Вирок від 01 червня 2026 р. у справі №487/6242/21 — Миколаївський апеляційний суд

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12021152030000468, за апеляційною скаргою заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2022 року відносно

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві,зареєстрований в АДРЕСА_1 , фактично проживає в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_8 ,

обвинувачений – ОСОБА_7 ,

захисники – ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення

Ухвалено, запобіжний захід ОСОБА_7 , до набрання вироком законної сили, – скасувати, звільнивши з-під варти з зали суду.

Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у вигляді 10 років позбавлення волі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі прокурор вважає оскаржуваний вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На думку апелянта, в порушення вимог ст. 94 КПК України, суд оцінив докази без належного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, не навів у вироку переконливих мотивів, з яких він відкинув докази обвинувачення, побудував своє рішення, перерахувавши зібрані у справі докази, однак не дав їм належної правової оцінки, а тому висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним даним, дослідженим судом в ході розгляду справи, а вирок ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Такі порушення у подальшому призвели до того, що суд, в обґрунтування своїх доводів про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, послався тільки на певні фрагменти з досліджених у судовому засіданні доказів, маніпулюючи фразами з показів у вигідному для обвинуваченого контексті, а повний зміст окремих доказів взагалі не навів, що унеможливило дійти однозначного та категоричного висновку про фактичні обставини кримінального провадження й доведеність вини обвинуваченого у його вчиненні.

Не погоджується з висновком суду щодо недопустимості, як доказу протоколу проведення обшуку від 28.04.2021 р., з огляду на те, що, відповідно до положень КПК України, захисник залучається з моменту набуття статусу підозрюваного. Водночас, на момент проведення обшуку 28.04.2021 р. (з 12.10 год. по 15.38 год.) ОСОБА_7 не мав статусу підозрюваного, якого набув в цей же день, однак, лише о 17.45 год., після того, як йому, у присутності захисника та законного представника, повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Наголошує на тому, що суд першої інстанції не навів у вироку конкретних діянь, які б свідчили про істотні порушення прав ОСОБА_7 .

Разом з цим, під час проведення обшуку, зауважень та клопотань щодо необхідності забезпечення участі захисника від учасників не надходило, а факт недопущення захисника до участі в обшуку під час судового провадження не доведено.

Прокурор вважає, що під час проведення обшуку дотримані всі вимоги ст. ст. 234, 236 КПК України, а ухвалу про проведення обшуку вручено повнолітньому ОСОБА_11 , який також проживав за вказаною адресою та був присутнім під час проведення обшуку разом з ОСОБА_7 . Обшук проведений із застосуванням технічних засобів фіксування – відео-зйомки. Під час проведення обшуку ОСОБА_7 , в присутності понятих та повнолітньої особи, що проживала разом із ним, добровільно надав куртку, в якій знаходився під час обшуку.

З урахуванням наведеного, вважає, що застосування принципу «плодів отруєного дерева» щодо визнання недопустимим доказом висновку експерта судової молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19/115-21/5885-БД від 30.04.2021 р., є безпідставним.

Апелянт вважає, що показання експерта ОСОБА_12 в судовому рішенні зазначено неповно, оскільки при їх викладенні надано перевагу версії сторони захисту. Так, під час судового допиту експерт лише зазначив, що бризки крові при таких пораненнях малоймовірні. Разом з тим, під час допиту експерта ОСОБА_12 на питання прокурора, чи міг ОСОБА_7 забруднити руки, якщо одразу після здійснення пострілів наблизився до тіла потерпілого з метою перевірити наявність ознак життя ОСОБА_13 , експерт відповів, що за таких обставин дійсно міг забруднитись. Як наслідок, це пояснює чому в автомобілі марки ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1 були наявні сліди крові ОСОБА_13 . Однак, у судовому рішенні ці показання взагалі відсутні та не наведено мотивів, чому суд не взяв їх до уваги.

Крім того, показання свідка ОСОБА_14 узгоджувалися з показаннями потерпілої ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а саме щодо знаходження автомобіля марки ВА3, темних відтінків, у заведеному стані після здійснення пострілів, а також руху чоловіка в напрямку автомобіля від трансформаторної будки, сів до автомобіля відразу за водієм. Після того, як чоловік сів, автомобіль здав назад та поїхав через дворову арку на вул. Образцова. При цьому, ОСОБА_14 зазначив, що особа, яка сідала до автомобіля, була одягнута в одяг темних відтінків – чорна шкіряна куртка, медична маска.

