Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №711/3761/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3761/26

Номер провадження2-о/711/119/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

Головуючого: судді - Кондрацької Н.М.

присяжних Сокур С.С., Соловей І.А.

секретаря судового засідання Мелещенко О.В.,

представника заявника адвоката Кузьменко Л.В.

заінтересованої особи ОСОБА_1

представника заінтересованої особи Стешенка Є.М.

розглянувши у закритому судовому засіданні у місті Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кузьменко Любов Василівна, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Виконавчий комітет Черкаської міської ради в особі органу опіки та піклування, про усиновлення дитини, -

встановив:

До суду з заявою про усиновлення дитини звернувся ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Коваленко Л.В., зазначивши заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Виконавчий комітет Черкаської міської ради в особі органу опіки та піклування. У заяві зазначає, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , з 07.11.2024 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , яке було видане 07.11.2024 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

ОСОБА_2 має дитину від першого шлюбу - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 має двох дітей від попередніх шлюбів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Окрім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають спільну дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У сина ОСОБА_1 - ОСОБА_4 є батько, який бере участь у вихованні дитини, а у сина ОСОБА_5 батько відсутній. Відповідно до свідоцтва про його народження батько був записаний зі слів матері на підставі ч. 1 ст. 135 СК України.

На даний час вся сім?я проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

3 часу спільного проживання, заявник фактично здійснює утримання неповнолітнього ОСОБА_5 та всю родину, з якими спільно проживає. Заявник зазначає, що відноситься до дітей як до рідних, приймає активну участь у їх вихованні та утриманні. Виконує притаманні батьку обов?язки щодо виховання та утримання дітей і фактично виконую обов?язки батька.

Наразі має намір усиновити сина дружини ОСОБА_7 для забезпечення стабільних та гармонійних умов його життя.

Згідно висновку про стан здоров?я, фізичний і розумовий розвиток дитини, виданого КНП «Третій черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 04.03.2026 року, заявник протипоказань до усиновлення не має.

Громадянин ОСОБА_2 проходить військову службу у Збройних Силах України, має стабільний дохід, матеріально утримує сім?ю.

Відповідно до Витягу з Інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-0050036396, виданого департаментом інформатизації Міністерства внутрішніх справ України, станом на 14.11.2025 громадянин ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості немає.

Подружжя має належні житлово-побутові умови проживання. Родина, яка складається з п?яти осіб: заявник ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_1 , малолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Для малолітнього ОСОБА_5 відведено окреме місце для сну та проведення дозвілля, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 10.03.2026 N? 147.

З історією розвитку станом здоров?я малолітнього заявник ознайомлений та готовий взяти відповідальність за його лікування, утримання та розвиток (висновок про стан здоров?я, фізичний та розумовий розвиток дитини від 21.07.2025, наданий КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги»).

Заявнику роз?яснені умови усиновлення, права та обов?язки, що виникають внаслідок усиновлення. Усиновлення дитини не має на меті отримання будь-якої винагороди. Причин, які могли б бути підставою для відмови заявнику бути усиновителем, зазначених у статті 212 Сімейного кодексу України, немає.

Згідно із заявою від 14.11.2025 року, ОСОБА_1 , надала письмову заяву на усиновлення неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Заява зареєстрована в реєстрі приватним нотаріусом Черкаського нотаріального округу Левицькою Е.А. за N? 10669.

Відповідно до Довідки N?27 від 01.07.2025 року, виданої завідувачем ДНЗ (ЯСЛА-САДОК) КОМБІНОВАНОГО ТИПУ N?9 «ЛАСТІВКА» Черкаської міської ради, повідомляється, що ОСОБА_5 відвідує садок з 03.06.2025 року. Вихованням дитини займається та вітчим ОСОБА_2 .

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики на дитину дошкільного віку №28 ВІД 01.07.2025 року вбачається, що дитина ОСОБА_5 відвідує дошкільний навчальний заклад, є спокійним, урівноваженим, неконфліктним, активним, взаємовідносини з однол дорослими доброзичливі, в спілкування вступає легко та швидко. Сім?я дитини є благополучна, моральна обстановка задовільна.

Згідно висновку, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Черкаської ради як органу опіки та піклування, про доцільність усиновлення ОСОБА_2 , дитини його дружини - неповнолітнього ОСОБА_5 , вважає, що усиновлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним та відповідає інтересам дитини.

Просить у заяві оголосити ОСОБА_2 , усиновлювачем дитини ОСОБА_5 , 2023 року народження, внести зміни до актового запису про народження дитини.

