Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №947/16873/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1382/26

Справа № 947/16873/24

Головуючий у першій інстанції Літвінової І.А.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

при секретарі Узун Н. Д.,

за участю представника ОСОБА_1 – адвоката Наседкіна О. І.

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвоката Голоденко Леся Олегівна, на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_3 про поділ спільного майна,-

в с т а н о в и в:

В провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа №947/16873/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя.

Ухвалою суду від 07 червня 2024 року відкрито провадження у даній справі та визначено проводити її розгляд в порядку загального позовного провадження.

25 липня 2024 року стороною позивача було подано заяву про забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Ухвалою суду від 29 липня 2024 року заяву сторони позивача про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт та заборонено ОСОБА_1 , а також будь-яким іншим особам відчуження в будь-який спосіб (продаж, дарування, переуступка права вимоги, заміна сторони у зобов`язанні та інші способи) нежитлових приміщень квіткового пасажу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 287,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2758110951100). Накладено арешт та заборонено ОСОБА_1 , а також будь-яким іншим особам відчуження в будь-який спосіб (продаж, дарування, переуступка права вимоги, заміна сторони у зобов`язанні та інші способи) земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:21:016:0008, площею 0,0384 га, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 130645451101). Заборонено суб`єктам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію права власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, будь-якого іншого обтяження та інше) відносно вищевказаного нерухомого майна до набрання рішенням законної сили.

28 липня 2025 року стороною позивача подано до суду наступну заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у АТ «КБ «Приватбанк», у межах суми заявлених позовних вимог – 21 639 550,25 грн.

Ухвалою суду від 18 серпня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_4 – адвоката Голоденко Л. О. про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у АТ «КБ «Приватбанк» в межах суми заявлених позовних вимог – 21 639 550,25 грн.

08 вересня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Досковський В. Г. звернувся до суду із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою суду від 18 серпня 2025 року.

В обґрунтування своєї заяви представник відповідача посилається на штучність заявлених ОСОБА_5 позовних вимог, а саме на те, що заявляючи вимоги про стягнення грошових коштів, що надходили на рахунки ОСОБА_1 за весь час зареєстрованого шлюбу, позивач має на меті виключно штучно завищити розмір суми, що він просить стягнути, оскільки поділу між подружжям підлягає лише те майно, що наявне на час припинення шлюбних відносин. Також зазначає, що заявляючи вимоги про стягнення компенсації вартості частки обладнання для квіткового бізнесу та ювелірних виробів, позивач на підтвердження своїх вимог надає неналежні та недопустимі докази.

В клопотанні про скасування заходів забезпечення позову представник відповідача також звертає увагу на подвійне забезпечення позову, оскільки ухвалою суду від 29 липня 2024 року у справі вже було вжито заходи забезпечення позову.

Представник відповідача наголошує, що вжиттям заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 створюються перешкоди відповідачу у здійсненні господарської діяльності.

Крім того, в своєму клопотанні про скасування заходів забезпечення позову представник відповідача наголошує на відсутності у матеріалах справи доказів ймовірності утруднення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду, а також на порушення судом порядку розгляду заяви про забезпечення позову.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Наседкін О. І. клопотання про скасування заходів забезпечення підтримав та просив задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Голоденко Л. О. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання сторони відповідача.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Досковського Віталія Геннадійовича про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі №947/16873/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_3 про поділ спільного майна – задоволено.

Суд скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2025 року у справі №947/16873/24, а саме: скасувати арешт, накладений на грошові кошти ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), що знаходяться на рахунках ОСОБА_1 , відкритих у АТ «КБ «Приватбанк», у межах суми заявлених позовних вимог – 21 639 550,25 грн.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат Голоденко Леся Олегівна, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати й ухвалити в нове судове рішення, яким вжиті заходи забезпечення позову у вигляді накладенння арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у АТ «КБ «Приватбанк» в межах суми заявлених позовних вимог – 21 639 550,25 грн., посилаючись порушення судом норм процесуального права.

Позивач ОСОБА_6 та третя особа ОСОБА_3 в судове засідання 03 червня 2026 року до апеляційного суду не з`явилась про розгляд справи повідомлені належним чином, про свідчить рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень та довідки про доставку електронного документу в електронний кабінет (т. 2 а.с. 48-56).

Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

12 червня 2026 року в судове засідання для проголошення повного тексту судового рішення, учасники справи не з`явились.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Голоденко Леся Олегівна, задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

В силу вимог частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частинами 1, 2 статті 158 ЦПК України визначено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку про скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою суду від 18 серпня 2025 року, виходячи з наступного.

Згідно п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України).

Ключовою умовою є те, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 по справі №914/1570/20 вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 по справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 року у справі №201/9686/23.

В постанові Верховного Суду від 12.02.2025 по справі №642/886/24 зазначено, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

В постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №910/16091/19, від 25.09.2020 у справі №910/1762/20, від 19.11.2020 у справі №910/8225/20, від 30.11.2020 у справі №910/217/20, від 13.08.2021 у справі №902/1264/20, від 15.09.2021 у справі №910/7013/20, від 15.09.2021 у справі №916/3238/20, від 07.10.2021 у справі №910/2287/21, від 07.12.2021 у справі №922/1930/21, від 24.12.2021 у справі №923/1131/21, від 28.12.2021 у справі №910/13681/21, від 21.02.2022 у справі №911/3015/21, від 11.05.2022 у справі №902/974/21, від 19.05.2022 у справі №913/2239/21, від 30.05.2022 у справі №910/12411/21, від 31.08.2022 у справі №916/463/22, від 06.12.2022 у справі №918/341/22, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 05.07.2023 у справі №910/2795/20, від 26.04.2024 у справі №916/4893/23, від 18.12.2024 у справі №910/20143/23, від 30.07.2025 у справі №906/1155/24 зроблено правовий висновок про те, що вжиті заході забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявні відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 з 22 квітня 2005 року зареєстрована як фізична особа – підприємець з основним видом діяльності «47.76. Роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціалізованих магазинах».

