Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №460/24234/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 червня 2026 року м. Рівне№460/24234/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Юрчук А.М., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Процун О.О.,

відповідача: представник Гапонова М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Вараської міської ради

доВараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області

про визнання протиправним наказу,

В С Т А Н О В И В:

Вараська міська рада (далі - позивач) звернулася з позовом до Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області (далі - Вараська МВА, відповідач) про визнання протиправним наказу.

Позивач просить суд:

- визнати протиправним наказ начальника Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області №522 від 18.08.2025 "Про внесення змін до бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік".

Позов обґрунтовано тим, що проект оспорюваного наказу було підготовлено всупереч вимогам Конституції України, Бюджетного кодексу України (далі – БК України), Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", без пропозицій та запитів головних розпорядників коштів тощо.

Ухвалою суду від 02.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, призначено підготовче засідання на 27.01.2026.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно з яким доводи, викладені у позовній заяві, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, базуються на суб`єктивному трактуванні позивачем норм матеріального права. Враховуючи чинне правове регулювання під час запровадження воєнного стану, з моменту утворення Вараської міської військової адміністрації остання наділена функціями в частині бюджетних повноважень щодо складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою суду від 27.01.2026 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі Фінансового управління виконавчого комітету Вараської міської ради як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

У підготовчому засіданні 27.01.2026 оголошено перерву за клопотанням представника відповідача до 05.02.2026.

Позивачем подано відповідь на відзив, згідно з якою аргументи, викладені у відзиві, є такими, що не заслуговують на увагу. Відповідач не наводить жодної прямої норми законодавства, яка б передбачала автоматичне припинення бюджетних повноважень діючих органів місцевого самоврядування внаслідок утворення військових адміністрацій. Відтак, у органів місцевого самоврядування залишається право самостійного і вільного розпорядження своїми фінансовими ресурсами для виконання власних повноважень.

Ухвалою суду від 05.02.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі Рівненської обласної військової адміністрації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

У підготовчому засіданні 05.02.2026 оголошено перерву за клопотанням представника позивача до 05.03.2026.

У підготовчому засіданні 05.03.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 02.04.2026.

У судовому засіданні 02.04.2026 оголошено перерву у зв`язку з витребуванням додаткових доказів до 05.05.2026.

У судовому засіданні 05.05.2026 оголошено перерву за клопотанням представника позивача до 28.05.2026.

У судовому засіданні 28.05.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення, оголосивши, що рішення буде проголошено о 12.00год 05.06.2026.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та суду пояснила, що в силу вимог Бюджетного кодексу України, головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам у терміни та порядку, встановлені цими органами. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують своєчасність, достовірність та зміст поданих місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих фінансових органів. Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів здійснюють аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад

Зауважила, що під час процесу складання, схвалення, затвердження та виконання місцевого бюджету в умовах дії воєнного стану місцевий фінансовий орган продовжує здійснювати свої повноваження, надані йому законом, у тому числі Бюджетним кодексом України, та не може бути ніким виключений з бюджетного процесу, забезпечення якого є його основним завданням. При цьому, відсутність у Вараської МВА власного місцевого фінансового органу унеможливлює проведення ним належного аналізу бюджетних запитів головних розпорядників коштів та прийняття рішень про внесення змін до бюджету без відповідних обґрунтувань.

Вказала, що законодавством України, у тому числі Законом України "Про правовий режим воєнного стану", не передбачено винятків щодо можливості формування місцевого бюджету, внесення до нього змін без дотримання норм Бюджетного кодексу України. Зазначила, що оспорюваний наказ було підготовлено без врахування пропозицій головних розпорядників бюджетних коштів, проект вказаного наказу не було опрацьовано та підготовлено місцевим фінансовим органом.

Оскільки порушення відповідачем процедури ухвалення рішення вплинуло на правильність самого оспорюваного наказу, це є підставою для його скасування. Просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог та пояснила суду, що жодних процедурних порушень під час прийняття оспорюваного наказу Вараською МВА допущено не було. Так, норма Закону України "Про правовий режим воєнного стану", яка визначає повноваження саме військових адміністрацій населених пунктів, неконституційною не визнавалася, є чинною та підлягає застосуванню. Оскільки Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" було прийнято раніше, ніж Закон України "Про правовий режим воєнного стану", норми першого діють в тій частині, що не суперечать нормам останнього.

Вказала, що держава в особі Верховної Ради України в умовах воєнного стану визначила бажані, з точки зору держави, правила, які мають обов`язковий характер та якими функції органу місцевого самоврядування в частині бюджетних повноважень покладено на військові адміністрації населених пунктів.

Звернула увагу на те, що з 20 лютого 2024 року усі рішення щодо внесення змін до бюджету Вараської міської територіальної громади на 2024 рік, рішення про затвердження бюджету громади на 2025 рік та внесення змін до бюджету на 2025 рік, рішення про затвердження бюджету громади на 2026 рік приймалися виключно наказами Вараської МВА. Відповідач звертався до Державної казначейської служби України з приводу бюджетного процесу та отримав відповідь, згідно з якою в умовах воєнного стану саме Вараська МВА здійснює повноваження із складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету.

Зазначила, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Звернувшись з цим позовом до суду, позивач не надав докази на підтвердження порушення спірним рішенням його прав, свобод або інтересів, як обов`язкової умови для надання правового захисту судом, як про те зазначає Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004. Просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Указом Президента України "Про утворення військової адміністрації" від 20.02.2024 №82/2024 утворено Вараську міську військову адміністрацію Вараського району Рівненської області (т.1 – а.с.144).

Розпорядженням Президента України від 20.02.2024 №17/2024-рп ОСОБА_1 призначено начальником Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області (т.1 – а.с.145).

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Вараську міську військову адміністрацію Вараського району Рівненської області, як орган державної влади на підставі розпорядчого акту, Указу Президента України, зареєстровано як юридичну особу за кодом 45356703, номер запису в реєстрі: 1010131020000000073, дата запису в реєстрі: 23.02.2024.

16.12.2024 начальником Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області видано наказ №331 "Про бюджет Вараської міської територіальної громади на 2025 рік" (https://vmva.rv.gov.ua/npas/pro-biudzhet-varaskoi-miskoi-terytorialnoi-hromady-na-2025-rik).

Зазначений наказ начальник Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області прийняла, керуючись Бюджетним кодексом України, Законами України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", "Про правовий режим воєнного стану", "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану", "Про внесення змін розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та інших законодавчих актів України", відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102 – ІХ (зі змінами), Указу Президента України від 20.02.2024 №82/2024 "Про утворення військової адміністрації", Розпорядження Президента України від 20.02.2024 №17/2024-рп "Про призначення Л.Мариніної начальником Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області", постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №252 "Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану", від 05.12.2024 №1394 "Деякі питання розподілу освітньої субвенції на 2025 рік", наказу начальника Рівненської обласної військової адміністрації від 12.12.2024 №583 "Про обласний бюджет Рівненської області на 2025 рік".

Зазначеним наказом від 16.12.2024 №331 визначено на 2025 рік: доходи бюджету Вараської міської територіальної громади, у тому числі доходи загального фонду бюджету Вараської міської територіальної громади та доходи спеціального фонду бюджету Вараської міської територіальної громади; видатки бюджету Вараської міської територіальної громади, у тому числі видатки загального фонду бюджету Вараської міської територіальної громади, видатки спеціального фонду бюджету Вараської міської територіальної громади, в тому числі видатки бюджету розвитку; профіцит за загальним фондом бюджету Вараської міської територіальної громади з визначенням напрямку використання (передача коштів із загального фонду бюджету до бюджету розвитку (спеціального фонду); дефіцит за спеціальним фондом бюджету Вараської міської територіальної громади з визначенням джерела покриття (надходження коштів із загального фонду бюджету до бюджету розвитку (спеціального фонду); оборотний залишок бюджетних коштів бюджету та резервний фонд бюджету Вараської міської територіальної громади.

Наказом від 16.12.2024 №331 також затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік та міжбюджетні трансферти, розподіл витрат бюджету Вараської міської територіальної громади на реалізацію місцевих/регіональних програм.

