Вирок від 11 червня 2026 р. у справі №949/154/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/154/26

Провадження №1-кп/949/215/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинуваченого: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця в режимі відеоконференцзв`язку кримінальні провадження, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026186110000006 від 21 січня 2026 року та за №12026186110000013 від 01 березня 2026 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Верхня Білка Пустомитівського району Львівської області, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, одруженого, на утриманні має троє неповнолітніх дітей, працюючого верстатником деревообробних верстатів, раніше судимого 05 грудня 2025 року вироком Дубровицького районного суду Рівненської області за ст. 126-1 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 390-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

08 січня 2026 року за заявою ОСОБА_6 , Дубровицьким районним судом Рівненської області, у цивільній справі №949/12/26, ухвалено рішення про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_4 , яким визначено заходи тимчасового обмеження його прав строком на 6 місяців та покладено на нього обов`язки у виді: заборони особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_6 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_4 , переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_6 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку, особисто і через третіх осіб, яке вступило в законну силу.

Однак, ОСОБА_4 , будучи 12 січня 2026 року ознайомленим під підпис із зазначеним вище рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 січня 2026 року, нехтуючи обов`язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, перебуваючи за спільним місцем проживання з ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , в присутності неповнолітніх дітей ОСОБА_7 2010 р.н., ОСОБА_8 2013 р.н. та ОСОБА_9 2014 р.н., 16.01.2026 о 11.19 год., 17.01.2026 о 08.30 год. та 10.44 год., а також 18.01.2026 о 14.42 год. здійснював телефонні дзвінки, користуючись власним телефоном та телефоном сина ОСОБА_8 , влаштував словесні конфлікти, погрожував фізичною розправою та намагався встановити місцезнаходження ОСОБА_6 .

В подальшому ОСОБА_4 , будучи 12 січня 2026 року ознайомленим під підпис із зазначеним вище рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 січня 2026 року, нехтуючи обов`язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, 22.01.2026 близько 20.00 год., усвідомлюючи свої умисні протиправні дії, направлені на невиконання обмежувального припису, перебуваючи в будинку за місцем спільного проживання з дружиною ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , в присутності неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , синів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , вступив з ОСОБА_6 в словесний конфлікт, який виник на побутовому ґрунті.

Внаслідок таких дій ОСОБА_4 заподіяно шкоду суспільним відносинам, що забезпечують нормальну, регламентовану законодавством діяльність суду і органів, які йому сприяють, щодо реалізації завдань і цілей у сфері здійснення правосуддя, державній політиці у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямованій на захист прав і інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

В подальшому, ОСОБА_4 , будучи 12 січня 2026 року ознайомленим, під підпис, із зазначеним вище рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 січня 2026 року, нехтуючи обов`язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, перебуваючи за адресою свого фактичного проживання, а саме по АДРЕСА_1 , в період часу з 01.02.2026 по 21.02.2026 контактуючи з дочкою ОСОБА_7 , намагався встановити місцезнаходження дружини ОСОБА_6 .

В подальшому, 28 лютого 2026 року близько 22.00 год. ОСОБА_4 , усвідомлюючи свої умисні протиправні дії, направлені на невиконання обмежувального припису, перебуваючи в будинку за місцем спільного проживання з ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , вступив з останньою в словесний конфлікт, який виник на ґрунті раніше виниклих тривалих особистих неприязних відносин.

Внаслідок таких дій ОСОБА_4 заподіяно шкоду суспільним відносинам, що забезпечують нормальну, регламентовану законодавством діяльність суду і органів, які йому сприяють, щодо реалізації завдань і цілей у сфері здійснення правосуддя, державній політиці у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямованій на захист прав і інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Таким чином ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 390-1 КК України, тобто в умисному невиконанні обмежувальних приписів.