Ухвалою від 17.04.2026 відкрито провадження у справі та ухвалено про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

У судовому засіданні представник заявника адвокат Кузьменко Л.В. підтримала подану заяву у повному обсязі та просила її задоволити. Повідомила, що діти ОСОБА_1 люблять ОСОБА_2 , вважають його своїм батьком. У разі усиновлення дитини заявник може представляти інтереси дитини, вирішувати питання щодо його лікування, зараз він позбавлений цього бо не має статусу батька.

Заінтересована особа ОСОБА_1 підтримала подану заяву та повідомила, що перебувала у шлюбі, від якого народилась дитина ОСОБА_4 , 2018 року народження. Також має сина ОСОБА_5 ,2023 року народження, його батько записаний з її слів. Має спільного сина з заявником ОСОБА_6 , 2025 року народження. Із заявником вона знайома давно. Коли вона була вагітною своєю другою дитиною, то із-за кордну повернувся ОСОБА_2 , вони стали проживати разом, він забрав її з пологового будинку, підтримував, піклувався про неї. До усіх дітей заявник гарно відноситься, ставиться до них однаково як рідний батько. Зі своїм рідним сином ОСОБА_2 не зустрічається, оскільки цьому чинитись перешкоди його бувша дружина, але чоловік не звертався щодо цього нікуди. Заявника призвали до лав ЗСУ у листопаді 2024 року. У їх власності нерухомого майна немає, проживають в орендованій квартирі, до народження молодшого сина вона працювала у магазині, була офіційно працевлаштована, ОСОБА_2 до призову працював офіційно холодильщиком.

Представник заінтересованої особи згідно доручення ОСОБА_9 підтримав поданий висновок, вважає, що усиновлення буду відповідати інтересам дитини.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомила, що є хрещеною матір`ю сина ОСОБА_11 . ОСОБА_2 знає з 2021 року, як чудову людину. З 2022 року сім`я ОСОБА_12 стала жити біля неї і вона бачила дружні відносини та гарне відношення у сім`ї до дітей. ОСОБА_13 вважає усіх дітей ОСОБА_1 своїми, а діти його своїм батьком, він не вживає алкоголь, забезпечує дітей і дружину. Хто є батьком ОСОБА_15 вона не знає, думала, що батьком є ОСОБА_16 . Після призову ОСОБА_2 він приходив у відпустку зі служби 3-4 рази, бачила його кожного дня, він займався дітьми, проводив з ними час.

Свідок ОСОБА_17 повідомила, що ОСОБА_1 - її донька, ОСОБА_2 - зять. Вони знайомі давно, були одружені, потім розлучились і одружились один з одним. ОСОБА_18 повернувся з-за кордону у 2022 році, коли її донька була вагітною ОСОБА_15 , він зустрів її з пологового будинку. Свідок та ОСОБА_12 проживають в одному дворі, тому вона бачить, що заявник турбується про дітей, приділяє увагу, займається вихованням, усі діти називають його «татом», він відноситься до усіх однаково. Хто є біологічним батьком ОСОБА_15 не знає, вона порадила доньці записати дитину зі слів матері, щоб мати статус матері-одиначки. Вважає, що у дитини повинен бути батько, тому підтримує усиновлення. Чому питання усиновлення не ініціювалось раніше не знає, гадає, що ОСОБА_13 відчув себе батьком. Про те, що у нього є дитина від попереднього шлюбу їй відомо, дитина живе у Вінницькій області, йому 6 років.

Свідок ОСОБА_19 повідомила, що вона вихователь у садочку, що відвідує з літа 2025 року ОСОБА_15 . Батьки беруть активну участь у допомозі садочку та групі. Коли ОСОБА_2 у відпустці, то він приводить за забирає він, він цікавиться дитиною, запитує про нього, дитина називає його татом, радіє йому, коли він приходить. Думала раніше, що це рідний батько дитини. Дозвіл на забирання не батьком дитини з садочку здійснювався на підставі заяви.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Заявник повинен зазначити і довести підстави за заявою про усиновлення дитини, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов`язує свої матеріально-правові вимоги.

Згідно із ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до статті 12 вищевказаного Закону, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особа, що їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності до ст.ст. 150, 155 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, тобто здійснювати батьківські права, які не можуть суперечити інтересам дитини. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч.ч. 2, 7-9 ст. 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Обов`язок держави забезпечити дитині захист і піклування, необхідні для її благополуччя, узгоджується з позиціями, викладеними у визнаних в Україні міжнародно-правових актах, зокрема, у Міжнародному пакеті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (пункт 3 статті 10), Конвенції про права дитини 1989 року (стаття 3).