Упродовж 2025 року до наказу від 16.12.2024 №331 вносилися зміни, зокрема, наказами начальника Вараської міської військової адміністрації від 25.12.2024 №345 "Про внесення змін до наказу начальника Вараської міської військової адміністрації від 16 грудня 2024 року №331", від 16.01.2025 №19 "Про внесення змін до наказу начальника Вараської міської військової адміністрації від 16 грудня 2024 року №331", від 31.01.2025 №29 "Про внесення змін до наказу начальника Вараської міської військової адміністрації від 25 грудня 2024 року №345", від 07.08.2025 №510 "Про внесення змін до бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік".

Зазначені накази оприлюднені на офіційному веб сайті Вараської МВА.

Також 18 серпня 2025 року начальником Вараської міської військової адміністрації видано наказ №522 "Про внесення змін до бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік" (т.1 – а.а.с.14-26), яким внесено зміни до наказу начальника Вараської міської військової адміністрації від 16.12.2024 №331 "Про бюджет Вараської міської територіальної громади на 2025 рік" зі змінами, внесеними наказами начальника Вараської міської військової адміністрації від 25.12.2024 №345 "Про внесення змін до наказу начальника Вараської міської військової адміністрації від 16 грудня 2024 року №331", від 16.01.2025 №19 "Про внесення змін до наказу начальника Вараської міської військової адміністрації від 16 грудня 2024 року №331", від 27.01.2025 №23 "Про внесення змін до бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік", від 31.01.2025 №29 "Про внесення змін до наказу начальника Вараської міської військової адміністрації від 25 грудня 2024 року №345", від 28.02.2025 №46, від 24.03.2025 №72, від 24.03.2025 №75, від 03.04.2025 №86, від 16.04.2025 №121, від 24.04.2025 №127, від 16.05.2025 №167, від 30.05.2025 №256, від 19.06.2025 №369, від 18.07.2025 №468, від 24.07.2025 №493, від 30.07.2025 №504, від 04.08.2025 №506, від 06.08.2025 №510 "Про внесення змін до бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік", а саме:

- збільшено доходи загального фонду бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік згідно з додатком 1 на суму 16062200грн за рахунок перевиконання бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік на суму 15432200грн, субвенції з державного бюджету місцевим бюджетами на здійснення доплат педагогічним працівникам закладів середньої освіти на суму 720000грн;

- збільшено видатки загального фонду бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік на суму 16673986грн згідно з додатком 2;

- збільшено видатки спеціального фонду бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік згідно з додатком 3 на суму 8054507грн, в тому числі видатки розвитку на суму 8054507грн за рахунок коштів, що передаються із загального фонду бюджету до бюджету розвитку (спеціального фонду) на суму 8054507грн;

- внесено зміни до фінансування бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік (додаток 2), установивши профіцит загального фонду бюджету у сумі 59346479грн, дефіцит спеціального фонду у сумі 183155083грн, джерелом покриття якого визначено кошти, що передаються із загального фонду бюджету до бюджету розвитку (спеціального фонду) в сумі 177289983грн та залишки коштів спеціального фонду бюджету, що утворилися на кінець 2024 року в сумі 5865100грн (залишок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення харчування учнів початкових класів закладів загальної середньої освіти на суму 5865100грн);

- затверджено зміни до бюджетних призначень головним розпорядникам коштів бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами згідно з додатком 3;

- зменшено обсяг резервного фонду бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік на суму 8666293грн та установлено в розмірі 14476702грн, що становить 1,2 відсотків видатків загального фонду бюджету;

- затверджено зміни до міжбюджетних трансфертів на 2025 рік згідно з додатком 4;

- затверджено зміни до розподілу витрат бюджету Вараської міської територіальної громади на реалізацію місцевих/регіональних програм у 2025 році згідно з додатком 5;

- затверджено обсяг доходів загального фонду бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік в сумі 1255227245,04грн;

- затверджено обсяг видатків загального фонду бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік в сумі 1204547059,04грн.