Однак, в своєму рішенні суд надав оцінку показанням свідка ОСОБА_14 лише в частині часу, який пройшов після здійснення пострілу та відстані, яка була між ОСОБА_13 та особою, яка здійснила постріл. Після чого, суд, вдавшись до необґрунтованих припущень, дійшов висновку про неможливість потрапляння крові на особу, яка вчинила злочин.

Крім того, суд звернув увагу на те, що сліди крові на сидіннях автомобіля ОСОБА_16 були більші за розмірами, ніж сліди на куртці, з якої вони повинні були попасти на сидіння – надаючи перевагу версії сторони захисту щодо неможливості потрапляння крові до машини, не обґрунтовуючи чому не взяв до уваги можливість забруднення рук ОСОБА_7 після здійснення пострілів та в подальшому сидіння автомобіля.

Обравши позицію та версію сторони захисту, суд у вироку не обґрунтував неврахування даних протоколу обшуку автомобіля та висновків судових молекулярно-генетичних експертиз, проведених на підставі вилучених, в ході обшуку, речей, безпідставно припустивши створення штучного доказу.

Крім того, суд критично сприйняв показання свідка ОСОБА_16 , який знаходився разом з ОСОБА_7 в момент вчинення злочину, зазначивши, що наявність у ОСОБА_16 процесуального статусу свідка, на думку суду, ставить його в залежність від державного обвинувачення та відповідно під сумнів правдивість його показань.

Однак, свідок ОСОБА_16 , незважаючи на дружні відносини з ОСОБА_7 , від початку досудового розслідування та до завершення судового розгляду приймав участь у всіх слідчих та процесуальних діях, будучи попередженим про кримінальну відповідальність про надання завідомо неправдивих показань, надав пояснення щодо обставин вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, приймав участь у слідчому експерименті. Під час судового допиту ОСОБА_16 надав наближені показання до тих, які надавав під час слідчого експерименту, це пояснюється спливом значного проміжку часу, а також хвилюванням під час допиту в суді. Крім того, ОСОБА_16 був присутнім при досліджені судом слідчого експерименту та підтвердив свої покази.

Отже, показання потерпілої та свідків були послідовними, як під час досудового слідства, так і під час судового розгляду, повністю узгоджувалися між собою, відповідали фактичним обставинам кримінального провадження.

Відтак, на думку прокурора, вина ОСОБА_7 повністю доведена сукупністю досліджених під час судового розгляду належними та допустимими доказами, а саме показаннями потерпілої ОСОБА_17 , свідка ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , судово-медичного експерта ОСОБА_12 , а також письмовими доказами, які досліджені судом, зокрема, протоколами огляду місця події, протоколами обшуку, протоколом огляду трупа, протоколом слідчого експерименту, проведеного за участю свідка ОСОБА_16 , та висновками експертиз, у тому числі балістичної експертизи, а також іншими матеріалами, які містяться у кримінальному провадженні, та були безпосередньо досліджені судом і долучені до матеріалів справи.

У сукупності, надані стороною обвинувачення докази є належними та допустимими, узгоджуються між собою та показаннями перелічених свідків, не містять суперечностей і підтверджують той факт, що саме ОСОБА_7 умисно позбавив життя ОСОБА_13 , а отже, на думку сторони обвинувачення, його вина доведена поза розумним сумнівом.

Разом з тим, вважає, що до показань, наданих обвинуваченим, слід ставитися критично та надати їм відповідну оцінку з урахуванням того, що свідчення ОСОБА_7 є нічим іншим, ніж лінією захисту від обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за наступних обставин.

На початку квітня 2021 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, у ОСОБА_7 , на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_13 , виник злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті останньому.

З метою реалізації злочинного умислу, ОСОБА_7 заздалегідь підготував невстановлену в ході досудового розслідування вогнепальну зброю, яку спорядив патронами з маркуванням 9x18 до пістолету конструкції Макарова (ПМ), з маркуваннями на гільзах 270 02 не менше 4 штук та маркуванням на гільзі 270 99, яку вважав достатньою для досягнення своєї мети.