У силу вимог статей 3, 18 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Україною 27.02.1991 в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтями 12-15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

Європейський суд з прав людини також надає особливого значення при вирішенні справ про усиновлення принципу пріоритету інтересів дитини (Рішення у справі «Піні і Бертані та Манера і Атрипальді проти Румунії» від 22 червня 2004 року).

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у п. 8 ст. 7 СК України та у ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства», усиновлення допускається виключно в інтересах дитини України відповідно до закону. Усиновлення (удочеріння) є оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім`ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

Відповідно до ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Статтею 212 СК України визначає коло осіб, які не можуть бути усиновлювачами.

Згідно із пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007, вирішуючи заяву по суті, суд зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона необхідна); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб`єктом усиновлення і чи виконано вимоги частин 1-3 статті 218 СК України щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам.

Відповідно до ст. 224 СК України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: стан здоров`я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; особу дитини та стан її здоров`я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.

Також суд, постановляючи рішення про усиновлення малолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров`я, а також інші обставини, що мають істотне значення.

При дотриманні всіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

Згідно з матеріалами справи, заявник є особою, яка відповідно до вимог ст. 211 СК України може бути усиновлювачем.

Хоча перешкод, визначених ст. 212 СК України для усиновлення дітей судом не встановлено, з огляду на правовий режим воєнного стану, суд звертає увагу на наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем та станом на 05.03.2026 проходить службу у ВЧ НОМЕР_2 , що вбачається з його заяви до служби у справах дітей м. Черкаси від 05.03.2026 та відповідно до наданої копії військово квитка серії НОМЕР_3 , з вересня 2025 отримує виплати, як військовослужбовець ВЧ НОМЕР_4 , що підтверджується довідкою про доходи від 02.03.2026 № 2301-26-05134. До призову з січня 2023 року працював електромеханіком ПП «Хладсервіс» та мав позитивну характеристику.

Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

З аналізу п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону вказаного Закону та встановлених судом фактичних обставин, суд зазначає, що на момент розгляду зазначеної справи заявник не має права на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, а набуде його лише у разі ухвалення судом рішення про усиновлення з підстав наявності на його утриманні трьох дітей.

Учасника справи не заперечується та підтверджується свідоцтвом про народження, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 приймає активну участь у вихованні свого сина від попереднього шлюбу.

Суд зауважує, що сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003, від 02.11.2004 № 15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (Постанова ВС від 22.01.2025 № 495/432/23).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (Постанова Об`єднаної палати КЦС у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц).

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

У зазначеній справі предметом розгляду є усиновлення заявником дитини віком 3 роки. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання за ними певного соціально-правового статусу - усиновлювача, а отже і факту пов`язаного із реалізацією права заявника на звільнення з військової служби під час воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 24.02.2022р.

На момент розгляду справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжує діяти.

Ухвалення судом рішення про усиновлення, а відтак наявності у заявника на утриманні трьох дітей, є безумовною підставою для звільнення заявника з військової служби.

Разом з тим, Верховний Суд, з огляду на встановлений ст. 65 Конституції України конституційний обов`язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, надаючи оцінку доводам і доказам у категорії справ, що дають підстави для відстрочки від мобілізації/звільнення з військової служби вказує, що суди мали б обережно застосовувати таку процедуру, не допускаючи ситуацій, за яких виникав би сумнів у пред`явленні позовів військовозобов`язаних/військовослужбовців з метою штучного створення умов та обставин, які могли б бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації/звільнення з військової служби.

Суд наголошує, що в умовах особливого періоду (воєнного стану) не можна допускати зловживання процесуальними правами шляхом застосування способів захисту сімейних прав, інтересів дитини, тощо з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 10 Європейської конвенції про усиновлення дітей від 27.11.2008 (ратифікованої Україною 15.02.2011), компетентний орган приймає рішення про усиновлення лише після належного попереднього встановлення обставин стосовно усиновлювача, дитини та її сім`ї. Під час такого встановлення обставин і після цього дані можуть збиратися, оброблятися й розповсюджуватися лише відповідно до правил, які стосуються професійної конфіденційності й захисту персональних даних.

Встановлення обставин в належному обсязі в кожній справі стосується настільки, наскільки це є можливим, та inter alia, таких питань: a) особистості, стану здоров`я та соціального середовища усиновлювача, подробиць про його домівку та умови проживання, його здатності виховувати дитину; b) причин, з яких усиновлювач бажає усиновити дитину; c) причини, через які інший з подружжя або зареєстрованих партнерів не приєднується до заяви, коли лише один з подружжя або зареєстрованих партнерів звертається із заявою про усиновлення; d) взаємної сумісності дитини й усиновлювача, а також тривалості часу, протягом якого дитина перебувала під його опікою; e) особистості, стану здоров`я й соціального середовища дитини, а також з урахуванням встановлених законом обмежень її сімейного походження та її цивільного стану; f) етнічного, релігійного та культурного походження усиновлювача й дитини.

Положення цієї статті не впливають на повноваження чи обов`язок компетентного органу отримувати будь-яку інформацію або докази, незалежно від того, чи охоплюються вони обсягом такого встановлення обставин, і які він розглядає як такі, що можуть бути використані (ч. 4 ст. 10 Європейської конвенції про усиновлення дітей).

Компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини (ч. 1 ст. 4 Європейської конвенції про усиновлення дітей).

Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні достатні дані, що рішення заявника про усиновлення є проявом його справжніх намірів.

Вказані заявником обставини, не ґрунтуються на сімейних взаємовідносинах та почуттях любові як батька до дитини. Відносини між заявником та малолітньою дитини не є стійкими з урахуванням того, що заявник проходить військову службу у лавах Збройних Сил України з листопада 2024 року, тоб-то з 1 років 8 місяців ОСОБА_20 , 2023 року народження.

Отже, та обставина, що дитина проживає і виховується у сім`ї заявника, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 213 СК України, не є безумовною підставою для здійснення усиновлення у даному випадку.

Суд виходить з того, що сама лише формальна відповідність заявника вимогам, встановленим ст. 211 СК України, також не є безумовною підставою для ухвалення судом рішення про усиновлення.

При цьому, відповідно до вимог ч. 6 ст. 19 СК України, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності усиновлення заявником ОСОБА_20 , 2023 року народження, оскільки вказаний висновок прийнято без урахування вимог ст. 1 Закону №2232-XII щодо виконання громадянами України конституційного обов`язку захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також положень п. 3 ч. 12 ст. 26 цього ж Закону, що дають право заявнику, у разі ухвалення судом рішення про усиновлення двох дітей, та наявності у нього на утримані ще однієї дитини, бути звільненим з військової служби під час дії воєнного стану.

Зі змісту наданого висновку про доцільність усиновлення заявником дитини не вбачається, яким саме чином усиновлення відповідатиме інтересам дитини, які відносини наразі склалися між дитиною та кандидатом в усиновлювачі, не відображено обставини усиновлення, мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити малолітнього, а також добросовісність і мету такого усиновлення. Висновок не містить жодного обґрунтування, лише наявний перелік встановлених фактів, посилання на роз`яснення умов, прав та обов`язків тощо, у наданому суду висновку відсутній системний аналіз особистих взаємовідносин заявника і дитини яку він бажає усиновити. Також, висновок не містить дослідження обставин психологічно-емоційного зв`язку заявника із дитиною.

Наданий суду висновок не вказує та не відображає відповідність інтересам ОСОБА_20 його усиновлення заявником.

Тож наданий висновок про доцільність усиновлення ОСОБА_2 дитини ОСОБА_20 , 2023 року народження, не обґрунтований, носить формальний характер, а тому судом до уваги не приймається.

Також суд враховує ту обставину, що заявник та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах, починаючи з 2022 року, зареєстрували шлюб 07.11.2024, тобто в період дії воєнного стану в Україні.

Відповідно до наданих копій документів, які є необхідними для вирішення питання про усиновлення, датами їх виготовлення є 14.11.2025 (витяг з Інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-0050036396, виданого департаментом інформатизації Міністерства внутрішніх справ України), 21.07.2025 (висновок про стан здоров`я дитини, 01.07.2025 довідка з ДНЗ (ясла-садок) комбінованого типу №9 «Ластівка»), 01.07.2026 (психолого-педіатрична характеристика на дитину дошкільного віку), 14.11.2025 (нотаріально посвідчена заява про надання матір`ю дитини дозволу на усиновлення). З заявою про усиновлення до служби у справах дітей м. Черкаси заявник звернувся 05.03.2026.

Вищевикладене у своїй сукупності викликає обґрунтовані сумніви щодо добросовісності усиновлення.

Суд відхиляє аргументацію, що одним з мотивів усиновлення є облегшення вирішення питань під час супроводження, лікування малолітнього заявником, оскільки суду не надано достатніх доказів того, що дитина потребувала та потребує постійного чи ситуативного лікування.