Будучи допитаним у судовому засіданні як обвинувачений, ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 390-1 КК України, визнав повністю та пояснив, що порушив умови обмежувального припису, оскільки хотів зберегти сім`ю та налагодити відносини з дружиною, з якою прожив близько двадцяти років. Зазначив, що конфлікти з дружиною тривають з 2021 року, після її виїзду на роботу до Польщі. У вчиненому розкаявся, вказав, що зробив для себе належні висновки, шкодує про вчинене та погоджується з думкою прокурора щодо міри покарання. Просив суд суворо його не карати, зазначивши, що йому тяжко, він хотів зберегти сім`ю, однак це не вдалося, а також просив врахувати, що йому шкода дітей.

Від потерпілої ОСОБА_6 надійшла заява, у якій вона просила розглянути справу без її участі. Претензій до обвинуваченого не має. Щодо призначення покарання поклалася на розсуд суду.

Прокурор у судовому засіданні просила визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 390-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі. На підставі ст. 71 КК України прокурор просила частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначити покарання у виді 2 років обмеження волі. Разом з тим, враховуючи визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, позитивні характеристики та те, що на утриманні обвинуваченого фактично перебуває троє неповнолітніх дітей, прокурор просила застосувати ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, щиро покаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення. Просила врахувати позитивні характеристики обвинуваченого, а також те, що на його утриманні фактично перебуває троє неповнолітніх дітей. Захисник не заперечувала проти запропонованої прокурором міри покарання у виді обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України та звільненням обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним, тому, за згодою сторін, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, оскільки обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції, а також фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються.

Учасникам судового провадження було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин кримінального провадження допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу ОСОБА_4 .

Судом зроблений висновок про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень доведена повністю, а тому суд кваліфікує його дії за ст. 390-1 КК України як умисне невиконання обмежувальних приписів.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Кримінальні правопорушення, передбачені ст. 390-1 КК України, згідно зі ст. 12 КК України відносяться до кримінальних проступків.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх вчинення, особу обвинуваченого, його поведінку після вчинення кримінальних правопорушень, ставлення до вчиненого, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до ст. 66 КК України, що вказані в обвинувальному знайшли своє відображення і всудовому засіданні, тому суд визнає і щире каяття, і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставинами, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 , суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя та вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини.

Суд враховує, що ОСОБА_4 раніше судимий вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 грудня 2025 року за ст. 126-1 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік (а.с. 23-26), на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває (а.с. 20, 27), за місцем проживання характеризується позитивно (а.с. 23, 28).

З досліджених судом письмових матеріалів вбачається, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання та сталі соціальні зв`язки.

Так, згідно з довідкою Дубровицької міської ради Рівненської області №461 від 09 червня 2026 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_4 , його дружина ОСОБА_6 та троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (а.с. 22).

З акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 09 червня 2026 року вбачається, що ОСОБА_4 проживає разом із сім`єю у житловому будинку, умови проживання є належними, у будинку чисто та прибрано. Сім`я є багатодітною, батьки виховують трьох неповнолітніх дітей, які навчаються. На час відсутності дружини, яка періодично виїжджає на сезонні роботи, діти залишаються з батьком, який готує їжу, забезпечує їх продуктами харчування та всім необхідним. Також в акті зазначено, що ОСОБА_4 веде особисте підсобне господарство, утримує кіз, домашню птицю та кролів, а за час проживання у с. Зелень, зі слів сусідів та жителів села, зарекомендував себе з позитивної сторони, є вихованим і працьовитим (а.с. 19-20).

Крім того, з копії трудового договору від 01 червня 2026 року вбачається, що ОСОБА_4 працевлаштувався на посаду верстатника деревообробних верстатів, що свідчить про його зайнятість та наявність джерела доходу (а.с. 21).

Судом також досліджено довідку філії Державної установи «Центр пробації» в Рівненській області Сарненського районного сектору №1, згідно з якою ОСОБА_4 перебуває на обліку з 21 січня 2026 року. За час перебування на обліку він зарекомендував себе добре, на реєстрацію з`являвся вчасно, виконував заходи, передбачені індивідуальним планом роботи, спрямовані на вирішення криміногенних потреб та досягнення позитивних змін, а також пройшов програму для кривдників. Під час спілкування з працівниками органу пробації був чемним, агресії не проявляв, зауважень щодо його поведінки не було (а.с. 26).

