Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №380/5548/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 рокусправа № 380/5548/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 19.03.2024 по 27.02.2026 (включно);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 19.03.2024 по 27.02.2026, але не більше як за шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 18.03.2024№380-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 28.02.2025. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №380/11814/24, відповідачем виплачено на картковий рахунок позивача грошове забезпечення (індексацію грошового забезпечення) у сумі 201 930,40 гривень. Вважає, що відповідно до положень законодавства, після того як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, в останнього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення). Просить позовні вимоги задовольнити зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 19.03.2024 по 27.02.2026, але не більше як за шість місяців.

Ухвалою суду від 31.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 08.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі доказами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

17.04.2026 за вх.№31911 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що всі належні позивачу суми були виплачені під час звільнення у встановлені законом строки. На думку відповідача, кошти, виплачені 27.02.2026 на виконання судового рішення, є відшкодуванням за результатами судового спору, а не остаточним розрахунком при звільненні, тому підстав для застосування статті 117 КЗпП України немає. Крім того, відповідач вказує, що середній заробіток за затримку розрахунку має компенсаційний, а не штрафний характер, а його розмір повинен визначатися з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності. Посилаючись на актуальну практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, відповідач просить врахувати розмір фактичної заборгованості, тривалість затримки, поведінку сторін та обмеження періоду нарахування компенсації шістьма місяцями. У зв`язку з наведеним відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог або, у разі їх часткового задоволення, визначити розмір компенсації з урахуванням принципу співмірності та актуальної судової практики.

Ухвалою суду від 01.06.2026 витребувано у відповідача додаткові докази.

03.06.2026 за вх.№47779 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

Позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України.

Наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18.03.2024 №380-ОС підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 18.03.2024.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №380/11814/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з квітня 2020 року по 31.12.2022 року включно та з 01.01.2024 року по 18.03.2024 року включно.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за періоди з квітня 2020 року по 31.12.2022 року включно та з 01.01.2024 року по 18.03.2024 року включно у розмірі 4194,60 грн в місяць, розраховану як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 18.03.2024 року включно з урахуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 поточну індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 18.03.2024 року включно із урахуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), виплату здійснити з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

27.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на виконання вказаного рішення, здійснив виплату індексації грошового забезпечення на загальну суму 201 930,40 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

У зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. При цьому, виплату позивачу належних сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби проведено не було, між сторонами виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь позивача (рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 №380/12916/25. З дня звільнення позивача з військової служби 28.02.2025, відповідачам здійснено належні донарахування грошового забезпечення на виконання судового рішення 27.01.2026.

При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.

Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні з військової служби 15.09.2023 (день виключення зі списків особового складу частини) позивачу не виплачене належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок проведений лише 23.06.2024, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за час затримки.

19.07.2022 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-IX (далі – Закон № 2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:

“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті”.

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-ІV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-ІV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.

При вирішенні спору належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 18.03.2024, натомість належні до виплати за рішеннями суду суми в розмірі 201930,40 грн були виплачені 27.02.2026.

Таким чином, суд у цій справі дійшов висновку, що період затримки розрахунку при звільненні з 19.03.2024 (перший день затримки) по 19.09.2024 (останній десь шестимісячного строку) становить 184 днів.

З долучених до матеріалів справи особистих карток грошового забезпечення вбачається, що у січня 2024 року позивачу виплачено грошове забезпечення в розмірі 46350,00 гривень (без врахування одноразових виплат), в лютому 2024 року в розмірі 46350,00 гривень.

Звідси, середньоденна заробітна плата становить 1545,00 грн (92700 грн / 60 - кількість календарних днів у січня 2024 року та лютому 2024року = 1545,00 грн).

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2024 по 19.09.2024, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.03.2024 по 19.09.2024, що становить 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, становить 284280,00 грн (1545,00 грн х 184 дні).

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві, складає 284280,00 грн.

При цьому, суд зауважує, що особливості обчислення середнього заробітку, зокрема випадки та критерії його зменшення, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 р. у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період в межах шести місяців, встановленню підлягає: 1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100; 2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; 3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних йому при звільненні виплат; 4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.03.2025 р. у справі № 560/5923/24, від 24.04.2025 р. у справі № 620/7207/24.

Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення, позивачу при звільненні виплачено 993521,31 грн, в травні 2024 року – 138082,35 грн (компенсація за речове майно), а на виконання судового рішення нараховано 201930,40 грн.

Таким чином, загальний розмір належних при звільненні сум становить 1333534,06 грн.

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 201930,40 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 15,14% (201930,40 грн / 1333534,06 грн х 100 %).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 19.03.2024 року (в межах шести місяців) - 184 календарних днів.

Як вже зазначалось раніше, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 284280,00 грн.

Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 43039,99 грн, тобто 15,14% від 284280,00 грн.

Одночасно суд зазначає, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Підсумовуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43039,99 грн, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43039 (сорок три тисячі тридцять дев`ять) гривень 99 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна