Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №380/8789/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 рокусправа № 380/8789/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із вимогами:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 по 07.05.2021 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та додаткових видів) за період з 01.01.2020 по 07.05.2021 включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби) та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача, які полягають у застосуванні при обчисленні позивачу в період з 01.01.2020 по 07.05.2021 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01.01.2020 - 2102,00 грн, на 01.01.2021 - 2270,00 грн). Позивач зазначає, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у первинній редакції, що передбачає визначення розмірів окладів шляхом множення прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, у зв`язку із чим звернулася з цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 11.05.2026 в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив у повному обсязі. Відповідач зазначив, що у спірному періоді він діяв правомірно, керуючись чинною на той момент редакцією пункту 4 Постанови № 704 (з розрахунковою величиною 1762,00 грн), а скасування пункту 6 Постанови № 103 не призвело до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704; що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань має дискреційний характер, а одноразова грошова допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки є похідними виплатами. Окремо відповідач заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, КАС України передбачає, що строк звернення до суду може встановлюватися іншими спеціальними законами.

Спір у цій справі за своєю правовою природою є спором про оплату праці (грошове забезпечення військовослужбовця). Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 у справі № 420/7697/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці врегульовано спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а в частині, яка не врегульована вказаним законодавством, - субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України.

Порядку і строків звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення спеціальне законодавство не містить. Водночас такий порядок встановлений КЗпП України.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року дійшов висновку про те, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, якою встановлено тримісячний строк звернення працівника до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, то правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX). В силу приписів частини 5 статті 242 КАС України така правова позиція враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Суд встановив, що спірний період, за який позивач просить здійснити перерахунок грошового забезпечення, охоплює час з 01.01.2020 по 07.05.2021, тобто період, який повністю передує набранню чинності Законом № 2352-IX (19.07.2022). Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 07.05.2021, тобто також до 19.07.2022. Отже, відповідні правовідносини виникли та були припинені під час дії частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції, яка передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 (переглянутій Великою Палатою Верховного Суду згідно з постановою від 21.09.2023) та у постанові від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23 виснував, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; відтак дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

За таких обставин, оскільки спірні правовідносини виникли та припинилися до 19.07.2022, право позивача на звернення до суду з вимогою про перерахунок та виплату належного грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 07.05.2021 не було обмежене будь-яким строком, у зв`язку з чим строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Суд критично оцінює посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 400/4829/24, від 10.04.2025 у справі № 200/2237/24 та постанову судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, оскільки у наведених справах спірні правовідносини (або їх частина) мали місце після 19.07.2022, що зумовлювало застосування тримісячного строку звернення до суду в редакції Закону № 2352-IX, тоді як у цій справі весь спірний період передує цій даті. Відмінність фактичних обставин виключає механічне застосування зроблених у тих справах висновків до спірних правовідносин.

Окремо суд зазначає, що навіть за умови застосування тримісячного строку звернення до суду доводи відповідача про обізнаність позивача з усіма складовими розрахунку грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу є непереконливими. Грошовий атестат та наказ начальника Військового госпіталю від 07.05.2021 № 96 містили лише підсумкові суми, нараховані позивачу при звільненні, та не розкривали складових щомісячних виплат за попередні періоди й методики (розрахункової величини), застосованої при обчисленні посадового окладу й окладу за військовим званням. Інформацію про порядок обчислення грошового забезпечення (зокрема про застосування розрахункової величини 1762,00 грн) позивач об`єктивно отримала лише після надходження на адвокатський запит копій особових карток на грошове забезпечення за 2016-2021 роки у березні-квітні 2026 року. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду про те, що визначальним для початку перебігу строку звернення є момент, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про складові та розмір нарахувань, а документ, що містить лише підсумкові суми станом на день виключення зі списків особового складу і не розкриває складових виплат за минулі періоди, не запускає перебіг відповідного строку.

Тому суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та вважає, що такий строк позивачем не пропущено.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовому госпіталі Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на посаді старшої медичної сестри хірургічного відділення.

Наказом командувача Національної гвардії України від 26.04.2021 № 72 о/с ОСОБА_1 звільнена з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом начальника Військового госпіталю Національної гвардії України (по стройовій частині) від 07.05.2021 № 96 ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07.05.2021. Цим же наказом позивачу нараховано та виплачено, зокрема, одноразову грошову допомогу при звільненні (у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби) та грошову компенсацію за 84 невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016-2021 роки як учаснику бойових дій у сумі 36 372,00 грн.