Утримуючи при собі заздалегідь підготовлену невстановлену в ході досудового розслідування вогнепальну зброю, 15.04.2021 р. близько 23.30 год., більш точного часу у ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 , на автомобілі марки «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_16 , прибув у двір багатоповерхових будинків, які знаходяться в м. Миколаєві на перехресті пров. Образцова та вул. Декабристів, де навпроти під`їзду № 4 будинку № 69 по вул. Декабристів в м. Миколаєві, залишився чекати на приїзд ОСОБА_13 .

Близько 23.45 год. ОСОБА_7 побачив, що до під`їзду № 4 будинку АДРЕСА_3 під`їхав ОСОБА_13 , на належному йому автомобілі марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_3 , та, на ґрунті особистих неприязних відносин, направив невстановлену в ході досудового розслідування вогнепальну зброю в бік ОСОБА_13 .

В свою чергу ОСОБА_13 , побачивши ОСОБА_7 , розуміючи реальні підстави побоюватися за своє життя та здоров`я через неприязні відносини з останнім, почав бігти від нього у бік під`їзду № 3 по АДРЕСА_3 .

В цей час ОСОБА_7 з невстановленої досудовим розслідуванням вогнепальної зброї, спорядженої патронами 9x18 до пістолету конструкції Макарова (ПМ), з маркуваннями на гільзах 270 02 не менше 4 штук та маркуванням на гільзі 270 99, здійснив не менше 4 пострілів у спину ОСОБА_13 .

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_7 спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді двох кульових вогнепальних поранень тулуба, одне з яких наскрізне, друге сліпе з пошкодженням внутрішніх органів (печінки, серця, легень, товстого та тонкого кишківника), що супроводжувалося внутрішньо-плевральною та внутрішньо-черевною кровотечою, з подальшим розвитком геморагічного та травматичного шоку, від яких настала смерть ОСОБА_13 .

Після цього, ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, та, з метою свого подальшого не викриття, позбувся знаряддя вчинення злочину.

Вказані дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Виправдовуючи ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, суд першої інстанції зазначив, що, протокол проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , в буд. № 5-б Садівничого товариства «Волна» від 28.04.2021 р., відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК України, є недопустимим доказом, оскільки обшук проведений у неповнолітнього без участі законного представника та захисника. Про те, що обшук буде проводитись у неповнолітнього свідчить клопотання слідчого про проведення обшуку від 17.04.2021 р., в якому останній зазначає вік ОСОБА_7 .

При цьому, під час проведення обшуку, ОСОБА_7 був фактично затриманий та в той самий день йому була обрана міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

За принципом «плодів отруєного дерева» суд визнав недопустимим доказом і висновок експерта № СЕ-19/115-21/5885-БД від 30.04.2021 р.

Також, суд зауважив, що показання експерта ОСОБА_12 , щодо характеру отриманих потерпілим поранень та свідка ОСОБА_14 , з приводу відомих йому обставин вчинення кримінального правопорушення, у своїй сукупності, можуть свідчити про створення штучного доказу вини ОСОБА_7 , що в своїй черзі ставить під сумніви інші докази у справі.

Разом з тим, допитаний в суді свідок ОСОБА_16 дав в суді суперечливі покази, які суттєво відрізняються від тих пояснень, які він давав в ході слідчого експерименту, під час якого він пояснював, що йому заздалегідь було відомо про можливе вбивство ОСОБА_18 та він свідомо погодився прийняти участь в його підготовці та вбивстві. Крім того, його покази, дані в суді, спростовуються показами свідка ОСОБА_14 в частині часу який минув з моменту вистрілу та тим, коли ОСОБА_7 , за його словами, сів до автомобілю.

Суд дійшов висновку, що такі показання ОСОБА_16 об`єктивно підтверджуються даними отриманими з його телефону, аналізом руху автомобілю яким він користувався.

Водночас, наявність при таких обставинах у ОСОБА_16 процесуального статусу свідка, на думку суду, ставить його в залежність від державного обвинувачення та відповідно під сумнів правдивість його показів.

Окрім наведеного, суд першої інстанції зазначив, що державним обвинуваченням не надані докази наявності мотиву у ОСОБА_7 для вбивства потерпілого.