Організацію виконання цього наказу покладено на фінансове управління виконавчого комітету Вараської міської ради.

Зазначений наказ від 18.08.2025 №522 начальником Вараської МВА видано відповідно до Бюджетного кодексу України, ч.2 ст.15, ч.7 ст.15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу президенту України від 20.02.2024 №82/2024 "Про утворення військової адміністрації", постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №252 "Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану", від 25.07.2025 №913 "Деякі питання розподілу в 2025 році обсягу субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення доплат педагогічним працівникам закладів загальної середньої освіти", враховуючи листи Рівненської обласної військової адміністрації та пропозиції головних розпорядників коштів.

Вважаючи наказ від 18.08.2025 №522 "Про внесення змін до бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік" таким, що виданий з порушенням встановленої процедури, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно із статтею 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі – Закон №280/97-ВР).

Відповідно до статті 2 Закону №280/97-ВР, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За правилами частин першої, четвертої статті 10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

У силу положень статті 21 Закону №280/97-ВР, обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

За правилами пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України приймає Президент України.

Факт введення Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на території України воєнного стану з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 є загальновідомим, як і той факт, що воєнний стан неодноразово продовжувався і наразі триває.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі – Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб`єктами стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов`язане з небезпекою для життя і здоров`я.

Статтею 2 Закону №389-VIII встановлено, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Частиною першою статті 4 Закону №389-VIII визначено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 4 Закону №389-VIII (в редакції, що діяла на час утворення Вараської міської військової адміністрації), рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування. Військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом. Військову адміністрацію населеного пункту (населених пунктів) очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації. Начальником військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) може бути призначений відповідний сільський, селищний, міський голова. Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.

Отже, військові адміністрації населених пунктів утворюються не лише в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а й в інших випадках, передбачених цим Законом, що спростовує доводи Вараської міської ради про необхідність застосування Закону №389-VIІІ лише у випадку, коли на відповідній території органи місцевого самоврядування не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження.

Наведене підтверджується і положеннями частини другої статті 10 Закону №389-VIІІ, згідно з якою у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування:

1) начальник військової адміністрації: крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови; може затвердити тимчасову структуру виконавчих органів сільської, селищної, міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду).

2) апарат сільської, селищної, міської ради та її виконавчого комітету, інші виконавчі органи (з урахуванням абзацу третього пункту 1 цієї частини), комунальні підприємства, установи та організації відповідної територіальної громади підпорядковуються начальнику відповідної військової адміністрації.

Частиною четвертою статті 10 Закону №389-VIІІ визначено, що у разі прийняття Верховною Радою України рішення, передбаченого частиною другою або третьою цієї статті, начальник військової адміністрації, відповідна обласна та/або районна військова адміністрація здійснюють повноваження, передбачені відповідно частиною другою або третьою цієї статті, з дня набрання чинності зазначеним рішенням Верховної Ради України протягом строку, передбаченого цими частинами. У разі усунення загроз для безпеки і правопорядку на території області за поданням Президента України Верховна Рада України може прийняти рішення про поновлення роботи органів місцевого самоврядування на території відповідної області до закінчення 30-денного строку, передбаченого частиною другою або третьою цієї статті, але не раніше дня припинення чи скасування воєнного стану.

Таким чином, повноваження, віднесені до компетенції начальника військової адміністрації Законом №389-VIІІ, виконуються ним на підставі Указу Президента України, а інші повноваження – на підставі рішення Верховної Ради України, прийнятого за поданням Президента України.

Відповідно до частини шостої статті 15 Закону №389-VIII, начальник військової адміністрації:

1) забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

2) організовує роботу відповідної військової адміністрації та здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання військовою адміністрацією покладених на неї повноважень;

3) призначає на посади та звільняє з посад посадових і службових осіб, інших працівників відповідної військової адміністрації;

4) є розпорядником бюджетних коштів;

5) представляє відповідну військову адміністрацію та територіальну громаду у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами;

6) звертається до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади;

7) укладає від імені територіальної громади, відповідної військової адміністрації договори згідно із законодавством;

8) видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;

9) веде особистий прийом громадян та забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та громадських об`єднань.

