Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №500/1516/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1516/26

12 червня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом до Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – Комісія), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), оформлену повідомленням № 1701/544 від 02.02.2026;

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Позов обґрунтований тим, що позивач після розлучення з дружиною ОСОБА_2 самостійно виховує малолітню доньку, а тому вважає, що має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. У зв`язку з цим звернувся з відповідною заявою до Комісії, подавши необхідні документи. Оскаржуваним рішенням Комісії у задоволення заяви ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що відсутнє рішення суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

З такою відмовою позивач не погоджується та вказує, що надав документи у відповідності з Переліком документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, який є додатком 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі – Порядок №560). Зокрема, якщо військовозобов`язаний самостійно виховує та утримує дитину подається рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Представник позивача вказує, що у рішенні Чернівецького районного суду м. Чернівці у справі № 725/5898/25 від 25.09.2025, яким розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розглянуто питання про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком. Рішенням суду встановлено факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таке рішення суду позивач подав до Комісії разом з заявою про надання відстрочки як рішення суду, яке встановлює факт самостійного виховання та утримання дитини позивачем, натомість відповідач його не взяв до уваги та протиправно вказує на обов`язок пред`явлення рішення суду про позбавлення матері батьківських прав. За таких обставин позивач звернувся до суду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

У строк, встановлений судом, надійшов відзив на позовну заяву від ІНФОРМАЦІЯ_4 , Комісія якого прийняла оскаржуване рішення. Відповідач проти позову заперечує. Вказує, що подане судове рішення не містить встановлення юридичного факту самостійного виховання. Належним документом, який підтверджує відповідну підставу є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Рішення суду про розірвання шлюбу: не є рішенням про встановлення юридичного факту; не ухвалене в порядку окремого провадження; не містить відповідного формулювання в резолютивній частині.

Факт проживання дитини з батьком не означає: припинення участі матері; виникнення статусу «єдиного вихователя». Закон передбачає виключні підстави, а не загальні життєві ситуації.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив представник позивача наполягає на тому, що норма закону не передбачає обов`язку пред`явлення виключно рішення суду про позбавлення матері батьківських прав. Закон чітко вказує на альтернативні підстави як от самостійне виховання та утримання дитини за рішенням суду. Норма не містить виключного або обов`язкового характеру лише для випадків позбавлення батьківських прав. Позивач звертався саме за підставою самостійного виховання та утримання дитини, а не за підставою позбавлення матері батьківських прав. Тому вимога Комісії надати рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є протиправною, виходить за межі закону та суперечить його буквальному змісту.

Ще зазначає, що за змістом рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці у справі № 725/5898/25 від 25.09.2025 (яке набрало законної сили та не оскаржувалося) 1) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано; 2) встановлено факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

З посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду (постанова від 11.09.2024 року у справі №201/5972/22) вказує, що з урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене батьком щодо встановлення факту, не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

Просить позов задовольнити.

У запереченні на відповідь представник ІНФОРМАЦІЯ_4 вказує, що для підтвердження підстав, на які посилається позивач, необхідними є, зокрема рішення суду про встановлення юридичного факту; документи, що підтверджують відсутність іншого з батьків; докази утримання дитини. Жодного з цих документів у належному вигляді позивачем не надано. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, перевіривши доводи учасників, викладені у заявах по суті справи, письмовими доказами, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_6 , є військовозобов`язаним.

У провадженні Чернівецького районного суду м. Чернівці перебувала справа № 725/5898/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення (ухвала про відкриття провадження від 22.07.2025, https://reyestr.court.gov.ua/Review/129028919).

Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці у справі № 725/5898/25 від 25.09.2025 (яке набрало законної сили) позов задоволено;

розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 04.06.2022 Коломийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 429;

встановлено факт, що батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , самостійно виховує та утримує малолітньої дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.26-28).

У цьому рішенні вказано:

«В судове засідання сторони не з`явились.

Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, заявлені вимоги підтримав та просив заяву задовольнити.

Від відповідачки надійшла заява про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги визнала та не заперечувала щодо їх задоволення.

Враховуючи те, що в судове засідання не з`явились всі особи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, приймає визнання позову відповідачкою, оскільки це не суперечить Закону, а також правам та інтересам сторін».