Заявою потерпілої ОСОБА_6 підтверджується, що вона претензій до обвинуваченого не має, а щодо призначення йому покарання покладається на розсуд суду (а.с. 19).

Суд бере до уваги, що обвинувачений у судовому засіданні повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, надав показання щодо обставин вчинених ним кримінальних правопорушень, фактичні обставини кримінального провадження не оспорював, що свідчить про критичне ставлення до вчиненого та сприяло судовому розгляду кримінального провадження.

Санкцією ст. 390-1 КК України передбачена відповідальність у виді пробаційного нагляду на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк.

Відповідно до частини 5 статті 59-1 КК України пробаційний нагляд не призначається особам, які під час відбування цього виду покарання вчинили нове кримінальне правопорушення. ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ст. 390-1 КК України, маючи невідбуте покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на один рік із покладенням обов`язків, передбачених пп 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України та п.1,4 ч. 1 ст. 91-1 КК України за вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 грудня 2025 року. Отже, закон прямо і безумовно забороняє повторне призначення цього виду покарання, і суд позбавлений дискреції у вирішенні цього питання.

Розглядаючи питання про призначення обмеження волі як альтернативного виду покарання, суд враховує наступне.

Санкція ст. 390-1 КК України передбачає обмеження волі на строк до двох років, тобто мінімальна межа цього виду покарання, встановлена Загальною частиною КК України, становить один рік (ст. 61 КК України).

Разом з тим, суд встановив сукупність обставин, які у своїй взаємодії якісно змінюють оцінку вчиненого і свідчать про те, що навіть мінімальний строк обмеження волі буде непропорційним тяжкості діяння та особі обвинуваченого.

По-перше, кримінальні правопорушення, передбачені ст. 390-1 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відносяться до кримінальних проступків — найменш тяжкої категорії кримінально-карних діянь. Це принципово важливо при оцінці пропорційності покарання, пов`язаного з обмеженням свободи пересування.

По-друге, суд враховує конкретні обставини вчинення правопорушень: поведінка обвинуваченого не була зумовлена агресивними або корисливими мотивами — навпаки, як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_4 порушив умови обмежувального припису внаслідок наміру зберегти сім`ю та налагодити стосунки з дружиною, з якою прожив близько двадцяти років. Хоча це не знімає з нього кримінальної відповідальності, такий контекст є суттєвим при визначенні виду та розміру покарання.

По-третє, на утриманні обвинуваченого фактично перебувають троє неповнолітніх дітей, яких він самостійно доглядає в період відсутності дружини. Призначення покарання у вигляді обмеження волі з поміщенням до виправного центру фактично позбавить дітей батьківського піклування на строк відбування покарання, що є непропорційним соціальним наслідком, несумірним із характером вчинених проступків.

По-четверте, обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання, під час перебування на обліку в органі пробації з`являвся на реєстрацію вчасно, виконував заходи індивідуального плану роботи та пройшов програму для кривдників, що свідчить про реальну готовність до виправлення без ізоляції від суспільства.

По-п`яте, потерпіла ОСОБА_6 претензій до обвинуваченого не має та щодо призначення покарання поклалась на розсуд суду, що додатково свідчить про відсутність глибокої конфліктності між сторонами та можливість досягнення мети покарання без застосування найбільш суворого з передбачених санкцією видів.

Таким чином, сукупність наведених обставин — кримінально-проступковий характер діяння, мотиви поведінки обвинуваченого, наявність трьох неповнолітніх дітей на фактичному утриманні, позитивна поведінка під час перебування на обліку в органі пробації та відсутність претензій потерпілої — у своїй взаємодії істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого та свідчать про те, що призначення обмеження волі навіть у мінімальних межах санкції не відповідатиме принципу індивідуалізації покарання і буде надмірно суворим відносно до особи обвинуваченого.

За наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України вважає за можливе призначити покарання, більш м`яке, ніж передбачено санкцією ст. 390-1 КК України.

