Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №320/38155/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 року № 320/38155/25

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального правління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_2 звернулось з позовом до Центрального міжрегіонального правління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 21.04.2025 №80114500000005/108 про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Таджикистан, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 21.04.2025 №80112500107932/108/1 про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 ОСОБА_1 та зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 09.03.2023 громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 21.04.2025 №8010130100018227 про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваних рішень.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі призначено судове засідання з викликом сторін (їх представників).

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує.

Представником відповідача в судовому засіданні заявлено клопотання про визнання явки позивача в судове засідання обов`язковою.

Протокольною ухвалою суду від 15.04.2026 вказане клопотання задоволено та визнано явку позивача в судове засідання обов`язковою.

У судове засідання 18.05.2026 позивач прибув. На пропозиції суду надати пояснення щодо перебування ним у двох зареєстрованих шлюбах одночасно, відмовився. Надав суду Заяву від 18.05.2026 про реалізацію права не свідчити проти себе та відмову від надання пояснень, що можуть бути використані на його шкоду.

Представник позивача вказану заяву підтримав. Крім того позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_3 28.12.2021 надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (дружина іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки) та документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 від 12.01.2022 та у подальшому у порядку обміну, посвідкою № НОМЕР_1 від 09.03.2023.

Під час надання дозволу позивачу на імміграцію в України останній надав до міграційної служби свідоцтво про укладення шлюбу 14.09.2021 з громадянкою Республіки Таджикистан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданим Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Серія НОМЕР_3 .

Судом встановлено, що громадянка Республіки Таджикистан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 задокументована посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_4 від 30.06.2020, орган, що видав – 6301.

У подальшому, до відповідача 22.10.2024 звернулась із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (чоловік іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки), як дружина позивача громадянка Республіки Таджикистан ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підтвердження доказів того, що вона є дружиною позивача надала до міграційної служби копію свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 18.06.2021 сільською громадою Пулотон, м. Канібалам, Согдійської області, Республіки Таджикистан серії НОМЕР_5 .

За результатами перевірки відповідачем складено Висновок про визнання недійсними дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_2 , який затверджено 21.04.2025 та яким запропоновано визнати недійсним рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 28.12.2021 про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану посвідку на постійне місце проживання № НОМЕР_1 від 09.03.2023.

Відповідачем 21.04.2025 прийняті рішення №80114500000005/108 про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_2 23.12.1990р.н. від 28.12.2021 №80114200068459 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію»; рішення №80112500107932/108/1 про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 на підставі ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію» та рішення №8010130100018227 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким зобов`язано позивача у термін до 19.05.2025 покинути територію України.

Позивач, вважаючи оскаржувані рішення відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) визначено, що іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Статтею 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

За приписами частини першої статті 1 Закону України «Про імміграцію» № 2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 3 Закону № 2491-ІІІ визначено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Підстави для визнання недійсним рішення про надання дозволу на імміграцію визначено статтею 12-1 Закону № 2491-ІІІ.

Дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності;

2) з`ясується, що його надано на підставі документів, що не підтверджують законність перебування/тимчасового проживання на території України на дату подання документів на отримання дозволу на імміграцію або наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або документів, що підтверджують підстави, які припинилися.

У разі визнання недійсним дозволу на імміграцію визнається недійсною посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 «Деякі питання у сфері імміграції» затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - Порядок № 1983).

Відповідно до п. 1 Порядку № 1983 цей Порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав.

Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України Про імміграцію.

Для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі, коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України Про імміграцію, яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл (п. 22 Порядку № 1983).

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є іммігрант, проводяться перевірки відсутності підстав, за яких відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства виїзд з України не дозволяється.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.

Згідно з підпунктом 1 пункту 64, пунктом 65 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Рішення про скасування посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Рішення про скасування посвідки формується засобами Реєстру за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Після підписання рішення сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.

З матеріалів справи встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних рішень стало те, що на момент звернення позивача до міграційної служби із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», останнім були надані неправдиві відомості з метою легалізуватися на території України та в подальшому легалізувати свою першу дружину на території України.

Так, судом встановлено, що під час надання дозволу позивачу на імміграцію в України останній надав до міграційної служби свідоцтво про укладення шлюбу 14.09.2021 з громадянкою Республіки Таджикистан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданим Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Серія НОМЕР_3 .

Матеріалами справи підтверджується, що громадянка Республіки Таджикистан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 задокументована посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_4 від 30.06.2020, орган, що видав – 6301.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 21.04.2025 №00050758467 шлюб між позивачем та громадянкою Республіки Таджикистан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 розірвано 17.08.2022 (актовий запис №187).

У подальшому, до відповідача 22.10.2024 звернулась із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (чоловік іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки), як дружина позивача громадянка Республіки Таджикистан ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підтвердження того, що вона є дружиною позивача надала до міграційної служби копію свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 18.06.2021 сільською громадою Пулотон, м. Канібалам, Согдійської області, Республіки Таджикистан серії НОМЕР_5 .

Тобто, звертаючись до міграційної служби із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» позивачем свідомо було надано неправдиві відомості з метою легалізуватися на території України та в подальшому легалізувати свою першу дружину громадянку Республіки Таджикистан ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на територію України.

Як було вказано вище, стаття 3 Закону № 3773-VI передбачає, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Так, стаття 25 Сімейного кодексу України визначає, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Згідно висновків Верховного Суду викладених у постанові від 14.12.2021 у справі №761/16077/19 шлюб, який є недійсним (стаття 39 СК України), не потребує звернення особи до суду з відповідним позовом, оскільки його недійсність визначається безпосередньо законом.

Таким чином, суд погоджується з твердженнями відповідача, що в силу норм статті 39 Сімейного кодексу України шлюб, який укладений позивачем з громадянкою Республіки Таджикистан ОСОБА_4 14.09.2021 є недійсним з моменту його укладення, а тому правові підстави щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» у позивача були відсутні.

На підставі викладеного суд доходить висновку про правомірність рішень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 21.04.2025 №80114500000005/108 про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Таджикистан, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та від 21.04.2025 №80112500107932/108/1 про визнання недійсною посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 21.04.2025 №8010130100018227 про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає наступне.

Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Закон №3773-VI) та Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (Інструкція № 353/271/150), які визначають правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, встановлюють порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, та визначають примусового повернення і примусового видворення з України іноземців та осіб без громадянства.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки.

Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Аналогічні норми містяться в Інструкції № 353/271/150, відповідно до п. 5 розділу 1 підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:

- дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

- затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Відповідно до п. 6 розділу 1 Інструкції № 353/271/150, примусове повернення з підстав, передбачених п. 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

Слід зазначити, що у частині 1 статті 31 Закону № 3773-VI наведено вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні, або видані, чи передані до країн.

Зважаючи на вказане, та ураховуючи той факт, що громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_2 не належить до категорії осіб, на яких поширюється виключення щодо прийняття рішення про примусове повернення, є всі визначені законодавством підстави для прийняття такого рішення одночасно із прийняттям рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання.

Підсумовуючи усе викладене вище, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваних рішень Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, а відтак, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Слід також зазначити, що у судовому засіданні на запитання до позивача, що він може пояснити по суті заявлених ним позовних вимог, останній повідомив, що не розуміє української мови.

Представником позивача, адвокатом Скрибкою І.В. подано заяву про реалізацію права не свідчити про себе та відмову від надання пояснень, що можуть бути використані на шкоду позивачу, яка підписана позивачем та якою просив при розгляді справи виходити з того, що обов`язок доказування правомірності оскаржуваних рішень покладається виключно на відповідача, а позивач не зобов`язаний надавати пояснення щодо обставин свого особистого та сімейного життя та просив не витребовувати від позивача пояснень та показань, які можуть бути використані на шкоду його правам та законним інтересам у цьому або будь-якому іншому провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідачем надано до суду докази, які підтверджують правомірності прийняття ним оскаржуваних рішень, зокрема, серед таких доказів є копія свідоцтва про укладення шлюбу між позивачем та громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який видано 18.06.2021 сільською громадою Пулотон, м. Канібалам, Согдійської області, Республіки Таджикистан серії НОМЕР_5 .

У той же час, ні позивач ні його представник не довели обставин, на яких гуртуються їх позовні вимоги.

Отже, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов не підлягає задоволенню.

У зв`язку із тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.