксу становить 21, 1 кв.м (т.1 а.с.55).

З Технічного паспорту на гараж (машино-місце) № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа №41090) від 23.04.2025 вбачається, що зазначений гаражний бокс є існуючою забудовою, площа забудови 26,9 кв.м, загальна площа 21,1 кв.м, висота 2,8 м, об`єм будівлі 75 м3, у ньому наявне електропостачання та освітлення, тип фундаменту – стрічковий (бутобетон), стіни зовнішні (цегла), перекриття – залізобетон, підлога – цементна стяжка, тип покрівлі – толь (т.1 а.с. 21-32).

Заперечуючи позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача вказала на відсутність державної реєстрації права власності на спірний гараж тривалий час, недоведеність його статусу як капітальної споруди та відсутність рішення міської ради про відведення земельної ділянки для його будівництва, що, на її думку, свідчить про недоведеність позовних вимог.

Таким чином, спір між сторонами стосується наявності у позивачів права на спадкування гаражного боксу, побудованого у 1968 році, в порядку спадкування та підстав набуття права власності на зазначений об`єкт, у зв`язку з відсутністю реєстрації права власності на такий.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду

Відповідно до ч.1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.4 ст.10 ЦПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що зміст права власності складають правомочності щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Способом захисту цивільних прав є, зокрема, визнання права власності (ст.392 ЦК України).

При розгляді даної справи, суд враховує те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Щодо вимоги «ефективності» способу захисту, який може бути застосовано судом, роз`яснено у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 905/1926/16 від 11 вересня 2018 року, в якій зазначено, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

Згідно із ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи) ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину.

Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. (ст. 1261 ЦК України).

Статтею 1267 ЦК України передбачено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно, та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на це нерухоме майно.

Також, при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

З положень ч.1 ст.182 ЦК України, за змістом якої право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, можна стверджувати, що до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, згідно із ч.4 ст.3 зазначеного вище Закону, будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Аналізуючи наведені норми, у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Таким чином, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Окрім цього, слід зазначити, що до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 06.05.2026 у справі №756/2678/21 (провадження № 61-18685св21), у якій зазначено, що встановлення судом часу завершення спорудження нерухомого майна визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна, та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

При цьому, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року), не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Таким чином, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не потребують проходження процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19).

Висновки суду

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін у справі, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов такого висновку.

Позивачка ОСОБА_2 є дружиною, а ОСОБА_3 сином померлого ОСОБА_6 , а відтак вони є спадкоємцями першої черги, у відповідності до ст. 1261 ЦК України, положеннями якої встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця та той з подружжя, який його пережив. Заповіту за життя ОСОБА_6 не було складено.

З огляду на норми ст. 1267 ЦК України, та як вбачається з матеріалів спадкової справи №10/2025, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , у померлого є також син ОСОБА_5 , який відмовився від прийняття спадщини в користь своєї матері ОСОБА_2 . Таким чином, спадкоємцями усього спадкового майна після смерті ОСОБА_6 , є його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 , однак не в рівних частках. Так, позивачка ОСОБА_2 є спадкоємицею 2/3 частки майна померлого, а позивач ОСОБА_3 – 1/3 частки спадкового майна. Інших спадкоємців майна померлого ОСОБА_6 немає.

Із матеріалів спадкової справи вбачається, що приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Герич І.Б. були видані позивачам свідоцтва про право на спадщину щодо іншого спадкового майна. Разом з тим, постановою приватного нотаріуса від 20.10.2025 №170/02-31, відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частки гаражного боксу № НОМЕР_1 (колишній №7) по АДРЕСА_1 , у зв`язку із відсутністю реєстрації права власності на зазначений гаражний бокс за спадкодавцем ОСОБА_6 .

У зв`язку з наведеним, позивачі зазначають про неможливість оформлення права на спадщину на частки у зазначеному гаражному боксі, оскільки документи, які підтверджують право власності померлого на такий, відсутні.

У матеріалах справи містяться копії рішень органів місцевого самоврядування, зокрема

Рішенням Виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 9 червня 1970 року №358 та Рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 15 жовтня 1970 №542, якими дозволено оформлення права власності на зазначений гаражний бокс ОСОБА_7 , в тому числі із внесенням відповідних змін у плани відводу земельних ділянок.

Окрім цього, право власності на спірний гаражний бокс ОСОБА_7 підтверджується Актом продажу в особисту власність боксу гаража на АДРЕСА_5 від 12 грудня 1968 року, та накладною про продаж ОСОБА_7 зазначеного гаражного бокса.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що дозволи на експлуатацію та використання зазначеного гаражного бокса оформлялись згідно законодавства, яке було чинним на той час. Даний об`єкт не є самочинним будівництвом, а жоден контролюючий орган не мав протягом усього часу експлуатації об`єкту (понад п`ятдесят років) претензій до ОСОБА_7 чи ОСОБА_6 , зокрема жодних даних, які ставлять під сумнів наведені висновки суду в ході провадження у справі не встановлено.

