Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №466/10368/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/10368/24 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.

Провадження № 22-ц/811/951/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Якимчук Л.С.

з участю: представника апелянта – Пащука А.І., представника позивача – Пилипенка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 – адвоката Пащука А.І., ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

В жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову покликалися на те, що 28.02.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» (АТ «Укрсиббанк»), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №11306940000, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 122000 доларів США, що становило 616100,00 грн. під 13.90 % річних строком до 28.02.2018 р. Для забезпечення виконання вказаного договору 28.02.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

У зв`язку із систематичним порушенням умов договору зі сторони позичальника, утворилась заборгованість за кредитним договором в результаті чого AT «Укрсиббанк» звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 12 грудня 2011 року у справі № 2-292/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами вирішено стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно в користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» за Договором про надання споживчого кредиту № 11306940000 від 28.02.2008 р. достроково 105720,54 долари США несплаченої частини кредиту, що по курсу НБУ станом на 15.11.2011 р. складає 843893 грн.07 коп., 19197,61 долар США прострочених відсотків за користування кредитом, що по курсу НБУ станом на 15.11.2011 р. складає 153241грн 08 коп., 100 доларів США пені, що по курсу НБУ станом на 15.11.2011р. складає 798 грн. 23 коп., 500 грн. штрафу, а також стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно в користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 1820 грн. судових витрат.

13.02.2012 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 2, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Кей-Колект» одержало право грошової вимоги за кредитним договором №11306940000 від 28.02.2008.

Разом з тим, постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.06.2018 року у справі №2-292/11 (провадження №22-ц/783/7034/17), скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 18 лютого 2013 року та постановлено нове судове рішення, яким проведено заміну сторони виконавчого провадження, а саме ПАТ «УкрСиббанк» на ТзОВ «Кей-Колект» у справі №2-292/11. Станом на сьогоднішній день відповідачами рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 12.12.2011 р. по справі № 2-292/11 не виконано.

Оскільки рішення суду є обов`язковим, а відповідачі порушили грошове зобов`язання, кошти за рішенням суду не сплачують, тому вважає, що у позивача виникло право нарахувати штрафні санкції відповідно до ст.625 ЦК України, а тому просить стягнути солідарно з відповідачів суму 3 % річних в розмірі: 18 382.81 доларів США. що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України розміщеному на офіційному сайті (https://bank.gov.ua) станом на 08.10.2024 p. (1 долар США = 41,1961 грн.) складає 757 300, 07 грн та 9087,60 грн. оплаченого судового збору.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2025 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 3 % річних в розмірі: 18 382,81 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України розміщеному на офіційному сайті станом на 08.10.2024 року складає 757 300,07 грн (сімсот п`ятдесят сім тисяч триста гривень сім копійок).

Стягнуто з солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» суму сплаченого судового збору у розмірі 9087,60 грн. (дев`ять тисяч вісімдесят сім гривень шістдесят копійок).

Рішення суду оскаржили представник ОСОБА_1 – адвокат Пащук А.І., ОСОБА_2 .

В своїх апеляційних скаргах представник ОСОБА_1 – адвокат Пащук А.І. та ОСОБА_2 просять рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Покликається на те, що судом не взято до уваги те, що пред`явлення вимог кредитором

про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності. Позивач пропустив строк позовної давності більше 9-ти років. При цьому строк давності закінчився до введення карантину та воєнного стану, а тому в даному випадку строк позовної давності не переривався. Вважає, що

вимоги про стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат не

ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта – Пащука А.І. на підтримання апеляційної скарги, представника позивача – ОСОБА_3 на заперечення апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги необхідно задовольнити.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами заборгованість не погашена, а відтак, ТОВ «Кей-Колект» правомірно звернулося в суд з позовом про стягнення з відповідачів сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення грошового зобов`язання зі сплати заборгованості визначеної рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 12.12.2011 р.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції із врахуванням наступного.

Судом встановлено, що 28.02.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» (АТ «Укрсиббанк»), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №11306940000, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 122000 доларів США, що становило 616100,00 грн. під 13.90 % річних строком до 28.02.2018 р.

Для забезпечення виконання вказаного договору 28.02.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

У зв`язку із систематичним порушенням умов договору зі сторони позичальника, утворилась заборгованість за кредитним договором в результаті чого AT «Укрсиббанк» звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 12 грудня 2011 року у справі № 2-292/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами вирішено стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно в користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» за Договором про надання споживчого кредиту № 11306940000 від 28.02.2008 р. достроково 105720,54 долари США несплаченої частини кредиту, що по курсу НБУ станом на 15.11.2011 р. складає 843893 грн.07коп., 19197,61 долар США прострочених відсотків за користування кредитом, що по курсу НБУ станом на 15.11.2011 р. складає 153241грн 08 коп., 100 доларів США пені, що по курсу НБУ станом на 15.11.2011р. складає 798 грн. 23 коп., 500 грн. штрафу, а також стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно в користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 1820 грн. судових витрат.