Також в матеріалах справи наявна виписка по банківському рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у АТ «КБ «Приватбанк» на ім`я відповідача як фізичної особи – підприємця (т. 2, а. с. 236 – 250).

З огляду на викладене суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що накладення арешту в тому числі на цій банківський рахунок може створити перешкоди в господарській діяльності відповідача, що суперечить викладеним вище правовим висновкам Верховного Суду.

При цьому суд зауважує, що сторона позивача не позбавлена права повторно звернутися з заявою про забезпечення позову за наявності достатніх, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин того, що грошові кошти, на які було накладено арешт ухвалою суду від 18.08.2025 року ніяким чином не використовуються для ведення господарської діяльності, яка проводиться позивачем.

Також суд звертає увагу на те, що ухвалою суду від 29.07.2024 року накладено арешт та заборонено відчуження нежитлових приміщень квіткового пасажу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 287,2 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,0384 га, із кадастровим номером: 5110136900:21:016:0008, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

У своїх позовних вимогах позивач ОСОБА_6 просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право на 1/2 частку зазначених нежитлових приміщень та земельної ділянки.

При цьому позивач не надав в матеріали справи висновку про дійсну ринкову вартість спірних нежитлових приміщень та земельної ділянки, оформлену відповідно до положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Як наслідок, суд погоджується із тим, що на цей час позбавлений можливості з`ясувати питання співмірності застосованих судом заходів забезпечення позову позовним вимогам, зокрема, чи не забезпечують уже застосовані судом ухвалою від 29.07.2024 року заходи забезпечення позову у вигляді арешту на нежитлові приміщення та земельну ділянку, вимоги позивача про стягнення на його користь грошових коштів.

Крім того, в постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №183/5864/17-ц, від 12.12.2018 у справі №554/6830/17, від 10.04.2019 у справі №554/1893/17, від 29.05.2019 у справі №522/23242/17, від 07.08.2019 у справі №372/2583/18, від 12.09.2019 у справі №201/13740/18, від 04.12.2019 у справі №372/135/19, від 05.02.2020 у справі №490/3925/19, від 04.06.2020 у справі №200/12227/17, від 11.11.2020 у справі №932/14900/19, від 27.01.2021 у справі №723/238/20, від 27.01.2021 у справі №361/3399/20, від 03.02.2021 у справі №757/74669/17-ц, від 10.02.2021 у справі №709/853/20, від 08.02.2021 у справі №757/42929/20, від 18.01.2022 у справі №638/16066/20, від 03.05.2022 у справі №450/4113/19, від 11.05.2022 у справі №308/10747/20, від 11.08.2022 у справі №489/8183/21, від 23.05.2024 у справі №645/1429/23, від 21.08.2024 у справі №757/37408/23 викладено правовий висновок, згідно з яким достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Посилання позивача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвоката Голоденко Леся Олегівна, в апеляційній скарзі на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом не враховано, що у даному випадку законних підстав для скасування заходів забезпечення позову немає, не приймаються до уваги за таких підстав.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

«Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову» (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс16).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, викладених у п. 4 постанови, «розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків».

«При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги» (п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна від 03 червня 2016 року № 5).

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12.06.2009) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «…. якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ляПрадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що в матеріалах справи наявні відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 з 22 квітня 2005 року зареєстрована як фізична особа – підприємець з основним видом діяльності «47.76. Роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціалізованих магазинах».

Також в матеріалах справи наявна виписка по банківському рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у АТ «КБ «Приватбанк» на ім`я відповідача як фізичної особи – підприємця (т. 2, а. с. 236 – 250).

Отже, накладення арешту в тому числі на цій банківський рахунок може створити перешкоди в господарській діяльності відповідача, що суперечить викладеним вище правовим висновкам Верховного Суду.

Ухвалою суду від 29 липня 2024 року накладено арешт та заборонено відчуження нежитлових приміщень квіткового пасажу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 287,2 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,0384 га, із кадастровим номером: 5110136900:21:016:0008, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

У своїх позовних вимогах позивач ОСОБА_6 просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право на 1/2 частку зазначених нежитлових приміщень та земельної ділянки.

При цьому позивач не надав висновку про дійсну ринкову вартість спірних нежитлових приміщень та земельної ділянки, оформлену відповідно до положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Отже, у відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 158 ЦПК України суд першої інстанції обґрунтовано скасував заходи забезпечення позову за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Аналізуючи зазначені норми права, положення Конституції України та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду України, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини, викладені в заяві про скасування заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив про наявність законних підстав для скасування заходів забезпечення позову,

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуального питання.

Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у АТ «КБ «Приватбанк» в межах суми заявлених позовних вимог – 21 639 550,25 грн немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвоката Голоденко Леся Олегівна, залишити без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 12 червня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда