Вирок від 08 червня 2026 р. у справі №932/4268/26 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/4268/26

Провадження №1-кп/932/783/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2026 року Шевченківський районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого – судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника адвоката ОСОБА_4

за участю:

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Дніпро кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 22026040000000598, відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Роздільна Одеської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, а востаннє -Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.01.2026 № 40/2026, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 № 4757-ІХ, строком на 90 діб - тобто до 05 годин 30 хвилин 04 травня 2026 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2025 № 283 солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу та призначено на посаду солдата резерву військової частини НОМЕР_1 .

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06 січня 2026 року № 6 солдат ОСОБА_5 вважається таким, що прибув з військової частини НОМЕР_1 у відрядження до військової частини НОМЕР_2 та приступив до виконання службових обов`язків на посаді курсанта 1 зведеної навчальної роти зведеного навчального батальйону «Граніт-1» з метою проходження базової загальновійськової підготовки.

Відповідно до направлення військової частини НОМЕР_3 від 21 січня 2026 року № 919, солдат ОСОБА_5 направлений на лікування в КНП «Брусилівська лікарня» (адреса: Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Брусилів, вул. Захисників України, 41).

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22 січня 2026 року № 23, солдат ОСОБА_5 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , прикомандирований з метою проходження курсу базової загальновійськової підготовки у складі зведеного навчального батальйону «Граніт-1» військової частини НОМЕР_2 , вибув з метою проходження стаціонарного лікування до КНП «Брусилівська лікарня».

Відповідно до відповіді лікувального закладу КНП «Брусилівська лікарня» від 27 січня 2026 року № 58/06 на запит військової частини НОМЕР_2 від 27 січня 2026 року №812/3565, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , курсант 1 зведеної навчальної роти зведеного навчального батальйону «Граніт-1» військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_5 перебував на лікуванні в терапевтичному відділенні з 22.01.2026 по 25.01.2026 року, діагноз: Гострий бронхіт, та 25 січня 2026 року самовільно залишив відділення, в зв`язку з чим був виписаний.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02 лютого 2026 року № 34, солдат ОСОБА_5 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , прикомандирований з метою проходження курсу базової загальновійськової підготовки у складі зведеного навчального батальйону «Граніт-1», який 22 січня 2026 року був госпіталізований до КНП «Брусилівська лікарня», вважається таким, що 26 січня 2026 року не прибув до розташування підрозділу після виписки та самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 .

Згідно з/п №8958 журналу (книги) обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини НОМЕР_2 особового складу від 01 січня 2025 року № 30, солдат ОСОБА_5 , з 26 січня 2026 року і по теперішній час обліковується у військовій частині НОМЕР_2 , як тимчасово відсутній.

Так, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацієювійськової частини НОМЕР_1 , перебуваючи у відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 для проходження базової загальновійськової підготовки на посаді курсанта 1 зведеної навчальної роти зведеного навчального батальйону «Граніт-1» військової частини НОМЕР_2 , будучи на стаціонарному лікуванні у КНП «Брусилівська лікарня», діючи умисно, з метою ухилення від військової служби, без наміру її проходження у майбутньому, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1–4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, самовільно залишив відділення КНП «Брусилівська лікарня», у зв`язку з чим був виписаний, та не прибув на військову службу до наметового табору зведеного навчального батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 » військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ), час проводив на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_2 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв та був відсутній до 19 лютого 2026 року, доки не був затриманий співробітниками УСБУ у Дніпропетровській області за місцем фактичного проживання у АДРЕСА_2 .

Умисні дії обвинуваченого ОСОБА_5 , що виразилися у дезертирстві, тобто нез`явленні на військову службу з лікувального закладу з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, кваліфіковані за ч. 4 ст. 408 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою провину у скоєнні кримінального правопорушення визнав повністю та пояснив, що з грудня 2025 року він є військовослужбовцем військової служби за мобілізацієюта проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . 22.01.2026 року він був госпіталізований до КНП «Брусилівська лікарня». Перебуваючи у лікарні, за його згодою, йому допомогли виїхати до м. Дніпра та він поселився жити у квартиру в будинку по АДРЕСА_4 . 19.02.2026 року він, повертаючись додому, був затриманий працівниками СБУ. Він умисно втік з лікарні та не мав наміру повертатися до військової частини та проходити військову службу, оскільки він боявся, що його відправлять на війну вбивати людей. Він взагалі не бажав проходити військову службу та був мобілізований примусово, так як він є набожною людиною, він хрещений та сповідається за Баптистською протестантської релігією, а тому не може тримати у руках зброю, навіть якщо є небезпека для його життя. Він не може вбивати людей, тримати зброю у руках та хотів проходити альтернативну службу. У скоєному щиро кається.