З урахуванням викладеного, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які вважали вирок законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд доходить наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

На початку квітня 2021 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, у ОСОБА_7 , на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_13 , виник злочинний умисел направлений на умисне протиправне заподіяння смерті останньому.

З метою реалізації злочинного умислу, ОСОБА_7 заздалегідь підготував невстановлену в ході досудового розслідування вогнепальну зброю, яку спорядив патронами з маркуванням 9x18 до пістолету конструкції Макарова (ПМ), з маркуваннями на гільзах 270 02 не менше 4 штук та маркуванням на гільзі 270 99, яку вважав достатньою для досягнення своєї мети.

Утримуючи при собі заздалегідь підготовлену невстановлену в ході досудового розслідування вогнепальну зброю, 15.04.2021 р. близько 23.30 год., більш точного часу у ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 , на автомобілі марки «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_16 , прибув у двір багатоповерхових будинків, які знаходяться в м. Миколаєві на перехресті пров. Образцова та вул. Декабристів, де навпроти під`їзду № 4 будинку № 69 по вул. Декабристів в м. Миколаєві, залишився чекати на приїзд ОСОБА_13 .

Близько 23.45 год. ОСОБА_7 побачив, що до під`їзду № 4 будинку АДРЕСА_3 під`їхав ОСОБА_13 , на належному йому автомобілі марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_3 , та, на ґрунті особистих неприязних відносин, направив невстановлену в ході досудового розслідування вогнепальну зброю в бік ОСОБА_13 .

В свою чергу ОСОБА_13 , побачивши ОСОБА_7 , розуміючи реальні підстави побоюватися за своє життя та здоров`я через неприязні відносини з останнім, почав бігти від нього у бік під`їзду № 3 по АДРЕСА_3 .

В цей час ОСОБА_7 з невстановленої досудовим розслідуванням вогнепальної зброї, спорядженої патронами 9x18 до пістолету конструкції Макарова (ПМ), з маркуваннями на гільзах 270 02 не менше 4 штук та маркуванням на гільзі 270 99, здійснив не менше 4 пострілів у спину ОСОБА_13 .

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_7 спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді двох кульових вогнепальних поранень тулуба, одне з яких наскрізне, друге сліпе з пошкодженням внутрішніх органів (печінки, серця, легень, товстого та тонкого кишківника), що супроводжувалося внутрішньо-плевральною та внутрішньо-черевною кровотечою, з подальшим розвитком геморагічного та травматичного шоку, від яких настала смерть ОСОБА_13 .

Після цього, ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, та, з метою свого подальшого не викриття, позбувся знаряддя вчинення злочину.

За клопотанням прокурора апеляційним судом, відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК України, шляхом допиту обвинуваченого, свідка та експерта, вивченням письмових доказів, повторного дослідження обставин встановлених під час кримінального провадження.

Допитаний в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 пояснив суду, що на початку квітня, до нього звернувся ОСОБА_16 з проханням показати місце мешкання ОСОБА_19 та транспортний засіб, яким останній користується. Він разом з ОСОБА_16 на авто останнього декілька раз під`їзжали до будинку в якому мешкав ОСОБА_19 , в тому числі і 15.04.2021 р. В зазначений день вони були у вечірній час доби. У нього з потерпілим неприязних стосунків не було. Під час апеляційного розгляду ОСОБА_7 підтримував аналогічну версію подій, заперечував свою причетність до вбивства ОСОБА_19 .

Разом з тим, винуватість ОСОБА_7 в умисному вбивстві ОСОБА_13 підтверджується сукупністю досліджених апеляційним судом доказів.

Допитаний під час апеляційного розгляду свідок ОСОБА_16 показав, що з обвинуваченим ОСОБА_7 знайомий тривалий час, однак близьких дружніх стосунків з ним не мав. Автомобіль ВАЗ 2107, яким вони пересувалися, належав його батькові. Приблизно за тиждень до події, на прохання ОСОБА_7 , він їздив з останнім до двору будинку по АДРЕСА_3 , де вони заїхали у двір, не зупиняючись проїхали ним та повернулися назад. При цьому ОСОБА_7 раніше називав прізвище ОСОБА_13 , тому йому було відомо, що у цьому дворі проживає особа з таким прізвищем.