Батько спадкодавця у даній справі ОСОБА_6 – ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадкоємцями в рівних частках після його смерті є його діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18.09.1991 року державного нотаріуса Першої львівської державної нотаріальної контори Головацької Х.С. Згідно із зазначеним свідоцтвом про право на спадщину від 18.09.1991, до складу спадщини входить спірний гаражний бокс.

До правовідносин щодо спадкового майна після ОСОБА_7 підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР. Частинами першою та другою статті 524 ЦК Української РСР встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Таким чином, установивши, що ОСОБА_7 за життя набув право власності на об`єкт нерухомого майна (гараж), його діти - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у встановленому законом порядку набули право власності на спірний гараж у порядку спадкування за законом як спадкоємці першої черги в рівних частках, тобто по 1/2 кожен.

До матеріалів справи позивачами долучено копію технічного паспорта на гараж (машино-місце) № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа №41090) від 23.04.2025, згідно з яким зазначений гаражний бокс є існуючою забудовою, загальна площа 21,1 кв.м.

До правовідносин щодо спадкового майна після смерті ОСОБА_6 підлягають застосуванню норми ЦК України, які діяли на час відкриття спадщини після його смерті.

Враховуючи те, що на час набуття права власності спадкодавцем у цій справі ОСОБА_6 на 1/2 гаражного боксу чинне законодавство не вимагало обов`язкової реєстрації нерухомого майна, а відтак спірний гараж є предметом спадкування та спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтовано звернулись до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно, оскільки іншого способу оформити право власності на спірний гараж чинним законодавством не передбачено за наведених вище обставин та норм.

Доводи представника відповідача про те, що позивачами не доведено, що спірний гараж є капітальною спорудою, тобто об`єктом нерухомого майна, право на який підлягає обов`язковій державній реєстрації, не заслуговують на увагу, оскільки не узгоджуються із матеріалами справи, дослідженими судом в ході розгляду справи, зокрема технічним паспортом та іншими доказами.

Окрім цього, суд враховує, що доводи представника відповідача про відсутність рішення щодо відведення земельної ділянки спростовуються наявними документами, зокрема рішенням Виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 9 червня 1970 року №358 було дозволено оформлення права власності на гаражі по АДРЕСА_3 на 8 боксів громадянам, серед яких ОСОБА_7 – бокс №7, із дорученням Управлінню головного архітектора м. Львова внести відповідні зміни у плани відводу земельних ділянок. Надалі рішенням Виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 15 жовтня 1970 року №542 зазначене рішення було затверджено, а Управління головного архітектора зобов`язано встановити межі гаражів по фактичному користуванню. Таким чином, право користування земельною ділянкою та оформлення права власності на гараж було належним чином врегульовано компетентними органами ще у 1970 році.

Щодо часток, право власності на які позивачі просять визнати право власності, суд зазначає, що такі враховані з огляду на заяву спадкоємця першої черги, який відмовився від прийняття спадщини на користь позивачки ОСОБА_2 та із врахуванням належності спадкодавцю ОСОБА_6 – 1/2 спірного майна.

Враховуючи наведене вище, оскільки померлому ОСОБА_6 при житті належала 1/2 частка гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку на час набуття такого права не вимагало державної реєстрації, його спадкоємці позбавлені можливості реалізувати свої спадкові права, відтак в ході розгляду даної справи знайшли своє підтвердження обставини для застосування відповідної (виняткової) процедури визнання права власності, оскільки у інший спосіб позивачі захистити свої права у законний спосіб не можуть. Обраний ними спосіб захисту є ефективним та забезпечить дієве відновлення прав, не порушуючи права інших осіб, відтак позовні вимоги слід задоволити.

Розподіл судових витрат.

При поданні даної позовної заяви до суду, позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сплачено судовий збір – по 1 331 грн 20 коп судового збору кожним з позивачів.

Оскільки позивачі просили не стягувати судовий збір із відповідача в їх користь, враховуючи принцип диспозитивності процесу, вказаний розмір судового збору слід залишити за позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Львівської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Герич Ірина Богданівна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом – задоволити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/6 (дві шостих) частки гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/6 (одну шосту) частки гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.06.2026

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_6 .

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_6 .

Відповідач: Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 04055896, м.Львів, пл.Ринок, 1.

Третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Герич Ірина Богданівна, АДРЕСА_7 .

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_6 .

Третя особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , АДРЕСА_6 .

Суддя Ольга КРОТОВА