Обставинами, що пом`якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Поза межами ст. 66 КК України суд також враховує повне визнання вини, критичне ставлення до вчиненого, відсутність претензій з боку потерпілої, постійне місце проживання, працевлаштування з 01 червня 2026 року, позитивні характеристики, належне виконання заходів пробації та проходження програми для кривдників.

Суд обирає як альтернативний вид покарання штраф, а не інші більш м`які покарання (зокрема, громадські роботи), з таких підстав: штраф є майновим покаранням, яке є відчутним для засудженого, однак не перешкоджає збереженню його зайнятості та виконанню батьківських обов`язків щодо трьох неповнолітніх дітей; на відміну від громадських робіт, штраф не потребує залучення органів пробації до організації відбування покарання, що є доцільним з огляду на те, що обвинувачений вже перебуває на обліку в органі пробації за попереднім вироком; призначений розмір штрафу — 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 гривень, — є реальним до виконання з урахуванням майнового стану обвинуваченого та наявності джерела доходу.

Зазначене покарання, на думку суду, відповідає принципу індивідуалізації покарання, є справедливим, реальним щодо його виконання та достатнім для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому.

Аналізуючи пропозиції учасників судового засідання щодо можливості призначення покарання у виді обмеження волі та звільнення обвинуваченого від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд зазначає про відсутність для цього законних підстав, оскільки неможливо залишити поза увагою той факт, що ОСОБА_4 попереднє покарання не відбув та через незначний проміжок часу вчинив нове кримінальне правопорушення. Призначаючи остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, суд не може одночасно звільнити особу від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки це призведе до фактичного звільнення обвинуваченого від відбування реального покарання за попереднім вироком (пробаційного нагляду). Це є неприпустимим втручанням у судове рішення, яке набрало законної сили, що суперечить правовій природі сукупності вироків у розумінні ст. 71 КК України та роз`ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання".

Оскільки за попереднім вироком ОСОБА_4 було призначено покарання, яке слід відбувати реально, то під час постановлення нового вироку та застосування положень ст. 71 КК України суд позбавлений правової можливості звільнити обвинуваченого від відбування остаточного покарання з випробуванням. Такий висновок повністю узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2023 року у справі № 758/15350/21 та від 15.09.2022 року у справі № 378/695/21. З огляду на те, що ОСОБА_4 вчинив нове кримінальне правопорушення до повного відбуття реального покарання, призначення покарання з урахуванням положення ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, оскільки призведе до призначення покарання, яке за своєю формою відбування не відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок очевидної м`якості. В даному випадку раніше призначене покарання не досягло своєї мети в частині стримування від вчинення нових правопорушень. За таких обставин повторне звільнення від реального відбування покарання суперечило б меті покарання, визначеній ст. 50 КК України, та принципу невідворотності кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Отже, на підставі ст. 71 КК України до покарання за цим вироком слід приєднати невідбуту частину покарання за вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 грудня 2025 року.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Враховуючи наведене, остаточне покарання ОСОБА_4 необхідно призначити за правилами ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом приєднання до покарання, призначеного за цим вироком, невідбутої частини покарання за вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 грудня 2025 року у виді пробаційного нагляду .

При цьому покарання у виді штрафу, призначене за цим вироком із застосуванням ст. 69 КК України, відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України складанню з пробаційним наглядом не підлягає та підлягає самостійному виконанню.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Майнова шкода кримінальними правопорушеннями не завдана.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Витрати на залучення експертів під час досудового розслідування відсутні.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 не обирався.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 390-1 Кримінального кодексу України, та із застосуванням ст. 69 КК України призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 250 (двохсот п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 (чотири тисячі двісті п`ятдесят) гривень.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України приєднати до покарання, призначеного за цим вироком, невідбуту частину покарання за вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 грудня 2025 року у виді пробаційного нагляду строком на 7 (сім) місяців 8 (вісім) днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 250 (двохсот п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 (чотири тисячі двісті п`ятдесят) гривень, та покарання у виді пробаційного нагляду строком 7 (сім) місяців 8 (вісім) днів виконувати самостійно.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області ОСОБА_1