У період між першою поїздкою до вказаного двору та подіями 15.04.2021 р. ОСОБА_7 показував предмет, схожий на пістолет магазинного типу, та пояснив, що його нібито дав «дядя», щоб перевірити, чи зможе він «це зробити». ОСОБА_16 зазначив, що не зрозумів, про що саме йшлося. Також під час однієї з поїздок ОСОБА_7 висловлювався про те, що їде до вказаного двору з метою когось убити або говорив подібні за змістом слова, однак він не сприйняв ці висловлювання серйозно, про мету поїздки ОСОБА_7 не розпитував та у зброї не розбирався.

15.04.2021 р. у вечірній час ОСОБА_7 попросив його підвезти до двору будинку по АДРЕСА_3 . Після цього він, разом із дівчиною під`їхав до місця проживання ОСОБА_7 , забрав останнього, відвіз дівчину додому, а потім з ОСОБА_7 поїхав у напрямку м. Миколаєва. Прибувши до двору по вул. Декабристів, вони заїхали на прибудинкову територію та зупинилися. Він увесь час перебував в автомобілі та переписувався з дівчиною. ОСОБА_7 спочатку перебував у салоні автомобіля, згодом пересів на заднє сидіння. Коли до двору під`їхав інший автомобіль, ОСОБА_7 вийшов з автомобіля через задні двері з боку водія.

Приблизно через 30 секунд після того, як ОСОБА_7 вийшов із автомобіля, він почув три звуки, схожі на постріли. У цей момент він злякався, почав заводити автомобіль, здавати назад та закривати відчинені двері. В цей момент повернувся ОСОБА_7 , сів до автомобіля, і вони виїхали з двору у напрямку району Варварівка.

Дорогою до району Варварівка вони майже не розмовляли. Під час руху ОСОБА_7 спочатку сидів позаду, а згодом переліз на переднє пасажирське сидіння. На мосту, за проханням ОСОБА_7 , він зменшив швидкість, після чого ОСОБА_7 відкрив вікно та щось викинув, однак що саме він не бачив.

Після цього він відвіз ОСОБА_7 додому, а сам поїхав до місця свого проживання. Також ОСОБА_16 зазначив, що частину обставин пам`ятає, а частину забув через сплив значного часу, однак вважав, що у суді першої інстанції надавав аналогічні за змістом показання.

Під час апеляційного розгляду досліджено протокол слідчого експерименту від 28.04.2021 р. за участю свідка ОСОБА_16 .

У ході дослідження вказаного протоколу ОСОБА_16 пояснив, що потерпілого ОСОБА_13 раніше особисто не знав, а його прізвище дізнався з новин та зі слів ОСОБА_7 . При цьому, він не передбачав можливого вчинення вбивства, оскільки вважав, що лише підвозить ОСОБА_7 та виконує роль водія, а висловлювання ОСОБА_7 про можливе вбивство не сприймав серйозно. Пояснив, що під час події ОСОБА_7 був одягнений у чорну куртку з капюшоном. Коли він почув звуки пострілів, то не бачив, де саме у цей момент перебував ОСОБА_7 . Після того, як ОСОБА_7 повернувся та сів до автомобіля, він не помітив у ОСОБА_7 в руках жодного предмета.

Окрім того, ОСОБА_16 зазначив, що його показання, надані під час апеляційного розгляду, можуть відрізнятися від показань, наданих під час досудового розслідування, оскільки після події він перебував у стані сильного душевного хвилювання.

Допитаний апеляційним судом свідок ОСОБА_14 повідомив, що після звуків, схожих на постріли, побачив у дворі заведений автомобіль ВАЗ темних відтінків та чоловіка, який сів до автомобілю позаду водія, після цього автомобіль здав назад і виїхав через дворову арку. Пояснень стосовно зовнішності особи надати не може. Також він зазначав, що особа була одягнута у темний одяг, чорну куртку, мала медичну маску. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, потерпіла ОСОБА_15 надала аналогічні показання, стосовно обставин події, свідком яких вона була, зокрема стосовно особи у чорному одязі, та кольору автомобіля.

Показання цих осіб підтверджують частину показань свідка ОСОБА_16 – наявність автомобіля, особу в темному одязі, яка сіла до автомобіля після пострілів, та залишення місця події.