Як убачається з копій особових карток на грошове забезпечення за 2016-2021 роки, наданих позивачу на адвокатський запит, розмір посадового окладу та окладу за військовим званням при обчисленні грошового забезпечення позивача (у тому числі щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення) у спірному періоді визначався відповідачем шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704 (зокрема посадовий оклад 2820,00 грн = 1762,00 Ч 1,6; посадовий оклад 3000,00 грн = 1762,00 Ч 1,7; оклад за військовим званням 880,00 грн = 1762,00 Ч 0,5).

На переконання позивача, такі дії відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення є протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 від 29.01.2020 необхідно було керуватися положеннями попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704, відповідно до якого розміри посадових окладів та окладів за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Варто зазначити, що за загальним правилом примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку пункту 4 Постанови № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.

Суд звертає увагу, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.

Проте Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким, зокрема, в пункт 4 Постанови № 704 були внесені зазначені зміни. Отже, зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.

Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 і пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З наведеного суд дійшов висновку, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 10.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21 та від 23.05.2023 у справі № 380/22021/21.

Щодо доводів відповідача про те, що скасування пункту 6 Постанови № 103 не призвело до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704 (з посиланням на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870), суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб є базовим державним соціальним стандартом, що відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлюється законом і на основі якого визначаються державні соціальні гарантії. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Натомість Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн; статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн. Отже, розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2020-2021 роках є більшим, ніж у 2018 році.

Таким чином, з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили (Закону № 294-IX та Закону № 1082-IX), згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення грошового забезпечення.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).

З огляду на викладене доводи відповідача про неможливість автоматичного відновлення дії попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704 та про обов`язковість для нього чинного офіційного тексту цієї постанови не спростовують наведеного, оскільки суд, вирішуючи спір, не вправі застосовувати дефектний нормативно-правовий акт (його окреме положення) безвідносно до того, чи був він чинним на момент виникнення спірних відносин. Питання застосовності пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 103 вирішується судом саме через призму його відповідності актам вищої юридичної сили, а не через формальне існування офіційного тексту постанови.

Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу (закону про Державний бюджет України на відповідний рік), із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2020 (2102,00 грн) та на 01.01.2021 (2270,00 грн).

Оскільки додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) розраховуються у відсотковому співвідношенні від величини посадового окладу та окладу за військовим званням, то при перерахунку посадового окладу й окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного року, перерахунку підлягають також додаткові види грошового забезпечення.

Щодо доводів відповідача про дискреційний характер матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та похідний характер одноразової грошової допомоги при звільненні і компенсації за невикористані дні відпустки, суд зазначає таке.

Дискреційний характер рішення командира військової частини щодо надання матеріальної допомоги стосується самого факту її надання та визначення її розміру в межах фонду грошового забезпечення (у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення). Водночас позивач не оскаржує сам факт надання чи розмір допомоги, визначений у місячних грошових забезпеченнях, а оскаржує саме розрахункову величину (прожитковий мінімум), застосовану при обчисленні місячного грошового забезпечення, від якого похідно визначався і граничний розмір таких виплат. Оскільки матеріальна допомога, допомога на оздоровлення, премія, одноразова грошова допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки обчислюються виходячи з місячного грошового забезпечення (його складових - посадового окладу та окладу за військовим званням), то протиправне заниження розрахункової величини при визначенні цих складових зумовлює і заниження похідних від них одноразових виплат.

Отже, при здійсненні перерахунку основного грошового забезпечення перерахунку підлягають і нараховані та виплачені у спірному періоді одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби) та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, із урахуванням перерахованого грошового забезпечення.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях (Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016). Норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер.

Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) та у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) наголосив, що держава може вводити, призупиняти чи припиняти виплату надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак, якщо чинне правове положення передбачає певні виплати і дотримано всіх вимог, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Реалізація особою права, пов`язаного з отриманням бюджетних коштів, яке базується на чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Враховуючи наведене, суд, керуючись статтею 245 КАС України, дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з 29.01.2020 (з дня прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18) по 07.05.2021 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 та 01.01.2021), є протиправними.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції передбачено право кожного на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 07.05.2021 включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби) та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги про здійснення виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується, зокрема, особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми утриманого податку з доходів фізичних осіб.

Враховуючи наведене, суд вважає, що нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення необхідно проводити з урахуванням пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 07.05.2021 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 та на 01.01.2021).

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 07.05.2021 включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби) та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.