На думку суду, такими діями заявник може намагатися створити для себе інші правові наслідки та умови, що пов`язані із усиновленням.

Усиновлення повинно мати на меті створення умов для повноцінного розвитку і виховання дитини, забезпечення найкращих інтересів дитини, а не створення передумов для виникнення інших прав у заявника або звільнення заявника з військової служби в період дії воєнного стану. Тобто, сам по собі інститут усиновлення не повинен бути формальним, не може бути підставою лише для реалізації інтересів заявника.

Суд враховує, що передбачене законом право на звільнення з військової служби перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку із обставинами усиновлення. Це певним чином характеризує усиновителя і ставить під сумнів безкорисливість мотивів усиновлення.

Водночас суд не вбачає у рішенні заявника у бажанні усиновити дитину ознак достатності і відповідності внутрішньому волевиявленню для стверджувального висновку про намір виконати дії по усиновленню, виключно в інтересах дитини.

На думку суду, заінтересована особа у справі, не була до кінця щирою перед судом у своїх поясненнях.

Ураховуючи, що у заявника у подальшому можуть виникнути обставини і відповідно спір, пов`язаний з доведенням підстав для звільнення від проходження військової служби, то слід брати до уваги, що вирішення вимог заявника за його заявою, може бути в подальшому, пов`язано з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків за предметом та можливими правовими наслідками і може стосуватися сфери публічно-правових відносин.

При цьому, суду не наведено переконливих мотивів, що спонукає заявника на усиновлення дитини, лише узагальнено зазначено щодо забезпечення стабільних та гармонійних умов життя ОСОБА_21 .

Судом не встановлено, що під час сумісного проживання між заявником та малолітнім виникли настільки близькі духовні зв`язки, які притаманні загальноприйнятим в суспільстві відносинам між батьками та дітьми, що свідчать про наявність між ними взаємин як між батьком та сином, навіть приймаючи малолітній вік дитини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до ч. 2 ст. 207 СК України відсутні підстави для усиновлення заявником дитини його дружини, оскільки таке усиновлення не відповідає найвищим інтересам та не забезпечить гармонійні умови його життя.

При цьому, суд виходить з якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає дотримання балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення про усиновлення. Наявність нормальних стосунків дитини із заявником - є додатковим благом для дитини, які склались у відносини між дитиною та вітчимом. При цьому відсутність усиновлення з боку заявника не заважає йому дбати та піклуватись про дитину як рідною.

Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 № 489/2464/16-ц, зауважив, що саме суд зобов`язаний з`ясувати наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона необхідна); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб`єктом усиновлення і чи виконано вимоги частини першої, другої та третьої статті 218 СК України щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (із подальшими змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007, звернення до суду із заявою про усиновлення не повинно бути зумовлене бажанням досягти іншого правового наслідку, ніж юридичне оформлення родинного зв`язку (можливо, вже наявного фактично).

З огляду на вищевикладене, критично оцінивши заяву про усиновлення, з урахуванням того, що військовослужбовець вже має двох малолітніх дітей на утриманні, й рішення суду про усиновлення заявником ще однієї, фактично стане умовою для звільнення заявника із військової служби під час дії воєнного стану, суд вбачає в цій справі ознаки штучного спору, задоволення якого призведе до можливості для певної міри зловживань щодо виконання особою її конституційного обов`язку, передбаченого ст. 65 Конституції України, що на переконання суду є неприпустимим.

Така корислива зацікавленість заявника спростовує презумпцію його доброчесності як усиновлювача і суперечить найкращим інтересам дитини, з огляду на що та з метою їх захисту, суд у задоволенні заяви - відмовляє.

При цьому, суд виходить з якнайкращих інтересів малолітнього, оцінка яких включає дотримання балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення про усиновлення та враховує, що заявник не позбавлений можливості в повній мірі реалізовувати свої права вітчима, передбачені ст. ст. 260, 262 СК України. Заявник, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 не позбавлений можливості проживати з її дитиною та піклуватися про неї як про власну.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до п. 30 рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі «Hivisaari v. Finland» рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються, щоб засвідчити, що сторони були заслухані та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя - суд у повній мірі відповів на кожен аргумент сторін при прийнятті рішення у даній справі та належно мотивував своє рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні заяви слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 314 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника.

Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 293 ЦПК України, суд -

вирішив:

У заяві ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кузьменко Любов Василівна, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Виконавчий комітет Черкаської міської ради в особі органу опіки та піклування, про усиновлення дитини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 11.06.2026.

Головуючий: Н. М. Кондрацька

Присяжні С.С. Сокур

І.А. Соловей