Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №175/12090/24 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/12090/24

Провадження № 2/175/1981/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"11" червня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання - Гусєвої К.В., представника позивача – Журікової І.В., представника відповідача – Олійник Я.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Журікова Ірину Вікторівну, звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області (зміна назви суду на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів» №4273-IX, який набув чинності 25 квітня 2025 року на Дніпровський районний суд Дніпропетровської області) з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 19.02.1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти на суму 200000 грн. без визначення строку повернення позики. За умовами договору відповідач повинен повернути позивачу суму позики та відсотки, які нараховуються за кожний місяць користування коштами у розмірі 6%. 18.10.2023 року позивачем було направлено вимогу до відповідача про повернення коштів в термін до 18.11.2023 року, при цьому, у визначений вимогою строк кошти повернуті не були, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

19.09.2024 року представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначено, що правовий аналіз розписки від 19.02.1999 року на предмет відповідності вимогам ст. 374 ЦК УРСР, чинної на момент її складення, свідчить про неукладеність договору позики, оскільки вона не містить істотних умов такого правочину. Зокрема, зі змісту розписки неможливо встановити сторін договору, факт передачі грошових коштів, розмір позики, місце виконання зобов`язання, а також місце проживання ОСОБА_1 , що на думку відповідача, унеможливлює належне виконання зобов`язань. У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірна розписка не може бути визнана укладеним договором позики та є нікчемною.

Ухвалою судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.04.2025 року у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсною умови договору позики відмовлено.

11.08.2025 року ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду, явку позивача визнано обов`язковою.

В судовому засіданні представник позивача просила задовольнити позовну заяву, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Також, представником позивача було надано для огляду оригінал розписки, складеної від 19.02.1999 року.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши докази, судом було встановлено наступне.

ОСОБА_1 надав у позику грошові кошти ОСОБА_2 на загальну суму 200000 грн, що підтверджується письмовою розпискою від 19.02.1999 року, складеною між сторонами. Відповідно до умов зазначеної розписки, ОСОБА_2 зобов`язався повернути отримані в позику грошові кошти зі сплатою 6 % за кожний місяць користування ними.

18.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся до позичальника з письмовою вимогою про повернення суми позики, встановивши строк її виконання до 18.11.2023 року. Зазначена вимога була направлена на адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується квитанцією поштового відправлення № 4912702137717 від 19.10.2023 року АТ «Укрпошта». Увстановлений строк позичальник не вчинив жодних дій, спрямованих на повернення суми позики, у зв`язку з чим зобов`язання залишилося невиконаним.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

Статею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, згідно зі статтею 151 ЦК (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

За правилами, встановленими частиною першою статті 165 ЦК (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), якщо строк виконання зобов`язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 374 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобо`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що між сторонами було укладено договір позики, оскільки позивачем було передано відповідачеві грошові кошти у розмірі 200000 грн, що підтверджується, зокрема, розпискою, яка містить відомості про сторін правочину, а також суму позики, що була передана.

Отже, вказаний правочин, у розумінні статей 374, 375 ЦК УРСР, було укладено, а тому вимога про повернення суми боргу в розмірі 200000 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому, у відповідності до положень ст. 170 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) проценти по грошових та інших зобов`язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов`язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі.

Суд звертає увагу, що зобов`язання між сторонами виникло 19.02.1999 року та було безстроковим.

Положеннями пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відтак, враховуючи той факт, що спірні цивільні відносини між сторонами виникли до набрання чинності ЦК, але продовжують існувати після набрання ним чинності, до цих відносин необхідно застосовувати приписи ЦК України.

Проте, суд зауважує на тому, що можливість визначення сторонами будь-якого договору процентів виникла лише 01.01.2004 року, тобто з дати набранням чинності ЦК України.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що укладеним між сторонами договором позики строк її повернення встановлений не був, отже позика за загальним правилом має бути повернута відповідачем протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позивачем вимоги про це. З матеріалів справи вбачається, що така вимога була направлена позивачем 19.10.2023 року.

При цьому, суд звертає увагу, що в пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Таким чином, сума процентів за користування позикою підлягає нарахуванню у розмірі 6 % щомісячно за період з 01.01.2004 року по 19.10.2023 року, що становить 237 місяців та 18 днів.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, у зв`язку з чим розмір відсотків заявлений позивачем підлягає стягненню в межах вказаних у позовній заяві 228 місяців, що становить – 2736000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши докази, суд доходить висновку, що позовна заява є обґрунтуваною та такою, що підлягає задоволенню в межах заявленої позивачем суми, яка складається з суми боргу, що підлягає поверненню - 200000 грн, та суми нарахованих процентів за користування позикою, що становить - 2736000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, з урахуванням положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 15140 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу у розмірі 200000 грн (двісті тисяч гривень) та суму нарахованих процентів за користування позикою, що становить 2736000 грн (два мільйони сімсот тридцять шість тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 15140 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. С. Журавель