Водночас, повноваження військових адміністрацій населених пунктів на відповідній території чітко визначені частиною другою статті 15 Закону №389-VIII. Перелік таких повноважень є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Частина повноважень надана під умовою, що рішення відповідної ради з цих питань не прийнято.

Пунктом 5 частини другої статті 15 Закону №389-VIII до повноважень військових адміністрацій населених пунктів на відповідній території безумовно і прямо віднесено складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету.

03.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану" №2118-IX (далі – Закон №2118-IX), що набрав чинності 07.03.2022.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2118-IX внесено зміни, серед іншого, до розділу VI Бюджетного кодексу України та доповнено пункт 22 підпунктом 5 такого змісту: "5) функції органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів, місцевих державних адміністрацій, військово цивільних адміністрацій у частині бюджетних повноважень здійснюють військові адміністрації у разі їх утворення відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 2 пункту 22 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану" від 11.03.2022 №252 (далі – Постанова №252).

Зазначеною Постановою №252 установлено, що з метою оперативного та ефективного прийняття управлінських рішень для забезпечення безперебійного функціонування установ і закладів бюджетної сфери, комунальних підприємств та задоволення життєво необхідних потреб жителів територіальних громад у період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", виконання та формування місцевих бюджетів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства з урахуванням таких особливостей:

1) органи місцевого самоврядування, їх виконавчі органи, місцеві державні адміністрації, військово-цивільні адміністрації продовжують здійснювати бюджетні повноваження, а у разі утворення військових адміністрацій такі повноваження здійснюють військові адміністрації відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану";

2) військові адміністрації населених пунктів, обласні, районні та Київська міська військові адміністрації:

приймають за поданням місцевих фінансових органів рішення про внесення змін до рішень про місцеві бюджети;

здійснюють без погодження відповідною комісією місцевої ради передачу бюджетних призначень від одного головного розпорядника бюджетних коштів до іншого, перерозподіл видатків бюджету і надання кредитів з бюджету за бюджетними програмами, включаючи резервний фонд бюджету, додаткові дотації та субвенції, у межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів, а також збільшення видатків розвитку за рахунок зменшення інших видатків (окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету) за бюджетною програмою;

можуть приймати рішення про перерахування коштів з місцевого бюджету державному бюджету для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації та з метою відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України і забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державної незалежності України, її територіальної цілісності відповідно до пункту 22-2 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України;

затверджують місцеві (цільові) програми (вносять до них зміни) з дотриманням вимог статті 91 Бюджетного кодексу України;

можуть приймати рішення (кожна із сторін) про передачу коштів у вигляді міжбюджетного трансферту до відповідного місцевого бюджету;

здійснюють розподіл та перерозподіл обсягів трансфертів з державного та місцевих бюджетів місцевим бюджетам;

затверджують місцеві бюджети, складені місцевими фінансовими органами;

3) органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, військові адміністрації здійснюють заходи з мобілізації додаткових фінансових ресурсів до місцевих бюджетів, забезпечують ефективне, економне та раціональне використання бюджетних коштів;

4) Державна казначейська служба забезпечує розрахунково-касове обслуговування місцевих бюджетів та складення звітності про виконання місцевих бюджетів із застосуванням електронних носіїв під час обміну інформацією та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 9 червня 2021 р. №590 "Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану";

5) у період воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення чи скасування на територіях, які після 24.02.2022 є тимчасово непідконтрольними українській владі, тимчасово окупованими або на яких ведуться бойові дії, під час виконання місцевих бюджетів розпорядження про виділення коштів загального фонду місцевих бюджетів може затверджуватися керівником місцевого фінансового органу;

6) у період воєнного стану сільський, селищний, міський голова територіальної громади, на території якої не ведуться бойові дії та не прийнято рішення про утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів), виключно для здійснення заходів правового режиму воєнного стану може прийняти рішення щодо передачі коштів із відповідного місцевого бюджету на потреби Збройних Сил та/або для забезпечення заходів правового режиму воєнного стану;