26.03.2012 року ухвалою Апеляційного суду Львівської області по справі № 2-

292/11 (справа в апеляційний інстанції №1238/2-292/11) відмовлено у задоволенні

апеляційних скарг відповідачів та рішення Шевченківського районного суду м.Львова

від 12.12.2011 року залишено без змін.

Отже, рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором №

11306940000 від 28.02.2008р. набрало законної сили 26.03.2012 року.

У встановленні строки рішення суду не було пред`явлено до виконання.

23.05.2012 року представник ПАТ «УкрСиббанк» отримав чотири виконавчі

листи по справі № 2-292/11 від 15.05.2012 року.

13.02.2012 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 2, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Кей-Колект» одержало право грошової вимоги за кредитним договором №11306940000 від 28.02.2008.

Згідно п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р., виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Згідно ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції на час видачі виконавчого листа) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом одного року.

Таким чином, строк для пред`явлення виконавчого листа № 2-292/11 до виконання закінчився 26.03.2013 року.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533–535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) [частина перша статті 530 ЦК України].

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604–609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором – новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова ТзОВ від 18.02.2013р. «Кей Колект» відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 15.01.2014 року ТзОВ «Кей Колект» відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06.06.2017р. ТзОВ «Кей Колект» відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому

провадженні, видачу дубліката виконавчого листа, поновлення строку пред`явлення

виконавчого документа до виконання.

ТзОВ «Кей Колект» оскаржило вищевказані ухвали. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.06.2018 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 18.02.2013 року скасовано та проведено заміну сторони виконавчого провадження, а саме ПАТ «УкрСиббанк» на ТзОВ «Кей Колект» у справі №2-292/11.

Постановами Апеляційного суду Львівської області від 05.08.2018 року ухвали

Шевченківського районного суду м. Львова від 15.01.2014 року та від 06.06.2017 року

залишено без змін.

Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 29.03.2021

року та ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 17.05.2021 року заяву

ТзОВ «Кей Колект» про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення

строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі №2-292/11

повернуто без розгляду, оскільки такі були подані з порушеннями норм ЦПК України.

16.06.2021 року ТзОВ «Кей Колект» черговий раз звернулося в суд із заявою

про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до

виконання та видачу дубліката виконавчого листа № 2-292/11.

31.08.2021 року Шевченківським районним судом м.Львова винесено ухвалу, якою у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі №2- 292/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними

договорами відмовити

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 31.08.2021 року позивачем не оскаржено в апеляційному порядку.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні – це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом – встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

У постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020

року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним

зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути

захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про

застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне

виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 Цивільного

кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її

застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена

в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має

права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому

зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова

Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06

березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).

Отже, встановивши, що банк використав право вимоги дострокового повернення усієї

суми кредиту та на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо

строку дії договору; рішенням третейського суду від 10 листопада 2015 року у справі

№ 1653/15 стягнена заборгованість за кредитним договором, проте ухвалою

апеляційного суду від 21 серпня 2018 року у видачі виконавчого документа за цим

рішенням відмовлено, тобто рішення третейського суду не може бути виконане, суд

першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку

про відсутність правових підстав для стягнення у цій справі 3 % річних та

інфляційних витрат, адже вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним

договором у цьому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому)

порядку

Оскільки рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 12 грудня 2011 року набрало законної сили 26.03.2012 року, то кінцевий строк на виконання виконавчого листа припадає на 26.03.2015 року.

Із позовом про стягнення трьох відсотків річних за порушене грошове зобов`язання, позивач звернувся через 9 років після закінчення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Позивач неодноразово звертався до суду із заявами про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчих листі.

Шевченківський районний суд м.Львова по справі №2- 292/11 неодноразово або залишав заяву позивача без задоволення або без розгляді або повертав.

Останній раз із заявою про поновлення терміну та видачу дублікатів виконавчих листів позивач звернувся 24.01.2025 року та ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 19.09.2025 року заяву було залишено без розгляду (Справа № 2-292/11, Провадження № 6/466/88/25).

Станом на сьогодні не має жодного виконавчого провадження, позивачу не поновлено строк на пред`явлення виконавчих листів.

Враховуючи наведене, у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.

На підставі викладеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене з ТзОВ «Кей-Колект» в користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід стягнути по 13 631 грн. 40 коп. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги кожному.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Пащука А.І., ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» в користь ОСОБА_1 13631 грн. 40 копійок судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» в користь ОСОБА_2 13631 грн. 40 копійок судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 12 червня 2026 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.