Під час апеляційного розгляду за клопотанням прокурора апеляційним судом досліджено й низку письмових доказів, які у своїй сукупності узгоджуються між собою, кореспондують показанням свідка ОСОБА_16 та підтверджують причетність ОСОБА_7 до умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_13 зокрема дані:

- протоколу слідчого експерименту від 28.04.2021 р. за участю свідка ОСОБА_16 , який показав і пояснив обставини прибуття до двору де проживав ОСОБА_13 , розташування автомобілів, дії ОСОБА_7 до та після пострілів, маршрут залишення місця події а також приблизне місце, де ОСОБА_7 викинув пістолет під час руху по Варварівському мосту в м. Миколаєві;

- протоколу обшуку автомобіля ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в ході якого, за участю свідка ОСОБА_16 та двох понятих, слідчим вилучено 2 фрагменти тканини зі слідами речовини бурого кольору (поміщені до паперових конвертів № № 1, 2) та шкіроподібний фрагмент салону автомобіля (поміщено до паперового конверту № 3), протокол підписаний учасниками слідчої дії без зауважень, хід проведення слідчої дії зафіксований за допомогою відеокамери.

- висновку експерта № СЕ-19/115-21/5461-БД від 30.04.2021 р., яким встановлено генетичні ознаки зразка крові потерпілого ОСОБА_13 ;

- висновку експерта № СЕ-19/115-21/5866-БД від 05.05.2021 р., згідно з яким при дослідженні плями РБК на зрізі тканини, вилученого на чохлі заднього сидіння за пасажирським сидінням, поміщеного до паперового конверту № 3, виявлено генетичні ознаки клітин, які збігаються з генетичними ознаками крові потерпілого ОСОБА_13 ;

- висновку експерта № СЕ-19/115-21/5865-БД від 05.05.2021 р., яким встановлено, що при дослідженні плями РБК на зрізі тканини з тильної сторони водійського сидіння внизу на відстані 15 см від правого нижнього краю, поміщеного до паперового конверту № 2 – виявлено генетичні ознаки клітин, які збігаються з генетичними ознаками крові потерпілого ОСОБА_13

- висновку експерта № СЕ-19/115-21/5864-БД від 30.04.2021 р. за змістом якого при дослідженні плями РБК на зрізі тканини вилучених з тильної сторони переднього правого пасажирського сидіння в лівому нижньому куті та поміщеного до паперового конверту № 1 – виявлено генетичні ознаки клітин, які збігаються з генетичними ознаками крові потерпілого ОСОБА_13 .

Даними протоколу огляду місця події від 16.04.2021 р. підтверджено місце вчинення злочину, виявлення тіла ОСОБА_13 біля будинку № 69 по вул. Декабристів в м. Миколаєві, зафіксовано загальний вид розташування тіла, наявність слідів речовини бурого кольору, як на тілі потерпілого, так і біля місця події, вилучення стріляних гільз.

Висновком експерта № 1422 від 30.07.2021 р. встановлено, що смерть ОСОБА_13 настала від двох кульових вогнепальних поранень тулуба з пошкодженням внутрішніх органів, що супроводжувалося внутрішньоплевральною та внутрішньочеревною кровотечею, з подальшим розвитком геморагічного і травматичного шоку. Тілесні ушкодження у вигляді поранень з пошкодженням внутрішніх органів перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті, тобто цей доказ підтверджує причину смерті та характер поранень.

Допитаний апеляційним судом експерт ОСОБА_12 підтвердив висновки викладені ним у висновку експерта № 1422 від 30.07.2021 р.

Згідно висновку експерта № КСЕ-19/115-21/2466-БЛ, вилучені на місці події гільзи є стріляними гільзами 9-мм патронів до пістолета конструкції Макарова, а вилучені з тіла потерпілого предмети – є відстріляними кулями 9-мм патронів. Отже, цей доказ підтверджує використання вогнепальної зброї, що узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_16 про предмет, схожий на пістолет, який ОСОБА_7 показував до події, а також про викидання темного предмета з автомобіля на мосту після події.

Відповідно до аналітичної довідки щодо пересування автомобіля ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за 15.04.2021 р. встановлений рух автомобіля, який належав батьку ОСОБА_16 , від місця проживання ОСОБА_16 до району місця проживання ОСОБА_13 та повернення назад у час, що співпадає з часом вчинення злочину. Цей доказ підтверджує маршрут, про який повідомляв ОСОБА_16 , і додатково пов`язує автомобіль з місцем та часом вчиненого злочину.