7) проект рішення місцевої ради, військової адміністрації про передачу коштів у вигляді міжбюджетного трансферту (крім міжбюджетних трансфертів, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 101 Бюджетного кодексу України) до відповідного місцевого бюджету іншої області та/або м.Києва в обов`язковому порядку підлягає погодженню Міністерством фінансів шляхом надання відповідного листа;

8) обласні та Київська міська військові адміністрації, міські, селищні, сільські ради, військові адміністрації населених пунктів (у разі їх утворення) для забезпечення харчуванням учнів початкових класів закладів загальної середньої освіти приймають рішення про внесення змін до рішень про місцеві бюджети на підставі офіційного висновку місцевого фінансового органу про обсяг залишку коштів спеціального фонду бюджету за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення харчуванням учнів початкових класів закладів загальної середньої освіти, передбаченою розпорядженням Кабінету Міністрів України №1323 від 26.12.2024.

Таким чином, положення пункту 5 частини другої статті 15 Закону №389-VIII повністю узгоджуються з підпунктом 5 пункту 22 розділу VI Бюджетного кодексу України, деталізуються у Постанові №252 та вказують, що саме військові адміністрації населених пунктів (у випадку їх створення) на відповідній території здійснюють повноваження із складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього та забезпечення його виконання.

Це не суперечить вимогам Закону №280/97-ВР, стаття 21 якого прямо передбачає обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування в умовах воєнного стану.

Отже, аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що після запровадження воєнного стану і створення на відповідній території міської військової адміністрації, при умові продовження функціонування і міської ради на цій території, відповідний орган місцевого самоврядування продовжує виконувати свої функції і реалізовувати свої повноваження, за виключенням тих, які в силу вимог частини другої статті 15 Закону №389-VIII переходять до компетенції військової адміністрації.

Враховуючи наведене правове регулювання, що діє під час запровадження воєнного стану, суд дійшов висновку, що з моменту утворення Вараської міської військової адміністрації останній надано повноваження складати та затверджувати бюджет Вараської міської територіальної громади, вносити до нього зміни та забезпечувати його виконання.

Відповідно, Вараська міська рада на період здійснення повноважень Вараською міською військовою адміністрацією своїх повноважень, не має компетенції складати та затверджувати бюджет Вараської міської територіальної громади, вносити до нього зміни та забезпечувати його виконання.

Доводи відповідача про те, що підпункт 5 пункту 22 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України та частина друга статті 15 Закону №389-VIII не підлягають застосуванню, оскільки суперечать статті 143 Конституції України, суд вважає безпідставними, оскільки на час запровадження воєнного стану в Україні передбачено певну специфіку регулювання правовідносин щодо бюджетних повноважень з урахуванням особливого правого режиму в державі.

Крім того, судом встановлено, що Вараська МВА з приводу розмежування бюджетних повноважень зверталася із листом до Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, що в силу положень Бюджетного кодексу України та Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, здійснює контроль за бюджетними повноваженнями під час зарахування надходжень до бюджету, застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства (т.1 – а.а.с.88-94).

Листом від 25.09.2025 №15-07-07/21139 Державна казначейська служба України скерувала до Вараської міської військової адміністрації лист Міністерства фінансів України від 24.09.2025 №05240-10-5/27197 про реалізацію в умовах воєнного стану бюджетних повноважень міської військової адміністрації та міської ради, згідно з яким саме військові адміністрації населених пунктів відповідно Бюджетного кодексу України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №252 "Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану" уповноважені здійснювати повноваження із складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету (т.1 – а.а.с.95 - 97).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що наказ від 18.08.2025 №522 було підготовлено всупереч вимогам Бюджетного кодексу України, без врахування пропозицій головних розпорядників бюджетних коштів. Проект вказаного наказу не було опрацьовано та підготовлено місцевим фінансовим органом, оскільки такий відсутній у структурі відповідача.