Суд вважає доведеним вищевикладене обвинувачення, оскільки встановлені судом обставини повністю підтверджено, як показами самого обвинуваченого, в яких він визнає свою провину повністю, так і письмовими доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду, а саме:

-протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, згідно якого ОСОБА_5 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України 19.02.2026 року. (т.1 а.с. 45-48);

-копією акту службового розслідування військової частини НОМЕР_2 за фактом нез`явлення військовослужбовця ОСОБА_5 з лікувального закладу на місце служби до військової частини НОМЕР_2 . ( т.1 а.с. 171-178);

-копією витягу наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.01.2026 року № 6, згідно якого солдат ОСОБА_5 вважається таким, що прибув з військової частини НОМЕР_1 у відрядження до військової частини НОМЕР_2 та приступив до виконання службових обов`язків на посаді курсанта 1 зведеної навчальної роти зведеного навчального батальйону «Граніт-1» з метою проходження базової загальновійськової підготовки. ( т.1 а.с. 183);

-копією направлення командира військової частини НОМЕР_3 від 21.01.2026 року ОСОБА_5 на стаціонарне лікування до КНП «Брусилівська лікарня». ( т.1 а.с. 184);

-копією довідки КНП «Брусилівська лікарня», згідно якої солдат ОСОБА_5 перебував на лікуванні у терапевтичному відділенні лікарні з 22.01.2026 року по 25.01.2026 року з діагнозом: гострий бронхіт, та 25.01.2026 року самовільно залишив відділення у зв`язку з чим був виписаний з лікарні. ( т.1 а.с. 187);

-протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової дії) від 06.02.2026 року, за період з 29.12.2025 року по 25.01.2026 року. ( т.2 а.с. 1-148).

Оцінюючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що провина обвинуваченого доведена повністю, оскільки досліджені вищезазначені докази отримані у передбаченому кримінально-процесуальному порядку, є допустимими, належними та достовірними, взаємно узгодженими, підтверджуючими один одного, вони мають значення для кримінального провадження та відповідають фактичним обставинам справи.

Суд критично відноситься до показань обвинуваченого щодо підстав відмови в проходженні військової служби та не вважає повідомлені обвинуваченим доводи обґрунтованими та такими, що звільняють його від відповідальності за вчинене з наступних підстав.

Згідно статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Стаття 35 Конституції України передбачає, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

У відповідності до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України. Стаття 4 зазначеного Закону передбачає, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно ст. 1 та 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»

захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Законом України «Про оборону України» передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан. Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», оголошено загальну мобілізацію. Воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та діє на даний час.

З огляду на вищевикладене, законодавство чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни. В Україні загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Таким чином, законодавство не допускає відмову від проходження військової служби у вигляді дезертирства під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність відповідно до законодавства.

Умисні дії ОСОБА_5 , що виразилися у дезертирстві, тобто нез`явленні на військову службу з лікувального закладу з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 408 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому суд, враховуючи тяжкість скоєного, пом`якшуючі покарання обставини – щире каяття; особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, негативно характеризується за місцем проходження служби, і вважає, що обвинуваченому ОСОБА_5 необхідно призначити покарання, пов`язане з його ізоляцією від суспільства у вигляді позбавлення волі, у межах строку, визначеного санкцією статті Кримінального кодексу України, що буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

На підставі вищенаведеного, суд вважає необхідним запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований щодо обвинуваченого залишити без змін до набрання вироком законної сили, включно, для запобігання існуючим ризикам переховування від суду з метою уникнення відбуття покарання за вчинення кримінального правопорушення та перешкоджання кримінальному провадженню в тому числі подальшому виконанню вироку, вчинення останнім нового кримінального правопорушення.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 371,374, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ

Визнати винним ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

Строк покарання рахувати з 9 червня 2026 року, зарахувавши у строк відбуття покарання строк перебування ОСОБА_5 під вартою з 19.02.2026 року по 9.06.2026 року включно.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, - залишити без змін.

На вирок суду може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду, через Шевченківський районний суд міста Дніпра, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Шевченківського

районного суду міста Дніпра ОСОБА_1