Апеляційний суд враховує, що показання свідка ОСОБА_16 дійсно містять окремі розбіжності щодо другорядних деталей події, що, з урахуванням значного проміжку часу після вчинення кримінального правопорушення саме по собі не свідчить про їх недостовірність. Водночас у ключових обставинах його показання залишаються послідовними: він підтвердив прибуття разом із ОСОБА_7 до двору, де проживав потерпілий, перебування обвинуваченого у автомобілі до появи потерпілого, вихід ОСОБА_7 з автомобіля перед пострілами, повернення останнього до автомобіля після пострілів, залишення місця події та подальше викидання невстановленого предмета під час руху по мосту. Саме ці істотні обставини узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , даними слідчого експерименту, аналітичною довідкою щодо руху автомобіля, протоколом обшуку автомобіля та висновками експертиз.

Отже, сукупність досліджених апеляційним судом доказів, зокрема показання свідка ОСОБА_16 , дані слідчого експерименту за його участю, протоколу обшуку автомобіля ВАЗ 2107, висновків молекулярно-генетичних експертиз щодо виявлення у салоні цього автомобіля слідів крові потерпілого ОСОБА_13 , а також показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які підтвердили обставини залишення місця події автомобілем після пострілів, у своїй сукупності підтверджують висновок про причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення. Наведені докази є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою в істотних деталях та спростовують доводи обвинуваченого про те, що він не причетний до вбивства ОСОБА_13 .

Водночас апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про недопустимість, як доказу, протоколу обшуку від 28.04.2021 р. в частині вилучення у неповнолітнього ОСОБА_7 куртки, а також похідних від нього доказів.

Апеляційний суд враховує, що КПК України не містить положення про обов`язкову участь захисника під час обшуку, в тому числі в кримінальному провадженні, в якому участь захисника є обов`язковою згідно з вимогами ст. ст. 49, 52 КПК України. Іншими словами, навіть обов`язкова участь захисника у кримінальному провадженні за КПК України не передбачає обов`язкової участі цього захисника в усіх без винятку слідчих діях (Постанови Верховного Суду від 10.12.2020 р. у справі № 751/602/18, від 31.03.2021 р. у справі № 727/8945/17, від 21.07.2021 р. у справі № 175/935/19-к, від 12.02.2026 р. у справі № 497/2392/22).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.09.2023 р. у справі № 521/18533/15-к, провадження № 51-3013км22, відсутність захисника під час огляду, особистого обшуку й освідування не тягне автоматичної недопустимості доказів, якщо не використано відомості, повідомлені особою, а вилучені речі існують незалежно від її волі. Верховний Суд підкреслив, що не кожне формальне порушення КПК автоматично веде до недопустимості доказу.

Крім цього у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 р. у справі № 725/1375/19, провадження № 51-4334км23, суди попередніх інстанцій визнали докази недопустимими, зокрема через те, що під час обшуку була малолітня дитина без педагога/психолога/законного представника. Верховний Суд не погодився з такими висновками та зазначив якщо дитина не була учасником обшуку, а поруч із нею перебувала мати як законний представник, порушення ст. 227 КПК України немає.

Разом з тим, у даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 не був особою, яка лише перебувала на місці проведення обшуку, тобто не був пасивним учасником слідчої дії, оскільки під час обшуку, саме у неповнолітнього ОСОБА_7 вилучено куртку, яку він добровільно надав слідству, що підтверджується змістом протоколу обшуку, а в подальшому, за даними висновку експерта № СЕ-19/115-21/5885-БД від 30.04.2021 р. на цій куртці виявлено сліди крові потерпілого ОСОБА_13 .

За таких обставин ОСОБА_7 фактично був залучений до слідчої дії, як особа, дії та поведінка якої мали доказове значення для кримінального провадження. З огляду на неповнолітній вік ОСОБА_7 , про що слідству було достеменно відомо, така процесуальна дія вимагала забезпечення додаткових гарантій права на захист, зокрема участі захисника, оскільки вилучення речі відбулося безпосередньо у неповнолітнього та надалі вказана річ була використана стороною обвинувачення для доведення причетності неповнолітнього до інкримінованого злочину.