Натомість, з дотриманням норм Бюджетного кодексу України, враховуючи пропозиції головних розпорядників бюджетних коштів, місцевим фінансовим органом – Фінансовим управлінням Виконавчого комітету Вараської міської ради було підготовлено проект рішення Вараської міської ради від 13.08.2025 №3698- ПРР-VIII-7310 "Про внесення змін до бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік" (в редакції від 14.08.2025), який було розглянуто на черговій сесії Вараської міської ради та ухвалене рішення №2917 від 20.08.2025.

Суд бере до уваги такі твердження позивача, як і посилання на особливості бюджетного процесу, врегульовані Бюджетним кодексом України, проте зазначає, що з урахуванням висновків суду, викладених вище, саме Вараська міська рада, прийнявши рішення від 20.08.2025 №2917, діяла всупереч чинному законодавству.

Частиною п`ятою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для складання проекту бюджету.

За приписами частини сьомої статті 78 Бюджетного кодексу України, рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється відповідною місцевою радою на підставі офіційного висновку місцевого фінансового органу про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду, про обсяг залишку коштів загального та спеціального фондів (крім власних надходжень бюджетних установ) відповідного бюджету.

Згідно з п.п.3.4, 3.5 Положення про Фінансове управління Виконавчого комітету Вараської міської ради, затвердженого рішенням Вараської міської ради від 09.06.2017 №818, до основних завдань Управління належить, зокрема, розроблення проекту міського бюджету згідно з вимогами бюджетного законодавства України, виходячи з обґрунтованих бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів, розгляд бюджетних запитів з питань внесення змін до бюджету міста, формування проектів рішень міської ради та її виконавчого комітету з бюджетних питань, аналітичних матеріалів та пояснювальних записок.

Відповідно до п.8 ч.6 ст.15 Закону №389-VIII, начальник військової адміністрації видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад).

Відтак, місцевий фінансовий орган, Фінансове управління Виконавчого комітету Вараської міської ради, був зобов`язаний на виконання вимог Бюджетного кодексу України підготувати проект відповідного наказу начальника Вараської МВА про внесення змін до бюджету Вараської міської територіальної громади на 2025 рік.

Невиконання місцевим фінансовим органом визначених обов`язків не може автоматично підтверджувати протиправність наказу від 18.08.2025 №522.

Крім того, судом встановлено, що зазначений наказ було прийнято, враховуючи листи Рівненської обласної військової адміністрації та пропозиції головних розпорядників коштів.

Зокрема, Виконком Вараської міської ради неодноразово звертався до Вараської МВА з листами - пропозиціями щодо збільшення бюджетних призначень або виділення бюджетних призначень на ті чи інші програми, або для забезпечення діяльності головних розпорядників бюджетних коштів: від 25.07.2025 №4350-1206-3110-37-05-25, від 24.07.2025 №3200-1189-3110-37-05-25, від 08.08.2025 №7150-1282-3110-37-05-25, від 06.08.2025 №5140-1283-3110-37-05-25, від 06.08.2025 №7150-1274-3110-37-05-25, від 31.07.2025 №5140-1233-3110-37-05-25, від 25.07.2025 №5140-1207-3110-37-05-25 (т.2 – а.а.с.70- 72, 73-75, 76, 80-84, 85-88, 89-90, 91-95).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві та його представники у судовому засіданні вказували на те, що оспорюваний наказ не порушує жодних прав та інтересів позивача.

Натомість, обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача у судовому засіданні звернула увагу суду на те, що позивач просить лише скасувати оспорюваний наказ, без визнання його протиправним, та зауважила, що позов у цій справі подано в інтересах Вараської міської територіальної громади.

Оцінюючи такі аргументи сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частини перша та третя статті 124 Конституції України).

Згідно з частиною четвертою статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп зазначено, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім цього, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес". Зокрема, зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст (інтерес у вузькому розумінні цього слова) та означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17, в якій зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача; це виключає можливість віднесення спору до "юридичного" відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу ;

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(ґ) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного висновується необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу суб`єктом владних повноважень.

Ознаки "потерпілого" від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому; зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пунктах 8-9 частини першої статті 4 КАС України визначено позивача як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкта владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. При цьому, відповідачем може бути суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інша особа, до якої звернена вимога позивача.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 КАС України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; формами захисту, зокрема, є визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваними діями, рішенням або бездіяльністю прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право якої порушені цим рішенням.

Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особи дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Також, виходячи з положень частини другої статті 264 КАС України, порушення права особи, яка оскаржує нормативно-правовий акт, може бути обґрунтовано застосуванням або можливістю застосування цього акта до цієї особи.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність порушення дією, рішенням або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному та нематеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.

Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 квітня 2012 року у справі №21-1115во10, та Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 15 серпня 2019 року у справі №822/450/16, від 10 лютого 2021 року у справі №640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі №826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі №370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі №210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20.

Суд також враховує, що поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція).

Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Аналогічний правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 9901/386/18, та Верховним Судом у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 367/4883/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 539/1699/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 480/8472/20 та від 15 вересня 2021 року у справі № 742/3070/18.

До того ж Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 грудня 2021 року у справі №370/2759/18 та від 18 травня 2022 року у справі №826/12131/17 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін; такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб`єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд погоджується з позивачем, що в силу положень ст.10 Закону №280/97-ВР, Вараська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє Вараську міську територіальну громаду та здійснюють від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Поряд з цим, як виснувано судом у цьому рішенні вище, у період дії воєнного стану з моменту утворення Вараської міської військової адміністрації останній надано повноваження складати та затверджувати бюджет Вараської міської територіальної громади, вносити до нього зміни та забезпечувати його виконання.

Відповідно, Вараська міська рада на період здійснення повноважень Вараською міською військовою адміністрацією своїх повноважень, не має компетенції складати та затверджувати бюджет Вараської міської територіальної громади, вносити до нього зміни та забезпечувати його виконання.

Судом встановлено, що оспорюваним наказом від 18.08.2025 №522 забезпечено виділення коштів з бюджету Вараської міської територіальної громади на підтримку та допомогу Збройних Сил України, на заходи, які безпосередньо стосуються підвищення рівня безпеки, зміцнення обороноздатності Рівненської області, забезпечення оборонних потреб, належного функціонування об`єктів критичної інфраструктури та підготовку закладів освіти до нового навчального року, соціальної підтримки учасників бойових дій, та на інші заходи з питань життєдіяльності Вараської міської територіальної громади. Також зазначеним наказом Вараській МВА, як головному розпоряднику бюджетних коштів, затверджені бюджетні призначення.

Таким чином, оспорюваний позивачем наказ видано керівником відповідача в інтересах Вараської міської територіальної громади.

При цьому, інші повноваження та функції, передбачені Законом №280/97-ВР, за виключенням тих, які в силу вимог частини другої статті 15 Закону №389-VIII переходять до компетенції військової адміністрації, Вараська міська рада продовжує відповідно реалізовувати та виконувати.

Суд зауважує, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відтак, доводи відповідача про відсутність у спірних правовідносинах права, яке підлягає судовому захисту, є обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що позивач не довів факту порушення конкретного права. Натомість - встановив, що наказ від 18.08.2025 №522 виданий на підставі спеціального закону, не суперечить Конституції чи чинному законодавству, не містить ознак перевищення відповідачем наданих повноважень.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У частині решти доводів сторін суд зазначає, що усі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом вище, таким доводам було надано правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в позовних заявах доводи не вимагають детальної відповіді, оскільки не мають впливу на вище зазначений висновок суду.

Підстави для розподілу судових витрат згідно із статтею 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Вараської міської ради до Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області про визнання протиправним наказу відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: Вараська міська рада (майдан Незалежності, буд.1, м.Вараш, Вараський район, Рівненська область, 34403; ідентифікаційний код юридичної особи 35056612).

Відповідач: Вараська міська військова адміністрація Вараського району Рівненської області (майдан Незалежності, буд.1, м.Вараш, Вараський район, Рівненська область, 34403; ідентифікаційний код юридичної особи 45356703).

Рішення складено 11 червня 2026 року.

Суддя О.М. Дудар