У мотивувальні частині цього рішення, зокрема зазначено про таке:

«Щодо вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені такої інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідно для соціального забезпечення життєдіяльності позивача та його дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами досягнуто згоди щодо способу участі батьків у вихованні дитини, місця проживання та умов її утримання, що підтверджується договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. /а.с. 19-20/.

Як встановлено судом, відповідачка ОСОБА_2 не заперечує щодо визначення місця проживання їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із батьком ОСОБА_1 /а.с. 52/.

Між сторонами відсутній спір щодо місця проживання та виховання їх спільної дитини.

Дитина проживає разом із своїм батьком за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с. 9, 17/.

Мати дитини ОСОБА_2 проживає окремо від дитини за іншою адресою: АДРЕСА_2 . /а.с. 12-13/.

Позивач ОСОБА_1 офіційно працює та має стабільний фінансовий дохід. /а.с. 26-39/.

Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , станом на 01.07.2025 року незнятої чи непогашеної судимості не має, до кримінальної відповідальності не притягується, в розшуку не перебуває. /а.с. 40/.

Відповідно до медичної довідки, прийом неповнолітньої ОСОБА_3 відбувається у супроводі батька ОСОБА_1 в разі надання медичної допомоги. Рекомендації лікаря виконує в повному обсязі. /а.с. 21/.

Згідно довідки-характеристики ФОП ОСОБА_4 , батько ОСОБА_1 , приділяє належну увагу вихованню доньки, завжди присутній на батьківських зборах. Мати ОСОБА_2 не навідувалась до закладу, щоб дізнатися про будні доньки. З батьком постійно підтримувала телефонний зв`язок. На всі прохання вихователя, що стосувалися життя дитини, була відповідна реакція. /а.с. 49/.

Крім того, факт одноособового утримання та виховання позивачем малолітньої дитини підтверджується також й письмовими поясненнями людей, близьких до їхнього оточення. /а.с. 22-25/.

У суду немає підстав сумніватись в достовірності письмових доказів, а тому суд вважає що позивачем доведений факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , іпн. НОМЕР_1 , самостійно виховує та утримує малолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

За таких обставин, зважаючи на наявність договору щодо узгодженого сторонами місця проживання та порядку утримання їх спільної дитини, згоди самої матері дитини /а.с. 52/, суд вважає, що позов підлягає задоволенню».

Рішення набрало законної сили 28.10.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Page/2).

Надалі ОСОБА_1 звернувся через центр надання адміністративних послуг до Комісії з заявою від 27.01.2026 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, до якої долучив паспорт заявника, свідоцтво про народження дитини, рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці у справі № 725/5898/25 від 25.09.2025.

Відповідно до протоколу № 18 Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.02.2026 ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, бо «відсутнє рішення суду про позбавлення батьківського права ОСОБА_2 » (а.с. 49-50).

Такі підстави відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу вказані у надісланому позивачу повідомленні від 02.02.2026 за №1701/544 (а.с.56).

Не погоджуючись з рішенням Комісії про відмову у наданні відстрочки, позивач через представника звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі правові положення.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію” постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-XII (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

18.05.2024 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку”, яким, зокрема, були внесені зміни до статті 23 Закону №3543-XII, яка передбачає підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до абзацу дев`ятого пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Цей порядок визначає, серед іншого, порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

З 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

Відповідно до пунктів 56-57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За змістом пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з додатком 5 до Порядку №560, який визначає Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, у випадку подання заяви про відстрочку на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII документами, що підтверджують право на відстрочку, зокрема, є:

свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Повертаючись до матеріалів цієї справи суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач наполягає на тому, що ним надано належне судове рішення про підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини, незважаючи на те, що таке питання вирішувалося одночасно зі спором про розірвання шлюбу.

Відповідач заперечує право позивача на відстрочку, бо відсутнє судове рішення про позбавлення матері дитини батьківських прав, а підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини мало б встановлюватися судом в процедурі окремого позовного провадження з дотримання процесуальних норм відповідного порядку.

Суд зазначає, що пункт 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Водночас у цьому випадку вирішення приватноправового спору між позивачем та відповідачем у зв`язку з пред`явленням вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини, що є самостійно підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, перебуває у сфері виконання публічного обов`язку військовозобов`язаного (батька дитини) із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосуються інтересів держави.

Верховний Суд в ухвалах від 04.06.2026 у справі № 725/3756/24, від 06.05.2026 у справі № 725/9412/25, з посиланням на висновки, викладені ним у постановах від 22.01.2025 у справі № 495/432/23 та від 19.11.2025 у справі № 725/158/25 вказав, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

За приписами статей 150 та 155 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Як визначено частинами першою-третьою статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Таким чином, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

З наведеного вбачається, що розірвання шлюбу батьків, їх проживання окремо, встановлено факт, що батько самостійно виховує та утримує малолітньої дитину, не впливає на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дітей, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей.

У спірному випадку Чернівецьким районним судом м. Чернівці розглянута справа № 725/5898/25 про спір між подружжям з метою розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення, який безпосередньо прямо впливає на право батька отримати відстрочку від призову на військову службу. При цьому рішення від 25.09.2025 постановлене за відсутності сторін з визнанням позову відповідачкою. Жодних доказів, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов`язків або позбавлена батьківських прав, суд не навів.

У суду виникають обґрунтовані сумніви чи позивач дійсно мав на меті встановлення факту самостійного виховання ним дитини саме в інтересах дитини чи лише з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період згідно з пунктом 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII як чоловіка, який самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років на підставі рішення суду. Отримання позивачем відстрочки за таких умов суттєвим чином підриватиме оборонну здатність держави, мобілізаційний ресурс та принципи справедливості у суспільстві.

Суд враховує посилання представника позивача на положення пункту 4 статті 78 КАС України та те, що рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 25.09.2025 у справі № 725/5898/25 набрало законної сили, бо не оскаржене у судовому порядку, проте для його врахування у цій справі суд має бути переконаним, що використання приватно-правового інструментарію у цьому випадку переслідує мету саме захисту інтересів малолітньої дитини – доньки позивача, а не для невиконання ним публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин та отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Актуальна та численна практика Касаційний цивільний суду у складі Верховного Суду, враховуючи численні зловживання сторонами процесуальними правами у такій категорії спорів (встановлення факту самостійного виховання дитини батьком) вказує на те, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Також касаційний суд зауважував, що домовленість про покладення обов`язку щодо виховання та утримання дитини лише на одного із батьків, як і визнання відповідачкою позову у частині самостійного виховання та утримання батьком дитини за відсутності для цього об`єктивних підстав, суперечить закону та моральним засадам суспільства, а також порушує права та інтереси дитини, а тому не може бути прийняте судом за будь-яких обставин. За таких обставин позов може бути фактично пред`явленим з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

У спірному випадку, на переконання суду, Комісія правомірно відмовила позивачу у наданні відстрочки через відсутність обставин, у силу яких обсяг прав матері ОСОБА_3 – ОСОБА_2 обмежується або припиняється, які були б встановлені рішенням суду. Відповідач підставно вказав в оскаржуваному рішенні на необхідність рішення суду про позбавлення батьківського права ОСОБА_2 .

Щодо акта обстеження, зробленого депутатом Почаївської міської ради Мамчуром С.М. від 02.03.2026 за участю «представників громадськості», який представник позивача долучив до суду та посилається у позові, то за його змістом за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані, зокрема позивач, донька та колишня дружина, проте остання з 01.06.2025 у будинку не проживає, то такий доказ на висновки суду у цій справі не впливає.

Окрім того, суд зазначає, що за цією адресою фактично зареєстровані позивач ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади, донька - ОСОБА_3 , що підтверджується також витягом з реєстру територіальної громади, та ОСОБА_2 , яка зареєстрована з 13.10.2022 і по даний час (11.06.2026), що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.23, 25, 29, 93), та ставить під сумнів факт її не проживання за цією адресою.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що рішення Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №18 від 02.02.2026, та доведене до відома заявника повідомленням № 1701/544 від 02.02.2026, є правомірним.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення відповідачами судових витрат, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 12 червня 2026 року.

Cуддя Чепенюк О.В.