Отже, на відміну від випадків, коли під час обшуку вилучаються речі, які існують незалежно від волі особи і сама особа не вчиняє процесуально значущих дій, у цьому випадку відсутність захисника під час вилучення куртки безпосередньо у неповнолітнього ОСОБА_7 є істотним порушенням його права на захист. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недопустимість зазначеного доказу та доказів, отриманих унаслідок його подальшого експертного дослідження.

Водночас визнання недопустимим протоколу обшуку в частині вилучення куртки у неповнолітнього ОСОБА_7 та похідного від нього експертного висновку не нівелює іншої сукупності доказів, досліджених апеляційним судом.

Апеляційний суд вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на те, що сліди крові на сидіннях автомобіля ОСОБА_16 були більшими за розмірами, ніж сліди на куртці, з якої вони, на думку суду, мали потрапити на сидіння. Такий висновок є припущенням, оскільки судом не наведено жодного прямого підтвердження того, що розмір плям крові на різних об`єктах виключає можливість їх перенесення під час контакту особи з поверхнями салону автомобіля.

Слід зазначити, що суд першої інстанції, визнавши недопустимим протокол обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 та, похідний від нього, висновок експерта щодо куртки, водночас фактично використав відомості про цю куртку для обґрунтування сумнівів щодо походження слідів крові в автомобілі. Такий підхід є суперечливим, оскільки доказ, який суд виключив із допустимої доказової бази, не може одночасно використовуватись для оцінки інших доказів та формування висновку про можливе штучне створення доказів.

Крім того, суд не врахував того, що у разі наближення особи до тіла потерпілого після пострілів, така особа могла забруднити руки або взуття кров`ю, що, у свою чергу, могло пояснювати потрапляння крові потерпілого на елементи салону автомобіля. Отже, висновок суду про неможливість природного походження слідів крові в автомобілі є передчасним та не ґрунтується на належній оцінці всієї сукупності доказів.

Посилання суду першої інстанції на відсутність доказів мотиву вчинення ОСОБА_7 вбивства потерпілого саме по собі не спростовує доведеності його винуватості. Мотив не є обов`язковою ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а тому відсутність детального встановлення причин виникнення неприязних відносин між обвинуваченим і потерпілим не виключає кримінальної відповідальності за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, якщо інші докази у своїй сукупності підтверджують факт вчинення такого діяння саме обвинуваченим.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази, не надав їм належної оцінки в їх сукупності, безпідставно відкинув частину доказів сторони обвинувачення та дійшов помилкового висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Натомість сукупність безпосередньо досліджених апеляційним судом доказів підтверджує винуватість ОСОБА_7 поза розумним сумнівом, у зв`язку з чим виправдувальний вирок щодо нього підлягає скасуванню з ухваленням нового обвинувального вироку відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 3 ч. 1 ст. 420 КПК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 апеляційний суд кваліфікує за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

При призначенні ОСОБА_7 покарання апеляційний суд враховує вимоги ст. ст. 65, 66, 67, 102, 103 КК України, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, наслідки у виді смерті потерпілого, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення злочину був неповнолітнім, раніше не судимий, за місцем проживання та навчання характеризується посередньо, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, та обставину, що пом`якшує покарання, – вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 3 від 11.06.2021 р., ОСОБА_7 на момент інкримінованого правопорушення та теперішній час на будь-який психічний розлад не страждав та не страждає. За своїм психічним станом ОСОБА_7 на момент інкримінованого кримінального правопорушення та на теперішній час міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання у мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України. Саме таке покарання, з урахуванням особливої тяжкості вчиненого злочину, наслідків у виді смерті потерпілого, даних про особу обвинуваченого, який на час вчинення кримінального правопорушення був неповнолітнім, а також відсутності обставин, що обтяжують покарання, відповідатиме вимогам ст. ст. 65-67, 102, 103 КК України, буде справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419, 420, 424, 532 КПК України, апеляційний суд –

у х в а л и в :

апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2022 року відносно ОСОБА_7 , – скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання період попереднього ув`язнення з 28.04.2021 р. по 23.12.2022 р. включно, з розрахунку день за день.

Строк покарання ОСОБА_7 рахувати з дня приведення вироку до виконання.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, роз`яснивши іншим учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3